Постанова

від 11.02.2025 по справі 918/1358/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 918/1358/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація»

на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 (суддя Войтюк В. Р.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (Грянов В. В. - головуючий, судді Розізнана І. В., Юрчук М. І.) у справі

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до 1) Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

2) Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття площею 90 кв. м,

(у судове засідання з`явився прокурор Гудков Д. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. В грудні 2023 року Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» (далі - ТДВ «Рівневармація», Товариство), в якому просив:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.20002, укладений Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством «Рівнефармація», в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 90 кв.м, що являється протирадіаційним укриттям №67779;

- зобов`язати ТДВ «Рівнефармація» повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття № 67779 площею 90 кв. м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху житлового будинку № 15 по вул. Соборна в місті Рівне.

Позов аргументований тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог законодавства про приватизації та став підставою вибуття з державної власності протирадіаційного укриття.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, , на виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30 грудня 1994 року за № 827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», Рівненською обласною радою 25.02.1995 прийнято рішення №25, яким затверджено переліки об`єктів, що перебувають у комунальній власності області і підлягають приватизації згідно з додатками. Зокрема, одним із додатків даного рішення затверджено «Перелік підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 1994 року» (надалі в тексті Перелік). До даного Переліку обласною радою віднесено Рівненське обласне виробниче об`єднання «Фармація» (далі - РОВО «Фармація»).

Крім того, радою було вирішено передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області в управління об`єкти комунальної власності області, включені до даних переліків.

В подальшому на підставі наказу Регіонального відділення №88 від 21.03.1995 була проведена інвентаризація та здійснена оцінка вартості майнового комплексу РОВО «Фармація».

Результати проведеної Інвентаризації та оцінка вартості майнового комплексу «РОВО «Фармація», затверджено наказом Регіонального відділення №244 від 28.04.1995, яким також було затверджено статут утвореного Відкритого акціонерного товариства «Рівнефармація».

Ряд приміщень аптек, що не входили до цілісного майнового комплексу РОВО «Фармація», були надані у користування на підставі договорів оренди.

Зокрема, 01.06.1999 Управління економіки міста Рівне уклало з ВАТ «Рівнефармація» договір оренди нежитлового приміщення №1173/558, відповідно до п.1.1. якого, Управління економіки міста-орендодавець передає, а ВАТ «Рівне-фармація»-орендар приймає в орендне користування нежитлові приміщення для розміщення аптеки згідно додатку №1.

В свою чергу, в додатку № 1 до Договору оренди, перераховані об`єкти, що передаються в орендне користування ВАТ «Рівнефармація». Зокрема, серед перерахованих об`єктів зазначено нежитлове приміщення по вул. Соборна, 15, в місті Рівне площею 320,4 кв. м, в тому числі підвал площею 89,8 кв.м (в подальшому нежитлове приміщення площею 322,2 кв. м, в тому числі підвал площею 92,2 кв. м, згідно змін, внесених додатковими угодами).

В подальшому, для виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30.12.1994 №827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», органами приватизації вживалися заходи із забезпечення завершення малої приватизації в Україні.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.12.1995 Фондом державного майна України видано інструктивний лист №10-15-9077. Відповідно до роз`яснень (наданих ФДМ України в лютому 1996 року) щодо виконання інструктивного листа №10-15-9077, приватизація будівель, споруд, нежитлових приміщень, у яких розташовані об`єкти малої приватизації (приватизовані до набрання чинності Указу Президента України №827 від 30.12.1994) і на які відповідною місцевою радою не встановлено прямої заборони на приватизацію, згідно п.6 Указу Президента України №827 від 30 грудня 1994 року, не потребують включення до переліку об`єктів приватизації та їх затвердження відповідними радами і виконуються власником приватизованого майна. Рішення щодо викупу таких будівель (споруд, приміщень) приймає відповідний орган приватизації за ініціативою власника.

Відповідно, враховуючи роз`яснення інструктивного листа ФДМУ за №10-15-9077, ВАТ «Рівнефармація» 28.09.2001 подало до Комітету з приватизації заяву про приватизацію шляхом викупу приміщення аптеки №143, розташованої по вул. Соборна, 15, в місті Рівне.

За результатами розгляду даної заяви та наданого пакету документів, Комітетом з приватизації Рівненської міської ради 27.02.2002 видано наказ №18 «Про затвердження вартості нежитлового приміщення за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 15. Про продаж нежитлового приміщення».

Цим наказом затверджено продаж нежитлового приміщення загальною площею 322,2 кв. м, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 15, для ВАТ «Фармація».

25.03.2002 Комітетом з приватизації Рівненської міської ради з ВАТ «Рівнефармація» укладено Договір №474 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу (надалі в тексті Договір купівлі-продажу), відповідно до п.1.1. якого, Комітет з приватизації Рівненської міської ради-продавець зобов`язується продати ВАТ «Рівнефармація»-покупець нежитлові приміщення загальною площею 322,2 кв. м, з них: нежитлові приміщення загальною площею 229,7 кв. м, вбудовані в перший поверх чотирьохповерхового цегляного житлового будинку, розташованого по вул. Соборна, 15, в місті Рівне; нежитлові приміщення загальною площею 92,5 кв. м, вбудовані у підвал чотирьохповерхового цегляного житлового будинку, розташованого по вул. Соборна, 15, в місті Рівне.

Крім того, п.1.2 договору купівлі-продажу передбачено, що характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, що виданий Рівненським міським бюро технічної інвентаризації.

Матеріали справи також містять інформацію Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (лист №62 05-3537/62 06/2 від 03.08. 2022), відповідно до якої, на електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул. Соборна, 15 в місті Рівне обліковано протирадіаційне укриття № 67779, орган управління захисною спорудою як об`єктом нерухомого майна ТДВ «Рівнефармація».

Окрім того, відповідно до облікових карток протирадіаційного укриття №67779, одна з яких датована 01.06.1983 і оформлена та завірена відтиском печатки Аптечного управління Рівненського обласного виконавчого комітету УРСР, вбачається наступне: пунктом 1 облікової картки протирадіаційного укриття «Адрес» вказано адресу останнього, а саме: «г. Ровно, ул. Ленинская, 15»; Власником протирадіаційного укриття № 67778 (дослівно згідно картки «кому принадлежит») зазначено «Аптека, Минздрав УССР»; У розділі «техническая характеристика» облікової картки протирадіаційного укриття вказано дату введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1982 рік, його площа становить 90 кв. м, місткість 35 чоловік, а також що укриття вбудоване в будівлю («подвал»).

Після приватизації у 1995 році цілісного майнового комплексу РОВО «Фармація» та затвердження статуту ВАТ «Рівнефармація» облікову картку протирадіаційного укриття №67779, новоствореним у процесі приватизації ВАТ «Рівнефармація» переоформлено та завірено відтиском його печатки.

Зокрема, в пункті 1 облікової картки протирадіаційного укриття «Адреса» вказано адресу останнього, а саме: «Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 15». Власником протирадіаційного укриття №67779 (дослівно згідно картонки «Кому належить») зазначено «ВАТ «Рівнефармація». В свою чергу, ВАТ «Рівнефармація» у розділ «Технічна характеристика» облікової картки проти-радіаційного укриття були внесені зміни. Зокрема вказано, що його площа становить 70 кв. м, місткість 40 чоловік. Дата введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1956 рік. Інші відомості залишилися незмінними.

Після зміни форми господарського товариства з ВАТ на ТДВ, у 2022 році облікову картку протирадіаційного укриття №67779 переоформлено та завірено відтиском печатки ТДВ «Рівнефармація», яке є правонаступником ВАТ «Рівнефармація», відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.

Власником протирадіаційного укриття № 67779 (дослівно згідно картки «Кому належить») у обліковій картці протирадіаційного укриття 2022 року вже зазначено дослівно: «приватна, ТДВ «Рівнефармація».

Інформація щодо розташування та технічних характеристик протирадіаційного укриття, яка міститься у обліковій картці протирадіаційного укриття 2022 року, аналогічна змісту облікової картки протирадіаційного укриття завірено відтиском печатки ВАТ «Рівнефармація».

Окрім того, протирадіаційне укриття № 67779 також виявлено в ході проведеного в межах кримінального провадження №4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки, розташованої по вулиці Соборна, 15 в місті Рівне, яка відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є приватною власністю ТДВ «Рівнефармація».

Згідно з наданими представником ТДВ «Рівнефармація» доповнень до протоколу огляду, оглянуті підвальні приміщення аптеки, розташованої по вул. Соборна, 15 в місті Рівне, в тому числі підвальне приміщення, біля входу в яке розміщена табличка захисної споруди №67779, є приватною власністю ТДВ «Рівнефармація», як право-наступника ВАТ «Рівнефармація». Також, представником ТДВ «Рівнефармація вказувалося, що дані приміщення не є сховищем чи укриттям. Відповідно до облікової картки від 01.08.1983 на протирадіаційне укриття №67779, останнє використовувалося для укриття працівників аптеки (розташованої по вул. Соборна, 15, в місті Рівне) РОВО «Фармація».

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі № 918/1358/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що Прокурором дотримано порядку, встановлено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Рівненської міської ради.

Підвальне приміщення, яке належить на праві приватної власності ТДВ «Рівнефармація», було захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 67779 на дату набуття Відповідачем-2 права власності на спірну будівлю, що підтвердив сам Відповідач-2.

Паспорт сховища (ПРУ) є лише документом, який має бути всередині приміщення захисної споруди (поряд з численними інструкціями, вказівками з експлуатації та списком телефонів) і не є єдиним документом, що свідчить про віднесення певного об`єкту до захисної споруди (ПРУ). Поруч з цим, відсутність інших документів, зокрема акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом захисної споруди цивільної оборони чи паспорту сховища, ніяким чином не нівелює доказову силу інших збережених до даного часу документів (зокрема облікової картки), що у своїй сукупності свого часу були підставою для включення об`єкта цивільної оборони (цивільного захисту), а саме: протирадіаційного укриття № 67779 до фонду захисних споруд, а тим самим набуття спорудою статусу «захисної».

Наявні облікові картки захисної споруди є основними обліковими документами на об`єкт цивільної оборони. Крім того, зазначені в картках відомості узгоджуються з даними ГУ ДСНС (електронним обліком захисних споруд) та даними Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської ОДА (документальним обліком).

Облікова картка протирадіаційного укриття № 67779 (датованої 01.08.1983) свідчить про введення в дію захисної споруди та постановку останньої на облік у зазначений період, а відтак, є доказом того, що на момент виконання Державної програми приватизації, Указу Президента України від 30.12.1994 за №827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», прийняття 25.02.1995 Рівненською обласною радою рішення за №25, щодо приватизації РОВО «Фармація» та укладання спірного договору купівлі-продажу, містив захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття №67779.

Відсутність у приватизаційних документах вказівки про наявність у підвальному приміщенні будівлі по вул. Соборна, 15, в м. Рівне захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ № 67779 ніяким чином не спростовує факту наявності останнього у підвальному приміщенні

Як на момент укладання договору оренди нежитлового приміщення 01.06.1999, так і на дату укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №474 від 25.03.2002, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загально-державне значення, у зв`язку з чим не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

Спірне майно відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація чи інше відчуження яких заборонено законом. Крім того, судом було досліджено підставність звернення прокурора до суду із даним позовом, а також відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки заявлений прокурором позов є негаторним.

Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що орган прокуратури знав чи міг знати про протиправне вибуття із державної власності спірного нерухомого майна поза волею власника. Крім того, позов є негаторним, що в свою чергу свідчить, що заявлена позивачем вимога може бути пред`явлена доти, поки існує відповідне правопорушення.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТДВ «Рівнефармація» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.03.2024 у справі № 918/7/23 (стосовно наявності первинних документів, на підставі яких можна встановити належність спірного майна до протирадіаційного), постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028- 10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (стосовно можливості власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Саме паспорт сховища (протирадіаційного укриття) на час укладання спірного договору був основним документом, який підтверджував наявність статусу захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття). Однак, в матеріалах даної справи відсутній паспорт сховища (протирадіаційного укриття), що має відношення до зазначеного нежитлового приміщення на час його приватизації (укладання спірного договору). Наявні в матеріалах справи облікові картки не підтверджували наявність захисної споруди на час укладання спірного договору. Використання спірного приміщення як укриття на теперішній час не може бути правовою підставою для витребування приміщення державою.

Вважаючи позов у даній справі негаторним суд не застосував наслідки пропуску позивачем позовної давності. Однак, справі не доведено наявності перешкод у використанні спірного підвального приміщення як укриття (сховища). Висновок судів про те, що позов є негаторним є помилковим.

Прокурор посилається на те, що йому стало відомо про порушення його прав за результатами проведеного в межах кримінального провадження № 4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки, проте власник або особа, яка реалізує правомочності власника, постійно знає, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з ним, у розумний строк (через постійний та регулярний моніторинг, огляд, інвентаризацію тощо), а не у зв`язку з оглядом, який проводиться раз на 22 роки.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити скаргу без задоволення.

4.4. Від скаржника до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість бути присутнім у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що 04.02.2025 Верховний Суд вже відкладав розгляд справи на 11.02.2025; ТДВ «Рівнефармація» було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; останній виклав свою позицію щодо спірних правовідносин у поданій скарзі; явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Доводи касаційної скарги стосуються тверджень про те, що вказаний позов необхідно розглядати як віндикаційний, а прокурор, у свою чергу, не надав достатніх доказів на підтвердження того, що спірне майно є протирадіаційним. У контексті зазначеного, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині 1 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, захисні споруди цивільного захисту.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Частиною дванадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) зазначених у статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України об`єктів, якими є захисні споруди цивільного захисту, у приватну власність.

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений Позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)) (пункти 241- 243 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Враховуючи, що спірне протирадіаційне укриття не могло бути приватизовано, тобто право власності держави на нього не могло бути передано приватній особі, як правильно виснували суди попередніх інстанцій, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні майном.

На теперішній час у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду склалася практика, відповідно до якої позови щодо повернення у власність продирадіаційних укриттів, які не могли бути передані у власність під час процедури приватизації, мають розглядатися як негаторні. Зокрема, постанови Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 927/1128/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24, від 11.12.2024 у справі № 927/1089/23, від 12.06.2024 у справі № 918/744/23 (відповідач - ТДВ «Рівнефармація»), та інші.

У свою чергу, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028- 10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, адже правовідносини у справах, рішення в яких переглядалися Великою Палатою Верховного Суду є неподібними тим, що мають місце у цій справі і висновки щодо необхідності застосування такого способу захисту як витребування не є релевантними до спірних правовідносин.

5.4. Як вбачається із рішень судів попередніх інстанцій, під час дослідження наявних у матеріалах справи доказів, ними встановлено, що спірне приміщення є захисною спорудою (протирадіаційним укриттям). Зокрема, оцінивши надані облікові картки, суди встановили обставини введення в дію захисної споруди і постановку останньої на облік. Суди зауважили, що на момент виконання Державної програми приватизації, Указу Президента України від 30.12.1994 за № 827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні», прийняття 25.02.1995 Рівненською обласною радою рішення за № 25, щодо приватизації РОВО «Фармація» та укладання спірного договору купівлі-продажу, містив захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття №67779.

Більше того, суди вказали на те, що підвальне приміщення, яке належить на праві приватної власності ТДВ «Рівнефармація», було захисною спорудою цивільного захисту ПРУ № 67779 на дату набуття Відповідачем-2 права власності на спірну будівлю, що підтвердив сам Відповідач-2.

Тобто, в межах справи № 918/1358/23 сукупність доказів та дій відповідача (у тому числі те, що облікову картку протирадіаційного укриття № 67779, яка містить інформацію щодо розташування та технічних характеристик протирадіаційного укриття, переоформлено та завірено відтиском печатки ТДВ «Рівнефармація»), дало підстави судам визначити характер спірного майна.

У той же час, у справі № 918/7/23, на яку посилається скаржника, суди виходили із інших встановлених обставин справи, не вбачали підстав за яких можливо встановити належність спірного майна до протирадіаційного укриття, а наданих доказів фактично не було достатньо аби підтвердити твердження прокурора щодо характеристик такого майна.

У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з приписами частини першої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскаржених рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 918/1358/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ