Постанова

від 03.10.2024 по справі 161/8771/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/8771/24 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/974/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , законним представником якої є ОСОБА_5 , про визнання права на приватизацію квартири за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Степанюка О. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 24 лютого 1992 року на підставі ордеру вселився в квартиру АДРЕСА_1 . 10 серпня 2023 року він подав до Відділу обліку та розподілу житла Департаменту житлово-комунального господарства (далі - Департамент ЖКГ) Луцької міської ради заяву про оформлення права власності на квартиру в порядку приватизації. Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Луцької міської ради під час приватизації квартири ним не подано необхідних документів для оформлення передачі у власність займаного житла, а саме: копію ордера про надання житлової площі; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копії реєстраційних карток платників податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Позивач зазначав, що на адвокатський запит ПАТ «Електротермометрія» повідомила, що при передачі документації новому директору жодних документів щодо нього не було передано. Згідно з відповіддю Луцької міської ради відомості щодо ордера договору найму житла за адресою: АДРЕСА_2 , у міській раді відсутні.

Позивач також вказував, що неповнолітня ОСОБА_4 не є членом його сім`ї, не проживає в житлі, а лише є зареєстрованою, а тому не має права на приватизацію, у зв`язку з чим відсутня необхідність подання копій її документів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Департамент ЖКГ Луцької міської ради, вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 зареєстрований та проживає з 24 лютого 1993 року за адресою: АДРЕСА_2 , право на безоплатну приватизацію житла не використав, іншого житла не має (а.с.10).

28 березня 2018 року Луцькою міською радою за зверненням ПАТ «Електротермометрія» прийнято рішення № 39/42 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Луцька житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_3 » (а.с.26).

10 серпня 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Відділу обліку та розподілу житла Департаменту ЖКГ Луцької міської ради із заявою заяву про оформлення в порядку приватизації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у якій він зареєстрований та проживає (а.с.32).

Листом від 08 листопада 2023 року Луцька міська рада повідомила позивача про неможливість прийняти рішення про приватизацію зазначеної квартири з тих підстав, що він не надав крім копії ордера про надання житлової площі, копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , яка зареєстрована у квартирі, копії реєстраційних карток платників податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с.25).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Приватизація державного житлового фонду в Україні здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного Кодексу України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (домоволодінь) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яке було чинним на час приватизації житла.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. У разі порушення цього права, згідно положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Стаття 6 ЖК України передбачає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Статтею 345 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Порядок приватизації громадянами займаних ними жилих приміщень у будинках державного житлового фонду регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», зазначений закон визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон про приватизацію) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень. державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про приватизацію до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (ч. 5 ст. 5 Закону про приватизацію).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 8 Закону про приватизацію, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Громадяни можуть набути право власності лише на житлові приміщення, в яких вони постійно проживають на умовах найму.

Наведені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 161/4168/20.

Аналіз змісту Закону про приватизацію у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України дає підстави для висновку, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням, і на яке за особою зберігається це право.

Згідно із ч. 11 ст. 8 Закону про приватизацію спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У ч. 10 ст. 8 Закону про приватизацію передбачено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 2 ст. 2 Закону про приватизацію).

Згідно з п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 зазначеного Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Так, громадянин подає до органів приватизації такі документи:

- заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

- копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

- копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

- довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

- технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

- копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

- документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

- копію документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

- заяву-згоду тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Згідно з п. 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Отже, відсутні підстави для висновку про покладення на особу, яка вселилась в надане жиле приміщення, зобов`язання зберігання ордеру.

Поряд з цим, окрім копії ордеру, до заяви про приватизацію заявник має подати й інші документи, перелік яких визначений п. 18 вищевказаного Положення.

Частиною 1 ст. 5 Закону про приватизацію визначено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

За положеннями ч. 4 ст. 5 Закону про приватизацію, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках), або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про приватизацію передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

За змістом п. 4. Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло. За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач всупереч наведеним правовим нормам та згаданого Положення № 396 не надав відповідачу усіх необхідних документів, які необхідні для передачі квартири, якою він користується, у його у власність у порядку приватизації житла.

Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. З огляду на вказану обставину, за ОСОБА_4 зберігається право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Встановивши, що право на приватизацію спірної квартири в рівних частках має як позивач ОСОБА_3 , так і неповнолітня ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за згодою позивача у квартирі, у зв`язку з чим вона має право проживання та користування житлом на законних підставах, а позивач у своїх позовних вимогах просив суд визнати за ним право приватизації вказаного житлового приміщення без врахування інтересів неповнолітньої ОСОБА_4 , за якою зберігається право на житло, тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_3 у даному випадку відсутні.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 не є членом сім`ї позивача та не має права на участь у приватизації, оскільки як було встановлено, за нею зберігається право користування цим житлом.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у позові ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги представника позивача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження, на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, позивачем та його представником належних та допустимих доказів не надано, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Судом першої інстанції надано правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішено спір по суті.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 липня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: