Постанова

від 09.10.2024 по справі 211/2807/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3708/24 Справа № 211/2807/23 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І.О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторінв приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий РігДніпропетровської області цивільну справу №211/2807/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Кремінь» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 08 січня 2024 року,

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Кремінь» (далі по тексту ТОВ «Аптека низьких цін Кремінь») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працювала у ТОВ «Аптека низьких цін Кремінь» на посаді маркувальника.

Наказом (розпорядженням) відповідача №25/08-3к від 25 серпня 2022 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Останнім її робочим днем є 25 серпня 2022 року, що підтверджується вищевказаним наказом, який вона отримала в день звільнення.

Однак, у день звільнення, незважаючи на те, що вона перебувала на роботі, їй не було видано трудової книжки. В подальшому позивач неодноразово зверталася до адміністрації підприємства, однак, її прохання були проігноровані. Лише 13 січня 2023 року вона, повторно звернувшись до відповідача, змогла отримати трудову книжку, про що відповідач має докази у вигляді її розписки про отримання трудової книжки, що нарешті надало їй змогу працевлаштуватися та отримувати дохід.

Зауважує, що будь-яких повідомлень від відповідача вона не отримувала та не повідомлялась іншим чином. При цьому зазначає, що, зважаючи на ту обставину, що вона не отримала відомості про розмір її середнього заробітку, позивач позбавлена можливості надати розрахунок середнього заробітку за період затримки у видачі трудової книжки, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. Через що вона просить суд стягнути середній заробіток у розмірі мінімальної заробітної плати по України, визначений Законом на час затримки, тобто 6 500,00 6 700,00 гривень, а саме: серпень 2022 року 1 258,06 грн. (6 500 / 31 *6); вересень 2022 року 6 500,00 грн.; жовтень 2022 року 6 700,00 грн.; листопад 2022 року 6 700,00 грн.; грудень 2022 року 6 700,00 грн.; січень 2023 року 2 593,55 грн. (6 700 / 31*12); а разом 30 451,61 грн.

Також зауважує, що з боку відповідача мало місце порушення законних її прав, спричинене затримкою у видачі трудової книжки. Порушення її права тривало протягом довгого часу з причин, які не залежали від її волі. Безумовно факт її звільнення з допущеними порушеннями та невидача їй трудової книжки негативно вплинуло на її психоемоційний стан і так чи інакше порушило нормальні життєві зв`язки, що вимагало у позивача додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права, а тому вона вважає за необхідне заявити також позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, а достатнім розміром компенсації понесеної моральної шкоди вважає суму у розмірі 10 000 гривень.

У зв`язку з викладеним просила суд стягнути з ТОВ «Аптека низьких цін Кремінь» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 30451,61 гривень з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів та моральну шкоду в сумі 10000 гривень.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 лютого 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з боку відповідача мало місце порушення її законних прав спричинене затримкою у видачі трудової книжки, яке тривало протягом довгого часу з причин, які не залежали від її волі. Вказане не армовано судом під час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Також посилається, що факт її звільнення з допущеними порушеннями та невидача їй трудової книжки негативно вплинуло на її психоемоційний стан, порушило нормальні життєві зв`язки, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення її порушеного права, тому вона заявляє позовну вимогу про стягнення моральної шкоди 10000 гривень, що, на її думку, буде достатнім розміром компенсації понесеної моральної шкоди.

19 липня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року № 3831-IX. (далі по тексту Закон № 3831-IX)

Відповідно п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 3831-IX установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1статті369ЦПКУкраїни (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 3831-IX) визначено, щоапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга в даній справі подана до набрання чинності Законом № 3831-IX.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно ст. 13 і 81ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістомст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2021 року працювала у ТОВ «Аптека низьких цін Кремінь» на посаді маркувальникаАптеки № 8 за адресою: АДРЕСА_1 .

23 серпня 2022 року ОСОБА_1 скеровано на ім`я директора ТОВ «Аптека низьких цін Кремінь» ОСОБА_2 заяву про звільнення із займаної посади 25 серпня 2022 року за угодою сторін. Дана заява була задоволена відповідачем та, відповідно Наказу (розпорядження) №25/08-3к від 23 серпня 2022 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 25 серпня 2022 року та проведено остаточний розрахунок.

Одночасно з заявою на звільнення, ОСОБА_1 було складено заяву від 23 серпня 2022 року, відповідно до якої остання прохала у зв`язку зі звільненням 25 серпня 2022 року та неможливістю отримати трудову книжку особисто, надіслати належним чином оформлену її трудову книжку поштою на адресу: Аптеки № 8 (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Співдружності, буд. 66-А, прим. № 1-4). Відповідно до абзацу другого п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, надала згоду на пересилання її трудової книжки поштою на вищевказану адресу.

Як на підставу для задоволення позову, позивач посилалася на те, що відповідач25 серпня 2022 року, у день звільнення, незважаючи на те, що вона перебувала на роботі, їй не видав трудову книжку. В подальшому позивач неодноразово зверталася до адміністрації підприємства, однак, її прохання були проігноровані. Лише 13 січня 2023 року вона, повторно звернувшись до відповідача, змогла отримати трудову книжку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції не встановивши підтверджень, що дії відповідача спричинили затримку в отриманні позивачкою трудової книжки, оскільки трудова книжка була відповідно до її заяви надіслана поштою на адресу аптеки, в якій працювала позивач, встановивши, що позивач була поінформована про надходження трудової книжки до аптеки, однак остання тільки з відомих їй причин не з`являлася для її отримання. Доказів причин поважності не появи для отримання трудової книжки позивачкою не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність винних дій відповідача, які спричинили затримку у видачі позивачці трудової книжки. При цьому судом відхилені доводи позивачки, що відсутність трудової книжки не дало їй можливість працевлаштуватись у подальшому. З огляду на вказане, суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 48КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Частиною 5 статті 235КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно п. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієїІнструкціївласник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно п. 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зазначено: «Частиною п`ятоюстатті 235 КЗпП Українивизначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №712/12727/19, від 14 липня 2021 року у справі №569/6979/20.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року від 14 липня 2021 року у справі №569/6979/20 оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей94,116,117 КЗпП Українита статей1,2 Закону України «Про оплату праці»середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями235,236 КЗпП Україниі вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених указаними статтямиКЗпП Українивипадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для його працевлаштування, а на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

Реалізація передбаченогостаттею 47 КЗпП України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) права працівника отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21).

Встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятоїстатті 235 КЗпП України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що, будучи обізнаною про своє звільнення та повідомленою про необхідність отримання трудової книжки 13 вересня 2022 року, яка згідно її заяви була надіслана та зберігалась в Аптеці № 8, позивач отримала трудову книжку лише 13 січня 2023 року після чергового попередження у месенджері Вайбер від 12 січня 2023 року, що по закінченню тижня трудова книжка буде повернута до офісу у м. Запоріжжя,наполягає на оплаті «вимушеного прогулу» за шість місяців.

З урахування викладеного, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 08 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста