Постанова

від 09.10.2024 по справі 911/1402/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1402/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Алданова С.О., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.)

від 12.06.2024

у справі № 911/1402/23

за позовом ОСОБА_1

до Садівницького товариства "Рябина"

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

за участю представників учасників справи:

позивача - Краснов І.В.

відповідача - Климов О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Садівницького товариства "Рябина" (далі - СТ "Рябина") про визнання недійсним рішення загальних зборів від 07.05.2023, оформлених протоколом № 3.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою взяття участі 07.05.2023 у загальних зборах членів СТ "Рябина" він, як член вказаного садівницького товариства, направив у вказані дату час та місце свого представника, якого уповноважив представляти власні інтереси згідно довіреності від 05.05.2023. Натомість, голова СТ "Рябина" ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_1 начебто не є членом відповідача та відмовив в реєстрації уповноваженого представника для участі у загальних зборах через уповноваженого представника.

На думку ОСОБА_1 , недопущенням уповноваженого представника для прийняття участі у спірних загальних зборах членів СТ "Рябина" порушуються права позивача на участь в корпоративному управлінні відповідної юридичної особи.

Також ОСОБА_1 зазначив, що він та переважна більшість членів СТ "Рябина" не були належним чином та завчасно повідомлені про дату, місце та час проведення вказаних загальних зборів та їх порядок денний, що порушило їхні права як членів товариства на участь у вирішенні важливих питань його діяльності.

Окремо позивач вказує про порушення вимог статуту СТ "Рябина" та законодавства України відносно кворуму, оскільки на оскаржуваних загальних зборах були присутні особи в значно меншій кількості, ніж необхідно для наявності кворуму.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2023 у справі №911/1402/23 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсними рішення загальних зборів Садівницького товариства "Рябина", прийняті на загальних зборах, які були проведені 07.05.2023.

2.2. За висновками місцевого господарського суду, наявність оформленої, хоча і з певними недоліками, членської книжки дає підстави для висновку, що слід виходити з того, що позивач скоріше є членом товариства, оскільки неспростовних даних зворотного, в матеріалах справи не має. Відповідний доказ членства існує і відповідає фактичним обставинам справи. Членство ОСОБА_1 також підтверджено довідкою, виданою товариством, спростування якої відповідачем не є переконливим.

Також місцевий господарським судом зазначив, що згідно відомостей, що містяться в Єдиному державну реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань загальна кількість членів товариства становить 228. На зборах, згідно з текстом протоколу, були присутніми лише 85 членів при тому, що офіційно зареєстрованими є 228 чинних членів товариства і жодна із сторін спору не змогла спростувати чи надати суду докази того, що на дату проведення спірних загальних зборів, кількість чинних членів товариства була меншою. Таким чином, як вказав суд першої інстанції, участь у загальних зборах менше 115 чинних членів товариства, згідно з пунктами 27.2 та 27.3 статуту та статті 15 Закону України "Про кооперацію", позбавляє будь-яке прийняте такими зборами рішення юридичної сили.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 у справі №911/1402/23 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення, виходив з того, що пред`являючи позов про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівницького товариства "Рябина" від 07.05.2023 позивач має довести (підтвердити) у встановленому законом порядку протиправність рішення та яким чином оспорюване ним рішення порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, конкретно як члена товариства, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відхиливши посилання позивача на членську книжку та довідку, видану Головою правління СТ "Рябина", суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач є членом товариства, а тим самим про відсутність порушення відповідачем його прав та інтересів рішенням загальних зборів СТ "Рябина" від 07.05.2023, оформлених протоколом № 3.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі №911/1402/23, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 15.06.2022 у справі № 916/700/21, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 25.10.2019 у справі № 509/1760/16-ц, від 24.06.2021 у справі № 916/3581/19 (щодо членства в кооперативі);

- від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки));

- від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 (щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення безпідставно не враховано обставини, які були встановлені при розгляді справи № 911/1542/23.

3.5. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти її доводів та вимог заперечує, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, мотивуючи його тим, що судом апеляційної інстанції правильно оцінено в сукупності матеріали справи та враховано доводи сторін, оскільки членська книжка садівника не містить жодної інформації, що позивач є членом СТ "Рябина" і як наслідок, судом апеляційної інстанції прийнято обґрунтоване рішення, що останній не наділений правами та обов`язками члена товариства. Скаржник, мотивуючи підстави касаційного оскарження, послався на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, що стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

3.6. Від позивача та відповідача надійшли заяви, якими сторони просили затвердити мирову угоду в порядку статті 307 Господарського процесуального кодексу України, укладену між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Садівницьким товариством "Рябина" 01.10.2024.

В той же час від іншого представника відповідача надійшло заперечення щодо укладення мирової угоди.

Відповідно до частини сьомої статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №914/3014/20.

На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

Відповідно до статті 307 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 192 Господарського процесуального кодексу України).

Заява про затвердження мирової угоди повинна відповідати вимогам статей 191, 192 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини п`ятої статті 192 Господарського процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.

Укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, є правом сторони, яке, в свою чергу згідно процесуального Закону неможливо реалізувати якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Затвердження мирової угоди під час розгляду справи має здійснюватися з застосуванням принципу "судового розсуду".

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Як вбачається із поданої сторонами на затвердження мирової угоди від 01.10.2024, зокрема, сторони дійшли згоди, що відповідач (сторона 2) беззаперечно визнає, що ОСОБА_1 є членом Садівницького товариства "Рябина" та визнає, що загальні збори товариства були скликані та проведені з порушенням норм чинного законодавства та статуту та призвели до порушення прав позивача (сторона 1).

Подана на затвердження Суду мирова угода від 01.10.2024, суперечить закону та порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які були учасниками Садівницького товариства "Рябина" на час прийняття загальними зборами спірних рішень, оскільки стосуються питання щодо визнання недійсними рішень загальних зборів, які можуть бути визнані недійсними лише судом, а не учасниками товариства. Мировою угодою мають вирішуватися питання, що стосуються виключно прав та обов`язків сторін, а не встановлення фактів.

З огляду на зазначене, мирова угода не відповідає вимогам статті 192 Господарського процесуального кодексу України, а тому у її затвердженні слід відмовити.

3.7. Від представника відповідача Садівницького товариства "Рябина" надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи оригіналу заяви від 01.10.2024 та мирової угоди від 01.10.2024, укладеної між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Садівницьким товариством "Рябина" в особі ОСОБА_5 .

З огляду на те, що Верховним Судом відмовлено у затвердженні мирової угоди, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення експертизи.

3.8. Також представником відповідача Садівницького товариства "Рябина" подано до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення Міністерством юстиції України щодо поданої 01.10.2024 скарги на дії державного реєстратора - суб`єкта державної реєстрації щодо внесення в ЄДРЮО ОСОБА_5 як керівника СТ "Рябина" та до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/1785/22, що перебуває на розгляді Касаційного господарського суду.

Клопотання обґрунтоване тим, що реєстраційна дія державним реєстратором проводилась на підставі підроблених документі, адже ОСОБА_5 на загальних зборах не обиралася на посаду голови правління, або на іншу керівну посаду товариства, а отже реєстраційна дії проведена безпідставно.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень, які є предметом касаційного перегляду, слідує, що матеріально-правовою вимогою у цій справі є вимога про визнання недійними рішень загальних зборів членів СТ "Рябина", оформлених протоколом № 3 від 07.05.2023. Спір у вказаному спорі виник між ОСОБА_1 та Садівницьким товариством "Рябина" та пов`язаний із встановленням його членства у товаристві, а також обґрунтовувався порушенням його прав прийнятими рішеннями загальних зборів.

З огляду на викладене, виходячи із доводів клопотання про зупинення, а також зважаючи на відмову у затвердженні мирової угоди, колегія суддів вважає, що результат вирішення скарги, поданої ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, та спору Верховним Судом у справі № 911/1785/22, не вплине на результат розгляду у цій справі, в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про зупинення розгляду справи.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Садівницьке товариство "Рябина" (ідентифікаційний код юридичної особи 23568832) є об`єднанням громадян і неприбутковою організацією, що здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій в користування для організації колективного саду Розпорядженням Ради Міністрів України від 08.12.1987 № 332, рішенням виконавчого комітету Обухівської районної Ради депутатів трудящих (Державний акт на право користування землею, зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 98 1988) та рішенням Старобезрадичівської сільської Ради народних депутатів Обухівського району Київської області № 7 від 05.10.1987, загальною площею 30 гектарів, виділених із земель колгоспу імені Тельмана с. Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, з кількістю ділянок 268.

Позивач - ОСОБА_1 зазначає, що він є учасником Садівницького товариства "Рябина", що підтверджується довідкою від 15.09.2020 № 19, виданою Головою правління СТ "Рябина" ОСОБА_4 та скріпленою печаткою, членською книжкою від 19.07.2019, виданою по земельній ділянці № 28.

Як зазначає позивач, на початку травня 2023 року на паркані домоволодіння ОСОБА_4 (керівник - СТ "Рябина") за адресою: АДРЕСА_1 , ним була виявлена об`ява про:

- проведення 07.05.2023 о 12:00 за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_4 ), загальних зборів членів СТ "Рябина";

- реєстрація членів СТ "Рябина" буде проводитись з 9:00 до 11:50 за місцем проведення загальних зборів;

- право на участь у зборах мають особи, що являються членами СТ "Рябина".

З метою взяття участі у наведених загальних зборах членів СТ "Рябина" позивач - член Садівничого товариства направив у вказані дату час та місце свого представника - ОСОБА_6 , якого уповноважив представляти власні інтереси згідно довіреності від 05.05.2023.

Зокрема, 07.05.2023 близько 11:15 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 прибув до місця проведення загальних зборів членів СТ "Рябина" за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_4 ), де з метою взяття участі у загальних зборах членів намагався пройти відповідну реєстрацію.

Натомість ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_1 начебто не є членом відповідача, відмовив в реєстрації уповноваженого представника та змусив покинути місце проведення загальних зборів членів, посилаючись на особисте право власності на вказану ділянку. Викладене підтверджується здійсненою відеозйомкою подій, що додана до позову.

Таким чином, голова садового товариства ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_1 начебто не є членом СТ "Рябина", відмовив в реєстрації для участі у загальних зборах через уповноваженого представника.

Відповідно до пункту 23.1 статуту СТ "Рябина" член садівницького товариства має право приймати участь у діяльності садівницького товариства і управління його справами, обирати і бути обраним до органів управління і контролю товариства і об`єднання садівників, вносити пропозиції про покращення діяльності товариства, виправлення недоліків у роботі його органів і посадових осіб.

Як стало відомо позивачу, 07.05.2023 відбулись загальні збори членів товариства із наступним порядком денним: 1. Затвердження дійсної кількості членів товариства; 2. Прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів членів товариства. Обрання голови та секретаря загальних зборів. Обрання лічильної комісії та затвердження її складу; 3. Прийняття в члени товариства осіб, що подали заяви та виключення з членів товариства; 4. Звіт голови правління та членів правління; 5. Вибори голови правління товариства; 6. Ухвалення нової редакції статуту; 7. Вибори членів правління; 8. Вибори ревізійної комісії. 9. Погодження бюджету на 2023-2024 роки; 10. Сплата членських внесків та за використану електроенергію; 11. Поточні питання. Рішення прийняті на цих зборах оформлені протоколом від 07.05.2023 № 3.

Зі змісту протоколу № 3, вбачається, що реєстраційною комісією встановлено, що для участі у зборах зареєструвалося 85 членів товариства. Також зазначено, що внаслідок проведеної правлінням роботи з визначення дійсної кількості членів товариства було встановлено, що такою дійсною кількістю членів є 108 осіб. Та саме від цієї кількості членів товариства було визначено кворум для проведення цих зборів.

Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державну реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) загальна кількість членів товариства становить 228.

Відповідно до абз. 2 пункту 27.1 статуту СТ "Рябина" загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини членів товариства.

Відповідно до пункту 27.3 статуту СТ "Рябина" рішення на загальних зборах приймаються більшістю голосів відкритим голосуванням. Вибори голови правління, ревізійної комісії, а також делегатів на конференцію проводяться відкритим або таємним голосуванням на розгляд загальних зборів.

Позивач зазначив, що він та переважна більшість членів СТ "Рябина" не були належним чином та завчасно повідомлені про дату, місце та час проведення вказаних загальних зборів та їх порядок денний, що порушило їхні права як членів товариства на участь у вирішенні важливих питань його діяльності. Окрім того, недопущено уповноваженого представника позивача для прийняття участі у вказаних загальних зборах членів СТ "Рябина", чим порушено право позивача на участь в корпоративному управлінні юридичної особи. Також порушені вимоги статуту та законодавства України відносно кворуму, оскільки на вказаних загальних зборах були присутні особи в значно меншій кількості, ніж необхідно для наявності кворуму.

У зв`язку з чим, заявник звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів, зумовлених неправомірністю скликання та проведення загальних зборів членів СТ "Рябина" від 07.05.2023, на яких були прийняті рішення, а саме: щодо зміни кількісного складу учасників товариства, включення та виключення з товариства ряду учасників, внесення змін у статут товариства; обрання голови, членів правління та ревізійної комісії товариства, секретаря товариства та інше.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Судами встановлено, що матеріально-правовою вимогою у цій справі є вимога про визнання недійними рішень загальних зборів членів СТ "Рябина", оформлених протоколом № 3 від 07.05.2023.

5.4. Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

5.5. Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

5.6. За статтею 1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України "Про кооперацію").

Статтею 4 Закону України "Про кооперацію" визначені основні принципи кооперації, за якими кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (стаття 6 Закону України "Про кооперацію").

Згідно зі статтями 10, 11 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

5.7. Позивач обґрунтовує порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів своїм членством у товаристві, на підтвердження чого посилається на копію членської книжки від 19.07.2019, виданої по земельній ділянці № 28. Також в підтвердження того, що позивач є учасником Садівницького товариства "Рябина", ним надано довідку від 15.09.2020 № 19, видану головою правління СТ "Рябина" ОСОБА_4 та скріплену печаткою.

Відповідач, в свою чергу, заперечував членство позивача у товаристві, стверджуючи, що загальними зборами відповідне рішення не приймалося.

5.8. За змістом положень пунктів 18, 21 статуту садівницького товариства, в редакції затвердженій протоколом № 5 від 22.12.2016: прийняття в члени садівницького товариства проводиться правлінням на підставі письмової заяви особи, що вступає в члени, з наступним затвердженням цього рішення загальними зборами. Правління видає кожному члену товариства на протязі місяця з дня прийому членську книжку.

Судами обох інстанцій встановлено, що до матеріалів справи позивачем долучено копію членської книжки від 19.07.2019 з фото позивача, виданої по земельній ділянці № 28 розміром 9,8 сот., з якої вбачається здійснення платежів по вступним і членським внескам та за електроенергію. Крім того, з копії членської книжки вбачається наявність підпису голови правління. Також в підтвердження того, що позивач є учасником Садівницького товариства "Рябина", ним надано довідку від 15.09.2020 № 19, видану головою правління СТ "Рябина" ОСОБА_4 та скріплену печаткою.

Судами встановлено, що відповідач заперечував членство позивача з посиланням на недоліки в оформленні членської книжки та у веденні документації самим товариством (відсутність рішення, яким позивача було прийнято до складу членів товариства).

5.9. Суд першої інстанції, дослідивши подані позивачем докази та врахувавши доводи обох сторін, дійшов висновку, що наявність оформленої, хоча і з певними недоліками, членської книжки дає суду підстави виходити з того, що позивач скоріше є членом товариства, оскільки неспростовних доказів зворотного, в матеріалах справи не має. Відповідний доказ членства існує і відповідає фактичним обставинам справи. Членство позивача також підтверджено довідкою, виданою товариством, спростування якої відповідачем суд не визнав переконливим. При цьому, судом враховано, що відповідачем в ході розгляду справи не зазначалося, що зазначена в членській книжці земельна ділянка позивачу не належить. Також місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем не надано належних спростувань та доказів, зокрема, відомостей з фінансового обліку щодо наявності/відсутності наведених у членській книжці платежів та відповідачем не заявлено про їх підроблення. Заперечення відповідачем довідки від 15.09.2020 № 19, виданої головою правління СТ "Рябина" ОСОБА_4 та скріпленої печаткою взагалі свідчить про суперечливість поведінки відповідача. До того ж, місцевий суд відхилив посилання відповідача на подання позивачем заяви про вступ у члени товариства, оскільки з відповідної заяви не можливо встановити, що така заява пов`язана саме з ділянкою № 28.

5.10. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані документи, зокрема членська книжка, не є в силу статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належним та допустимим доказом, що підтверджують обставини членства, оскільки зі змісту членської книжки не вбачається дати та номера протоколу рішення загальних зборів товариства, яким позивача прийнято до СТ "Рябина"; протокол рішення загальних зборів товариства, яким позивача було прийнято до СТ "Рябина" також відсутній в матеріалах справи; дані про сплату членських внесків не дають підстав для категоричного твердження про їх сплату. Також звернув увагу, що довідка № 19, на яку посилається позивач, відповідачем анульована.

5.11. Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 916/700/21, про незастосування якої судом апеляційної інстанції наголошує скаржник, зазначив, що усталеною є практика, відповідно до якої членська книжка садівника визнається тим документом, який підтверджує, що певна особа є членом садівничого кооперативу. Зокрема, у постановах від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 25.10.2019 у справі №509/1760/16-ц, від 24.06.2021 у справі №916/3581/19 Верховний Суд вважав доведеною обставину того, що особа є членом садівничого кооперативу, якщо була надана книжка садівника. При цьому не вимагалось надання додаткових доказів, зокрема, документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку із зазначенням кадастрового номеру та інших.

5.12. Суд зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Крім того у пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.13. З огляду на викладене та враховуючи встановлені місцевим господарським судом фактичні обставини справи, в тому числі обставини безладу у веденні документації товариством, що підтверджується і самим відповідачем, відсутність заперечень про належність позивачу (або одному із родичів) земельної ділянки у товаристві, наявність у нього членської книжки, сплата внесків, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що неналежність оформлення та зберігання документів товариства не може покладатись в спростовування членства позивача в товаристві, оскільки наразі саме відповідач є держателем та розпорядником документів товариства, використання ним допущених самим же товариством недоліків та суперечностей в оформленні документів не може прийматись судом в спростування членства позивача.

До того ж, судом враховано та як зазначив сам відповідач та підтверджується даними ЄДР, загальна кількість членів товариства складає 228 осіб, однак відповідачем було самостійно обраховано кількість дійсних членів товариства, яка була встановлена правлінням товариства (108 осіб), внаслідок проведеної роботи з актуалізації відповідних даних.

Однак, відповідачем при цьому не обґрунтовано та не доведено правомірності здійснення відповідних дій. Зокрема, не обґрунтовано відповідних повноважень щодо зменшення кількості зареєстрованих членів товариства (відповідно, і позбавлення певних осіб членства).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач є членом товариства, та, відповідно, має право на звернення до суду.

Обставини встановлення судом першої інстанції порушення порядку повідомлення та проведення оспорюваних загальних зборів позивачем не оспорюються. До того ж, як встановлено місцевим господарським судом, позиція відповідача здебільшого ґрунтувалась на запереченні членства позивача.

5.14. Щодо доводів скаржника, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки)) до уваги не приймаються, оскільки спірні правовідносини, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, є очевидно не подібними. Так, у справі, про яку зазначає скаржник, Верховний Суд, застосовуючи доктрину venire contra factum proprium виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.

5.15. Щодо доводів скаржника, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано не враховано постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 911/1542/23 за позовом ОСОБА_7 до Садівницького товариства "Рябина" про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів учасників товариства, згідно з якою апеляційну скаргу Садівницького товариства "Рябина" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2023 у справі № 911/1542/23 - без змін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Поряд із цим, в силу частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Як вбачається зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/1542/23 від 02.04.2024 спір у вказаному спорі виник між ОСОБА_7 та Садівницьким товариством "Рябина", та пов`язаний із встановленням членства саме за ОСОБА_7 , а також обґрунтовувався неповідомленням останньої про дату проведення зборів, порушенням її прав, а також на відсутність кворуму.

Верховний Суд, зокрема і в постановах, на які посилається скаржник, зазначав, що за змістом частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією. Преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, висновки судів у справі № 911/1542/23 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної для тієї справи юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення суду у справі № 911/1542/23 не має преюдиційного характеру для справи № 911/1402/23.

Зазначені доводи касаційної скарги відхиляються судом касаційної інстанції.

5.16. За наведених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого рішення про доведеність позивачем порушення його прав та наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.3. У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України в суді касаційної інстанції покладаються на відповідача з урахуванням подання касаційної скарги через підсистему "Електронний суд".

Керуючись статтями 236, 300, 301, 307, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяв ОСОБА_1 та Садівницького товариства "Рябина" про затвердження мирової угоди у справі №911/1402/23, укладеної між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Садівницьким товариством "Рябина" 01.10.2024, відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 911/1402/23 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 залишити в силі.

3. Стягнути з Садівницького товариства "Рябина" (08714, Київська обл., Обухівський р-н, село Старі Безрадичі, код ЄДРПОУ: 23568832) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 04 коп. витрат по сплаті судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

І. Кондратова