Постанова

від 09.10.2024 по справі 290/324/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №290/324/23 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.

Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Журавської Д.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №290/324/23 за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Голубинське» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку, за апеляційною скаргою Житомирської обласної прокуратури на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. в смт. Романів Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 18 жовтня 2021 року, укладений між Романівською селищною радою та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га;

- скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 (запис про інше речове право №45021374 від 08 листопада 2021 року та №46355731 від 19 січня 2022 року);

- зобов`язати ТОВ «Голубинське» повернути Романівській селищній раді Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га.

В обґрунтування позову зазначає, що 07.08.2021 ОСОБА_1 до Романівської селищної ради Житомирської області було подано заяву про надання дозволу на передачу в оренду земельної ділянки, що знаходиться в с. Голубин, з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351, площею 19,54 га, що знаходиться за межами села Ягодинка для сінокосіння та випасання худоби, строком на 7 років. Вказує, що рішенням Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21 вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га строком на 7 років. Зазначає, що 18 жовтня 2021 року між Романівською селищною радою Житомирської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано у встановленому порядку. Вказує, що відповідно до договору суборенди б/н від 28.12.2021, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Голубинське», в особі директора ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га передано в строкове платне користування господарству. Зазначає, що п.3 укладеного договору суборенди землі термін договору суборенди землі закінчується 18.10.2028. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року у задоволенні позову керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Житомирська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 89 ЦПК України, не забезпечено ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави. Вважає, що судом першої інстанції неправильно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку з чим неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що спірна земельна ділянка отримувалася у користування ОСОБА_1 з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються ТОВ «Голубинське». Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку обставині, що на час отримання земельної ділянки в оренду і на даний час ОСОБА_1 є директором, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Голубинське», зареєстрованого 12.07.2021, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги інформацію Державного підприємства «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 21.12.2022 №1364/9-11, згідно якої у ОСОБА_1 відсутні зареєстровані тварини, що свідчить про те, що в орендаря був відсутній намір самостійно використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням. Вказує, що рішення Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21, яким вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га є незаконним, оскільки прийнято в порушення вимог ст. ст. 134 139 ЗК України. Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилися доводи прокурора щодо повернення земельної ділянки як орендарем так і суборендарем у зв`язку з визнанням недійсними та нікчемними правочинами. Вказує, що договір суборенди між ТОВ «Голубинське» та ОСОБА_1 розірвано 10.08.2023. Зазначає, що у зв`язку із незаконністю передачі земельної ділянки орендарю та суборендарю, судом першої інстанції не застосовано реституцію. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області вказав, що Романівська селищна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси Романівської об`єднаної територіальної громади. Разом з тим, Романівською селищною радою як представницьким органом, на який покладено вказані повноваження, порушено встановлений законом порядок передачі спірної земельної ділянки в користування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором позовної заяви, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області вказав, що Романівська селищна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси Романівської об`єднаної територіальної громади. Разом з тим, Романівською селищною радою як представницьким органом, на який покладено вказані повноваження, порушено встановлений законом порядок передачі спірної земельної ділянки в користування.

Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, яке проінформувало прокуратуру, що з метою усунення недоліків вказаних у листі, ОСОБА_1 , 11.01.2023 направлено лист з рекомендацією про приведення договору суборенди земельної ділянки у відповідність до ст. 8 ЗУ «Про оренду землі».

Із матеріалів справи вбачається, що Чуднівською окружною прокуратурою, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №55-92-2316вих22 від 15.12.2022 повідомлено Романівську селищну раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття належних заходів реагування, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом.

На лист№55-92-2316вих22від 15.12.2022 Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, листом №113/04-32 від 12.01.2023 повідомило Чуднівську окружну прокуратуру, що з метою усунення недоліків вказаних у листі №55-92-2316вих22 від 15.12.2022, ОСОБА_1 , 11.01.2023 направлено лист з рекомендацією про приведення договору суборенди земельної ділянки у відповідність до ст. 8 ЗУ «Про оренду землі».

Листом №55-93-574вих.23 від 13.03.2023 Чуднівська окружна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Романівську селищну раду Житомирського району Житомирської області про підготовку позову в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 , ТОВ «Голубинське» про визнання недійсними договори оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.

Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду з позовом, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Романівською селищною радою Житомирського району Житомирської області направлено лист ОСОБА_1 з рекомендацією про приведення договору суборенди земельної ділянки у відповідність до ст. 8 ЗУ «Про оренду землі», колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 07.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до Романівської селищної ради Житомирської області із заявою, у якій просив надати в оренду земельну ділянку в с. Голубин, площею 19,5453 га, кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 для сінокосіння та випасання худоби.

Рішенням Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21 вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,5453 га строком на 7 років.

На підставі зазначеного рішення, 18 жовтня 2021 року між Романівською селищною радою Житомирської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 15 укладеного договору земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння і випасання худоби.

Пунктом 16 договору закріплено, що цільове призначення земельної ділянки -категорія земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до п. 38 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Актом прийому-передачі земельної ділянки від 18 жовтня 2021 року Романівська селищна рада (орендодавець) на підставі рішення Романівської селищної ради передала ОСОБА_1 (орендарю) строком на 7 років земельну ділянку площею 19,5453 га (кадастровий номер 1821483000:05:000:0351).

28 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Голубинське» укладено договір суборенди землі.

Відповідно до п.1.1. орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області та знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору оренди б/н від 18.10.2021, зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.11.2021 за номером 45021374.

Згідно п.2 в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 19,5453 га, кадастровий номер об`єкта суборенди 1821483000:05:000:0351.

Пунктом 3.1. укладеного договору термін дії договору суборенди закінчується 18.10.2028.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №325541512 від 13.03.2023 власником земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 є територіальна громада, Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області; 08.11.2021 (номер запису про інше речове право 45021374) право оренди земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 зареєстровано за ОСОБА_1 ; 19.01.2022 (номер запису про інше речове право 46355731) суборенда земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 зареєстроване за ТОВ «Голубинське».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Голубинське».

Відповідно до витягу з реєстру речових прав №343090811 від 16 серпня 2023 року, 12 серпня 2023 року суборенду земельної ділянки загальною площею 19,5453 га з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 припинено.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №360255705 від 27.12.2023 зареєстровано лише право оренди на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 45021374).

21 грудня 2022 року Державне підприємство «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» надало інформацію про те, що у єдиному державному реєстрі тварин відсутня інформація про наявність тварин у ОСОБА_1 , оскільки дана особа не зареєстрована як власник тварин.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 як фізичною особою, було дотримано порядок набуття права користування спірною земельною ділянкою, яку він використовує за призначенням та сплачує орендну плату за користування нею згідно договору. Матеріалами справи не підтверджується незаконне набуття земельної ділянки та її нецільове використання.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 144 Конституції України, статей 12, 122 ЗК України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відтак, встановлено, що до повноважень Романівської селищної ради належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбаченому ст. 118, 123 ЗК України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульований ст.123 ЗК України.

Згідно з ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України «Про оренду землі» засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина дев`ята статті 93 ЗК України, частина перша статті 2 «Про оренду землі»).

Згідно з частиною першою статті 6 «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України).

Відповідно до частини 5 ст. 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Звертаючись до суду з позовом прокурор вказав, що оскільки спірна земельна ділянка комунальної власності була передана без проведення земельних торгів в оренду приватним суб`єктам, така ситуація порушує земельні права та інтереси Романівської об`єднаної територіальної громади, а отже і інтереси держави та потребує вжиття заходів до їх захисту.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Разом з тим, прокурором не підтверджено належними та допустимими доказами включення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 до переліку земельних ділянок комунальної власності, що виставляються на земельні торги для продажу права оренди.

У свою чергу встановлено, що 07.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до Романівської селищної ради Житомирської області із заявою, у якій просив надати в оренду земельну ділянку в с. Голубин, площею 19,5453 га, кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 для сінокосіння та випасання худоби.

Рішенням Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21 вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,5453 га строком на 7 років.

На підставі зазначеного рішення, 18 жовтня 2021 року між Романівською селищною радою Житомирської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частиною другою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (ч.2 ст. 134 ЗК України).

Встановлення законодавцем можливості передачі земельних ділянок в оренду для сінокосіння та випасання худоби без проведення земельних торгів пояснюється необхідністю забезпечення громадян можливістю задоволення власних потреб, без мети здійснення товарного сільськогосподарського виробництва (для чого закон передбачає інші способи та отримання земельних ділянок).

Принцип свободи стосовно діяльності органів публічної влади та їх посадових осіб закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом, органом місцевого самоврядування чи їх посадовими особами дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.10.2023 у справі №9901/43/21 пояснила, що означає кожна зі складових статті 19 Конституції України.

Зокрема, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, вказана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19.08.2022 у справі №160/4933/20, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відсутність встановленого чинним законодавством порядку реалізації прав не надає органу державної влади діяти на власний розсуд.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність в органу місцевого самоврядування, зокрема в Романівській селищній раді Житомирської області повноважень щодо передачі громадянину в оренду поза конкурсом земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби.

Таким чином, прокурором не доведено порушень як з боку ОСОБА_1 так і з боку Романівської селищної ради Житомирської області щодо порядку набуття права користування спірною земельною ділянкою та порядку передачі даної спірної земельної ділянки.

Посилання апеляційної скарги на те, що земельна ділянка, яка є предметом спору є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а тому для її передачі мало бути проведення земельних торгів є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.2 ст.22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Прокурором також не доведено факту використання відповідачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Будь якого акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства нецільового використання земельної ділянки до матеріалів справи не долучено.

Звертаючись до суду, прокурор у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Звертаючись до суду з позовом керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області просив:

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 18 жовтня 2021 року, укладений між Романівською селищною радою та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га;

- скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 (запис про інше речове право №45021374 від 08 листопада 2021 року та №46355731 від 19 січня 2022 року);

- зобов`язати ТОВ «Голубинське» повернути Романівській селищній раді Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га.

Разом з тим, позивачем не враховано, що правовідносини по укладенню оспорюваного договору оренди землі б/н від 18 жовтня 2021 року виникли на підставі рішення Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21, згідно якого вирішено передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 площею 19,5453 га строком на 7 років.

В позовній заяві та апеляційній скарзі прокурор посилається на незаконність рішення Романівської селищної ради Житомирської області від 20 серпня 2021 року №528-12/21, вважаючи, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта, який застосовується одноразово після реалізації, вичерпує свою дію фактом його виконання. Також посилається на правову позицію викладену у постанові ВП ВС від 02.02.2021 у справі №925/642/19, згідно якої визнання незаконним рішення про передачу в оренду земельної ділянки, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані висновки із посиланням на постанову ВП ВС від 02.02.2021 у справі №925/642/19 є помилковими, оскільки правова позиція викладена у вказаній постанові, не є релевантною до обставин цієї справи та відповідне судове рішення приймалося за іншою фактично-доказовою базою.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15-а (провадження №11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі №542/1403/17 (провадження №14-106цс21), від 04 жовтня 2023 року у справі №389/2517/21.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №303/6366/17 зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11 (провадження №14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі №923/466/17 (провадження №12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №297/1903/16-ц (провадження №61-26296св18).

Відтак, порушення прав позивача, як власника земельної ділянки, загальною площею 19,5453, розташовану на території Романівської селищної ради зумовлене прийняттям Романівської селищною радою рішення від 20 серпня 2021 року, а не укладенням спірного договору оренди.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц вказала, що відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17.

Також колегія суддів звертає увагу на наступне.

Із матеріалів справи встановлено, що 28 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Голубинське» укладено договір суборенди землі.

Відповідно до п.1.1. орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Романівської селищної ради сільської ради Житомирського району Житомирської області та знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору оренди б/н від 18.10.2021, зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.11.2021 за номером 45021374.

Згідно п.2 в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 19,5453 га, кадастровий номер об`єкта суборенди 1821483000:05:000:0351.

Пунктом 3.1. укладеного договору термін дії договору суборенди закінчується 18.10.2028.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №325541512 від 13.03.2023 власником земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 є територіальна громада, Романівська селищна рада Житомирського району Житомирської області; 08.11.2021 (номер запису про інше речове право 45021374) право оренди земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 зареєстровано за ОСОБА_1 ; 19.01.2022 (номер запису про інше речове право 46355731) суборенда земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 зареєстроване за ТОВ «Голубинське».

Разом з тим, відповідно до витягу з реєстру речових прав №343090811 від 16 серпня 2023 року, 12 серпня 2023 року суборенду земельної ділянки загальною площею 19,5453 га з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 припинено.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №360255705 від 27.12.2023 зареєстровано лише право оренди на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 45021374).

Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині скасування державної реєстрації права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 1821483000:05:000:0351 (запис про інше речове право №46355731 від 19 січня 2022 року) та в частині зобов`язання ТОВ «Голубинське» повернути Романівській селищній раді Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 площею 19,54 га є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку б доведеності та обґрунтованості позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним договору оренди землі б/н від 18 жовтня 2021 року права Романівської об`єднаної територіальної громади в особі Романівської селищної ради не призвело б до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, оскільки без вимоги про витребування спірної земельної ділянки кадастровий номер 1821483000:05:000:0351 у землекористувача ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту права позивача.

У свою чергу вимога про повернення спірної земельної ділянки заявлено до ТОВ «Голубинське», яке на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі та час перегляду справи судом апеляційної інстанції не є користувачем спірної земельної ділянки.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд зобов`язаний застосувати реституцію до спірних правовідносин є безпідставними, з наступних підстав.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частини перша, друга статті 216 ЦК України).

Тобто, наслідком недійсності правочину є двостороння реституція, повернення сторін договору у попередній стан.

У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини першої статті 177 ЦПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Оскільки прокурором була заявлена вимога про повернення земельної ділянки від ТОВ «Голубинське», суд не вправі виходити за межі позовних вимог та витребовувати спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 .

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у задоволенні позову, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 06 вересня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді