Постанова

від 23.09.2024 по справі 910/6337/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. Справа№ 910/6337/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Сивак А.Ю.,

від відповідача - Харченко М.В.,

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 (суддя Спичак О.М., повний текст складено - 07.09.2023) за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 18305865, 97 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 18305865,97 грн, з яких 3935099,93 грн пені, 3234328,71 грн 3% річних та 11136437,33 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що судом у справі №910/4982/21 було стягнуто з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані станом на 16.03.2021, у зв`язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3935099,93 грн, 3% річних у розмірі 3234328,71 грн та інфляційні втрати у розмірі 11136437,33 грн, які нараховані з 17.03.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 позовні вимоги задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1219721 (один мільйон двісті дев`ятнадцять тисяч сімсот двадцять одна) грн 41 коп., 3% річних у розмірі 3234328 (три мільйони двісті тридцять чотири тисячі триста двадцять вісім) грн 71 коп., інфляційні втрати у розмірі 10313524 (десять мільйонів триста тринадцять тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 239809 (двісті тридцять дев`ять тисяч вісімсот дев`ять) грн 44 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з встановлення обставин допущення відповідачем прострочення своїх грошових зобов`язань перед позивачем.

При вимоги про стягнення пені та інфляційних задоволено судом частково.

Так, перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховані положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про те, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, виконаним з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та здійснених відповідачем частковим оплат, суд першої інстанції визначив, що обґрунтованим розміром пені є 2439442,82 грн.

Одночасно, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50%.

Крім цього, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, визначив, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 10232026,37 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у стягненні 2 715 378, 52 грн. пені та 822 912,85 грн. інфляційних втрат.

Апелянт, посилаючись на п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, зазначає, що шестимісячний строк нарахування пені, визначений ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, продовжений на період карантину, а тому відповідно розрахунок позивача є обґрунтованим.

Також, скаржник вказує на невірність, здійсненого судом розрахунку інфляційних втрат та не погоджується з наявністю підстав для зменшення розміру пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволення позовних вимог.

Так, апелянт вказує про необхідність застосування приписів Постанови №332 до даних правовідносин, а також вказує про відсутність його вини у простроченні виконання своїх зобов`язань за укладеним між сторонами Договором з посиланням на те, що Компанія оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, у зв`язку з чим оплата здійснюється після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку.

Крім цього, скаржник вказує про відсутність в матеріалах справи доказів оплати заборгованості та як наслідок неможливості встановлення дійсного періоду та розміру прострочення.

В судовому засіданні представники апелянтів - позивача та відповідача у справі підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та заперечили проти скарг один одного.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, в свою чергу, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присуджених до стягнення сум пені та інфляційних втрат, з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" приєдналось шляхом подання заяви-приєднання до Договору про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор договору № 0695-04113 від 13.03.2020).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що за цим договором ППБ (постачальник послуг з балансування) зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної електричної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку.

Відповідно до п. 2.2 Договору, розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається у відповідності до Правил ринку.

Згідно з п. 4.1. Договору виставлення рахунків та здійснення платежів у рамках розрахункових сум здійснюються відповідно до процедур та графіків, зазначених у Правилах ринку.

За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 10 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Наказом НЕК "Укренерго" затверджено нову редакцію Договору про участь у балансуючому ринку. В новій редакції п. 4.3. Договору викладено наступним чином: «ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог cт. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Згідно з п. 4.4. Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.

22.12.2020 вступила в силу нова редакція Договору про участь у балансуючому ринку, затверджена наказом НЕК "Укренерго" від 22.12.2020 № 720, відповідно до якої, пунктом 7.1. визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.8. Договору, ОСП надає ППБ два примірника Акта, підписані зі своєї сторони до 08 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано. Протягом двох робочих днів ППБ повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони Акта

Згідно актів купівлі-продажу, загальна вартість балансуючої електричної енергії, переданої за Договором від 13.03.2020 № 0695-04113, за період з вересня 2020 по лютий 2021, склала 219 007 104,83 грн.

Оскільки відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо оплати електроенергії, Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 184692244,85 грн., з яких 180223141,41 грн. суми основного боргу, 1706841,37 грн. пені, 1377068,85 грн. інфляційних втрат та 590693, 22 грн. 3 % річних (справа №910/4982/21).

Позовні вимоги у справі №910/4982/21 обґрунтовані тим, що відповідачем прострочено виконання своїх зобов`язань за Договором про участь у балансуючому ринку від 13.03.2020 № 0695-04113, у зв`язку з чим позивач вказував на наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" заборгованості за період з вересня 2020 по лютий 2021.

В подальшому позивачем у справі №910/4982/21 було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, як була прийнята судом, у зв`язку з чим предметом спору у справі №910/4982/21 (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) було стягнення з відповідача заборгованості за Договором про участь у балансуючому ринку від 13.03.2020 №0695-04113 у загальному розмірі 137229393,74 грн., з яких 131524529,88 грн. сума основного боргу, 2178228,09 грн. пені, 2818095,01 грн. інфляційних втрат та 708540,76 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 закрито провадження у справі №910/4982/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 137229393,74 грн. в частині стягнення 131524529,88 грн. основного боргу (у зв`язку з погашенням боргу).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2022, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023, позов Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1093054 грн. 76 коп. пені, 2818095 грн. 01 коп. інфляційних втрат, 708210 грн. 17 коп. 3% річних, 118113 грн. 09 коп. витрат на проведення експертизи, 69290 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 21.06.2023 закрито касаційне провадження у справі №910/4982/21 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2022.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, які були встановлені судами у справі №910/4982/21 не потребують доказування при розгляді даної справи.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що судом у справі №910/4982/21 було стягнуто з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані станом на 16.03.2021, у зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3935099,93 грн, 3% річних у розмірі 3234328,71 грн та інфляційні втрати у розмірі 11136437,33 грн, які нараховані з 17.03.2021.

Як вже вказувалося, місцевим господарським судом вказані вимоги задоволено частково.

Так, перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховані положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про те, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, виконаним з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та здійснених відповідачем частковим оплат, суд першої інстанції визначив, що обґрунтованим розміром пені є 2439442,82 грн.

Одночасно, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50%.

Крім цього, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, визначив, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 10232026,37 грн.

В свою чергу, вимога про стягнення 3% річних у розмірі 3234328,71 грн була задоволена в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині відмовлених вимог, а відповідачем - в частині задоволених, отже враховуючи вимоги ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Стосовно апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованості обмеження судом першої інстанції періоду нарахування пені, колегія суддів вказує наступне.

Так, позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 3935099,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з п. 4.4. Договору про участь у балансуючому ринку №0695-04113 від 13.03.2020 сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.

22.12.2020 вступила в силу нова редакція Договору про участь у балансуючому ринку, затверджена наказом НЕК "Укренерго" від 22.12.2020 № 720, відповідно до якої, пунктом 7.1. визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем здійснено нарахування пені за загальний період з 17.03.2021 по 29.12.2021.

В свою чергу, місцевий господарський суд встановив, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, за перерахунком місцевого господарського суду кінцевою датою нарахування пені є 10.09.2021.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Приписами статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов`язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов`язань стягуються судом у доход держави.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 911/858/22, проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатував, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За наведених обставин, доводи апелянта (позивача у справі) про продовження строку нарахування пені, визначеного ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, на період дії карантину знайшли своє підтвердження.

За перерахунком апеляційного господарського суду обґрунтований розмір пені, розрахованої за визначений позивачем період, становить 3935099,93 грн (заявлена позивачем до стягнення сума).

Стосовно висновку суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені на 50 % та непогодження апелянта (позивача у справі) із цим, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суд від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22).

Враховуючи наведені висновки щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені та штрафу у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, а також з огляду на:

НЕК "Укренерго" є державним стратегічним підприємством від якого залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки в цілому;

НЕК "Укренерго" будує нові підстанції та лінії електропередачі, реконструює діючі для підвищення ефективності та надійності мережі електропередачі, забезпечення видачі додаткових потужностей АЕС, можливості інтеграції ВДЕ в енергосистему та забезпечення технічної відповідності роботи мережі стандартам та вимогам ENTSOE;

відсутність понесення позивачем прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача;

стягнення пені не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;

необхідність реального виконання судового рішення,

Суд погоджується з висновками та мотивами суду в оскаржуваному рішенні про зменшення розміру пені на 50 %.

Таким чином, з урахуванням встановленої судом апеляційної інстанції обґрунтованої суми пені (3935099,93 грн), її розмір, який підлягає стягненню з відповідача, враховуючи зменшення вказаної санкції на 50 %, становить 1 967 549 грн. 96 коп.

Щодо доводів скаржника (відповідача у справі) щодо необхідності застосування приписів Постанови №332 до даних правовідносин, слід зазначити наступне.

Оцінюючи вказані доводи колегією суддів враховуються висновки Верховного Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 наступного змісту:

підпункт 16 пункту 1 Постанови Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №332 має обов`язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії;

зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов`язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332.

У цій постанові об`єднана палата зазначила, що ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.

Зокрема, Регулятор зазначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Отже, з урахуванням дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

У зв`язку з цим, об`єднана палата дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 № 333, у редакції від 26.04.2022 ) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.

Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.

Водночас, нарахування позивачем пені за період 17.03.2021 по 29.12.2021 є обґрунтованим та правомірно заявленим, оскільки постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 не передбачає підстав для прийняття судом рішення про відмову у стягненні штрафних санкцій нарахованих до ведення в Україні воєнного стану.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі №921/540/23.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 11136437,33 грн, їх часткового задоволення та непогодження скаржника (позивача у справі) зі здійсненим судом перерахунком, слід зазначити наступне.

Так, колегія суддів звертається до позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, згідно якої сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не було дотримано вище викладених вимог щодо нарахування інфляційних втрат, з огляду на що суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 10232026,37 грн, а саме: за прострочення оплати відповідачем електроенергії за вересень 2020 року інфляційні втрати у сумі 4663,47 грн, за прострочення оплати відповідачем електроенергії за жовтень 2020 року - інфляційні втрати у сумі 887785,40, за прострочення оплати відповідачем електроенергії за листопад 2020 року - інфляційні втрати у сумі 926326,59 грн, за прострочення оплати відповідачем електроенергії за грудень 2020 року - інфляційні втрати у сумі 502120,02 грн, за прострочення оплати відповідачем електроенергії за січень 2021 року - інфляційні втрати у сумі 5103558,79 грн, за прострочення оплати відповідачем електроенергії за лютий 2021 року - інфляційні втрати у сумі 2807572,10 грн.

Колегія суддів, дослідивши доводи апелянта (позивача у справі) та здійснивши власний перерахунок, встановила, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача є 11 136 437, 33 грн.

Отже, оскаржуване рішення підлягає зміні також в частині присуджених до стягнення інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про відсутність його вини у простроченні виконання своїх зобов`язань за укладеним між сторонами Договором з посиланням на те, що Компанія оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, у зв`язку з чим оплата здійснюється після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку.

Відхиляючи наведені доводи колегія суддів звертається до наступних висновків наведених в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 лютого 2023 року у справі №910/9374/21:

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною другою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що виробники зобов`язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.

Частиною третьою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

Згідно з частиною сьомою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.

Частиною четвертою статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

З наведеного вбачається, що Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, затвердженими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 не визначені строки (терміни) виконання зобов`язання щодо оплати. В той же час, такі строки встановлені в пункті 4.3 укладеного між сторонами Договору. Зазначені Правила ринку, в свою чергу, регулюють лише питання направлення (надсилання, виставлення) рахунків і також не визначають строки (терміни) виконання зобов`язання щодо оплати.

Відповідно до пункту 7.2.1 глави 7.2 розділу VII Правил ринку, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 14.03.2018 №307, у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин, адміністратор розрахунків (АР) на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному постачальнику послуг з балансування (ППБ) із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність. ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.

Оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка (пункт 7.7.4 Правил ринку).

Відповідно до пункту 4.3 Договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 10 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку не підписання та/або не направлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Також пункт 4.3 Договору (у новій редакції) передбачає, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку не підписання та/або не направлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього Договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.

При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

Статтею 625 Цивільного кодексу України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає наявними підстави для нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

Твердження скаржника (відповідача у справі) про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

Щодо доводів апелянта (відповідача у справі) стосовно відсутності в матеріалах справи доказів оплати заборгованості та як наслідок неможливості встановлення дійсного періоду та розміру прострочення, колегія суддів вказує наступне.

Так, і обставини, як наявності заборгованості, так і розміру її погашення відповідачем, встановлені у справі №910/4982/21.

Як вже вказувалося, наведені обставини в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними та не потребують повторного доведення.

Отже, наведені доводи апелянта не можуть бути підставою для задоволення вимог його апеляційної скарги.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, в свою чергу, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присуджених до стягнення сум пені та інфляційних втрат. В решті оскаржуване рішення - залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 задовольнити частково.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 змінити в частині присуджених до стягнення сум пені та інфляційних втрат.

5. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 в наступній редакції.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" пеню в сумі 1 967 549 грн. 96 коп., 3% річних в сумі 3 234 328 грн 71 коп., 11 136 437, 33 грн. інфляційних втрат та 274 587 грн. 97 коп. судового збору.

6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/6337/23 залишити без змін.

7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" 35 339, 57 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 11.10.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна