Рішення

від 24.09.2024 по справі 910/11588/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

24.09.2024Справа № 910/11588/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчук І.Д., за участю секретаря судового засідання Бевзи А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу №910/11588/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Аіті» до держави Російської Федерації, що діє через представницький орган Міністерство оборони Російської Федерації про стягнення 52 877 208 грн (що еквівалентно 1 445 973 долари США або 1 357 531 Євро), за участю представників позивача Єнокян К.Л.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

1. СУТЬ СПОРУ.

1.1. Позивач вважає, що Російська Федерація, розв`язавши збройну агресію проти України, унеможливила реалізувати позивачеві проекти з контрагентами за укладеними Договорами з основного виду діяльності позивача, чим спричинила шкоду і майнові збитки позивачу у вигляді упущеної вигоди у розмірі 52 877 208, 00 грн, або 1 445 973,00 доларів США, або 1 357 531,00 Євро.

2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

2.1. ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» є юридичною особою за законодавством України, код якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30019424.

2.2. Основним видом діяльності ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» за КВЕД є: рекламні агентства.

2.3. Згідно з п.п. 4.1. та 4.2. Статуту позивача метою діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності. Предметом діяльності товариства є рекламні агентства, посередництво у розміщенні реклами в засобах масової інформації, надання інших інформаційних послуг, інші види видавничої діяльності, виробництво кіно-та відеофільмів, телевізійних програм, розповсюдження кіно-та відеофільмів, телевізійних програм, проведення соціологічних опитувань, досліджень, організація та проведення рекламних та інформаційних кампаній, розробка та здійснення комплексних рекламних кампаній засобами поліграфії, радіо, телебачення, зовнішніх носіїв та іншими засобами тощо.

2.4. Таким чином, підприємство позивача провадить господарську діяльність у сфері надання рекламних послуг.

2.5. 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє дотепер.

2.6. Поясненнями, викладеними у позовній заяві вбачається, що станом на 23.02.2022, позивачем укладено низку договорів з контрагентами за основним видом діяльності позивача, зокрема: Рамкова угода про надання послуги від 08.05.2027 з Майкрософт Україна, ТОВ; Договір про надання послуг №1 від 12.12.2019 з Альбакор ТОВ; Договір надання послуг №1Радіо від 27.06.2019, Договір надання послуг №1ТВ від 31.12.2018, Договір надання послуг №2511 від 25.11.2020 з Асіно Україна, ТОВ; Договір (комісії) №45261 від 24.12.2020 з Данон Дніпро, ТОВ; Договір надання послуг №01/01/22 від 01.01.2022, Договір надання послуг №1від 01.01.2019 з Дослідним заводом «ГНЦЛС», ТОВ; Договір послуг №01/12/21 від 01.12.2021 з ДТЕК; Договір надання послуг №1404 від 14.04.2021 з Егіс Україна, ТОВ; Договір комісії №1/03/2021 від 12.03.2021 з Ейвон Косметікс Юкрейн, ДП; Договір надання послуг №1 від 01.12.2021 з Експансія, ТОВ; Договір послуг №010221 від 01.02.2021 з Ємаркет Україна, ТОВ; Договір надання послуг №01/01/22 від 01.01.2022 та Договір надання послуг №1 від 01.01.2019 зі Здоров`я Фармацевтична компанія, ТОВ; Договір послуг №1 від 20.11.2021 з Лайфолт, ТОВ; Договір надання послуг №1 від 15.12.2021 з Маклеодс Фармасьютікалз Лімітед; Договір №01012018 від01.01.2018 з Маревен Фуд Європа, ТОВ; Договір надання послуг №01/10/2019 від 01.10.2019 та Договір послуг №01/12/21-3В від 01.12.2021 з Маркхолдер, ТОВ; Договір послуг №CW2237416 від 01.06.2024 з Мастеркард Юроп СА, представництво; Договір закупівлі №MS2000-8586 від 30.12.2020 та Договір надання послуг №MS 2100-8751 від 24.09.2021 з Монделіс Україна, ПрАТ; Договір комісії №1 від 27.12.2016 та Договір комісії №2 від 28.12.2020 з Нутриція Україна, ТОВ; Договір надання послуг №1 від 01.06.2021 з Оболонь , ПрАТ; Договір №1-18 від 01.01.2018 та Договір надання послуг №ПРУ-91/21 від 01.10.2021 з Перно Рікар Україна, ДПзІІ; Договір послуг №П-019721 від 17.05.2021 та Договір послуг №П-0215921 від 18.06.2021 з Приватбанк, АТ Комерційний банк; Договір надання послуг №11 від 15.05.2019 із Сільпо-Фуд, ТОВ; Договір надання послуг №1 від 14.09.2020 із Сінево України, ТОВ; Договір надання послуг №01062020 від 05.06.2020 зі Стада-Україна Компанії «Бепха Бетайлігунгсгезельшафт фюр Фармаверте мбХ»; Договір надання послуг №151-1143/21 від 24.12.2021, Договір послуг №151-1140/21 від 24.12.2021, Договір послуг №151-278/21 від 01.03.2021 та Договір послуг №157-27/21 від 20.01.2021 з Фармак, АТ; Договір послуг №4514280 від 21.05.2021 з Філіп Морріс Україна, ТОВ; Договір надання послуг №2 від 05.07.2021 та Договір надання послуг №1 від 01.07.2021 з Філіпс Побутова Техніка Україна, ТОВ; Договір №1 від 27.12.2016 з Філіпс Україна, ТОВ; Договір послу №25102021 від 25.10.2021, Договір послуг №25102021-2 від 01.11.2021, Договір послуг №25102021-3 від 25.10.2021 та Договір послуг №131021 від 13.10.2021 з ФТД-Ритейл; Договір надання послуг №01/08/2020 від 01.08.2020 з Цан С.В., ФОП; Договір №АІ-АДП-2020 від 01.01.2020 з Адпро Україна, ТОВ; Договір №М-1521-со від 01.05.2021 з Аіті-Карат; Договір №АУ-АІ-2019 від 01.04.2019 з Аутдор Медіа Україна, ТОВ; Договір №АІ-МА-2021 від 01.01.2021 з Мастерскоуп, ТОВ; Договір №АІ-ТС-2020 від 01.01.2020 з Медіа Прес Україна, ТОВ; Договір №АІ-ТС-2020 від 01.01.2020 з Тселл ТОВ; Договір №АІ-УМГ-2020 від 01.01.2020з Універсальна Медіа Група, ТОВ; Договір №12/2013 від 31.12.2013 з ТОВ Юск Україна.

2.7. Після вторгнення військових формувань на територію України за частиною наведених вище договорів зупинено виконання за ініціативою замовників - клієнтів позивача. Деякі договори виконувалися в мінімальних рамках замовлень, що не відповідало планам здійснення господарської діяльності, укладеним договорам, для досягнення поставленої мети та плановим показникам розвитку позивача на 2022 рік.

2.8. Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ «Рекламне агентство «Аіті», заподіяної внаслідок військової агресії Російської Федерації (2022 рік) ринкова вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» станом на 31 грудня 2022 року склала 52 877 208 грн, або 1 445 973 доларів США або 1 357 531 євро.

2.9. Джерелами інформації при підготовці оцінки були використані: статут позивача, виписка з ЄДРПОУ від 14.06.2018 та від 27.01.2022, схематичне зображення структури власності позивача, фінансова звітність підприємства (баланс, звіт про фінансові результати) за 2019, 2020, 2021, 9 місяців 2022 років, консолідована фінансова звітність групи компаній Dentsu Ukraine станом на 31.12.2018, 31.12.2019, 31.12.2020, із звітом належного аудитора, оборотно-сальдові відомості за класами рахунків 7, 9, 92, аналіз рахунку 92 за 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік, 9 місяців 2022 року, управлінська звітність позивача за 2018-9 місяців 2022 років, відомість щодо нарахованої заробітної плати та кількості працівників за 2018 рік - 9 місяців 2022 року, реєстр діючих договорів на надання послуг станом на 23.02.2022 року.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.

3.1. Предметом даного позову є стягнення з відповідача майнової шкоди - збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 52 877 208, 00 грн, що на момент пред`явлення позову еквівалентно 1445 973 долари США або 1 357 531 євро, понесені у зв`язку з незаконною військовою агресією російської федерації проти України.

3.2. Юридичними підставами позову є статті 15, 16, 22, 167, 170, 1166 ЦК України, статті 225, 225 ГК України.

3.3. Фактичними підставами позову є дії відповідача щодо незаконного вторгнення на територію України, що призвели до завданню позивачеві збитків у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3.4. 16.08.2024 до суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА. ПОВІДОМЛЕННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО НАЯВНІСТЬ СУДОВОЇ СПРАВИ.

4.1. Відповідач в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв; своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов суду не подав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином, що вбачається з наступного.

4.2. Так, відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

4.3. Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

4.4. До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

4.5. У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

4.6. Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

4.7. Загальновідомим є факт, що АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

4.8. Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

4.9. Що стосується вручення позовної заяви з додатками позивачем, на виконання ст. 172 ГПК України, направлено копії позовної заяви і доданих до неї документів на електронну пошту відповідача info@roskazna.ru та pd_12otdel@mil.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.

4.10. Крім того, відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час і місце судових засідань по всій справі було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал:

- https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/45/1557933;

- https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/44/1572975;

- https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/44/1594825;

- https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/45/1637675;

- https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/45/1657760.

4.11. Окремо, що стосується повідомлення відповідача про наявність у провадженні суду судової справи №910/11588/23 суд повідомляє, що всі ухвали суду про виклик/повідомлення були направлені позивачем на адресу посольства Російської Федерації в Румунії з перекладом на російську мову, докази чого наявні у матеріалах справи.

4.12. Суд констатує, що в матеріалах справи наявний лист №72/17-638-95-121 від 12.07.2024 МЗС України яким міністерство повернуло на адресу суду матеріали судових проваджень, що були направлені на адресу Російської Федерації, які після їх розкриття були перенаправлені російською стороною на адресу Посольства України в Румунії.

У ЗВЯЗКУЗ ІЗ ЧИМ СУД НАПРАВЛЯВ ВСІ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ДАТУ , ЧАС І МІСЦЕ ПІДГОТОВЧОИХ І СУДОВИХ ЗАСІДАНЬ НА АДРЕСУ Посольства Російської Федерації в Румунії за адресою: 011346, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д Кисельова, буд.6.

4.13. У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

4.14. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

4.15. Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

4.16. Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.

4.17. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд його справи та був обізнаний про розгляд справи №910/11588/23, однак відзив на позовну заяву не подав, про намір вчинити відповідні дії суд не повідомив. В свою чергу суд вжив всі можливі заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, наскільки це можливо в умовах режиму воєнного стану, припинення передачі кореспонденції та дипломатичних відносин.

4.18. Згідно із ст.2 ГПК України однією із засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

4.19. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст. 165 ГПК України).

4.20. З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

5. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

5.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2023 залишено без руху позовну заяву, встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів оплати судового збору за вимогу майнового характеру у розмірі 793 158,12 грн.

5.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 відмовлено позивачеві у звільненні та відстроченні сплати судового збору та повернуто позовну заяву і додані до неї документи.

5.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 апеляційну скаргу позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/11588/23 задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/11588/23 скасовано. Справу №910/11588/23 передано до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.

5.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.03.2024.

5.5. Підготовче засідання 12.03.2024 відкладено на 16.04.2024.

5.6. Підготовче засідання, яке було призначене на 16.04.2024 не відбулося. Ухвалою суду від 22.04.2024 визначено нову дату підготовчого засідання на 28.05.2024, про що повідомлено учасників справи.

5.7. У підготовчому засіданні 28.05.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/11588/23 та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02.07.2024.

5.8. У судовому засіданні 02.07.2024 суд ухвалив задовольнити клопотання позивача для подання доказів, які не могли бути подані раніше з підстав розкриття конфіденційної інформації; повернутись до підготовчого провадження для забезпечення права відповідача на подання заяв по суті справи; призначити підготовче засідання на 27.08.2024.

5.9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 суд направлено запит до Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України із запитом про надання інформації:

1) Чи користується російська федерація в Україні та чи визнають органи державної влади України юрисдикційні імунітети російської федерації, як держави, при розгляді та вирішенні питань, пов`язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних з боку російської федерації та її збройних сил українським громадянам та юридичним особам під час агресії проти України?

2) Якими є міжнародно-правові та національно-правові підстави для відмови російській федерації в юрисдикційних імунітетах, передбачених міжнародним правом, для держави, як суб?єкта міжнародного права, при розгляді та вирішенні питань, пов?язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних з боку російської федерації та її збройних сил українським громадянам та юридичним особам під час агресії проти України?

3) Чи приймалися Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади України рішення про застосування контрзаходів проти російської федерації у вигляді невизнання та позбавлення російської федерації юрисдикційних імунітетів при розгляді та вирішенні органами державної влади України питань, пов?язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних з боку російської федерації та її збройних сил українським громадянам та юридичним особам під час агресії проти України?

4) Чи відповідатиме міжнародному праву та національному законодавству України прийняття органами державної влади України рішень про застосування контрзаходів проти російської федерації, як суб?єкта міжнародного права, у вигляді невизнання та позбавлення російської федерації юрисдикційних імунітетів при розгляді та вирішенні органами державної влади України питань, пов?язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних з боку російської федерації та її збройних сил українським громадянам та юридичним особам під час агресії проти України? Встановлено строк для здійснення заходів до 08 серпня 2024 року.

5.10. 24.07.2024 до суду від секретаріату КМУ надійшов лист яким КМУ повідомило про перенаправлення ухвали суду від 08.07.2024 Мін`юсту та МЗС.

5.11. 05.08.2024 до суду від Міністерства закордонних справ України надійшло повідомлення яким міністерство в межах компетенції, та з посиланням на норми міжнародного права повідомило суд про те, що ЄСПЛ у рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти російської федерації» вказав, що положення Конвенції 2004 року підлягають застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного прав, навіть якщо ця держава не ратифікувала їх. Вищезазначене було враховано Верховним судом у постанові від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, якою суд обґрунтував свою правову позицію про відсутність у рф судового імунітету.

5.12. У підготовчому засіданні 27.08.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/11588/23 та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.09.2024.

5.13. 05.09.2024 до суду від Мін`юсту надійшла відповідь №110689/9641-4-24/12.1.2 від 06.08.2024 на ухвалу від 08.07.2024 в якій міністерство повідомило про відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які б регулювали питання судового імунітету Російської Федерації при розгляді справ про відшкодування збитків, заподіяних в ході агресії проти України.

5.14. В судовому засіданні 24.09.2024, відповідно до положень ст. 233, 240 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено представників учасників справи, що протягом 10 днів буде складено повне судове рішення. Повне судове рішення складено у триваліший строк через неможливість виконання роботи у зв`язку з атаками російський зройних сил, зокрема на місто Київ, та оголошень сигналу "Повітряна тривога", що обумовлює обов`язкове залишення робочого місця та перебування в укритті - захисній споруді цивільного захисту.

5.15. Також, суд повідомляє, що розгляд справи №910/11588/23 здійснювався судом із урахуванням положень Резолюцій Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1, ES-11/2 від 02.03.2022, ES 11/4 від 12.10.2022, 60/147 від 16.12.2005, L.6/2022 від 07.11.2022, ст.33 Статуту ООН (щодо вирішення конфлікту шляхом судового розгляду), ст.51 (щодо невід`ємного права на індивідуальну самооборону, оскільки відбувся збройний напад на Члена Організації).

5.16. Термін «контрзаходи» був введений в міжнародно-правовий обіг арбітражним рішенням 1979 р. У справі США проти Франції про Угоду про повітряне сполучення. Зокрема у ньому зазначалося: «Якщо виникає ситуація, яка, на думку однієї держави, представляє порушення міжнародного зобов`язання іншою державою, то перша держава має право в межах, встановлених загальними нормами міжнародного права щодо застосування збройної сили, відстоювати свої права за допомогою контрзаходів».

5.17 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію A/RES/56/589 від 12 грудня 2001 року, що в якості додатка містить Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння. Цей документ не є обов`язковим джерелом міжнародного права, а отже й обов`язкової юридичної сили не має, його положення мають рекомендаційний характер. Хоча вони все ж таки отримали загальносвітове визнання як звичаєві норми міжнародного права, про що свідчить активне посилання на Статті міжнародних судових та арбітражних установ.

У «Статтях про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння» 2001 р. контрзаходам присвячена Глава ІІ Частини ІІ «Імплементація міжнародної відповідальності держав», в якій встановлюється порядок застосування контрзаходів у правових рамках, визначаються обмеження на прийняття контрзаходів, щоб уникнути зловживання даними заходами. Держави мають право застосовувати контрзаходи лише стосовно держави, яка порушила міжнародні зобов`язання і тільки в тому випадку, коли держава-правопорушник відмовляється добровільно виконати зобов`язання, що дозволяє говорити про контрзаходи як засіб забезпечення реалізації відповідальності держави.

5.18 З погляду міжнародного права, дії російських військових, вчинені на виконання отриманого ними наказу та під контролем держави, є не їхніми власними діями, а мають розглядатися як дії самої країни-агресора як держави та суб`єкта міжнародного права. Зокрема, присвоєння державі дій, вчинених членами збройних сил під її контролем, є звичаєвою (загальновизнаною) нормою міжнародного права, відбитою, зокрема, у проекті статей про міжнародно-правову відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, затверджених резолюцією Генеральної асамблеї ООН. Загальновизнаним у міжнародному праві є й те, що представники держави (до яких належать також військовослужбовці) користуються в міжнародно-правовому плані імунітетом при вчиненні дій від імені та під контролем держави, яку вони представляють.

5.19 Російська агресія проти України стала безпрецедентним з часів Другої світової війни порушенням основ міжнародного правопорядку та принципів міжнародного права. Ця трагедія, зокрема, поставила перед міжнародною спільнотою нові складні завдання і запитання. Серед них питання притягнення до відповідальності державу-агресора і винних у скоєнні міжнародних злочинів; спосіб яким здійснювати відшкодування завданих збитків; як забезпечити відшкодування збитків. Забезпечивши відшкодування Україні та постраждалим від агресії російської федерації, міжнародна спільнота отримає потужне свідчення на користь ефективності міжнародної співпраці. Слід зазначити, що навіть за консервативними оцінками, збитки, заподіяні Україні, оцінюються в 350 млрд амер. дол., що дорівнює загальній сумі претензій про компенсацію, висунутих Кувейтом проти Іраку за шкоду внаслідок агресії останнього у 1990-1991 рр. Міжнародне право не містить універсальних механізмів відшкодування воєнних збитків, хоча визнає право потерпілої сторони (держави, юридичних чи фізичних осіб) на відшкодування та обов`язок порушника його здійснити. Однак досі відшкодування здійснювалися або в рамках реалізації «права переможця», або, за добровільної згоди винної сторони, через механізми ad hoc (напр., Компенсаційна комісія ООН). У випадку РФ, яка не визнає свого обов`язку відшкодовувати завдані її агресією збитки, досягнення справедливості стикається з новими складними викликами, зокрема проблемою подолання юрисдикційних імунітетів.

5.19.Контрзаходи є різновидом примусових заходів в рамках міжнародного права суть яких полягає у правомірних заходах примусу, що застосовуються потерпілими чи іншими державами до держави, яка вчинила міжнародно-протиправне діяння. Тобто контрзаходи є частиною внутрішньої політики держави з метою захисту їх законних прав та інтересів, відшкодування заподіяної шкоди або відновлення порушеного міжнародного правопорядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

6. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

6.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- Чи користується іноземна держава-відповідач судовим імунітетом?

- Чи наявні підстави для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди ?

- Чи доведені документально витрати на правову допомогу? Якщо так то в якому розмірі?

6.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на друге та третє запитання та негативну на перше, а відповідач навпаки.

7. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НЕПОШИРЕННЯ СУДОВОГО ІМУНІТЕТУ НА ВІДПОВІДАЧА.

7.1. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

7.2. Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

7.3. Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

7.4. Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

7.5. Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

7.6. Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

7.7. Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

7.8. У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

7.9. У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

7.10. Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

7.11. Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

7.12. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

7.13. Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 2-о/381/134/16 (провадження № 61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

7.14. Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц.

7.15. За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

7.16. Відповідно до Постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

7.17. Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

7.18. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. В цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

7.19. 02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

Встановлено три основні зобов`язання, які були порушені росією, що допускає застосування до Росії контрзаходів:

-заборона застосування сили чи погрози силою згідно із ст. 2(4) Статуту ООН;

-принцип недоторканності кордонів згідно із Декларацією принципів міжнародного права ООН 1970 р.;

-невиконання Росією тимчасових заходів, які були введені Міжнародним Судом ООН 16 березня 2022року.

7.20. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

Згідно статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

7.21. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

7.22. Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

7.23. Преамбулою Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

7.24. Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

7.25. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові КГС ВС від 07.06.2023 у справі № 916/334/22.

7.26. Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

7.27. У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

7.28. У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

7.29. Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

7.30. У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

7.31. Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

7.32. Додатково суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

7.33. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

7.34. Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.

7.35. У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

7.36. Згідно із правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

7.37. Таким чином, через повномасштабну військову агресію будь-який поштовий/дипломатичний зв`язок із РФ припинений, що виключає можливість звернення потерпілої особи до суду країни-агресора. Крім того, в стороннього спостерігача є підстави для обґрунтованих сумнівів у здійсненні судами країни-агресора захисту прав особи, оскільки це означало визнання державними органами РФ незаконності своїх дій. Відтак, не здійснення розгляду національним судом України даного спору фактично позбавить особу права на доступ до правосуддя.

7.38. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

7.39. РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

7.40. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі №490/9551/19.

7.41. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

7.42. З огляду на наведене іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ як дана справа.

7.43. Також, при вирішенні даного спору судом взято до уваги той факт, що з початку агресії у 2014 та продовжуючи і після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року і по день ухвалення та написання даного рішення Україна послідовно виконує як взяті на себе зобов`язання та замовлення ООН щодо дотримання миру у світі так і забезпечення гуманітарними вантажами - продовольством близько 400 мільйонів людей по всьому світі, зокрема населення країн Африки і Близького Сходу та Південної? Азії? т.я. Лівія, Алжир, Єгипет, Туніс, Індія, Бангладеш і т.д. Водночас, країна-агресор завдає чисельних ракетних ударів різними видами озброєнь, в тому числі невибіркової дії і масового ураження по суверенній території держави Україна, а зокрема, такі удари спрямовані по портам, цивільним суднам та елеваторам (зерносховищам). логістиці ... Таким чином, йдеться про умисне та свідоме провокування країною-терористом продовольчої кризи у тих частинах світу, які залежать від постачання українського зерна. Проте, незважаючи на війну, Україна продовжує постачати продукцію для населення світу.

8. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ЗБИТКІВ.

8.1. З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України слідує: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

8.2. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

8.3. В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

8.4. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

8.5. При цьому, упущена вигода будучи складовою поняття збитків, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

8.6. Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

8.7. Таким чином, з положень ст. 1166 ЦК України слідує, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

8.8. Згідно з п. 1, п. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

8.9. Отже, відповідно до наведених вище положень ЦК України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

8.10. Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

8.11. Оскільки держава може виступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.

8.12. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

8.13. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російська федерація (представницький орган - міністерство оборони російської федерації).

8.14. Міністерство оборони Російської Федерації- федеральний орган виконавчої влади (федеральне міністерство), який проводить військову політику та здійснює державне управління в області оборони РФ.

8.15. У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

8.16. Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

8.17. Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

8.18. Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

8.19. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

8.20. Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

8.21. Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.

8.22. Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

8.23. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

8.24. За змістом ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

8.25. Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

8.26. Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до принципу, сформульованому у рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі «Про фабрику в Хожуві» 1928 р. (Chorzуw Factory case, Німеччина проти Польщі) «Принципом міжнародного права і права загалом є те, що будь-яке порушення зобов`язання передбачає тягне за собою обов`язок відшкодувати збитки».

8.27. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

8.28. Як зазначено судом вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» є, зокрема, рекламні агентства.

8.29. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

8.30. Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

8.31. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

8.32. Згідно поданих позивачем доказів, вбачається, що саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації, в результаті військової агресії останньої, позивач не мав можливості здійснювати господарську діяльність та одержувати дохід. Зокрема, за низкою укладеними між ним та його контрагентами договорами позивач був позбавлений не із своєї вини виконати замовлення, надавати рекламні послуги, а за частиною договорів зупинено виконання за ініціативою замовників - клієнтів, що стало наслідком недоотримання позивачем доходів на які він мав реальні сподівання при укладенні договорів (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

8.33. Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

8.34. При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

8.35. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків чи не заподіяння ним шкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

8.36. Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

8.37. Позивачем на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків (упущеної вигоди) в сумі 52 877 208 грн надано в матеріали справи (додано до позову) звіт про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» (код ЄДРПОУ 30019424), заподіяної внаслідок військової агресії Російської Федерації, підготовленого на замовлення представника позивача оцінювачем ТОВ «Нексія ДК.Оцінювальні послуги».

8.38. Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Нексія ДК.Оцінювальні послуги», в особі Нагул Я.В. та Драмарецької Н.О., викладеного у Звіті про незалежну оцінку від 31.12.2022, ринкова вартість об`єкта оцінки - упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності позивача внаслідок збройної агресії Російської Федерації в Україні станом на дату оцінки 31.12.2022, становить 52 877 208 грн, що відповідає за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют встановлених НБУ на дату оцінки - 1 445 973 доларів США або 1 357 531 Євро.

8.39. Підстава до проведення оцінки: Договір АО-05/10-2/2022 від 05.10.2022 укладених між АО «Іщенко, Світлицький та партнери» та ТОВ «Нексія ДК.Оцінювальні послуги».

8.40. При цьому, суд зазначає, що при складанні звіту, як то вбачається з його змісту, оцінювач користувався, зокрема: Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 №1440, Національний стандарт №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», затверджений постановою КМУ від 29.11.2006 №1655, Міжнародними Стандартами оцінки 2022 31.01.2022 VCJ 2022.

8.41. Виходячи із встановлених обставин та матеріалів справи, суд зазначає, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у розв`язанні збройного конфлікту; безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений звітом про незалежну оцінку ринкової вартості упущеної вигоди ТОВ «Рекламне агентство «Аіті»; причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина відповідача, яка виражена у порушенні Статуту ООН та порушенні умов Будапештського меморандуму. Вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України позбавляють позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності відносно реалізації продукції - послуг.

8.42. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем збитків позивачу в розмірі 52 877 208 грн , що є доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

9. ВИСНОВОК СУДУ ПРО СТЯГНЕННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ.

9.1. Позивач зазначає, що ним були понесені витрати на правову допомогу в розмірі 187 234, 81 грн, що охоплюється заявленим попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат.

9.2. Суд вважає обґрунтованими і доведеними витрати на правничу допомогу з огляду на таке.

9.3. Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

9.4. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

9.5. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

9.6. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

9.7. Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

9.8. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

9.9. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: Договір про надання правничої допомоги від 03.10.2022 №АО-03/10-2/2022, укладений між ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» та АО «Іщенко, Світлицький та партнери»; - Додаток № 1 до Договору; Додаток № 2 до Договору; Рахунок-фактура № СФ-0000014 від 15.03.2023 року; Акт надання послуг від 16.03.2023 року; Рахунок-фактура № СФ-0000023 від 28.04.2023 року; Акт надання послуг від 28.04.2023 року; Рахунок-фактура № 10 від 10.07.2023 року; Акт № 10 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.07.2023; Рахунок-фактура № б/н від 10.07.2023 року; Рахунок-фактура № 19 від 18.07.2023 року; Акт № 19 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18.07.2023; Рахунок-фактур а № б/н від 18.07.2024 року; Рахунок № 262 від 27.07.2023; Акт № 262 від 27.07.2023; Рахунок-фактур а № 21 від 21.02.2024 року; Акт № 21 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21.02.2024; Рахунок-фактура № 1/21-02 від 21.02.2024 року; Рахунок-фактура № 11 від 11.03.2024 року; Акт № 11 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 11.03.2024; Рахунок-фактура № 1/11-03 від 11.03.2024 року; Рахунок-фактура № 23 від 19.03.2024 року; Акт № 23 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.03.2024; Рахунок-фактура № 1/19-02 від 19.03.2024 року; Рахунок-фактур а № 37 від 25.04.2024 року; Акт № 37 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.04.2024; Рахунок-фактура № 2/25-04 від 25.04.2024 року; Рахунок-фактура № 5 від 07.06.2024 року; Акт № 5 прийому-передачі виконаних робіт [наданих послуг) від 07.06.2024; Рахунок-фактура № 17/25-04 від 07.06.2024 року; Рахунок-фактура № 255 від 27.06.2024; Акт № 255 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2024; Рахунок-фактура № 14 від 10.07.2024 року; Акт № 14 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.07.2024; Рахунок-фактура № 39/25-04 від 10.07.2024 року; Рахунок-фактура № 20 від 12.07.2024 року; Акт № 20 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.07.2024; Рахунок-фактура № 43/25-04 від 12.07.2024 року; Фіскальні чеки на 2 аркушах; Рахунок на оплату № 11 Звід 06.10.2022 року; Рахунок на оплату № 17 від 25.01.2023 року; Рахунок на оплату № 86 від 24.04.2023 року; Рахунок на оплату № 205 від 05.06.2024 року; Платіжна інструкція № 2174 від 07.10.2022 року; Платіжна інструкція № 228 від 27.01.2023 року; Платіжна інструкція № 925 від 25.04.2023 року; Акт надання послуг №17 від 31.01.2023 року; Акт надання послуг № 299 від 29.12.2023 року.

9.10. Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом АО «Іщенко, Світлицький та партнери» Іщенко Ганною професійної правничої допомоги позивачеві у справі №910/11588/23.

9.11. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (див. постанови Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20).

9.12. Відтак, розмір адвокатського гонорару, порядок його обчислення та сплати має бути чітко прописаний в договорі про надання правової допомоги. Умовами Додатку від №1 до Договору про надання правничої допомоги та Додатку №2 сторони погодили фіксовану вартість правничої допомоги (гонорару). Зокрема, погоджено фіксовану вартість кожного виду правової допомоги. Жодних змін в частині погодженого Договором розміру фіксованої вартості правничої допомоги сторонами не внесено. За наявними у справі документами вбачається, що всього надано послуг адвоката, виходячи із встановленого фіксованого погодженого розміру кожного виду правової допомоги, на суму 187 234, 81 грн.

9.13. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (пункт 46 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

9.14. За висновком суду, позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну правничу допомогу. Розмір таких витрат є обґрунтованим відповідно до предмету спору, співмірним зі складністю позову. Тому, за відсутності доказів протилежного, суд вбачає законним та обґрунтованим покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 187 234, 81 грн.

10. СУДОВИЙ ЗБІР.

10.1. Згідно з вимогами ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина друга).

10.2 Норма пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" не містить застережень щодо її застосування виключно до фізичних осіб, з огляду на положення статей 177, 192 Цивільного кодексу України, підпункту 14 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326, тому позивач звертаючись із позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди у формі упущеної вигоди, завданої збройною агресією російської федерації державі Україна загалом і суб`єкту господарювання - резиденту України - ТОВ "Рекламне агентство "АІТІ", підпадає під виключення, передбачені пунктом 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а тому наявні підстави для звільнення його від сплати судового збору.

10.3. Оскільки ТОВ «Рекламне агентство «Аіті» при зверненні до суду з позовом було звільнено від оплати судового збору, за наслідками розгляду справи з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації до державного бюджету підлягають стягненню 793 158,12 грн судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація 119019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Аіті» (01033, місто Київ, вулиця Сім`ї Прахових, будинок 58/10, код ЄДРПОУ 30019424) майнову шкоду - збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 52 877 208 грн, понесені у зв`язку з незаконною військовою агресією російської федерації проти України та 187234,81 грн витрати на професійну правничу допомогу.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація 119019) 793 158,12 грн судового збору на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106). Cтягувач: Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.10.2024.

Суддя Ігор Курдельчук