Рішення

від 01.10.2024 по справі 641/1628/21

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 641/1628/21

Провадження № 2/643/3158/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Скотаря А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ширіної Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 30.09.2018, -

установив:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Розумовського О.С. 03.03.2021 звернулась до суду з позовом в обґрунтування якого зазначила, що 30.09.2018 між нею та ОСОБА_2 , нібито, укладений договір позики у простій письмовій формі, згідно з яким позичальник зобов`язується виплатити позикодавцю грошові кошти в сумі 15000000,00 грн не пізніше 30.12.2020 включно при умові поновлення ТОВ «СНЕЙК» будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) та здачі його в експлуатацію. Позичальник зобов`язується виплатити (повернути) позикодавцю грошові кошти в сумі 15000000,00 грн не пізніше 16.04.2020. Позичальник надає позикодавцю в заставу частину частки у розмірі 51% у статутному капіталі ТОВ «СНЕЙК».

Позивачка зазначає, що у дійсності грошові кошти від позикодавця до позичальника не передавались, оскільки таких грошових коштів у позикодавця не було і у якості доходів в податкових органах не декларувались.

Позикодавець увів позичальника дійсності в оману, грошові кошти не передавав, договір позики від 30.09.2018 міх сторонами укладений не був. У дійсності грошові кошти у вказаній сумі були потрібні позивачу для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ), однак фактично позивач за власні кошти за рахунок власних багаторічних заощаджень та за рахунок інших джерел здійснює будівництво багатоповерхового житлового будинку. Позивачка обґрунтовано вважала, що договір позики від 30.09.2018 є фіктивним, оскільки у дійсності передача грошових коштів від позикодавця до позичальника не відбувалась.

Під час формування 28.02.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору застави, відповідач просив зазначити договір позики від 30.08.2018, який потім нібито належним чином буде оформлений.

Відповідач зазначав, що вказані договір позики та договір застави потрібні йому для можливого декларування корпоративних прав і зовнішнього значення для пред`явлення третім особам доказів нібито наявності грошових коштів у великій сумі та наявності забезпечення вкладення цих грошових коштів договором застави. Вказані факти та документи зі слів відповідача були потрібні нібито для спілкування з іншими особами, можливо з банківськими установами, кредитними спілками з метою демонстрування власної заможності та бізнесової ваги.

Відповідач обіцяв, що після демонстрування третім особам, він складе та нотаріально посвідчить договір про припинення застави, а з приводу договору позики зазначав про відсутність останнього як документу, відсутність у нього і його сім`ї доходів, які б підтверджували наявність цих грошових коштів, що унеможливлює пред`явлення будь-яких вимог до позивачки.

Всупереч домовленостям, відповідач так і не уклав із позивачем документу щодо припинення договору застави та не склав будь-якої зустрічної розписки щодо скасування неіснуючого боргу за так званим договором позики від 30.09.2018, укладеним у простій письмовій формі. Вказані обставини порушують права позивача, оскільки у останньої грошового боргу за договором позики від 30.09.2018 не існує.

Посилаючись на ст.ст. 203, 208, 215, 218, 230, 234, 236, 1046, 1047, 1051 ЦПК України, позивач просить визнати недійсним договір позики від 30.09.2018, укладений між нею та відповідачем, судові витрати покласти на відповідача.

Рух у справі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.03.2021 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики передано за підсудністю Московському районному суду м. Харкова.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.03.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 08.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.04.2021 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.04.2021 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено заборону державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до вирішення спору по суті у справі № 641/1628/21 вчиняти, здійснювати, проводити будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відносно/щодо ТОВ «СНЕЙК», місцезнаходження якого: 61140, Харківська область, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 48, ідентифікаційний код юридичної особи 31643401, в тому числі, але не виключно, заборонити вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про зміну складу та часток засновників товариства, зміну особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від імені підприємства, про зміну органів управління товариства, про зміну місцезнаходження товариства, про зміну розміру статутного капіталу товариства, проводити передачу реєстраційної справи товариства, зустрічне забезпечення у справі не застосовано.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23.02.2024 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Московського районного сулу м. Харкова від 27.04.2021 про забезпечення позову.

На виконання Розпорядження Голови Верховного Суду від 08.03.2022 за № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», яким змінено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави, вказана справа передана на розгляд Октябрському районному суду м. Полтави.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 17.11.2022 за № 65 відновлено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова з 23.11.2022.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16.04.2024 задоволено клопотання представника позивача про зміну підсудності, справу передано за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова.

06.06.2024 вищевказана справа надійшла до Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07.06.2024 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09.08.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Доводи сторін та третіх осіб.

Представник позивачки подав суду заяву, у якій позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату й час розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не подав.

Зі згоди представника позивача суд розглянув справу в порядку заочного провадження на підставі наявних доказів, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Досліджені докази.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив таке: 28.02.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір застави, за яким з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у заставодавця за договором позики, укладеним у простій письмовій формі 30.09.2018 (далі: договір позики), згідно з яким заставодавець зобов`язується виплатити заставодержателю грошові кошти в сумі 15000000,00 грн не пізніше 30 грудня 2020 включно при умові поновлення ТОВ «СНЕЙК» будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресом: АДРЕСА_1 ), в разі непоновлення будівельних робіт та відсутності фінансування достатнього для добудови багатоповерхового житлового будинку за адресом: АДРЕСА_1 ) та здачі його в експлуатацію, заставодавець зобов`язується виплатити (повернути) заставодержателю грошові кошти в сумі 15000000,00 грн не пізніше 16 квітня 2020 року, заставодавець надає заставодержателю в заставу частину частку в розмірі 51 % у статутному капіталі (в подальшому - предмет застави) ТОВ «СНЕЙК», статутний капітал якого складає 6734693,88 грн (т. 2, а.с. 28-29).

З супровідного листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. убачається, що на ухвалу про витребування доказів нею надано зі справ нотаріуса належним чином завірену копію договору застави від 28.02.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та копії усіх документів, що стали підставою для укладання вказаного договору (т. 2, а.с. 27).

ГУ ДПС у Харківській області на ухвалу суду про витребування доказів листом від 04.07.2024 повідомило, що згідно з даними інформаційних ресурсів, які є в розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_2 у період часу з 2014 року по теперішній час податкові декларації про майновий стан і доходи не надавав, також відсутня інформація щодо декларування останнім грошової суми у розмірі 15000000,00 грн (т. 2 а.с. 25).

Копії оскаржуваного договору позики від 30.09.2018 матеріали справи не містять.

Норми права, які застосував суд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

З частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічне роз`яснення є у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У статті 1051 ЦК України зазначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зробила правовий висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 статті 2 ГПК України (ч. 1 ст.2 ЦПК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатом розгляду позовної заяви.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору позики, мотивуючи позовну заяву тим, що договір позики від 30.09.2018 між сторонами не укладався, ані в усній, ані в простій письмовій формі, тобто цього договору не існує, відповідно грошові кошти на виконання договору вона від відповідача не отримувала.

Отже, позивач просить визнати недійсним те, чого на її думку не існує, що є правовим протиріччям, а відтак суд вважає, що ОСОБА_1 при звернення до суду обрано невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.04.2021, мають бути скасовані.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 79, 80, 81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 30.09.2018 відмовити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.04.2021 - скасувати.

Зняти заборону державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до вирішення спору по суті у справі № 641/1628/21, на вчинення, здійснення, проведення будь-яких реєстраційних дій, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відносно/щодо ТОВ «СНЕЙК», місцезнаходження якого: 61140, Харківська область, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 48, ідентифікаційний код юридичної особи 31643401, у тому числі, але не виключно, заборону вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про зміну складу та часток засновників товариства, зміну особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від імені підприємства, про зміну органів управління товариства, про зміну місцезнаходження товариства, про зміну розміру статутного капіталу товариства, проведення передачі реєстраційної справи товариства.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 .

Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його оголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.10.2024.

Суддя А.Ю. Скотар