Постанова

від 02.10.2024 по справі 918/1358/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

02 жовтня 2024 року Справа № 918/1358/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи :

прокурор - Кректун О.А.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Сірик Ю.В.;

третьої особи - Процишин М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» на рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.2024, повний текст якого складено 08.05.2024, у справі №918/1358/23 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі -

Рівненської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій

у Рівненській області

до 1. Управління комунальною власністю виконавчого комітету

Рівненської міської ради,

2. Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення)

шляхом викупу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття

площею 90 кв.м,-

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи вищенаведене і те, що сторони в судовому процесі належно повідомлені про розгляд справи, суд розглядає справу за наявними в ній доказами і за відсутності представників сторін.

З урахуванням положень Конвенції, статті 32 ГПК України щодо незмінності складу суду, а також із урахуванням перебування членів колегії суддів у щорічній відпустці Північно-західний апеляційний господарський суд розглядає справу в межах розумного строку.

В грудні 2023 року Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (надалі в тексті Міська рада) до відповідачів: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (надалі в тексті Управління) та Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» (надалі в тексті Товариство), в якому просив:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.20002, укладений Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством «Рівнефармація», в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 90 кв.м, що являється протирадіаційним укриттям №67779;

- зобов`язати ТДВ «Рівнефармація» повернути Міській раді протирадіаційне укриття №67779 площею 90 кв.м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху житлового будинку №15 по вул.Соборна в місті Рівне.(т.1, арк.справи 1-23).

За наслідками розгляду справи №918/1358/23 рішенням від 29.04.2024 Господарський суд Рівненської області задоволив позов Прокурора. Визнав недійсним договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.2002, укладений Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ВАТ «Рівнефармація», в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 90 кв.м, що є протирадіаційним укриттям №67779. Зобов`язано ТДВ «Рівнефармація» повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття №67779 площею 90 кв.м та знаходиться в приміщенні підвального поверху житлового будинку №15 по вул.Соборна в місті Рівне. Присуджено до стягнення з Товариства та з Управління на користь Прокуратури по 2684,00 грн витрат зі сплати судового збору.(т.2, арк.справи 16-36).

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація чи інше відчуження яких заборонено законом. Крім того, судом було досліджено підставність звернення Прокурора до суду із даним позовом, а також відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки заявлений прокурором позов є негаторним.

Не погоджуючись із рішенням, Відповідач 2 ТДВ «Рівнефармація» звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/1358/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Керівника Рівненської окружної прокуратури.(т.2, арк.справи 41-47).

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

На думку Апелянта місцевим судом не з`ясовано, який правовий статус (як захисної споруди цивільного захисту) протирадіаційного укриття був у спірного приміщення станом на час його приватизації.

Крім того, Скаржник наголошує, що матеріали справи не містять будь-якого похідного документу від статусу захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття), таких як: акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (захисної споруди цивільної оборони); журнал перевірки стану сховища (проти-радіаційного укриття); акти перевірки захисної споруди цивільної оборони; відомості про перебування споруди на обліку захисних споруд цивільної оборони; інвентаризаційна справа (як об`єкта нерухомого майна); технічний паспорт (як об`єкта нерухомого майна).

За твердженням Товариства, надана Прокурором облікова картка не є достовірним доказом, адже вона не містить свого основного реквізиту дати складання, а також завірена відтиском печатки установи, назву якої неможливо встановити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд на 10.07.2024 об 11:00 год.(т.2, арк.справи 68).

19.06.2024 на адресу суду надійшов відзив, в якому Рівненьска окружна прокуратура просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТДВ «Рівнефармація» на рішення госп-одарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/1358/23, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.(т.2, арк.справи 85-97).

08.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника Товариства надійшло клопо-тання про відкладення розгляду справи, вмотивоване перебуванням представника на лікуванні в результаті отриманої травми з встановленим діагнозом пошкодження капсульно-зв`язкового апарату ділянки лівого гомілковостопного суглоба» та неможливістю прибути для участі в розгляді даної справи, при цьому маючи бажання особистої участі з метою надання додаткових пояснень в даному судовому засіданні.(т.2, арк.справи 111-112).

Ухвалою суду від 10.07.2024 розгляд справи відкладався на 18.09.2024.(т.2, арк.справи 116-117).

Ухвалою від 16.09.2024 задоволено клопотання ТДВ «Рівнефармація» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(т.2, арк.справи 120-121, 123).

Ухвалою від 18.09.2024 розгляд справи було відкладено на 02.10.2024, а також залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (надалі в тексті ГУ ДСНС у Рівненські обл.).(т.2, арк.справи 127-128).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.07.2024, 18.09.2024 та 02.10.2024, представ-ник ТДВ «Рівнефармація» підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задоволити, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у даній справі залишити без змін. Прокурор та представник ГУ ДСНС у Рівненській області заперечили проти задоволення апеляційної скарги ТДВ «Рівнефармація» та надали пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційної інстанції, при цьому явка сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представ-ника Відповідача-2 та третьої особи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30 грудня 1994 року за №827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», Рівненською обласною радою 25.02.1995 прийнято рішення №25, яким затверджено переліки об`єктів, що перебувають у комунальній власності області і підлягають приватизації згідно з додатками. Зокрема, одним із додатків даного рішення затверджено «Перелік підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 1994 року» (надалі в тексті Перелік). До даного Переліку обласною радою віднесено Рівненське обласне виробниче об`єднання «Фармація» (надалі в тексті РОВО «Фармація»).

Крім того, радою було вирішено передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі в тексті Регіональне відділення) в управління об`єкти комунальної власності області, включені до даних переліків.

В подальшому на підставі наказу Регіонального відділення №88 від 21.03.1995 була проведена інвентаризація та здійснена оцінка вартості майнового комплексу РОВО «Фармація».

Результати проведеної Інвентаризації та оцінка вартості майнового комплексу «РОВО «Фармація», затверджено наказом Регіонального відділення №244 від 28.04.1995, яким також було затверджено статут утвореного Відкритого акціонерного товариства «Рівнефармація».

Ряд приміщень аптек, що не входили до цілісного майнового комплексу РОВО «Фармація», були надані у користування на підставі договорів оренди.

Зокрема, 01.06.1999 Управління економіки міста Рівне уклало з ВАТ «Рівнефармація» договір оренди нежитлового приміщення №1173/558 (надалі в тексті Договір оренди), відповідно до п.1.1. якого, Управління економіки міста-орендодавець передає, а ВАТ «Рівне-фармація»-орендар приймає в орендне користування нежитлові приміщення для розміщення аптеки згідно додатку №1.

В свою чергу, в додатку №1 до Договору оренди, перераховані об`єкти, що передаються в орендне користування ВАТ «Рівнефармація». Зокрема, серед перерахованих об`єктів зазначено нежитлове приміщення по вул.Соборна, 15, в місті Рівне площею 320,4 кв.м, в тому числі підвал площею 89,8 кв.м(в подальшому нежитлове приміщення площею 322,2 кв.м, в тому числі підвал площею 92,2 кв.м, згідно змін, внесених додатковими угодами).

Строк договору встановлюється з 01.06.1999 по 01.06.2001 за відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору до закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (пункти 2.1 та 2.2 Договору оренди).(т.1, арк.справи 29-31).

В подальшому, для виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30.12.1994 №827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», органами приватизації вживалися заходи із забезпечення завершення малої приватизації в Україні.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.12.1995 Фондом державного майна України видано інструктивний лист №10-15-9077. Відповідно до роз`яснень (наданих ФДМ України в лютому 1996 року) щодо виконання інструктивного листа №10-15-9077, приватизація будівель, споруд, нежитлових приміщень, у яких розташовані об`єкти малої приватизації (приватизовані до набрання чинності Указу Президента України №827 від 30.12.1994) і на які відповідною місцевою радою не встановлено прямої заборони на приватизацію, згідно п.6 Указу Президента України №827 від 30 грудня 1994 року, не потребують включення до переліку об`єктів приватизації та їх затвердження відповідними радами і виконуються власником приватизованого майна. Рішення щодо викупу таких будівель (споруд, приміщень) приймає відповідний орган приватизації за ініціативою власника.

Відповідно, враховуючи роз`яснення інструктивного листа ФДМУ за №10-15-9077, ВАТ «Рівнефармація» 28.09.2001 подало до Комітету з приватизації заяву про приватизацію шляхом викупу приміщення аптеки №143, розташованої по вул.Соборна, 15, в місті Рівне.

За результатами розгляду даної заяви та наданого пакету документів, Комітетом з приватизації Рівненської міської ради 27.02.2002 видано наказ №18 «Про затвердження вартості нежитлового приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 15. Про продаж нежитлового приміщення».

Даним наказом затверджено продаж нежитлового приміщення загальною площею 322,2 кв.м, що розташоване за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 15, для ВАТ «Фармація».

25.03.2002 Комітетом з приватизації Рівненської міської ради з ВАТ «Рівнефармація» укладено Договір №474 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу (надалі в тексті Договір купівлі-продажу), відповідно до п.1.1. якого, Комітет з приватизації Рівненської міської ради-продавець зобов`язується продати ВАТ «Рівнефармація»-покупець нежитлові приміщення загальною площею 322,2 кв.м, з них: нежитлові приміщення загальною площею 229,7 кв.м, вбудовані в перший поверх чотирьохповерхового цегляного житлового будинку, розташованого по вул.Соборна, 15, в місті Рівне; нежитлові приміщення загальною площею 92,5 кв.м, вбудовані у підвал чотирьохповерхового цегляного житлового будинку, розташованого по вул.Соборна, 15, в місті Рівне.

Крім того, п.1.2 договору купівлі-продажу передбачено, що характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, що виданий Рівненським міським бюро технічної інвента-ризації. (т.1, арк.справи 36-37).

Матеріали справи також містять інформацію Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (лист №62 05-3537/62 06/2 від 03.08. 2022р.), відповідно до якої, на електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул.Соборна, 15 в місті Рівне обліковано протирадіаційне укриття №67779, орган управління захисною спорудою як об`єктом нерухомого майна ТДВ «Рівнефармація».(т.1, арк.справи 66).

Окрім того, відповідно до облікових карток протирадіаційного укриття №67779, одна з яких датована 01.06.1983 і оформлена та завірена відтиском печатки Аптечного управління Рівненського обласного виконавчого комітету УРСР, вбачається наступне: пунктом 1 облікової картки протирадіаційного укриття «Адрес» вказано адресу останнього, а саме: «г.Ровно, ул.Ленинская, 15»; Власником протирадіаційного укриття №67778 (дослівно згідно картки «кому принадлежит») зазначено «Аптека, Минздрав УССР»; У розділі «техническая характеристика» облікової картки протирадіаційного укриття вказано дату введення в експлуатацію проти-радіаційного укриття 1982 рік, його площа становить 90 кв.м, місткість 35 чоловік, а також що укриття вбудоване в будівлю («подвал»).

Після приватизації у 1995 році цілісного майнового комплексу РОВО «Фармація» та затвердження статуту ВАТ «Рівнефармація» облікову картку протирадіаційного укриття №67779, новоствореним у процесі приватизації ВАТ «Рівнефармація» переоформлено та завірено відтиском його печатки.(т.1, арк.справи 120).

Зокрема, в пункті 1 облікової картки протирадіаційного укриття «Адреса» вказано адресу останнього, а саме: «Рівненська обл., м.Рівне, вул.Соборна, 15». Власником протирадіаційного укриття №67779 (дослівно згідно картонки «Кому належить») зазначено «ВАТ «Рівнефармація». В свою чергу, ВАТ «Рівнефармація» у розділ «Технічна характеристика» облікової картки проти-радіаційного укриття були внесені зміни. Зокрема вказано, що його площа становить 70 кв.м, місткість 40 чоловік. Дата введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1956 рік. Інші відомості залишилися незмінними.

Матеріалами справи стверджено, що після зміни форми господарського товариства з ВАТ на ТДВ, у 2022 році облікову картку протирадіаційного укриття №67779 переоформлено та завірено відтиском печатки ТДВ «Рівнефармація», яке є правонаступником ВАТ «Рівнефарма-ція», відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.

Власником протирадіаційного укриття №67779 (дослівно згідно картки «Кому належить») у обліковій картці протирадіаційного укриття 2022 року вже зазначено дослівно: «приватна, ТДВ «Рівнефармація».(т.1, арк.справи 121).

Інформація щодо розташування та технічних характеристик протирадіаційного укриття, яка міститься у обліковій картці протирадіаційного укриття 2022 року, аналогічна змісту облікової картки протирадіаційного укриття завірено відтиском печатки ВАТ «Рівнефармація».

Окрім того, протирадіаційне укриття №67779 також виявлено в ході проведеного в межах кримінального провадження №4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки, розташованої по вулиці Соборна, 15 в місті Рівне, яка відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є приватною власністю ТДВ «Рівнефармація».(т.1, арк.справи 118).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно наданих представником ТДВ «Рівнефарма-ція» доповнень до протоколу огляду, оглянуті підвальні приміщення аптеки, розташованої по вул.Соборна, 15 в місті Рівне, в тому числі підвальне приміщення, біля входу в яке розміщена табличка захисної споруди №67779, є приватною власністю ТДВ «Рівнефармація», як право-наступника ВАТ «Рівнефармація». Також, представником ТДВ «Рівнефармація вказувалося, що дані приміщення не є сховище чи укриттям. Відповідно до облікової картки від 01.08.1983 на протирадіаційне укриття №67779, останнє використовувалося для укриття працівників аптеки (розташованої по вул.Соборна, 15, в місті Рівне) РОВО «Фармація».

За твердженням Прокурора, аналізуючи норми законодавства, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загально-державне значення, у зв`язку з чим не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

З огляду на викладені обставини, Рівненська окружна прокуратура направила Рівненській міській раді лист №50-56-4538вих-23 від 02.06.2023 з проханням надати прокуратурі, поміж іншого, копії рішень ради (її виконавчого комітету) на яких проведено приватизацію об`єктів нерухомості, нежитлових приміщень, будівель та споруд, розташованих вул.Соборна,15, а також пакету документів, на підставі яких було розроблено проект рішення та винесено останнє на голосування.(т.1, арк.справи 81-82).

У відповідь Міська рада надіслала лист №05-1469 від 06.06.2023, в якому повідомила Прокуратуру, що з переліку об`ктів, які вказані в запиті були приватизовані приміщення за адресою, в тому числі Соборна, 15. Вказані приміщення не мали статусу об`єктів цивільної оборони.(т.1, арк.справи 83).

В подальшому, Рівненська окружна прокуратура дотримуючись вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту інтересів держави, листом №50-56-10174 вих-23 від 07.12.2023 повідомила Рівненську міську раду про підготовлену позовну заяву до Госпо-дарського суду Рівненської області щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу в частині №474 від 25.03.2002 та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття площею 90 кв.м, що розташоване в підвальному приміщенні будівлі №15 по вул.Соборна в місті Рівне.(т.1, арк.справи 84).

Міська рада листом №05-3500 від 27.12.2023 повідомила прокуратуру, що не зверталася з позовом до суду та не заперечує щодо здійснення Рівненською окружною прокуратурою відповідних заходів щодо усунення порушень законодавства при відчуженні захисної споруди цивільного захисту №67779, розташованої в місті Рівному по вул.Соборній, 15.(т.1, арк.справи 85).

Як зазначалось вище, рішенням від 29.04.2024 господарський суд Рівненської області позов Прокурора задоволено. (т.2, арк.справи 16-36).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів вважає, що дослідженню підлягають зокрема обставини, що стверджують дотримання Прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», установлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до частин третьої-п`ятої ст.53 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповно-важений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої ст.53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваже-ного суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інте-ресів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повно-важень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представ-ника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відпо-відної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі №911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у поста-новах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019р. у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визнача-ється судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міської ради. Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовано тим, що відповідач-2 ТДВ «Рівнефармація» набуло у свою приватну власність захисну споруду цивільного захисту, а Міська рада не вчиняє дій для повернення спірного об`єкту.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користува-тися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 2 названого Закону, місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст.60 названого Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Право комунальної власності територіальної громади захищається законами на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Поруч з цим, згідно ст.1 Закону України «Про цивільну оборону України», цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Відповідно до норм Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України (надалі в тексті КМУ) від 10.05.1994 №299, завданням Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації, окрім іншого, є укриття населення в захисних спорудах, що досягається, зокрема, завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

Саме у зв`язку з метою організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру, законодавством протирадіаційні споруди віднесено до об`єктів, що мають загальнодержавне значення, та відповідно, не підлягають приватизації.

Крім того, п.1, 23-29 ч.2 ст.19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, викорис-тання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, об`єкти права комунальної власності, серед яких і об`єкти цивільної оборони (цивільного захисту), правомочності власника щодо яких від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Таким чином, саме державою в особі її органів місцевого самоврядування гарантується право власності та належна організація і забезпечення цивільного захисту. В свою чергу, захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян, що беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відтак, колегія суддів вважає правильним твердження Прокурора, що органом, уповнова-женим здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах є саме Рівненська міська рада.

Матеріалами справи стверджено, що у грудні 2023 року Рівненська окружна прокуратура повідомляла Міську раду про наявність підстав для звернення до суду задля захисту інтересів держави, у відповідь на що, Міська рада не заперечила щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування для повернення захисної споруди у державну власність (т.1, арк.справи 84-85).

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прокурором дотримано порядку, встановлено ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Міської ради.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.(ст.326 ЦК України).

Згідно зі ст.345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Матеріалами справи стверджено, що між сторонами наявний спір щодо приміщення протирадіаційного укриття, що розташоване за адресою: вул.Соборна, 15, м.Рівне та включене в загальну площу нежитлових приміщень площі 90 кв.м та набуте у власність Відповідачем-2 у 2002 році.

Тому, в першу чергу, суд апеляційної інстанції перевіряє правовий статус спірного примі-щення як об`єкта цивільно-правових відносин та досліджує функціональне призначення примі-щення станом на дату набуття його у власність Відповідачем-2.

Апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до п.п. 15, 16, 18 діючого на даний час Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою КМУ від 10.03.2017 №138 усі захисні споруди подвійного призначення та найпростіші укриття на території України незалежно від форми власності, підлягають обліку, який ведеться як в паперовій, так і електронній формі.

Ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення в паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди, а також ведення в паперовій та електронній формі книги обліку захисних споруд і книги обліку, споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів за формою передбаченою вимогами щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, затвердженими МВС.

Після прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом захисної споруди, або за результатами її технічної інвентаризації як об`єкта нерухомого майна балансоутримувачем складаються паспорт та облікова картка захисної споруди.

Як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи містять дві облікові картки протирадіаційного укриття (надалі в тексті ПРУ) №67779, одна з яких датована 01.06.1983, а інша 20.06.2022, які стверджують існування ПРУ на момент приватизації в приміщенні по вул.Соборна 15 в м.Рівному.(т.1, арк.справи 120-121).

При цьому, апеляційний суд враховує, що через наявність розбіжностей у розділі «Технічна характеристика» облікових карток ПРУ №67779 датованих 01.08.1983 та 20.06.2022, зокрема, щодо його площі та місткості Рівненською окружною прокуратурою скеровано лист №50-56-4553вих-23 до Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА щодо повідомлення причин зазначених розбіжностей.

У відповідь на вказаний лист, 15.06.2023 Департаментом цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА надіслано лист за №вих-2261/03-07/23 від 06.06.2023, де зазначалося, що відповідно до реквізитів облікової картки захисної споруди цивільного укриття №обл-67779, ПРУ площею 90 кв.м та об`ємом 198 куб.м. Тобто, в обліку фонду захисних споруд, на підставі санкціоновано здійснених записів, протирадіаційне укриття №67779 обліковується як таке, що має площу 90 кв.м, прийнято в експлуатацію 1982 року.

Крім того, матеріали справи також містять інформацію ГУ ДСНС України у Рівненській області (лист №62 05-3537/62 06/2 від 03.08.2022), відповідно до якої на електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА за адресою: вул.Соборна, 15 в місті Рівне обліковано протирадіаційне укриття №67779, орган управління захисною спорудою як об`єктом нерухомого майна ТДВ «Рівнефармація». Також в даному листі зазначено, що у томі справи з документами за 2001 рік згідно з описом №1-т, в обліку фонду захисних споруд, на підставі санкціоновано здійснених записів, по вул.Соборна, 15, в місті Рівне обліковується ПРУ №67779 (дата реєстрації №вих-б/н-ДСК, №інв-1968/709-ДСК).(т.1, арк.справи 66).

Окрім того, ПРУ №67779 також виявлено в ході проведеного в межах кримінального провадження №4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки, розташованої по вулиці Соборна, 15 в місті Рівне, яка відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є приватною власністю ТДВ «Рівнефармація».(т.1, арк.справи 118).

Вказаним оглядом встановлено, що перед вхідними дверима наявна табличка з написом «Сховище №67779», приміщення облаштоване столами та стільцями. Крім того, саме приміщення містить сходи, які ведуть з підвального до першого поверху будівлі, що є аварійним виходом. При цьому, представник Відповідача ТДВ «Рівнефармація», який був присутній під час огляду, жодних зауважень чи застережень щодо назви, місцезнаходження та площі ПРУ №67779 не вказав, як і не заперечував того, що саме частина підвального приміщення, яка оглядається, є захисною спорудою, що попередньо 20.07.2022 вже обстежувалась самим Відповідачем-2.

Крім того, відповідно до Акту оцінки стану готовності захисної споруди ПРУ №67779, складеного 20.07.2022 комісією ТДВ «Рівнефармація» та встановлено, що укриття має один вхід та один аварійний вихід, загальний стан приміщень чисті та сухі. При цьому, у вказаному акті оцінки, визначено також загальні характеристики захисної споруди цивільного захисту та зроблено висновок про можливість використання за призначенням. Відтак вказане в свою чергу свідчить, про те, що Відповідач обізнаний про факт розміщення в складі нерухомого майна об`єкта цивільного захисту, а також про місце розташування ПРУ у приміщенні підвалу та його площу.

Апеляційний суд звертає увагу, що законодавством України не заборонено приватними юридичним та фізичними особами будівництво власних (приватних) укриттів та сховищ з дотриманням визначених вимог, норм та стандартів. Однак, Положенням про цивільну оборону, затвердженим постановою КМУ від 10.05.1994 (чинного до 09.01.2014), Кодексом цивільного захисту України, Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженим постановою КМУ від 10.03.2017 за №138, Вимогами щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту та Вимогами щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 №579 закріплено обов`язки власників щодо введення в експлуатацію, оформлення первинних документів та подальшого обліку таких укриттів, їх утримання у мирний час тощо

Поруч з тим, в матеріалах справи відсутні відомості, що підтверджували б будівництво власного ПРУ Відповідачем-2.

Відповідно до вимог забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 за №579, закріплено що захисним спорудам, які вперше включаються до фонду захисних споруд, а також захисним спорудам, яким номер раніше не було присвоєно або їх номер складається менше ніж з п`яти цифр, присвоюються облікові номери в межах номерного ряду захисних споруд цивільного захисту, наведеного в додатку 1 до цих Вимог.

Повторне встановлення номерів захисним спорудам, що перебувають у фонді захисних споруд не передбачається. Самий же номер захисної споруди відображається в документах паперового обліку захисних споруд.

Наведене вище підтверджує, що укриття має той самий обліковий номер, що облікований у фонді захисних споруд цивільного захисту з 1983 року об`єкт цивільної оборони №67779.

Судом апеляційної інстанції також звертається увага на письмові пояснення Скаржника від 30.03.2024, відповідно до яких Відповідач-2 стверджував, що забезпечував проведення технічної інвентаризації цієї захисної споруди, виготовив відповідну документацію, вчиняв інші дії щодо утримання цього приміщення протягом 22 років, саме як ПРУ.(т.1, арк.справи 172-зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, датована 22.06.2022 облікова картка завірена саме печаткою ТДВ «Рівнефармація», що також спростовує заперечення Скаржника про необізна-нність щодо віднесення спірного приміщення до ПРУ.

З огляду на вище викладені обставнини, колегія суддів вважає, що підвальне приміщення, що знаходиться за адресою вул.Соборна,15 м.Рівне площею 90 кв.м та належить на праві приватної власності ТДВ «Рівнефармація» було захисною спорудою цивільного захисту ПРУ №67779 на дату набуття Відповідачем-2 права власності на спірну будівлю, що підтвердив сам Відповідач-2.

Щодо доводів Скаржника про відсутність в матеріалах справи паспорту сховища основного документа, що підтверджує існування об`єкта як ПРУ, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в пункті 3.4. СНІП 3.01.09.-84 «Прийом до експлуатації закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання в мирний час», затверджених постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва від 20.07.1981 №118 (прийняті на заміну будівельних норм СН 464-74), на який посилається Скаржник, зазначено:

«...В эксплуатируемом защитном сооружении должна быть следующая документация: правила содержания и опись оборудования и имущества защитного сооружения; планы внешних и внутренних инженерных сетей с указанием отключающих устройств; паспорт убежища (противорадиационного укрытия), составляемый по форме обязательного приложения 1, журнал проверки состояния защитного сооружения, составляемый по форме обязательного приложения 2; план защитного сооружения с указанием оборудования для сидения и лежания и путей эвакуации; инструкции по эксплуатации фильтровентиляционного и другого инженерного оборудования, правила пользования приборами; журнал эксплуатации фильтровентиляционного оборудования; инструкция по обслуживанию и журнал учета работы ДЭС; журнал результатов осмотров и контрольных проверок фильтров поглотителей, фильтров ФГ-70, устройств регене-рации и подпора воздуха; формуляр фильтровентиляционного агрегата; указания о порядке проветривания защитных сооружений; инструкция по противопожарной безопасности; список сигналов оповещения гражданской обороны; список телефонов....»

Враховуючи зазначену норму, паспорт сховища (ПРУ), на переконання колегії суддів є лише документом, який має бути всередині приміщення захисної споруди (поряд з численними інструкціями, вказівками з експлуатації та списком телефонів) і не є єдиним документом, що свідчить про віднесення певного об`єкту до захисної споруди (ПРУ).

Поруч з цим, відсутність інших документів, зокрема акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом захисної споруди цивільної оборони чи паспорту сховища, ніяким чином не нівелює доказову силу інших збережених до даного часу документів (зокрема облікової картки), що у своїй сукупності свого часу були підставою для включення об`єкта цивільної оборони (цивільного захисту), а саме: протирадіаційного укриття № 67779 (площею 90 кв.м, розташованого по вул.Соборна, 15, в місті Рівне) до фонду захисних споруд, а тим самим набуття спорудою статусу «захисної»

Колегія суддів виснує, що наявні облікові картки захисної споруди, у даному випадку ПРУ №67779 площею 90 кв.м, розташоване за адресою: вул.Соборна, 15, в м.Рівне є основними обліковими документами на об`єкт цивільної оборони. Крім того, зазначені в картках відомості узгоджуються з даними ГУ ДСНС (електронним обліком захисних споруд) та даними Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА (документальним обліком).

Апеляційний суд зауважує, що облікова картка протирадіаційного укриття №67779 (датованої 01.08.1983 роком) свідчить про введення в дію захисної споруди та постановку останньої на облік у зазначений період, а відтак, є доказом того, що на момент виконання Державної програми приватизації, Указу Президента України від 30.12.1994 за №827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», прийняття 25.02.1995 Рівненською обласною радою рішення за №25, щодо приватизації РОВО «Фармація» та укладання спірного договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.2002, будинок АДРЕСА_1 , містив захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття №67779.

В свою чергу, відсутність у приватизаційних документах вказівки про наявність у підвальному приміщенні будівлі по вул.Соборна, 15, в м.Рівне захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ №67779 ніяким чином не спростовує факту наявності останнього у підвальному приміщенні

Щодо правомірності приватизації ПРУ №67779, то колегія суддів зауважує, що 07.07.1992 Верховною Радою України прийнято Постанову №2545-ХІІ, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств та введено в дію Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до Указу Президента України №699/94 від 26.11.1994, об`єкти, які перебували у державній власності та віднесені Державною програмою приватизації на 1994 рік до груп Б, В і Г, підлягали перетворенню у відкритті акціонерні товариства. В свою чергу, засновниками з боку держави таких відкритих акціонерних товариств визначено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах та містах, які починаючи з 01.01.1995, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об`єктів, зазначених у статті 1 цього Указу.

Водночас, ст.2 цього Указу Президента України від 26.11.1994 затверджено об`єкти, на які не поширювалася дія цього Указу, зокрема: дія Указу не поширювалася на об`єкти, що не підлягають приватизації згідно чинного законодавства.

За умовами Державної програми приватизації майна державних підприємств (надалі в тексті Програма), затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за №2545-ХІІ, зі змінами діючими з 1994 року, Державна програма приватизації це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підпри-ємств (малу приватизацію)» та «Про приватизаційні папери», а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування.

Розділом 1 Програми, об`єкти приватизації було розділено на три види:

1) об`єкти приватизації, що підлягали першочерговій приватизації, якій підлягали об`єкти, які найбільше впливали на розвиток споживчого ринку, а також ті, що стримували процес стабілізації державного бюджету, гальмували економічний розвиток України та формування її ринкової економіки (п.1.1 Програми);

2) об`єкти приватизації, що підлягали приватизації за погодженням з КМУ.(п.1.2 Програми);

3) підприємства та об`єкти, що не підлягали приватизації взагалі.

Так, п.1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди.

Окрім того, згідно Переліків майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (надалі в тексті Перелік), затверджених Декретом КМУ від 31.0.12.1992 за №26-92, діючого станом як на дату укладання договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.1999, так і на дату укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №455 від 26.12.2001, протирадіаційні укриття були включенні до даних переліків як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про приватизацію державних підприємств», приватизація державного майна це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизація здійснюється на основі принципів, зокрема, законності, державного регулю-вання та контролю, повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об`єкти приватизації тощо.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств встановлений Законом України «Про приватизацію невеликих державних підпри-ємств (малу приватизацію)». Зокрема, ст.2 вказаного Закону визначено об`єкти малої при-ватизації та визначено які об`єкти не можуть бути об`єктами малої приватизації. Так, об`єктами малої приватизації не можуть бути будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Разом з тим, ст.5 цього Закону перераховано об`єкти, які не підлягають приватизації. Так, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. В свою чергу, до об`єктів, що мають загальнодержавне значення, окрім іншого, віднесено протирадіаційні споруди.

Відтак, судами обох інстанцій встановлено, що станом, як на момент укладання договору оренди нежитлового приміщення 01.06.1999, так і на дату укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.2002, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загально-державне значення, у зв`язку з чим не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

Однак, всупереч вище викладеному, колегія суддів вважає, що захисна споруда цивільного захисту ПРУ з обліковим №67779 була незаконно приватизована.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про власність» (діючого на момент укладання спірного договору купівлі-продажу №474), власник на свій розсуд володіє, користується розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав. При здійсненні прав і виконанні обов`язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства (ст. 4 та 5 Цивільного кодексу Української PCP).

Об`єктом права власності зокрема, акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом (ст.25 Закону України «Про власність»).

Якщо в результаті видання акту органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, то, згідно ст.57 Закону України «Про власність» (що діяв на момент укладання спірного договору купівлі-продажу №474), такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

В чинному законодавстві закріплено положення аналогічного змісту щодо власності, підстав набуття та захисту права власності. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законо-давства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на зазначене, апеляційний суд виснує, що оскільки встановлено спірне майно ПРУ №67779 належить до об`єктів загальнодержавного значення приватизація якого заборонена законом, то вірним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.2002 в частині включення до площі підвальних приміщень площі проти-радіаційного укриття, що становить 90 кв.м, оскільки вказаний договір купівлі-продажу № 474 укладений з порушенням вимог Указу Президента України №699/94 від 26.11.1994, Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-ХІІ, Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинних на момент виникнення правовідносин) та став підставою для вибуття з комунальної власності ПРУ №67779, а також повернення спірного приміщення ПРУ №67779, зо розташоване за адресою вул.Соборна, 15 м.Рівне у власність держави в особі Рівненської міської ради.

Крім того, колегія суддів відхиляє твердження Скаржника, про збіг позивача та відповідача, з огляду на наступне.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» закріплено, що державна реєстрація юридичних осіб це офіційне виз-нання шляхом засвідчення державок) факту створення або припинення юридичної особи. і ї Кожній юридичній особі при реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб (фізичних осіб підприємців) присвоюється унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи код згідно з ЄДРПОУ, який є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта господарювання і зазначається на його печатках і штампах. У всіх документах: адміністративних, фінансових чи інших, де фігурує юридична особа, обов`язково вказується її ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ.

Відповідно до Регламенту Рівненської міської ради, затвердженому рішенням за №1619 від 18.11.2021, Рівненська міська рада (надалі в тексті Рада) це представницький орган місцевого самоврядування. Рада є юридичною особою і може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права та нести обов`язки, може бути позивачем та відповідачем у судах України, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації її повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування Крім того, код ЄДРПОУ Рівненської міської ради 34847334.

Регламентом Виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженим рішенням за № 171 від 11.11.2014 визначено, що виконавчий комітет с юридичною особою, має велику та малу гербові печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, реєстраційні та особові рахунки у органах державного казначейства.

Матеріалами справи стверджено, що 25.02.1995 рішенням Рівненської обласної ради №25 було затверджено переліки об`єктів комунальної власності області, що підлягають приватизації у 1995 році. Відповідно до додатку 4 до даного рішення, РОВО «Фармація» включено до переліку підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України №699/94 від 26.11.1994 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів».

Поруч з тим, ст.2 Указу Президента України №699/94 від 26.11.1994 прямо закріплено, що дія цього Указу не поширюється на об`єкти, що не підлягають приватизації згідно чинного законодавства.

Тобто, окрім заборони на приватизацію ПРУ, визначену діючим законодавством України, такі обмеження були додатково закріплені Указом Президента України №699/94 від 26.11.1994. відповідно до якого здійснювалася приватизація РОВО «Фармація».

Відтак, повноваження Рівненської обласної ради щодо вчинення дій з відчуження (приватизації) об`єктів цивільної оборони були обмежені законодавчо.

Крім того, такі ж обмеження Рівненською обласною радою були встановлені для уповно-важених органів (виконавців рішення №25), затвердивши у рішенні №25 від 25.02.1995, що при-ватизація РОВО «Фармація» здійснюється відповідно до вище вказаного Указу Президента України №699/94 від 26.11.1994 року.

Ще одним документом, який стосувався продажу нежитлових приміщень, розташованих по вул.Соборна, 15, в місті Рівне та передував укладанню спірного договору купівлі-продажу №47 є наказ №18 від 27.02.2002 «Про затвердження вартості нежитлового приміщення за адресою: м. Рівне, вул.Соборна, 15. «Про продаж нежитлового приміщення», який виданий Комітетом при-ватизації (правонаступником якого є Управління комунальною власністю виконавчого комітету), а не Рівненською міською радою.

Щодо заяви Товариства про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів враховує наступне.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

Перебіг позовної давності, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелю-вати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Наведене випливає із загального правила, викладеного у ст.74 ГПК України, про обов-язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.05. 2019 у справі №Б15/365-08, від 22.08.2019 у справі №913/610/18, від 21.01.2020 у справі №921/105/19, від 05.08.2020 у справі №921/384/19.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності.(п.66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №909/337/19 та п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц).

Поруч з тим, відповідно до п.28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 2, 3 ст.261 ЦК України).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на території України з 24.02.2022 на 30 діб введено воєнний стан, який продовжений до 18.08.2023 на підставі указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023. Тому, особливо актуальним стало питання належного використання захисних споруд цивільного захисту.

Разом з тим, відповідно до ст.1 Закону України «Про цивільну оборону України», цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Відповідно до норм Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 за №299, завданням Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації, окрім іншого, є укриття населення в захисних спорудах, що досягається, зокрема, завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

Враховуючи правову природу захисних споруд, перебування останніх у приватній власності не забезпечує виконання державної функції цивільного захисту населення, яке є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колектив-них засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

Апеляційний суд також приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

З матеріалів справи вбачається, що Рівненська окружна прокуратура опрацьовувала інформацію у сфері схоронності та використання споруд цивільного захисту.

Так, у електронному обліку захисних споруд ГУ ДСНС України у Рівненській області та документальному обліку, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА, ТДВ «Рівнефармація» значиться як балансоутримувач ПРУ №67779, розташованого за адресою: вул.Соборна, 15, м. Рівне. Така інформація також була надана Відділом з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Поруч з тим, матеріали справи не містять, а Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що орган прокуратури знав чи міг знати про протиправне вибуття із державної власності спірного нерухомого майна поза волею власника.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції заявлений Прокурором у даній справі позов є негаторним, що в свою чергу свідчить, що заявлена позивачем вимога може бути пред`явлена доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування строків позовної давності.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Таким чином, доводи Відповідача-2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарсь-ким судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуаль-ного кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» на рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/1358/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №918/1358/23 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Юрчук М.І.