Ухвала

від 02.10.2024 по справі 519/769/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 519/769/15-ц

провадження № 61-12763 ск 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., розглянувши спільну касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2024 року у справі за позовом членів територіальної громади міста Южне Одеської області ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Южненської міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Одеська обласна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», Обслуговуючий кооператив «Южненський міський ринок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Виробничо-комерційна приватна фірма «Вячеслава», Одеська обласна рада, про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею,

ВСТАНОВИВ:

1. У липні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як члени територіальної громади міста Южне Одеської області звернулись до Южного міського суду Одеської області із позовною заявою до Южненської міської ради Одеської області (далі - Южненська міськрада), треті осіби, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету позову, на стороні позивачів - Обслуговуючий кооператив «Южненський міський ринок» (далі - ОК «Южненський міський ринок»), на стороні відповідача - Виробничо-комерційна приватна фірма «Вячеслава» (далі - ВКПФ «Вячеслава»). З урахуванням неодноразового уточнення позовних вимог врешті вони зводяться до такого:

1.1.визнати незаконним та скасувати рішення Южненської міськради «Про видачу державного акта на право постійного користування землею ПФ «В`ячеслава» під розміщення промислового та продовольчого базару в м. Южне» від 26 грудня 1996 року № 169-XV-XXII, на підставі якого Южненська міськрада вирішила видати державний акт на право постійного користування землею Приватній фірмі «Вячеслава» (далі - ПП «Вячеслава») під продовольчий та промисловий базар, розміщений на площі 6 005 кв. м, у тому числі під промисловий базар - 1 385 кв. м, під продовольчий - 4 620 кв. м, за рахунок земель міста (далі - спірне рішення Южненської міськради та спірна земельна ділянка);

1.2.визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД № 001381 від 06 березня 1997 року, виданий Южненською міськрадою на підставі спірного рішення Южненської міськради ВКПФ «Вячеслава» на спірну земельну ділянку для розміщення міського ринку, зареєстрований у Книзі записів актів на право постійного користування землею під № 9 (далі - спірний державний акт);

1.3.визнати незаконним та скасувати рішення Южненської міськради «Про надання згоди ВКПФ «Вячеслава» на виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка була надана в постійне користування» від 31 серпня 2017 року № 717-VII, на підставі якого Южненська міськрада вирішила надати згоду ВКПФ «Вячеслава» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), приблизною площею 0,6000 га, яка знаходиться у постійному користуванні ВКПФ «Вячеслава» на підставі спірного державного акта;

1.4.стягнути з Южненської міськради документально підтверджені та сплачені позивачами судові витрати у цій цивільній справі.

1.5.Позивачі стверджували, що із документів, які перебувають у їх розпорядженні, ними вбачається, що спірний державний акт виданий на підставі неповного комплекту документів, передбаченого законодавством.

2. Отже, на переконання позивачів, це вказує на те, що спірний державний акт виданий з порушенням вимог Інструкції з видачі державних актів на землю, без розробки проекту та технічної документації із землеустрою щодо надання спірної земельної ділянки у постійне користування ВКПФ «Вячеслава» (як правонаступнику відповідної юридичної особи зі змінюваними організаційно-правовими формами), з порушенням вимог статей 22, 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (у актуальній редакції далі - ЗК України 1990), статей 116, 122, 125 та 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ (у актуальній редакції далі - ЗК України).

3. У подальшому, після уточнення позовних вимог, також стверджували що відповідні спірні рішення Южненської міськради є незаконними, у зв`язку з відсутністю у суб`єкта владних повноважень права розпорядження спірною земельною ділянкою.

4. 17 серпня 2015 року цивільна справа № 519/769/15-ц була передана до Комінтернівського районного суду Одеської області у зв`язку із неможливістю сформувати склад суду у Южному міському суді Одеської області для розгляду цієї справи після задоволення заяв про самовідвід. Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області Вінської Н. В. від 09 серпня 2017 року цивільна справа № 519/769/15-ц була прийнята до її провадження та призначена до судового розгляду.

5. Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року прийнята до розгляду уточнена позовна заява позивачів, у якій вже третіми особами які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів визначені: Кабінет Міністрів України, Одеська обласна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», Обслуговуючий кооператив «Южненський міський ринок», а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ВКПФ «Вячеслава», Одеська обласна рада.

6. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29 липня 2024 року (повний текст складений 12 серпня 2024 року), у задоволенні позову відмовлено.

7. Приймаючи відповідне рішення суд першої інстанції взяв до уваги, зокрема таке:

7.1.Міський голова Южненської міськради Новацький В. М. надав відзив на позов, у якому зазначив, що Южненською міськрадою не приймалось рішення про надання земельної ділянки у постійне користування ВКПФ «Вячеслава» та рішення про надання дозволу ВКПФ «Вячеслава» на складання проєкту відведення земельної ділянки, не затверджувався проєкт відведення спірної земельної ділянки під розміщення міського ринку загальною площею 0,60 га. В подальшому представник відповідача Тімчишин С. Д. подав заяву про розгляд справи без його участі;

7.2.Представник Кабінету Міністрів України Пуйда Є. Ю. надав письмові пояснення, у яких зазначив, що наявний у матеріалах справи державний акт серії Б № 032762 свідчить про право на безстрокове користування спірною земельною ділянкою Одеським припортовим заводом, у зв`язку із тим, що цей державний акт є безстроковим та не скасований у визначений законодавством спосіб, тому спірне рішення Южненської міськради є передчасним та безпідставним, просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення;

7.3.Згідно із висновком «Про дозвіл розробки проекту відведення земельної ділянки» від 26 вересня 1996 року Южненська міськрада погодила відведення земельної ділянки на загальній площі 12 165,00 кв. м, у тому числі АТП «Южне» - 6 160,00 кв. м під продовольчий ринок; ПП «Вячеслава» всього 6 005,00 кв. м з них: під промисловий ринок - 1 385,00 кв. м, продовольчий 4 620,00 кв. м в мікрорайонній зоні відповідно до генерального плану розвитку міста Южне;

7.4.Спірним рішенням Южненської міськради вирішено видати державний акт на право постійного користування землею ПП «В`ячеслава» під продовольчий та промисловий базар, розміщений на площі 6 005,00 кв. м, у тому числі: під промисловий ринок - 1 385 кв .м, продовольчий - 4 620,00 кв. м, за рахунок земель міста, які знаходяться в мікрорайонній зоні;

7.5.Відповідно до копії спірного державного акта ВКПФ «Вячеслава» надана у постійне користування спірна земельна ділянка для розміщення міського ринку - згідно із спірним рішенням Южненської міськради;

7.6.висновок судової земельно-технічної експертизи від 19 травня 2017 року № СЕ-2501-1-790.16, у частині того, що визначити дійсне місце розташування спірної земельної ділянки неможливо у зв`язку із відсутністю координат поворотних точок її меж згідно «Проекту відведення земельної(их) ділянки (ок) АТП «Южне» та ПП «В`ячеслава» в м. Южне, Одеської області у постійне користування за рахунок земель міста під продовольчий та промисловий ринки», виготовленого МПКП «Точність» у 1996 році, з урахуванням якого був виданий спірний державний акт;

7.7.Згідно із витягом із протоколу засідання постійної депутатської комісії Южненської міськради з питань адміністративно-територіального устрою, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища, цивільної оборони від 29 серпня 2017 року № 19 більшістю голосів погоджений проєкт рішення № 38 «Про надання згоди ВКПФ «Вячеслава» на виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка була надана в постійне користування», яке стосується спірної земельної ділянки;

7.8.Рішенням Южненської міськради від 31 серпня 2017 року № 717-VII «Про надання згоди ВКПФ «Вячеслава» на виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка була надана в постійне користування» ВКПФ «Вячеслава» надана згода на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), приблизною площею 0,600 га, яка знаходиться у постійному користуванні на підставі спірного державного акта у порядку, встановленому чинним законодавством;

7.9.Своїм листом від 05 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (далі - ПАТ «Одеський припортовий завод») повідомило, що спірна земельна ділянка не використовується ПАТ «Одеський припортовий завод» в господарській діяльності та товариство до неї ніякого відношення не має;

7.10. У матеріалах справи містяться надані суду копії судових рішень Господарського суду Одеської області, Вищого господарського суду України та Верховного Суду України у судових спорах між позивачами та ВКПФ «Вячеслава», що зачіпають реалізацію їх прав на землю та пов'язані із спірною земельною ділянкою.

8. Аргументи та відповідні докази позивачів у межах сформульованого ними предмету позову з приводу того, що право постійного користування земельною ділянкою взагалі належить Одеському припортовому заводу (з урахуванням змін організаційно-правової форми цієї юридичної особи) з 1977 року суд першої інстанції не прийняв до уваги, по-перше, оскільки це позбавляє сенсу позов по суті - жодних повноважень захищати інтереси цієї юридичної особи позивачі не надали, а потенційне втручання у право постійного користування спірною земельною ділянкою цією юридичною особою жодним чином не може порушувати права позивачів як членів територіальної громади міста Южне Одеської області. По-друге, ПАТ «Одеський припортовий завод» надало офіційну відповідь суду, у якій зазначило, що спірна земельна ділянка не використовувалась та не використовується цією юридичною особою, вона до цієї спірної земельної ділянки жодного відношення не має. Також суд першої інстанції встановив, що жодних позовних вимог ця юридична особа з приводу спірної земельної ділянки до її реального користувача не заявляла.

9. Суд першої інстанції взяв до уваги встановлені обставини справи, зокрема не спростований факт постійного та відкритого користування ВКПФ «Вячеслава» спірною земельною ділянкою протягом майже 25 років, наявність тих рішень Южненської міськради щодо надання спірної земельної ділянки у користування ВКПФ «Вячеслава», які мав можливість дослідити, та дійшов висновку, що самої тільки заяви Южненської міськради у суді про те, що вона не надавала у користування ВКПФ «Вячеслава» спірну земельну ділянку, не достатньо для спростування відповідних її рішень та встановлених обставин. Водночас суд першої інстанції врахував, що питання підробки спірного державного акта не може встановлюватись у межах цієї цивільної справи, а будь-яких рішень чи вироків компетентного суду з цього питання, які б підтверджували його підробку, суду першої інстанції жоден із учасників справи не надав. У суду першої інстанції відсутні підстави для висновку про його підробку лише на підставі того, що його копія відсутня у Южненської міськради або Лиманьского відділу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, оскільки це може бути й наслідком недбалості відповідних органів.

10. Також суд першої інстанції врахував, що факт належності спірного державного акта ВКПФ «Вячеслава» встановлений у постанові Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 916/1273/14. Водночас суд першої інстанції чітко зафіксував, що йому не надані абсолютно усі документи, які передбачені законодавством, з питань оформлення права користування спірною земельною ділянкою ВКПФ «Вячеслава», але за відсутності усіх документів, які б давали можливість суду однозначно встановити дійсні обставини отримання спірного державного акта та повноваження Южненської міськради щодо його видачі, він керувався критерієм доведення «поза розумним сумнівом», передбаченим практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка як і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) застосовується згідно із статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України).

11. Також відповідно до сталої практики ЄСПЛ, наведеної судом першої інстанції, втручання держави у право мирного володіння майном, що передбачає зокрема й користування земельною ділянкою, має здійснюватися із дотриманням принципу «пропорційності», тобто враховувати, що таке втручання з порушенням справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами окремої особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання, може бути порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції. Має зберігатись розумне співвідношення (обґрунтована пропорційність) між метою та засобами її досягнення, щоб на особу не покладався надмірний індивідуальний тягар наслідків такого втручання, особливо, коли підставами такого втручання є недоліки у діяльності держави чи її органів. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

12. Додатково суд першої інстанції з посиланням на традиційну практику ЄСПЛ пояснив, що від суду не вимагається надання відповіді на буквально кожний аргумент сторін у судовому спорі, суд має навести ключові мотиви, які обґрунтовують підстави прийнятого судового рішення.

13. Отже, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до заявленого позивачами (у тому числі уточненого) предмету позову суд має встановити факт порушення прав чи охоронюваних інтересів позивачів з боку саме відповідача, до якого пред'явлений позов, внаслідок прийняття ним оскаржуваного рішення. А позивачі не обґрунтували та не довели у належний спосіб, яким саме чином спірне рішення Южненської міськради, яке не стосується безпосередньо позивачів як членів відповідної територіальної громади, порушує їх право на землю саме як членів територіальної громади. Інші уточнені позовні вимоги суд першої інстанції розглядав як похідні від першої. Уточнення та визначення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) відбулось до звернення позивачів до суду з відповідним позовом. При цьому суд констатував, що відповідно до наданих йому аргументів та доказів (у тому числі багаточисельних судових рішень у господарських справах) випливає, що існують якісь спірні правовідносини між позивачами як конкретними індивідуальними користувачами певної землі та ВКПФ «Вячеслава», які пов`язані із користуванням спірною земельною ділянкою.

14. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

15. У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2024 року, у якій вони просять скасувати оскаржувані судові рішення у повному обсязі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

17. Підстави оскарження зазначених судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження відповідних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

18. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

19. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (відповідно до частин другої та третьої статті 400 ЦПК України).

20. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

21. На момент прийняття спірного рішення Южненської міськради та видачі спірного державного акта діяв ЗК України 1990 року.

22. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (частина друга статті 3 ЗК України 1990). У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям (абзац шостий частини п`ятої статті 7 ЗК України 1990).

23. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (стаття 22 ЗК України 1990).

24. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України (частини перша та третя статті 23 ЗК України 1990).

25. На момент прийняття другого зазначеного рішення Южненської міськради, яке оскаржується позивачами у цій справі, діяв ЗК України.

26. Згідно із частиною першою статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема належить: 1) розпорядження землями територіальних громад (пункт «а»); 2) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України (пункт «в»).

27. Стаття 116 ЗК України регулює підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності. Стаття 122 ЗК України визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Стаття 125 визначає момент виникнення права на земельну ділянку, а стаття 126 ЗК України присвячена оформленню речових прав на земельну ділянку. Ані у касаційній скарзі, ані у оскаржуваних судових рішеннях не йдеться про відсутність державної реєстрації права ВКПФ «Вячеслава» на користування спірною земельною ділянкою.

28. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські Ради народних депутатів (частина третя статті 1 Закону України від 07 грудня 1990 року № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (у актуальній редакції далі - Закон про місцеві ради).

29. Згідно із частиною першою статті 5 Закону про місцеві ради фінансово-економічну базу місцевого самоврядування становлять, зокрема природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ), розпорядження якими відповідно до законів України здійснюється сільськими, селищними і міськими Радами народних депутатів.

30. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у актуальній редакції далі - Закон про місцеве самоврядування)).

31. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26 Закону про місцеве самоврядування).

32. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята статті 60 Закону про місцеве самоврядування).

33. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами врегульована статтею 75 Закону про місцеве самоврядування, а відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами - статтею 77 цього Закону.

34. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками (пункт 1.2 Інструкції про встановлення меж земельних ділянок).

35. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1 Інструкції про встановлення меж земельних ділянок).

36. Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (пункт 2.3 Інструкції про встановлення меж земельних ділянок).

37. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

38. У якості підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень позивачі у касаційній скарзі неодноразово чітко зазначають саме пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що апеляційний суд здійснив апеляційний перегляд відповідного рішення суду першої інстанції без врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53 цс 12, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92 цс 13, від 23 жовтня 2013 року у справі №6-93 цс 13, від 25 червня 2014 року у справі № 6-67 цс 14, від 11 березня 2015 року у справі № 6-22 цс 15.

39. Констатація положень нормативних документів Верховним Судом України чи Верховним Судом не є правовим висновком щодо їх застосування у силу прямої дії самої норми права. Оцінка судом безпосередніх конкретних правових висновків судів у конкретній справі в межах їх безпосереднього перегляду відповідно до повноважень Верховного Суду України та Верховного Суду також не є правовим висновком у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Тому Верховний Суд не бере до уваги посилання касаційної скарги на відповідні постанови Верховного Суду України та Верховного Суду у цій частині. Також Верховний Суд звертає увагу, що формування власного змісту правового висновку, про який йдеться у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі виривання із контексту у тексті постанов Верховного Суду України та Верховного Суду окремих цитованих фраз та словосполучень шляхом складання з них цього власного змісту не передбачене ЦПК України.

40. На думку позивачів, один з правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду зводиться до того, що державний акт на землю видається на підставі рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яке передбачає передачу земельної ділянки особі, тому підставою набуття прав на земельну ділянку є не державний акт, наприклад, про право постійного користування землею, а відповідне рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Тому недоліки документального оформлення отримання ВКПФ «Вячеслава» спірної земельної ділянки у постійне користування позивачі вимагають вважати однозначною підставою для висновку про відсутність зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, незаконність спірного рішення Южненської міськради, що має означати незаконність спірного державного акта та подальшого оскаржуваного рішення Южненської міськради. Будь-яка інша оцінка цього питання є, на переконання позивачів, невідповідністю зазначеним правовим висновкам Верховного Суду ту Верховного Суду України.

41. У справі з провадженням № 6-92 цс 13 прокурор звертався до суду з віндикаційним позовом в інтересах держави в особі міської ради щодо визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення її. У цій справі Верховний Суд України (постанова від 18 вересня 2013 року) переважно досліджував підстави правильності застосування практики ЄСПЛ судами попередніх інстанцій у контексті дійсних встановлених обставин саме цієї справи. Водночас, посилаючись на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, він узагальнено зазначив, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

42. У справі з провадженням № 6-53 цс 12 прокурор звертався до суду в інтересах обласної ради та районної державної адміністрації щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування й державної реєстрації державних актів на право власності на землю, визнання права власності на землю та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. У справі № 6-93 цс 13 прокурор звертався до суду в інтересах держави в особі міської ради щодо визнання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним і зобов`язання повернути земельну ділянку. Орган місцевого самоврядування не був відповідачем у цих справах. Ці позови були віндикаційними.

43. У справі з провадженням № 6-67 цс 14 прокурор звертався до суду в інтересах держави до селищної ради та інших осіб щодо визнання недійсними рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку за державою, оскільки селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землями, якими не має права розпоряджатися. Аналогічні вимоги прокурора заявлені у справі з провадженням № 6-22 цс 15.

44. Враховуючи, що у справі з провадженням № 6-67 цс 14 одна з позовних вимог стосувалася не витребування земельної ділянки, яка вибула з володіння, від фактичного володільця шляхом віндикації, а визнання права на неї за державою, суди відмовили у задоволенні цієї вимоги. Верховний Суд України у своїй постанові від 22 червня 2014 року підтримав таке рішення, вказавши що за таких обставин має застосовуватись віндикація. На відміну від справи з провадженням № 6-67 цс 14, у справі з провадженням № 6-22 цс 15 Верховний Суд України не розглядав таке питання, а, передаючи справу на новий розгляд, вивчав питання того, чи допускається визнання державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого з перевищенням повноважень, недійсним в умовах, коли право власності на спірну земельну ділянку передавалось у подальшому за договорами купівлі-продажу.

45. Оскільки у справі № 519/769/15-ц суди попередніх інстанцій не робили висновку про те, що незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий спірний державний акт, не є підставою для визнання цього акта недійсним, безпідставним є посилання позивачів на недотримання ними: 1) інтерпретованого позивачами у власний спосіб ніби-то правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-22 цс 15 (постанова від 11 березня 2015 року) про те, що «незаконність рішення органу місцевого самоврядування має обов`язковий правовий наслідок у вигляді визнання недійсності державного акта на землю»; 2) правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-67 цс 14 (постанова від 25 червня 2014 року) з приводу того, що вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством; 3) зазначеного правового висновку Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92 цс 13.

46. У справі № 183/1617/16 прокурор також звернувся до суду в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації до сільської ради та іншого відповідача щодо визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (віндикаційний позов), оскільки сільська рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землями, якими не має права розпоряджатися. Верховний Суд у справі № 183/1617/16 підтримав правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53 цс 12 щодо того, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передачу у власність земельної ділянки.

47. Майже у всіх зазначених справах (справи з провадженням № 6-53 цс 12, № 6-92 цс 13, № 6-93 цс 13 та справа № 183/1617/16), на які позивачі посилаються у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, мова йде про віндикаційний позов, заявлений прокурором в інтересах держави в тій чи іншій особі, або про необхідність такого позову для ефективного захисту певних порушених прав (справа з провадженням № 6-67 цс 14).

48. Вказуючи у справах з провадженням № 6-53 цс 12 та № 6-93 цс 13 на те, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, що таке рішення має передувати відповідному акту, Верховний Суд України, якого підтримав у цьому Верховний Суд, зокрема у справі № 183/1617/16, вирішував проблему того, що саме має оскаржуватись в межах віндикаційного позову щодо повернення земельної ділянки із незаконного володіння.

49. У справі з провадженням № 6-22 цс 15 це питання безпосередньо Верховним Судом України не розглядалось, але у ній також прокурор звертався до суду в інтересах держави для повернення державі земельних ділянок, а не для захисту своїх власних прав на землю.

50. У справі № 519/769/15-ц позивачі звертаються до суду не від імені Южненської міськради до ВКПФ «Вячеслава» з віндикаційним позовом та пов'язаною з ним вимогою про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та відповідного державного акта, кінцевою метою якого є повернення незаконно вибулої земельної ділянки у розпорядження Южненської міськради, як законного розпорядника земель міста Южне Одеської області. Хоч вони і зазначають себе як члени територіальної громади міста Южне Одеської області, але звертаються вони з позовом саме до Южненської міськради з метою фактичного скасування права користування ВКПФ «Вячеслава» на спірну земельну ділянку без належного пояснення та доведення у який спосіб це право, у даному випадку третьої особи у цій справі, на момент звернення позивачів до суду порушує права територіальної громади міста Южне Одеської області, а задоволення їх уточнених позовних вимог відновлює порушене право територіальної громади міста Южне Одеської області. Тобто у своєму позові позивачі не довели суду, що представляють державу чи територіальну громаду міста Южне Одеської області, на що суд першої інстанції й вказав, зазначивши, що наявність у позивачів як учасників територіальної громади міста Южне Одеської області власних індивідуальних земельних спорів, зокрема із ВКПФ «Вячеслава», не означає, що порушуються їх права саме як учасників територіальної громади міста Южне Одеської області. Захист порушених суб'єктивних прав позивачів, зокрема майнових, що стосуються реалізації прав на будівлі як нерухоме майно, про яке самі позивачі зазначають у своїй касаційній скарзі, як фізичних осіб, а тим більше як суб'єктів підприємницької діяльності, має вирішуватись у межах відповідних коректних позовних вимог, суб'єктного складу та належної судової юрисдикції. Тому відсутні підстави говорити про подібність правовідносин у цій справі та справах, на постанови у яких посилаються позивачі у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. А тому правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, суть яких базується на специфіці правовідносин у справах, на які посилаються позивачі у касаційній скарзі у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, взагалі не можуть розглядатись з точки зору приписів цієї статті ЦПК України.

51. В постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послались позивачі у касаційній скарзі, йдеться про те, що захист прав учасників територіальної громади, тобто самої територіальної громади, у відповідному випадку буде ефективним у випадку віндикаційного позову, пред'явленого до особи, у користуванні якої знаходиться спірна земельна ділянка, яка вибула з користування такої громади всупереч Закону. Однак оскільки, як вже було зазначено, правовідносини у справі № 519/769/15-ц та у справах, на постанови у яких послались позивачі у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не є подібними, а суди попередніх інстанцій у справі № 519/769/15-ц не встановили взагалі доведеність порушення прав позивачів саме як членів територіальної громади міста Южне Одеської області, то й не вбачається помилкою (невідповідністю) незастосування ними цього правового висновку на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України.

52. Також треба взяти до уваги, що зазначене рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування розуміється у широкому розумінні, тобто мова може йти не обов`язково про один документ з конкретною назвою, а про наявність встановлених формальних ознак існування волевиявлення, наприклад розпорядника земельної ділянки, щодо передачі її у користування іншій особі, що може встановлюватись за сукупністю фактів та наявних обставин. У справі № 519/769/15-ц суди попередніх інстанцій не робили висновків, що спірний державний акт передував спірному рішенню Южненської міськради, що тільки він визначає право набуття у користування спірної земельної ділянки ВКПФ «Вячеслава». Також суди попередніх інстанцій чітко окреслили свою позицію щодо об'єктивної можливості встановлення законності процедури надання спірної земельної ділянки у користування ВКПФ «Вячеслава».

53. Отже, очевидним є те, що оскаржувані судові рішення у своїх висновках зазначеним правовим висновкам не суперечать, а позивачі намагаються надати відповідним правовим висновкам свою власну інтерпретацію, свій власний додатковий зміст з метою досягнути бажаних для себе цілей касаційного оскарження.

54. Посилання Верховного Суду України у своїй постанові від 18 вересня 2013 року у справі з провадженням № 6-92 цс 13 на рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» не стосується начебто правового висновку Верховного Суду України про те, що рішення ЄСПЛ не можуть скасовувати норми ЗК України та інших законів України, суперечити ним. Це питання Верховним Судом України не вирішувалось. Тому Верховний Суд не приймає до уваги це власне тлумачення відповідної постанови Верховного Суду України позивачами на підставі вирваної з контексту цитати судового рішення ЄСПЛ.

55. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

56. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість посилання касаційної скарги на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

57. Без посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України позивачі у своїй касаційній скарзі вказують на те, що вони не погоджуються з дослідженням судами попередніх інстанцій наданих ними доказів та встановленням ними обставин справи, неодноразово апелюють до Верховного Суду з вимогою оцінити ці докази відповідно до бачення цього позивачів та встановити обставини справи у спосіб, який вважають правильним позивачі. При усьому цьому у фінальній частині своєї касаційної скарги їх вимога зводиться до передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це один з результатів касаційного перегляду справи, передбачений, зокрема статтею 411 ЦПК України. Посилання на конкретні положення статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі також відсутні.

58. З цього приводу Верховний Суд вважає за потрібне зазначити таке.

59. Відповідно до умов статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі та встановлення її обставин в межах касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

60. Також Верховний Суд не керується припущеннями відповідно до умов частини шостої статті 81 ЦПК України, у зв'язку з чим виходить у своїй оцінці аргументів касаційної скарги виключно з конкретно зазначених та сформульованих підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. Таким у касаційній скарзі є посилання виключно на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

61. Суд зобов'язаний надавати однаково виважену оцінку аргументам усіх учасників судового спору. При цьому, керуючись повноваженнями, наданими ЦПК України, він самостійно та неупереджено оцінює та вирішує питання прийняття до уваги тих чи інших доказів, визначення дійсності, підтвердження тих чи інших обставин справи не тільки на підставі окремих доказів та аргументів, а й комплексної оцінки та взаємозв'язку усіх заявлених аргументів та наданих доказів, зокрема в умовах суперечливості таких аргументів зі сторони будь-якого учасника судової справи та протиріч між наданими доказами та аргументами цих учасників.

62. При цьому суд також керується встановленими законом стандартами та правилами захисту тих чи інших інтересів й прав у суді, що, у тому числі, передбачає, що звертаючись до суду за захистом одних прав, сторона спору не може вимагати від суду вирішення питання захисту інших прав. ЦПК України покладає на учасників судової справи певні зобов'язання щодо формулювання предмету та підстав позову, правил захисту прав та інтересів, за захистом яких особа звертається до суду. Якщо позивач сам не може сформулювати у конкретний та чіткий спосіб які саме порушені права та інтереси та у межах яких конкретних правовідносин, у тому числі з ким конкретно, він захищає у суді, то це обов'язок позивача усунути відповідні неточності та суперечності, який не наділяє його правом вимагати від суду виконувати цей його обов'язок за нього, кваліфікуючи його невиконання як порушення судом статті 263 ЦПК України.

63. У касаційній скарзі не наведені аргументи, які б доводили, що суди попередніх інстанцій не дослідили конкретні докази у справі чи відмовили у дослідженні конкретних доказів у справі, дослідження яких дійсно вимагається відповідно до умов Глави 5 ЦПК України, які можуть спростувати висновки судів попередніх інстанцій по суті заявлених позивачами позовних вимог відповідно до предмету їх позову. Сама лише незгода позивачів з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі та встановлених ними обставин не є підставою для висновку про порушення судами вимог ЦПК України. Касаційний суд не скасовує судові рішення з метою передати справу на новий розгляд заради того, щоб докази були переоцінені, а обставини встановлені у той спосіб, який влаштовує особу, яка подає касаційну скаргу.

64. В цілому наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з установленими судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім цього, з підстав порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України) судові рішення скаржником не оскаржені.

65. Отже оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій стосуються розгляду та оцінки конкретних уточнених позовних вимог позивачів, заявлених ними як учасниками територіальної громади міста Южне Одеської області. Вони не стосуються прав позивачів як фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі у частині реалізації ними своїх прав на комерційну нерухомість, будь-яких спірних правовідносин позивачів як суб'єктів підприємницької діяльності або фізичних осіб з ВКПФ «Вячеслава», у тому числі пов'язаних із користуванням спірною земельною ділянкою. Не визначають законність дій ані позивачів, ані ВКПФ «Вячеслава» у цих спірних правовідносинах. Позивачі не позбавлені права згідно із законодавством України захищати свої відповідні права та інтереси, у разі їх порушення, але відповідно до встановлених законом правил та у межах належних судових юрисдикцій.

66. Питання визнання права користування спірною земельною ділянкою за ПАТ «Одеський припортовий завод» взагалі не може вирішуватись в межах заявленого позивачами позову, тому якщо Кабінет Міністрів України вважає, всупереч заявленій позиції самого ПАТ «Одеський припортовий завод», що акт про його право користування спірною земельною ділянкою є чинним та має повноваження для захисту відповідних прав, то він не позбавлений права звернутись до суду з відповідними позовними вимогами, доводячи їх обґрунтованість.

67. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

68. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що не доводять невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України, а застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за спільною касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2024 року у справі за позовом членів територіальної громади міста Южне Одеської області ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Южненської міської ради Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Одеська обласна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», Обслуговуючий кооператив «Южненський міський ринок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Виробничо-комерційна приватна фірма «Вячеслава», Одеська обласна рада, про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею.

2. Копію ухвали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Пророк

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров