Постанова

від 10.10.2024 по справі 362/809/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/16077/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 362/809/24

10 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів -Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бондаренко Світлани Володимирівни на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кравченко Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Гребінківська центральна лікарня» Гребінківської селищної ради про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просить про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток та відшкодування моральної шкоди.

31.01.2024 року, 25.03.2024 року в зв`язку із невідповідністю позовної заяви вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, у справі винесено ухвалу про залишення позову без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві.

Не погодившись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бондаренко Світлана Володимирівна подала апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обгрнутування апеляційної скарги вказує, що позивачем 04 травня 2024 року було усунуто недоліки зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, а саме надано на підтвердження усунення недоліків квитанцію про сплату судового збору у сумі 2422.40 грн. Не погоджується з вимогою суду першої інстанції про сплату судового збору в розмірі 3633.60 грн.

Просив суд, скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано в повному обсязі вимоги ухвали про залишення позову без руху, а саме: судовий збір не доплачено, не додано оригіналу квитанції в підтвердження його сплати та не подано позов в новій редакції.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч.1 та п.3 ч.2 ст.49 ЦПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі,або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Позивач у позовній заяві просить суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

- звільнити позивача від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої в повному обсязі заробітної плати у сумі 203556,02 грн. з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у сумі 71193,53 грн. з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за використані дні відпустки у кількості 11 днів - у сумі 10031,57 грн. з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позов повинен містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Зміст позовних вимог, заявлених позивачем містить вимоги (3-6), що відповідають способу захисту прав позивача, решта вимог прохальної частини не є способами захисту прав та інтересів сторін в розумінні матеріального права України, а підлягають вирішенню судом в порядку процесуального права, а тому позивачу необхідно уточнити заявлені ним вимоги.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі,або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Позивач у позовній заяві посилається на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як на підставу звільнення від сплати судового збору позивачів за подання позовів про стягнення заробітної плати та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Разом з тим, такі посилання позивача є помилковими, оскільки вказаною статтею вищевказаного закону від сплати судового збору звільнено позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а позивач, крім стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, просить стягнути також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за використані дні відпустки, сплатити моральну шкоду.

При цьому, стягнення заробітної плати не є тотожнім стягненню середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач не може бути звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та за вказану вимогу має сплатити судовий збір.

Вказане узгоджується із позицією постанови Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 755/12623/19 де зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 КЗпП України мають різну правову природу. Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач звільнений від сплати судового збору тільки в частині вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст. 23 ЦК України). Однак спосіб відшкодування моральної шкоди грішми не підміняє собою розуміння моральної шкоди як немайнової шкоди. Отже, моральна шкода відноситься до вимог немайнового характеру.

В свою чергу, у постанові КЦС ВС від 28.11.2018 р. у справі № 761/11472/15-ц; ухвалі КЦС ВС від 08.07.2020 р. у справі № 213/4130/19 зроблено такий висновок: за змістом ч. 3 ст. 23 ЦК України позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, якщо вона визначена у грошовому або іншому майновому вимірі, правовим наслідком відшкодування якої є грошове або інше майнове стягнення на користь позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо). Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а, отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягає до сплати - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягає до сплати - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з викладеного, на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, а також про стягнення з відповідача грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки та моральну шкоду, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 176 ЦПК України, суд першої інстанції вірно визначив розмір судового збору за вказані три вимоги майнового характеру у розмірі 3633,60 грн. (1211,20 грн. х3), з наступним стягненням недоплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Окрім іншого відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст.185 ЦПК України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

14.05.2024 року на виконання ухвали суду від 25.03.2023 року, після усунення недоліків, позивачем подано заяву та сплачено судовий збір в розмірі 2422.40 грн., а не в розмірі 3633.60 року, який було визначено судом в ухвалі при залишення позовної заяви без руху. Окрім іншого апелянтом не усунено недоліки в частині подання позову в новій редакції.

А отже враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що ухвалу суду від 25.03.2023 року позивачем не виконано в повному обсязі, а саме: судовий збір не доплачено, не додано оригіналу квитанції в підтвердження його сплати та не подано позов в новій редакції.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, які судом правильно застосовані.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374,375,381,382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бондаренко Світлани Володимирівни залишити без задоволення.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий: Судді