Постанова

від 09.10.2024 по справі 260/211/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/211/24 пров. № А/857/12963/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої суддіМатковської З.М.,

суддів Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Чинадіївського селищного голови Андрушка Володимира Миколайовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №260/211/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чинадіївського селищного голови Андрушка Володимира Миколайовича про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В ИВ :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Чинадіївського селищного голови ОСОБА_2 , в якому просив: визнати протиправним розпорядження Чинадіївського селищного голови № 87 - к від 07.12.2023 року про присвоєння ОСОБА_1 , реєстратору відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області одинадцятого рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії з 01.12.2023 року та зобов`язати Чинадіївського селищного голову внести зміни до розпорядження за № 87-к від 07.12.2023 року та присвоїти ОСОБА_1 , реєстратору відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, одинадцятий ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії з 01.02.2021 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядження відповідача про присвоєння 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії з 01.12.2023 року (а не з 01.02.2021 року - одночасно із призначенням на посаду реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради) незаконним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства та порушує трудові права.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Розпорядження голови Чинадіївської селищної ради ОСОБА_2 від 07.12.2023 року № 87-К «Про присвоєння рангу ОСОБА_1 », щодо присвоєння ОСОБА_1 , реєстратору відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП, 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії, частково - в частині дати присвоєння - з 01.12.2023 року. Зобов`язано голову Чинадіївської селищної ради ОСОБА_2 внести зміни до Розпорядження від 07.12.2023 року № 87-К «Про присвоєння рангу ОСОБА_1 » та присвоїти ОСОБА_1 , реєстратору відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП, 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії, з датою присвоєння з 01.02.2021 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що з 01.02.2024 року розпорядженням голови Чинадіївської селищної ради за №55-к від 08.02.2024 року «Про умови оплати праці реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП ОСОБА_1 » позивачу було збережено раніше присвоєний йому 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування. З цим розпорядженням позивач був ознайомлений в день його винесення 08.02.2021 року. Дане розпорядження позивачем не оскаржувалось у встановлений законодавством строк.

Таким чином, безпідставною є вимога позивача щодо внесення змін до розпорядження Чинадіївського селищного голови за №87-к від 07.12.2023 «Про присвоєння рангу ОСОБА_1 », щодо присвоєння позивач 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії з 01.02.2021 року, оскільки в період з 01.02.2021 року по 01.12.2023 року діяло розпорядження Чинадіївського селищного голови за №55 від 08.02.2021 року «Про умови оплати праці реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП ОСОБА_1 », згідно якого позивачу було збережено раніше присвоєний йому 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування, яке є законним та не оскаржувалось позивачем у встановлений законодавством місячний строк з дня ознайомлення з розпорядженням.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позов відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно розпорядження Чинадіївського селищного голови за № 25-к від 22.01.2021 року ОСОБА_1 було призначено на посаду реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради з 01.02.2021 року.

Зі змісту витягу із розпорядження Чинадіївського селищного голови за № 55-к від 08.02.2021 року позивачу збережено 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

При цьому, як зазначає позивач, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1334-р «Про внесення змін до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року № 673 та від 24.04.2013 року № 265», посада реєстратора відділу з питань забезпечення ЦНАП віднесена до п`ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, позивач звертався до відповідача із заявами від 26.07.2023 року, 13.10.2023 року та 21.11.2023 року про внесення змін до розпорядження за № 55-к від 08.02.2021 року в частині зміни рангу з 13-го на 11-ий.

Листом відповідача від 12.12.2023 року, позивача проінформовано про присвоєння йому 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування з 01.12.2023 року, про що відповідачем прийнято відповідне розпорядження від 07.12.2023 року за № 87-к.

Фактично відповідач, визнаючи право ОСОБА_1 на присвоєння йому 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах п`ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування, вважає, що таке право позивач набув не з моменту призначення його на посаду державного реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради, а із плином двох років роботи на займаній посаді, тобто з 01.12.2023 року.

Вважаючи таке розпорядження протиправним з огляду на наявність у позивача права на призначення йому 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування одночасно із призначенням його на посаду державного реєстратора відділу з питань забезпечення діяльності ЦНАП Чинадіївської селищної ради з 01.02.2021 року, а не через відпрацювання на займаній посаді протягом 2 років, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Згідно з пунктом 11 частини 3 статті 3 Закону №889 дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 39 Закону №889 передбачено, що ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону №889 встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

У відповідності до вимог ч.2 вказаної вище статті співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Згідно з пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до

Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.

Частиною 3 статті 39 Закону №889 передбачено, що присвоюються такі ранги:

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А», - 1, 2, 3 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б», - 3, 4, 5, 6 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В», - 6, 7, 8, 9 ранг.

Згідно з частиною 9 статті 39 Закону №889 у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (Далі - Закон №2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно ч. 7 ст. 15 Закону № 2493-ІІІ, черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній посаді не менш як 2 роки.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» незалежно від категорії посади.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «,Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів вважає, що не дивлячись на те, що на час прийняття Закону № 2493-ІІІ був чинним Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, є помилковим вважати неможливість застосування приписів пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні» положення Закону № 2493-ІІІ до державних службовців, яким присвоєні ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, та які перейшли на службу в органи місцевого самоврядування.

При цьому, слід зауважити, що норма пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2493-ІІІ на час виникнення спірних правовідносин була та є чинною, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від прийняття 10 грудня 2015 року нового Закону України «Про державну службу» за № 889-VIII.

Окрім того, відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, з прийняттям Закону № 889-VIII передбачене пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні» положення Закону № 2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» не може бути скасоване або звужене.

Оскільки ч.2 ст.39 Закону № 889-VIII та п. 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України ,,Про службу в органах місцевого самоврядування, не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, колегія суддів дійшла переконання, що є дискримінаційним присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Аналогічні за змістом та по суті висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23.06.2022 року по справі №380/1721/20.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чинадіївського селищного голови Андрушка Володимира Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №260/211/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. В. Ніколін