Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/10618/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/10618/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 01.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.03.2024 (повний текст складено та підписано 22.03.2024)

у справі №910/10618/23 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Державний реєстратор Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузор Анна Віталіївна

2. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва"

3. Подільська районна в місті Києві державна адміністрація

про витребування нежитлових приміщень та скасування права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про:

- скасування зареєстрованого за Київською міською радою за реєстраційним номером 2093008380000 права власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5, номер запису про право власності: 36743080, яке закріплене за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради;

- скасування зареєстрованого за Київською міською радою за реєстраційним номером 2092882680000 право власності на нерухоме майно, а саме: права власності на нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 30/5, номер запису про право власності: 36740417, яке закріплене за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., а також нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м., які розміщені на горищі житлового будинку по вул. Кирилівська, 30/5 в місті Києві, є допоміжними приміщеннями будинку, оскільки були спроектовані як горище, тому є спільною власністю співвласників означеного будинку, від імені яких виступає ОСББ "Юрковиця". Зазначивши, що зареєстроване за відповідачем право власності на вищенаведені нежитлові приміщення здійснено з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій він просив прохальну частину позову вважати наступною:

1. Витребувати у Київської міської ради нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5, підстава для державної реєстрації: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52507281 від 03.06.2020, зареєстроване Кузорою Анною Віталіївною, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093008380000 на користь (у власність) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця".

2. Витребувати у Київської міської ради нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 30/5, підстава для державної реєстрації: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52504324 від 03.06.2020, зареєстроване Кузорою Анною Віталіївною, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000 на користь (у власність) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця".

3. Скасувати зареєстроване за Київською міською радою за реєстраційним номером 2093008380000 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5, номер запису про право власності: 36743080.

4. Скасувати зареєстроване за Київською міською радою за реєстраційним номером 2092882680000 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 30/5, номер запису про право власності: 36740417.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 позов задоволено повністю.

Витребувано у Київської міської ради нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5, підстава для державної реєстрації: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52507281 від 03.06.2020, зареєстроване Кузорою Анною Віталіївною, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093008380000 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця".

Витребувано у Київської міської ради нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 30/5, підстава для державної реєстрації: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52504324 від 03.06.2020, зареєстроване Кузорою Анною Віталіївною, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця".

Скасовано зареєстроване за Київською міською радою за реєстраційним номером 2093008380000 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5, номер запису про право власності: 36743080.

Скасовано зареєстроване за Київською міською радою за реєстраційним номером 2092882680000 право власності на нерухоме майно, а саме: право власності на нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 30/5, номер запису про право власності: 36740417.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця" 36 195 грн 45 коп. - витрат по сплаті судового збору, 21 500 грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/10618/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також апелянт просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 500,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджував, що висновок суду першої інстанції про те, що з технічних паспортів вбачається наявність інженерного обладнання, що виключає належність спірних приміщень до ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, які є самостійним об`єктом нерухомого майна, є так таким, що зроблено при неправильному застосуванні ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", оскільки норми наведеної статті не містять такого критерію належності приміщень до допоміжних, як наявність інженерного обладнання. Крім того, апелянт зазначив, що згідно плану за поверхами неможливо встановити дотримання протипожежних норм, отже ця обставина є недоведеною.

Також апелянт заперечив здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката позивача; при цьому скаржник послався на неправильне застосування місцевим судом норм ст. 126 ГПК України та неврахування тієї обставини, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Скаржник, зокрема, стверджував, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям розумності та реальності; позивачем не надано доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг; оскаржуване рішення не містить аналізу звіту про виконання робіт та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024 апеляційну скаргу у справі №910/10618/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

06.05.2024 матеріали справи №910/10618/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/10618/23. Судове засідання призначено на 13.06.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10618/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024, справу №910/10618/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/10618/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.07.2024.

Розгляд справи відкладався.

У судове засідання 01.10.2024 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи- 1, які надали пояснення по справі. Представники третіх осіб-1 та -2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідками від 02.08.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи-1 та -2 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третьої особи-1 та -2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані позивачем, відповідачем та третьою особою-1 пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що на підставі розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації №50 від 29.01.2015 передано з балансу Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва" на баланс Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" житловий та нежитловий фонд, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та переданий до сфери управління Подільської районної в місті Києві державній адміністрації, та приватизований житловий фонд станом на 01.02.2015 року, згідно з додатком, з метою його подальшого обслуговування.

Згідно пункту 139 додатку до означеного розпорядження будинок по вулиці Фрунзе, 30/5 в м. Києві, загальною площею 5 205,0 кв.м. закріплено за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" на праві господарського відання.

15 листопада 2016 року відбулися збори співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: вул Юрківська, 2-6/32 та вул. Кирилівська, 30/5 в м. Києві. З порядком денним, серед іншого, створення питання об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Співвласниками багатоквартирних будинків по вулиці Юрківська, 2-6/32 та вулиці Кирилівська, 30/5 в місті Києві було створене та 01.03.2017 року зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця", номер запису: 1 071 102 0000 037661 (місцезнаходження юридичної особи: 04080, м. Київ, вулиця Юрківська, будинок 2-6/32).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", листа Подільської районної в м. Києві державної адміністрації №106-3220 від 05.05.2020 року, листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №30-12/1735 від 16.02.2018 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною на підставі рішення №52507281 від 03.06.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 28 травня 2020 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093008380000) запис про право власності на нежитлові приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5 (далі - Приміщення 1) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Окрім того, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав 28.05.2020 державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52504324 від 03.06.2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено відповідний запис (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2092882680000) про право власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ: 22883141, на нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5 (далі - Приміщення 2).

За твердженням позивача, означена реєстрація права власності за відповідачем на вищенаведені нежитлові приміщення здійснена з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки приміщення є допоміжними приміщеннями будинку, були спроектовані як горище, тому є спільною власністю співвласників будинку №30/5 по вулиці Кирилівська в місті Києві.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, з чим колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011.

Так у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 вказано про те, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

У рішенні від 09.11.2011 №14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У п. 4 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 вказано про те, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Отже, допоміжні приміщення, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить ч. 2 ст. 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 № 914/843/17, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" в редакції, яка була чинною станом на дату створення особи позивача:

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення);

- загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо);

- конструктивні елементи багатоквартирного будинку - частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в`їзна група тощо);

- нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин;

- неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку;

- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (в редакції, чинній на дату створення юридичної особи позивача):

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;;

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Тобто, до загального та неподільного майна відносяться виключно допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку та його технічне обладнання, і не відносяться окремі нежилі приміщення.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 березня 2019 року № 87 "Про затвердження ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення":

горище - простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього (останнього) поверху.

допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєзборні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового фонду, що не відноситься до житлового фонду.

поверх технічний - поверх для розміщення інженерного обладнання і прокладання комунікацій, може бути розташований у нижній (техпідпілля), верхній (технічне горище) або в середній частині будинку.

У цокольному, першому, другому, третьому і вище поверхах житлових будинків допускається розміщувати вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення, за винятком об`єктів, які негативно впливають на людину (ДСанПіН 239, ДСН 3.3.6.037, ДСН 3.3.6.039, ДГН 6.6.1.-6.5.001).

Вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення, які розташовуються вище третього поверху, повинні виділятися в окремий протипожежний відсік від житлової частини будівлі, а ті, що розташовуються до третього поверху включно, повинні відокремлюватися від житлової частини протипожежними стінами (перегородками) та протипожежними перекриттями із класом вогнестійкості, який відповідає нормованому класу вогнестійкості перекриття будинку відповідного ступеня вогнестійкості згідно із ДБН В.1.1-7. Протипожежні стіни (перегородки) та перекриття, які відокремлюють вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення від житлової частини, повинні бути без віконних та дверних прорізів.

Пунктом 3.2.4. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 установлено, що горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається.

Апеляційним судом враховано, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують відсутність у приміщеннях 1 та 2 загальнобудинкового інженерного обладнання або відомості про те, що до такого обладнання забезпечено окремий доступ, відсутні відомості, що спірні Приміщення 1 і Приміщення 2 виділені в окремий протипожежний відсік від житлової частини будівлі.

З наданих Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" пояснень вбачається, що у відділі зберігання матеріалів технічної інвентаризації Бюро існує інвентаризаційна справа за адресою вул. Кирилівська, 30/5. Наданий план за поверхами на будинок 30/5 по вул. Фрунзе, техповерх літ. "А" свідчить про відсутність виділення Приміщень 1 і 2 в окремий протипожежний відсік від житлової частини будівлі, вхід до Приміщень 1 і 2 здійснюється зі сходової клітини під`їзду.

Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що площа Приміщень 1 і 2 згідно технічних паспортів від 12.09.2017 року відрізняється від зареєстрованої на праві власності площі спірних приміщень, яка складається з 60 кв.м. і 41,8 кв. м., що, як правомірно зазначив суд першої інстанції, свідчить про перепланування спірних приміщень.

При цьому, будь-яких доказів перетворення Приміщень 1,2 у нежитлові матеріали справи не містять, а саме лише фактичне самовільне переобладнання таких Приміщень з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.

Окрім того, той факт, що спірні приміщення були предметом договорів оренди, що вбачається з наданих третьою особою-2 доказів, не змінює правового статусу спірних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується відсутність на 5-му поверху будинку будь-яких нежилих приміщень, які за змістом положень ч. 3 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", повинні бути передані у комунальну власність.

Окрім того, з наявного у матеріалах справи Переліку будівель та приміщень житлового та нежитлового фонду, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передані до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації та приватизованого житлового фонду, що є додатком до Розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 №50 "Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування" по вул. Фрунзе (колишня Кирилівської) загальна площа, яка обліковується на балансі складає 5205,0 кв.м., приміщення комунальної власності, що обліковуються на балансі складає 1612,3 кв.м., приватизованих приміщень, які обліковуються на балансі, складає 3592,67 кв.м., допоміжних приміщень, що обліковуються на балансі, складає 1476 кв.м.

Підстав для прийняття рішення про реєстрацію права власності і виділення з загальної площі приміщень, що обліковуються на балансі, а саме площею 41.8 кв. м. і 60 кв.м. матеріали справи не містять та суду не надано. Жодних розпорядчих документів відповідача про виокремлення та ідентифікації спірних приміщень, з метою оформлення на них права власності матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішенням Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності громади міста Києва, що розміщені в Подільському районі.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

У даному випадку, як вище встановлено судом, спірна реєстрація права власності на приміщення з №1 по №3 (група приміщень №100а), техповерх, літ. "А", загальною площею 41.8 кв.м. та нежитлові приміщення з №1 по №7 (група приміщень №100), техповерх, літ. "А", загальною площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 30/5 за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради відбулась на підставі рішення Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 14.02.2018 №30-12/1735, листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації №106-3220 від 05.05.2020.

Таким чином, враховуючи встановлену судом обставину того, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями житлового будинку, вони в силу закону є об`єктами права спільної власності співвласників вказаного житлового будинку і відповідно віднесення відповідачем вказаних приміщень до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади є неправомірним.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц).

Разом з цим із встановлених судом обставин не убачається, що спірне нерухоме майно відчужувалось третім особам.

Зважаючи на обставини цієї справи, для захисту порушеного права позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Отже з урахуванням того, що спірні приміщення належать до допоміжних, а тому не можуть бути самостійним об`єктом права власності, як нежитлові приміщення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи відповідача щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, повністю дублюють його позицію викладену у заявах по суті спору, поданих в суді першої інстанції, відповідно зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову в силу викладеного вище, доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Київської міської ради.

Щодо заперечень скаржника про здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Як встановлено судом на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано до суду копію договору про надання правової допомоги №24-06/23 від 24.06.2023 укладеного між адвокатом Чернієнко О.Г. та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця", копію додатку №1 від 24.06.2023 до договору про надання правової допомоги №24-06/23 від 24.06.2023, копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.10.2023 на суму 15 000,00 грн, копію договору про надання правової (правничої) допомоги №11/09-2023 від 11.09.2023 укладеного між адвокатом Поляк І.О. та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця", копію додатку №1 від 11.09.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №11/09-2023 від 11.09.2023, копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.10.2023 на суму 6 500,00 грн.

Так, згідно з п. 3.1 Договору Адвокат зобов`язався надавати правову допомогу Клієнту, у тому числі за окремим дорученням Клієнта, в межах повноважень, визначених пунктами 1.1 та 2.1 цього договору.

Розмір гонорару згідно п. 4.1 договору, який клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору.

У додатку №1 від 24.06.2023 до договору визначено перелік та вартість послуг. Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.10.2023 загальна вартість послуг склала 15 000,00 грн.

Окрім того, 11.09.2023 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця" та Адвокатом Поляк Іриною Олександрівною було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №11/09-2023.

У додатку №1 від 11.09.2023 до договору №11/09-2023 визначено вартість та перелік послуг.

Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.10.2023 загальна вартість послуг, наданих адвокатом Поляк І.О. становить 6 500, 00 грн.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця" витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача на корить Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юрковиця" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 500,00 грн.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про відсутність в матеріалах справи доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг - є безпідставними, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі №922/445/19).

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю наданих послуг, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди відповідача із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі №910/10618/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Київську міську раду.

Матеріали справи №910/10618/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.10.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Г.А. Кравчук