Рішення

від 30.09.2024 по справі 543/1040/23

ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

543/1040/23

2/543/62/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2024 селище Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Гришка О.Я., з участю секретаря судового засідання Федорини А.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Верпети В.О., відповідача ОСОБА_2 (приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), представника третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 17.10.2023 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

У позовній заяві вказано, що позивач є рідною бабусею, а відповідач - матір`ю малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батько дітей - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач вказує, що відповідач тривалий час належно не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не цікавиться підготовкою до самостійного життя дітей, не виявляє інтересу до їх проблем. Позивач зазначає, що відповідач постійно змінює місце свого проживання, має мінливі відносини з різними чоловіками. За місцем проживання дітей відповідач не проживає, вдома з`являється рідко, епізодично, затримується на короткий час, а потім знову зникає з дому.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 не підтримує стосунків з дітьми, діти живуть без материнської любові, ласки та турботи. Зв`язок між матір`ю та дітьми порушений. Вказане триває з січня 2023 року.

У позовній заяві вказано, що відповідач свідомо нехтує своїми материнськими обов`язками. Всі побутові та інші питання облаштування життя дітей, а саме: готування їжі, прання одягу, готування уроків та супровід до шкільного навчального закладу, профілактичні медичні огляди, лікування дітей у разі потреби, підготовка до самостійного життя, організація умов їхнього проживання, піклування за їх духовний розвиток, тощо, весь час вирішує позивач одна. Позивач зазначає, що тривалий час відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, вона одержує і витрачає на свої потреби пенсію дітей у зв`язку із втратою годувальника.

Посилаючись на вищевикладені обставини позивач ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліментина утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти в розмірі 1000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з часу подачі позову до суду та до виповнення повноліття дітей.

Ухвалою суду від 23.10.2023 було відкрито загальне позовне провадження у справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач, крім іншого, вказала, що позовна заява містить неправдиву та спотворену інформацію. Відповідач стверджує, що її здоров`ю було завдано шкоди, в тому числі, на думку відповідача, за сприяння позивача. ОСОБА_2 вказує, що вона проживала в Центрі реабілітації постраждалих від домашнього насилля у місті Ірпені Київської області до вересня 2023 року, з вересня 2023 року вона винаймає квартиру, влаштувалася на роботу та продовжує лікування. Відповідач вказує, що вона регулярно спілкується з дітьми в режимі відеозв`язку, купує та відправляє їм одяг, взуття, цукерки та інші продукти харчування, передає їм гроші, вітає з днями народження, поповнює рахунки мобільного зв`язку. ОСОБА_2 зазначає, що вона, усвідомлюючи свою відповідальність як матері за виховання дітей, частину зароблених нею коштів відкладає на винаймання житла та для ремонту будинку, та після відновлення стану здоров`я має намір забрати дітей від своєї матері та жити з ними окремо і продовжувати їх виховання.

Відповідь на відзив представника позивача зводиться загалом до того, що, на думку представника позивача, відповідачем не надано документальних доказів на підтвердження вказаних нею фактів та обставин.

У запереченні відповідач вказала, що надана стороною позивача відповідь на відзив не має прийматись судом до уваги, оскільки містить спотворення та перекручування фактів та обставин, та містить суб`єктивні оціночні судження і твердження, в тому числі обставин, що не стосуються предмету та підстав позову.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, у своїх поясненнях посилався на обставини, що викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнала, у своїх поясненнях посилалася на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судовому засіданні висловилась за задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши докази і давши їм належну оцінку, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 6-14). Батько дітей ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 16).

Позивач ОСОБА_1 є рідною бабою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 17, 20-24).

Згідно довідки № 167 про зареєстрованих у житловому будинку осіб, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 19).

У актах обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вказано, що для виховання та розвитку дітей створені такі умови: наявні місця для приготування уроків обладнані оргтехнікою, діти забезпечені іграшками відповідно віку, взуттям та одягом (т. 1 а.с. 25, 26).

У довідці, яка видана Лазірківською амбулаторією загальної практики сімейної медицини вказано, що піклуванням про дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (медичні огляди, огляди під час хвороби дітей, лікування дітей) займається бабуся (т. 1 а.с. 27).

Згідно характеристик ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які видані Вишнівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Новооржицької селищної ради, ОСОБА_2 з кінця січня 2023 року не проживає з дітьми, не бере участі у їх вихованні. Дітьми опікується бабуся, яка здійснює контроль за навчанням та відвідує батьківські збори (т. 1 а.с. 28-31).

Згідно довідки Київського обласного центру соціально-психологічної допомоги ОСОБА_2 тимчасово мешкала в притулку цього закладу з 30.01.2023 до 30.09.2023 (т. 1 а.с. 166).

Згідно наданих відповідачем ОСОБА_2 довідок, результатів медичних оглядів, супровідного листка, талону до супровідного листка, направлення на консультацію, виписки з медичної карти, рецептів (т. 1 а.с. 166 зворот, а.с. 167-173, 178-180), остання протягом 2023 та 2024 років зверталась за станом здоров`я до закладів охорони здоров`я та проходила лікування, в тому числі стаціонарне лікування.

ОСОБА_2 надала копії фіскальних чеків за 2023 та 2024 роки про купівлю та пересилання на адресу проживання своїх дітей продуктів харчування, одягу, мобільного телефону та про переказ на ім`я позивача грошових коштів (т. 1 а.с. 172, 174-177, 250-251, т. 2 а.с. 5-6, 57-58,

Згідно повідомлення Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області соціальний супровід сім`ї ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , Центром надання соціальних послуг Новооржицької селищної ради не здійснювався (т. 1 а.с. 52).

У висновку, який затверджений рішенням виконавчого комітету Новооржицької селищної ради 15.11.2023 № 269 вказано на доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 50-51).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що ОСОБА_2 є його колишньою невісткою, вона була дружиною його померлого сина. Свідок пояснив, що після смерті його сина відповідач залишилась без чоловіка з малими дітьми. За словами свідка, приблизно півтора року тому відповідач поїхала з місця свого проживання і з того часу вона не приймала участі у вихованні дітей. Свідок зазначив, що, на його думку, відповідач «втекла від дітей», «втекла від відповідальності». За словами свідка, позивач взяла на себе тягар з утримання та виховання дітей. Свідок вказав, що відповідач час від часу присилала дітям «гостинці» (солодощі, одяг).

Свідок ОСОБА_9 показав, що він є сином позивача і рідним братом відповідача. Свідок вказав, що з січня 2023 року відповідач не проживає разом зі своїми дітьми. В січні 2023 року відповідача поїхала у невідомому напрямку. За словами свідка, пізніше відповідач стала приїжджати до дітей, коли позивач почала подавати заяви у різні органи для отримання коштів на утримання дітей. Свідкові відомо, що відповідач надсилала посилки для дітей, однак, за словами свідка, в посилках був непотрібний дітям одяг, непотрібні або не дуже потрібні дітям речі.

Згідно частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов`язку і невиконання обов`язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 39948/06) у п. 47 наголосив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи

національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у

права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до ст. 18 цієї Конвенції найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Суд приходить до висновку, що постановлення рішення про позбавлення батьківських прав відповідача щодо її дітей в умовах, коли відповідач не втратила інтерес до спілкування зі своїми дітьми, до участі в їх вихованні може призвести до значного відчуження у стосунках матері і дітей як на даний час, так і в подальшому, що, на думку суду, може реально зашкодити найкращим інтересам дітей. Про те, що відповідач не втратила інтерес до дітей, свідчить, крім іншого, і категоричне заперечення відповідачем проти задоволення позову в судовому засіданні. Суд констатує і наявність реальних перешкод у спілкування відповідача з дітьми: 1) стан здоров`я відповідача (т. 2 а.с. 163), що потребує відповідної медичної допомоги, яка може надаватися лише певними медичними закладами, і що в значній мірі перешкоджає можливості відповідача постійно перебувати біля дітей; 2) досить значна відстань від теперішнього місця проживання відповідача до місця проживання дітей (місце проживання, очевидно, в значній мірі визначається необхідністю отримання відповідної медичної допомоги); 3) існування конфлікту між позивачем (яка у довідці про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 09.03.2023 (т.1 а.с. 19), вказана як уповноважений власник (співвласник, наймач) житлового приміщення/будинку, в якому зареєстровані та проживають діти) та відповідачем, що також об`єктивно утруднює спілкування відповідача з дітьми. Ці обставини не спростовані стороною позивача. Крім того, суд враховує пояснення відповідача про те, що передчасна смерть її чоловіка і усвідомлення того, що в неї після смерті чоловіка залишилось троє малолітніх дітей, негативно вплинули на її емоційний стан. Суд також враховує і зміст виступу позивача в судових дебатах, коли позивач вказала, що за якийсь час до закінчення розгляду справи відповідач приїжджала до дітей щоб поспілкуватися, але через позицію позивача відповідачеві довелося спілкуватися з дітьми, як вказала позивач, «під кущами». Крім того, позивач зазначила, що і надалі не буде пускати відповідача до себе додому, як вона вказала, «після всього цього». Вказане свідчить, що позивач фактично підтвердила, що вона чинить відповідачу певні перешкоди у спілкуванні з дітьми, більше того, висловила намір робити це і надалі.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Рішення про позбавлення батьківських права в даній ситуації суперечило б змісту статті 9 Конвенції про права дитини, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. наприклад пункт 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), адже в такому випадку Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи (див. пункт 47 Зауважень загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню його інтересів (Пункт 1 статті 3)). Таким чином, на думку суду, задоволення вказаного позову не відповідатиме найкращим інтересам дітей.

З цих же міркувань суд не приймає до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність задоволення позовних вимог. Крім того суд вважає, що цей висновок складеним без з`ясування всіх обставин, які мають суттєве значення, а саме, не врахована значна віддаленість місця проживання відповідача від місця проживання дітей, не врахований матеріальний стан відповідача та стан її здоров`я. Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Крім того, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо дітей.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Пояснення позивача про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей не підтверджується належними та допустимими доказами.При цьому суд враховує і значну віддаленість місця проживання відповідача від місця проживання позивача і дітей, що створює певні об`єктивні перешкоди у питанні регулярного особистого спілкування відповідача і її дітей.

Позивач сама вказала, що відповідач до січня 2023 року належним чином, на думку позивача, виконувала батьківські обов`язки щодо дітей, не заперечувала, що відповідач за час розгляду справи в суді кілька разів приїздила до дітей щоб поспілкуватися з ними, що відповідач з тією чи іншою регулярністю спілкується з дітьми телефоном, надсилає грошові перекази для утримання дітей, посилки з одягом, продуктами харчування, при цьому зауважила лише, що на її думку, коштів, які висилає відповідач недостатньо, а продукти харчування - це в основному солодощі, а не продукти, необхідні для щоденного повноцінного харчування дітей.

Проаналізувавши встановлені обставини у справі та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від виховання дітей, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дітей та стимулювання матері до належного виконання своїх обов`язків.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні, такий висновок узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18 (провадження № 61-12661св19), у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

При цьому суд констатує, що відповідачеві необхідно змінити ставлення до виховання своїх дітей, проявляти більшу активність та увагу до виконання обов`язків, передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України. Статтею 150 Сімейного кодексу України, крім іншого, передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Детальний аналіз норм, що містяться в Главі 15 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що аліменти на утримання дитини можуть призначатися судом на користь батька, матері або інших законних представників дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. За ч. 2 та 3 цієї ж статті опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Оскільки суду не надано доказів того, що позивач у справі на момент постановлення рішення у справі є законним представником дітей, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Інші доводи учасників справи, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23).

На підставі викладеного та керуючись ст. 151, 155, 164-166, 180-181, 184 Сімейного кодексу України, ст. 12, 13, 81, 133, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), третя особа: Орган опіки та піклування Новооржицької селищної ради (місцезнаходження: вул. Центральна, 4, сел. Новооржицьке, Лубенського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 05509151) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовити.

За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 10.10.2024.

Суддя