Постанова

від 10.10.2024 по справі 915/549/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/549/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024

(головуючий - Аленін О.Ю., судді Діброва Г.І., Філінюк І.Г.)

та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2024

(суддя - Семенчук Н.О.)

у справі №915/549/24

за позовом Компанії «Маліеро Лімітед»

до ОСОБА_1

про стягнення 3 700 000, доларів США, що еквівалентно 145 891 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.10.2024.

Історія справи

2. Компанія «Маліеро Лімітед» (далі - Компанія «Маліеро Лімітед», позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 3 700 000,00 доларів США, що еквівалентно 145 891 000, 00 грн.

3. В наступному, Компанією «Маліеро Лімітед» через систему «Електронний суд» подано заяву від 24.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом :

- накладення арешту на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження цим рухомим майном;

- накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження, у тому числі, але невиключно, на (перелік нерухомого майна відповідно до поданої заяви про забезпечення позову).

- накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на ім`я ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

- заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, районним державним адміністраціям, на території яких знаходиться майно чи зареєстровані юридичні особи, яким воно належить, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картка платника податків: НОМЕР_1 .

4. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що наразі відносини між ОСОБА_1 та Компанією «Маліеро Лімітед» за договором купівлi-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Рент УМБ» припинилися, очікуваного кінцевого результату від укладення вказаного договору купівлі-продажу не досягнуто, відтак відсутні правові підстави набуття та утримання ОСОБА_1 , переданих Компанією «Маліеро Лімітед» за вказаним договором купівлі-продажу грошових коштів в сумі 3 700 000 дол США, і вказані кошти підлягають поверненню власнику - Компанії «Маліеро Лімітед». Враховуючи активну поведінку ОСОБА_1 протягом всього часу існування спору щодо укладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Рент УМБ», що проявляється, зокрема у неодноразовому відчуженні свого нерухомого майна, зокрема за заниженою вартістю та виведення майна зі своєї власності з метою уникнення відповідальності, Компанія «Маліеро Лімітед» має реальні побоювання, що у разі ухвалення судом у даній справі позитивного судового рішення про задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 3 700 000 дол. США, ОСОБА_1 з метою уникнення виконання вказаного судового рішення до цього часу встигне відчужити все своє нерухоме майно або ж вчинити інші дії (правочини), що за своїми наслідками ускладнить або ж взагалі унеможливить виконанням такого судового рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2024, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024, заяву Компанії «Маліеро Лімітед» про застосування заходів забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт в межах ціни позову 3 700 000,00 доларів США, що еквівалентно 145 891 000, 00 грн на:

- грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на ім`я ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

- рухоме майно, що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/ позбавлення права користування ним);

- нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження / позбавлення права користування ним), (відповідно до переліку визначеного у резолютивній частині ухвали від 28.05.2024), в решті заяви відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі ухвалу про забезпечення позову та постанову апеляційного суду, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

7. Скаржник вказує, що суди задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на майно відповідача, порушили положення ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки забезпечення позову шляхом обмеження прав та обов`язків відповідача допускається лише у випадку реальної необхідності захисту або поновлення порушених прав позивача. В даному випадку відсутні порушені права позивача, які потребують захисту, звернення позивача з вимогами у даній справі є зловживанням правом направленим на подвійне стягнення з відповідача грошових коштів та штучне створення для відповідача обмежень та перешкод у здійсненні свого права власності. Крім того, скаржник зазначає, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8568/23 за позовом Компанії «Маліеро Лімітед» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 30.09.2022 № 4178/5 «про задоволення скарги» в частині п. 2 резолютивної частини наказу: «Скасувати рішення від 12.08.2022 № 64484539, від 31.08.2022 № 64646019 прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем», зобов?язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів № 47587255, №47587265, внесених на підставі рішень від 12.08.2022 № 64484539, від 31.08.2022 № 64646019 прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем, тобто у вказаній справі позивач фактично просить суд визнати за ним право власності на об?єкти нерухомого майна, які були предметом іпотеки, якою забезпечувалось виконання договору купівлі - продажу частки. Отже, вимоги Компанії «Маліеро Лімітед» щодо забезпечення позову у справі № 915/549/24 фактично призведуть до подвійного стягнення з відповідача грошових коштів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Компанія «Маліеро Лімітед» у відзиві на касаційну скаргу, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. На думку позивача існує реальна та об`єктивна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, оскільки, поведінка відповідача є недобросовісною, що в подальшому може унеможливити виконання рішення суду і призвести до порушення прав позивача на отримання грошових коштів, сплачених позивачем відповідачу за договором купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ», які може бути стягнуто за рішенням суду.

Позиція Верховного Суду

9. Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

10. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

11. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

12. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

13. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

14. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

15. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

16. Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

17. Як вказувалось, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

18. Під забезпеченням позову у даному випадку необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

19. Верховний Суд вказує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

20. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

21. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

22. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

23. Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).

24. Разом з тим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).

25. Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

26. Таким чином, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів в сумі 3 700 000,00 доларів США, що еквівалентно 145 891 000, 00 грн. за курсом НБУ, станом на 17.05.2024.

28. Заявник у заяві про забезпечення позову просить суд, зокрема накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на ім`я ОСОБА_1 без визначення в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 145 891 000,00 грн.

29. Судами зазначено, що за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів у розмірі 3 700 000,00 доларів США, що еквівалентно 145 891 000, 00 грн., то доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

30. Відповідач у запереченнях на заяву про забезпечення позову не надав відповідних доказів (достатності чи недостатності грошових коштів). Отже сума арешту, накладеного на майно, обмежується різницею між сумами ціни позову та арештованими грошовими коштами (за їх наявності).

31. Судами обґрунтовано зазначено, що доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 ГПК України. Крім того , такі заходи забезпечення позову не позбавляють ОСОБА_1 права володіти та користуватися належним йому майном.

32. Таким чином судами встановлено, що обґрунтованими, співмірними та справедливими в даному випадку є заходи забезпечення позову щодо накладення арешту в межах ціни позову 3 700 000,00 доларів США, що еквівалентно 145 891 000, 00 грн на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_1 та на майно (в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів), за виключенням земельної ділянки, кадастровий номер: 4823083000:01:000:0409, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1516525948230, зважаючи на обставини недопущення порушення прав інших осіб, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у спільно сумісній власності та розмір частки, яка належить ОСОБА_1 складає 7/8 частки, а тому, в решті заяви відмовив.

33. Встановивши вищезазначене та зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суди зробили обґрунтований висновок, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику. Суди також зазначили, що вказані заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та застосовуються з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які можуть мати відповідні негативні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, що може бути встановлено лише за результатами розгляду спору по суті.

34. Отже, касаційний суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дослідивши викладені заявником доводи і надані на підтвердження цих доводів докази, відповідні заперечення відповідача, врахувавши наявність зв`язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову і предметом спору, зважаючи на співмірність і адекватність таких заходів забезпечення, зробили правильний висновок про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

35. Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів, вважає, що судами здійснено правильне правозастосування статей 136, 137 ГПК України, що узгоджується із наведеними вище правовими висновками Верховного Суду.

36. Касаційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на зловживання позивачем своїми права, з посиланням на судове рішення у справі № 910/8586/23. Так, Суд зазначає, що обставини встановлені у справі № 910/8586/23 ніяким чином не впливають на розгляд судами у справі, що розглядається Верховним Судом, заяви позивача про забезпечення позову, враховуючи різні підстави та предмет позову у справі № 910/8586/23 та справі, що розглядається Судом.

37. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. За змістом частин 1, 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

39. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову відповідає положенням ст.ст. 136,137 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень як таких, що постановлені з порушеннями норм процесуального закону.

Розподіл судових витрат

41. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2024 у справі №915/549/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

В.І. Студенець