Рішення

від 09.10.2024 по справі 910/8039/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2024Справа № 910/8039/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровозик Ойл"

про стягнення 271 216,89 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровозик Ойл" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 271 216,89 грн., з яких: 211 694,26 грн. - основний борг за договором оренди нерухомого майна (резервуарів) від 10.11.2022 року № 19, 17 113,84 грн. - пеня, 1 516,89 грн. - інфляційні втрати, 2 008,37 грн. - 3 % річних; 35 405,93 грн. - основний борг за договором відшкодування витрат від 09.12.2022 року № 22, 2 882,78 грн. - пеня, 256,88 грн. - інфляційні втрати, 337,94 грн. - 3 % річних.

Ухвалою від 02.07.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8039/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 23.07.2024 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Підприємства.

29.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Підприємства від 29.07.2024 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив, що у даному спорі відповідач помилково ототожнює правовідносини між Сторонами стосовно договору оренди та власні правовідносини з органами державної влади щодо отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності. Укладаючи наведений договір оренди, відповідач отримав право на використання складу масел, складу дизельного палива, складу світлих нафтопродуктів з метою їх цільового використання - для зберігання світлих нафтопродуктів (паливно-мастильних матеріалів). З моменту передачі відповідачу майна за актом, орендодавець надав відповідачу доступ до майна, а Товариством не наведено фактів перешкоджання у доступі до майна, неможливості фізичного користування (доступу) до нього тощо.

Враховуючи наведене, позивач вказав про безпідставність відповідних доводів відповідача, відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та не доведеність Товариством неможливості використання ним орендованого майна, яким воно фактично володіє та користується.

31.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 31.07.2024 року, в яких останнє зазначило, що відповідач взяв в оренду у Підприємства відповідне майно (резервуари) не з метою особистого користування, а з метою здійснення господарської діяльності зі зберігання та оптової торгівлі пальним, що є його основними видами господарської діяльності, і про цільове призначення використання такого майна чітко зазначено у договорі оренди. При цьому, оскільки відповідно до чинного законодавства зберігання та оптова торгівля пальним без одержання ліцензії заборонена, Товариство до моменту одержання ліцензії не може користуватися та не користується відповідним майном, що свідчить про відсутність підстав для сплати спірних у даній справі сум грошових коштів на користь позивача. Відповідач також наголосив на тому, що у майні, яке він орендує у Підприємства, наявні істотні недоліки, які унеможливлюють його використання Товариством за цільовим призначенням: це майно у встановленому законом порядку не прийнято позивачем до експлуатації, а земельна ділянка, на якій розташоване відповідне майно, не оформлена Підприємством у свою власність чи користування.

Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.11.2022 року між Київ-Петрівською філією Підприємства (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (резервуарів) № 19 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме: склад масел (резервуари 3 шт) V = 25 м3, V = 50 м3, V = 50 м3, інв. № 20112, склад дизельного палива (резервуари 4 шт) V = 100 м3, V = 100 м3, V = 10 м3, V = 10 м3, інв. № 20113, склад світлих нафтопродуктів (резервуари 2 шт) V = 10 м3, V = 6 м3, інв. № 20114, загальним об`ємом 361 м3 за адресою: місто Київ, вулиця Куренівська, 8, вартість якого становить 1 571 891,17 грн.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 Незмінюваних умов Договору оренди майно передається в оренду для використання орендарем виключно за цільовим призначенням - для зберігання світлих нафтопродуктів (паливно-мастильних матеріалів).

За умовами пункту 2.1 Незмінюваних умов Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 10.11.2022 року позивач передав, а відповідач прийняв в оренду склад масел (резервуари 3 шт) V = 25 м3, V = 50 м3, V = 50 м3, інв. № 20112, склад дизельного палива (резервуари 4 шт) V = 100 м3, V = 100 м3, V = 10 м3, V = 10 м3, інв. № 20113, склад світлих нафтопродуктів (резервуари 2 шт) V = 10 м3, V = 6 м3, інв. № 20114, що розміщені за адресою: місто Київ, вулиця Куренівська, 8.

Згідно з пунктом 3.1 Незмінюваних умов Договору оренди, з урахуванням пункту 9.1 Змінюваних умов Договору оренди, місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 19 845,13 грн. без податку на додану вартість. До складу орендної плати не водять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього Договору.

Пунктом 3.3 Незмінюваних умов Договору оренди, з урахуванням пункту 16 Змінюваних умов Договору оренди, передбачено, що орендар сплачує 100 % орендної плати балансоутримувачу (яким є орендодавець) щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5 (А) і 5 (В)).

За умовами пункту 3.4 Незмінюваних умов Договору оренди орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується, зокрема на рахунок балансоутримувача. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 3.8 Незмінюваних умов Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу).

У пункті 3.13 Незмінюваних умов Договору оренди його сторони погодили, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", та подальші зміни до даної постанови, не розповсюджується на даний предмет договору.

За змістом пункту 9.1 Змінюваних умов Договору оренди та Протоколу погодження договірної ціни за оренду нерухомого майна (резервуари) місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 19 845,13 грн. без ПДВ, а з ПДВ - 23 814,15 грн. Орендна плата не включає в себе витрати орендаря на утримання об`єкта оренди, прилеглої території, систем електро-, водо-, теплопостачання і каналізації, а також плату за фактичне їх використання.

Згідно з пунктом 12.1 Незмінюваних умов Договору оренди, з урахуванням пункту 12 Змінюваних умов Договору оренди, останній укладено на 5 років з дати набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору оренди орендодавець склав та направив відповідачу на його поштову та електронну адреси акти надання послуг від 07.11.2023 року № 132 на суму 7 034,72 грн. (оренда нерухомого майна за період з 01.11.2023 року по 07.11.2023 року), від 30.11.2023 року № 156 на суму 23 114,00 грн. (оренда нерухомого майна за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), від 31.12.2023 року № 198 на суму 30 148,72 грн. (оренда нерухомого майна), від 31.01.2024 року № 16 на суму 31 686,30 грн. (оренда нерухомого майна), від 29.02.2024 року № 60 на суму 31 686,30 грн. (оренда нерухомого майна), від 31.03.2024 року № 101 на суму 31 686,30 грн. (оренда нерухомого майна), від 31.03.2024 року № 101 на суму 31 686,30 грн. (оренда нерухомого майна), від 30.04.2024 року № 138 на суму 31 686,30 грн. (оренда нерухомого майна), а також рахунки на оплату від 01.12.2023 року № 100 на суму 23 114,00 грн. (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року); від 05.12.2024 року № 123 на суму 30 148,72 грн. (передплата на грудень 2023 року); від 02.01.2024 року № 4 на суму 53 262,76 грн. (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року, борг за грудень 2023 року); від 05.01.2024 року № 25 на суму 31 686,30 грн. (передплата на січень 2024 року); від 01.02.2024 року № 41 на суму 84 949,06 грн. (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року, борг за грудень 2023 року, борг за січень 2024 року); від 07.02.2024 року № 63 на суму 31 686,30 грн. (передплата на лютий 2024 року); від 05.03.2024 року № 101 на суму 31 686,30 грн. (передплата на березень 2024 року); від 01.04.2024 року № 115 на суму 148 321,66 грн. (борг за листопад 2023 року, грудень 2023 року, січень 2024 року, лютий 2024 року, березень 2024 року); від 03.04.2024 року № 136 на суму 31 686,30 грн. (передплата на квітень 2024 року); від 01.05.2024 року № 147 на суму 180 007,96 грн. (борг за листопад 2023 року, грудень 2023 року, січень 2024 року, лютий 2024 року, березень 2024 року, квітень 2024 року); від 06.05.2024 року № 168 на суму 31 686,30 грн. (передплата на травень 2024 року).

Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень та описів вкладення у цінний лист № 0317912412672, № 0317912438884, скріншотів веб-сторінок електронної пошти позивача.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що передбачений Договором оренди обов`язок з оплати орендних платежів протягом листопада 2023 року - травня 2024 року відповідач належним чином не виконав, заборгувавши таким чином Підприємству 211 694,26 грн.

Відповідно до пункту 6.5 Незмінюваних умов Договору оренди протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендарю для підписання два примірники договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна. Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання означених положень Договору оренди 09.12.2022 року між Підприємством та Товариством укладено договір про відшкодування витрат № 22 (далі - Договір про відшкодування витрат), за умовами якого орендар зобов`язався відповідно до цього договору та Договору оренди шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставленого/виставлених орендодавцем рахунку/рахунків відшкодовувати орендодавцю:

- орендну плату;

- земельний податок за 693,87 м2 у розмірі 82 063,69 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ 13 677,28 грн. на рік (підлягає коригуванню у разі зміни нормативної грошової оцінки земель у місті Києві, зміни коефіцієнтів нормативної грошової оцінки земель);

- податок на нерухоме майно за 123,9 м2 у розмірі 14 496,30 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ 2 416,05 грн. на рік;

- витрати на утримання орендованого майна.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача, а також скріплений печатками цих юридичних осіб.

Пунктом 2.3 Договору про відшкодування витрат на орендаря покладено обов`язок не пізніше 15-го числа кожного місяця здійснювати 100 % оплату сум відповідно та на підставі виставлених орендодавцем рахунків.

За умовами пункту 6.1 Договору про відшкодування витрат орендар щомісячно здійснює 100 % оплату до 15-го числа кожного місяця:

- орендної плати;

- відшкодування земельного податку за 693,87 м2 у розмірі 82 063,69 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ 13 677,28 грн. на рік (підлягає коригуванню у разі зміни нормативної грошової оцінки земель у місті Києві, зміни коефіцієнтів нормативної грошової оцінки земель);

- відшкодування податку на нерухоме майно за 123,9 м2 у розмірі 14 496,30 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ 2 416,05 грн. на рік;

- відшкодування фактичних витрат на утримання орендованого майна.

Відповідно до пункту 8.1 Договору про відшкодування витрат останній діє з 10.11.2022 року по 10.11.2027 рік, строк дії цього договору не може бути більшим за строк дії Договору оренди.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору про відшкодування витрат балансоутримувач склав та направив відповідачу на його поштову та електронну адреси акти надання послуг від 07.11.2023 року № 135 на суму 1 208,05 грн. (відшкодування податку на землю (за період з 01.11.2023 року по 07.11.2023 року), відшкодування податку на нерухомість (за період з 01.11.2023 року по 07.11.2023 року)), від 30.11.2023 року № 159 на суму 3 969,41 грн. (відшкодування податку на землю (за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), відшкодування податку на нерухомість (за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року)), від 31.12.2023 року № 201 на суму 5 177,46 грн. (відшкодування податку на землю, відшкодування податку на нерухомість), від 31.01.2024 року № 19 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю, відшкодування податку на нерухомість), від 29.02.2024 року № 63 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю, відшкодування податку на нерухомість), від 31.03.2024 року № 104 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю, відшкодування податку на нерухомість), від 30.04.2024 року № 141 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю, відшкодування податку на нерухомість), а також рахунки на оплату від 05.12.2024 року № 126 на суму 5 177,46 грн. (відшкодування податку на землю (передплата на грудень 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата на грудень 2023 року)); від 02.01.2024 року № 7 на суму 9 146,87 грн. (відшкодування податку на землю (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), відшкодування податку на землю (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за грудень 2023 року)); від 05.01.2024 року № 28 на суму 5 177,46 грн. (відшкодування податку на землю (передплата на січень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата на січень 2024 року)); від 01.02.2024 року № 44 на суму 14 398,68 грн. (відшкодування податку на землю (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), відшкодування податку на землю (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на землю (борг за січень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за період з 08.11.2023 року по 30.11.2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за січень 2024 року)); від 07.02.2024 року № 66 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю (передплата на лютий 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата на лютий 2024 року)); від 05.03.2024 року № 104 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю (передплата за березень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата за березень 2024 року)); від 01.04.2024 року № 118 на суму 24 902,30 грн. (відшкодування податку на землю (борг за листопад 2023 року), відшкодування податку на землю (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на землю (борг за січень 2024 року), відшкодування податку на землю (борг за лютий 2024 року), відшкодування податку на землю (борг за березень 2024 року); відшкодування податку на нерухомість (борг за листопад 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за січень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за лютий 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за березень 2024 року)); від 03.04.2024 року № 139 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю (передплата на квітень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата на квітень 2024 року)); від 01.05.2024 року № 150 на суму 30 154,12 грн. (відшкодування податку на землю (борг за листопад 2023 року), відшкодування податку на землю (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на землю (борг за січень 2024 року), відшкодування податку на землю (борг за лютий 2024 року), відшкодування податку на землю (борг за березень 2024 року); відшкодування податку на землю (борг за квітень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за листопад 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за грудень 2023 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за січень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за лютий 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за березень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (борг за квітень 2024 року)); від 06.05.2024 року № 171 на суму 5 251,81 грн. (відшкодування податку на землю (передплата на травень 2024 року), відшкодування податку на нерухомість (передплата на травень 2024 року)).

Однак, всупереч умовам Договору про відшкодування витрат відповідач покладений на нього обов`язок з відшкодуванню балансоутримувачу витрат з податку на землю та податку на нерухомість протягом листопада 2023 року - травня 2024 року належним чином не виконав, заборгувавши таким чином Підприємству 35 405,93 грн.

З метою досудового врегулювання спору Підприємство листом від 05.02.2024 року № 114 звернулася до відповідача з претензією про сплату наявної у Товариства заборгованості за Договором оренди та Договором про відшкодування витрат. Проте, відповідач залишив вказану претензію без задоволення.

З урахуванням наведених підстав, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір оренди та Договір про відшкодування витрат як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За змістом статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти пред`явлених Підприємством вимог, Товариство посилалося на те, що орендовані ним за Договором оренди резервуари повинні були використовуватися виключно за цільовим призначенням - для зберігання світлих нафтопродуктів (паливно-мастильних матеріалів). З огляду на викладене, Товариство звернулося до Державної податкової служби України із заявою про отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі. Однак, у відповідь на це звернення Державна податкова служба України повідомила відповідача про те, що для отримання ліцензії необхідно надати документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку за адресою: місто Київ, вулиця Куренівська, 8, а також акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію.

Після отримання цієї відповіді Державної податкової служби України відповідач звертався до Київ-Петрівської філії позивача з листами, в яких просив Підприємство здійснити реєстрацію права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, та внести зміни до договору оренди нерухомого майна (резервуарів) № 19 щодо призупинення нарахування орендної плати на період до моменту реєстрації права користування на відповідну земельну ділянку. Крім того, Товариство просило позивача надати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю, або акт готовності об`єкта до експлуатації разом з виданим органом державного архітектурно-будівельного контролю сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта чи інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.

Однак, жодних відповідей на вказані листи відповідач від Підприємства не отримав.

Відтак, оскільки реєстрація права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, не може бути здійснена відповідачем, Товариство не має жодних законних підстав отримати акт вводу в експлуатацію об`єкта оренди або акт готовності об`єкта оренди до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єкта оренди в експлуатацію, воно не може отримати ліцензію та законно використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням у своїй господарській діяльності.

Враховуючи те, що відповідач не міг та не може використовувати майно за Договором оренди за цільовим призначенням через обставини, за які він не відповідає, Товариство вказувало, що на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України воно звільняється від сплати орендної плати, а також від відшкодування вартості земельного податку, податку на нерухоме майно та витрат на утримання орендованого майна на підставі Договору оренди та Договору про відшкодування витрат за весь час, у тому числі протягом спірного у даній справі періоду (з листопада 2023 року по травень 2024 року).

Однак, наведені заперечення не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року в справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.11.2022 року в справі № 911/654/21, від 07.12.2022 року в справі № 911/1064/21.

Слід зазначити, що для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від обов`язку сплачувати орендну плату згідно з наведеною правовою нормою є об`єктивна неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається на обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.11.2022 року в справі № 911/654/21, від 07.12.2022 року в справі № 911/1064/21.

Разом із тим, відповідачем належними та допустимими доказами не було доведено суду наявності виключних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, що полягають в істотному втручанні у правовідносини сторін договору шляхом звільнення наймача від плати орендних та інших платежів за Договором оренди та за Договором про відшкодування витрат за весь спірний у даній справі період.

Так, ні умовами Договору оренди (положення якого відповідають примірному договору оренди, затвердженому відповідним наказом Фонду державного майна України), ні умовами Договору про відшкодування витрат не передбачено покладення на орендодавця обов`язку здійснення певних реєстраційних дій щодо орендованого майна чи земельної ділянки, на якій воно розташоване, а також не встановлено зобов`язання орендодавця надавати орендарю документи, пов`язані з введенням в експлуатацію та фактичною експлуатацією орендованого майна (декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, акт готовності об`єкта до експлуатації, сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта тощо). Покладення на орендодавця відповідних обов`язків перед орендарем не передбачена й нормативними приписами законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність посилань Товариства на неможливість використовувати орендоване ним майно з вини орендодавця.

Суд також звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження неможливості доступу Товариства до найманого майна (у тому числі з вини Підприємства) чи наявності істотних недоліків такого майна, що унеможливлюються його використання.

Крім того, зважаючи на презумпцію незмінності умов господарювання (користування майном) та стану об`єкта оренди, суд звертає увагу на викладені у відзиві на позовну заяву твердження Товариства про те, що до листопада 2023 року воно у добровільному порядку сплачувало позивачу оренду плату за Договором оренди та відшкодовувало його витрати за Договором про відшкодування витрат, оскільки розраховувало, що позивач зареєструє своє право користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, прийме до експлуатації об`єкт оренди та/або надасть відповідачу документи, що це підтверджують.

Разом із тим, матеріали справи на містять доказів на підтвердження зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг (у тому числі після укладення договорів оренди та відшкодування витрат (чи безпосередньо з листопада 2023 року)), виникнення та дію протягом цього періоду обставин непереборної сили тощо, тоді як лист Державної податкової служби України з інформацією про відмову Товариству в отриманні відповідної ліцензії на право оптової торгівлі пальним такі обставини не підтверджує.

Суд також зазначає, що така відмова контролюючого органу сама по собі не свідчить про принципову та безумовну неможливість використання Товариством орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України з огляду на різницю між неможливістю використання орендованого майна, тобто повною відсутністю доступу, та неможливістю здійснення господарської діяльності в орендованому майні (з використанням орендованого майна) у спірний період.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи не спростований Товариством факт неналежного виконання ним обов`язків з оплати позивачу орендних платежів, компенсації податків на нерухоме майно та землю у загальній сумі 247 100,19 грн. (з яких: 211 694,26 грн. - основний борг за Договором оренди, 35 405,93 грн. - основний борг за Договором про відшкодування витрат), суд дійшов висновку про обґрунтованість означених вимог Підприємства та наявність правових підстав для їх задоволення.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вищенаведеними договорами, позивач просив суд стягнути з відповідача 17 113,84 грн. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу за Договором оренди за загальний період з 16.11.2023 року по 31.05.2024 року, а також 2 882,78 грн. пені, нарахованої за період з 16.11.2023 року по 31.05.2024 року на суму основного боргу за Договором про відшкодування витрат згідно з наданими позивачем розрахунками.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до пункту 3.9 Незмінюваних умов Договору оренди на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Пунктом 6.2 Договору про відшкодування витрат передбачено, що усі платежі, зазначені у пункту 6.1 цього договору, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягають індексації, а за їх прострочення стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом більше 3-х місяців, орендар також сплачує штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Умовами пункту 7.2 Договору про відшкодування витрат також встановлено, що в разі порушення умов пункту 6.1 цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу на дату нарахування пені, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд встановив, що такий розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги Підприємства до відповідача про стягнення 17 113,84 грн. пені, нарахованої за порушення зобов`язання за Договором оренди, та 2 882,78 грн. пені, нарахованої на заборгованість за Договором про відшкодування витрат, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором оренди і Договором про відшкодування витрат, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 008,37 грн. 3 % річних, нарахованих на відповідні суми основного боргу за Договором оренди за загальний період з 16.11.2023 року по 13.06.2024 року, а також 337,94 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 16.11.2023 року по 13.06.2024 року на суму основного боргу за Договором про відшкодування витрат згідно з наданими позивачем розрахунками. Також, Підприємство нарахувало відповідачу інфляційні втрати у розмірі 1 516,89 грн. та 256,88 грн. відповідно за означений період згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При перевірці наданого позивачем розрахунку вищенаведених компенсаційних виплат суд встановив, що такий розрахунок не перевищує розрахунку, здійсненого судом.

Беручи до уваги наведене, а також зважаючи на те, що відповідачем контррозрахунку цих компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства 2 008,37 грн. 3 % річних та 1 516,89 грн. інфляційних втрат за Договором оренди, а також 337,94 грн. 3 % річних і 256,88 грн. за Договором про відшкодування витрат.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірних сум заборгованості.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оскільки, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за укладеними договорами оренди та відшкодування витрат, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровозик Ойл" (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 55; код ЄДРПОУ 44660646) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, місто Київ, вулиця Алматинська, будинок 37; код ЄДРПОУ 04737111) 211 694 (двісті одинадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн. 26 коп. основного боргу за договором оренди нерухомого майна (резервуари) від 10.11.2022 року № 19, 17 113 (сімнадцять тисяч сто тринадцять) грн. 84 коп. пені, 2 008 (дві тисячі вісім) грн. 37 коп. 3 % річних, 1 516 (одну тисячу п`ятсот шістнадцять) грн. 89 коп. інфляційних втрат; 35 405 (тридцять п`ять тисяч чотириста п`ять) грн. 93 коп. основного боргу за договором про відшкодування витрат від 09.12.2022 року № 22; 2 882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн. 78 коп. пені, 337 (триста тридцять сім) грн. 94 коп. 3 % річних, 256 (двісті п`ятдесят шість) грн. 88 коп. інфляційних втрат, а також 4 068 (чотири тисячі шістдесят вісім) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.10.2024 року.

Суддя В.С. Ломака