Рішення

від 02.10.2024 по справі 911/700/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/700/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс»

до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс»

про стягнення 636 138,62 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Скрипчук М.Є.;

від відповідача: Жило І.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» про стягнення 636 138,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 в частині оплати поставленого товару. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 274 437,90 грн основного боргу, 114 303,53 грн інфляційних втрат, 247 397,19 грн 30 % річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/700/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у зв`язку із чим надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 24.04.2024.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.03.2024 була направлена відповідачу в його електронний кабінет. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» 26.03.2024 о 18:21.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 27.03.2024.

10.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позивачем позовних вимог. Відповідач у відзиві на позовну заяву, серед іншого, повідомив суд, що з метою з`ясування фактичних обставин стосовно здійснення платежів на користь позивача, відповідачем були запитані у банку виписки по всіх рахунках відповідача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, проте станом 09.04.2024 відповідь від банку не отримана. У зв`язку із зазначеним, згідно пояснень відповідача, за відсутності у відповідача власних примірників документів, на які посилається позивач, тимчасової відсутності даних від банку щодо взаєморозрахунків між сторонами, та за наявності сумнівів у достовірності наданих позивачем копій документів відповідач позбавлений можливості надати суду більш ґрунтовний відзив на позов до моменту ознайомлення з оригіналами цих документів. Враховуючи вказане, відповідач просив суд продовжити строк для подання до суду відзиву на позов та встановити строк протягом не менше ніж 10 (десять) днів з дня ознайомлення відповідача в судовому засіданні з оригіналами письмових доказів, долучених позивачем до позову.

24.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Також 24.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та про зобов`язання позивача надати у підготовчому засідання оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви, для огляду судом та відповідачем.

24.04.2024 у підготовче засідання представники сторін не з`явились, про неявку повідомили суд відповідними клопотаннями.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/700/24 на 16.05.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.04.2024 та направлено останню сторонам.

16.05.2024 у підготовче засідання з`явились представники сторін.

Суд оглянув оригінали доказів, долучених до позовної заяви у копіях. Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.05.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/700/24 на 13.06.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

12.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву.

13.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, у якому позивач, враховуючи обсяг питань, які наводяться відповідачем у своїх заявах по суті спору, надав письмові заперечення на клопотання та долучив докази, які спростовують позицію відповідача стосовно неукладення договору № 0804/15-1 від 08 квітня 2015 року. У поданому клопотання позивач зазначив, що ним було сформовано виписки з банківського рахунку за період 2017-2018 років, де містяться докази оплати партій товару від відповідача з призначенням платежу: «згідно договору № 0804/15-1 від 08 квітня 2015 року». Зазначене, як зауважив позивач, спростовує твердження відповідача, що ним не укладався договір, а також те, що директор відповідача не була обізнана про господарські відносини між відповідачем та позивачем, що почалися з 2015 року і тривали до 2018 року включно. У поданому клопотання позивач просив суд розгляд справи відкласти на іншу дату, продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, а також долучити до матеріалів справи докази на підтвердження проведення оплат ПП «Альтаир-Плюс» за договором № 0804/15-1 від 08 квітня 2015 року.

12.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.

13.06.2024 у підготовче засідання з`явились представники сторін. У підготовчому засіданні суд протокольно задовольнив клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, поновив пропущений строк, прийняв відзив разом з доповненням до відзиву до розгляду та долучив документи до матеріалів справи.

Суд повідомив представників сторін, що клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи буде розглянуто у наступному підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 911/700/24 на 18.07.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

18.07.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло заперечення на клопотання (заяву) відповідача про призначення у справі комплексної експертизи, у якому позивач надав письмові пояснення щодо наведених відповідачем у клопотанні про призначення експертизи питань, а також долучено до вказаного заперечення виписки по рахункам.

18.07.2024 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Представник відповідача надав усні пояснення щодо клопотання про призначення експертизи та підтримав його. Представник позивача проти призначення у справі експертизи заперечував з підстав, викладених у його письмових запереченнях від 18.07.2024. Суд повідомив представників сторін, що клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи буде розглянуто у наступному підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.07.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/700/24 на 04.09.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

04.09.2024 у підготовче засідання з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 04.09.2024 суд розглянув клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи та дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без задоволення з огляду на наступне.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд, дослідивши клопотання відповідача про призначення у справі комплексної експертизи, а також заперечення позивача на вказане клопотання, ґрунтовно вивчивши обставини справи і доводи сторін щодо необхідності такого призначення, а також враховуючи наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, з урахуванням предмету спору, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право, у зв`язку із чим суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.09.2024 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/700/24 до судового розгляду по суті на 02.10.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

02.10.2024 в судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За ствердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс», на виконання умов договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, у період з 26.11.2016 до 07.08.2017 поставив на користь відповідача товар на загальну суму 274 437,90 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними. Однак, як зазначив позивач, відповідач свої зобов`язання за договором щодо повної оплати товару не виконав, у зв`язку із чим за відповідачем обліковується заборгованість в загальній сумі 274 437,90 грн. Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 0804/15-1 від 08.04.2015, позивач просить суд стягнути щ відповідача 274 437,90 грн основного боргу, а також 114 303,53 грн інфляційних втрат та 247 397,19 грн 30 % річних, нарахованих на підставі п. 7.5 договору.

У свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на таке.

За ствердженням відповідача, договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався. Також представник відповідача наголосив на тому, що додані до позовної заяви видаткові накладні не містять жодного власноручного підпису з боку ПП «Альтаир-Плюс», а замість підпису містять відбиток, схожий на факсиміле. Крім того, на думку відповідача, видаткові накладні № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 00000000469 від 28.03.2017 та товарно-транспортні накладні № Р2264 від 30.11.2016, № Р2386 від 15.12.2016, № Р469 від 28.03.2017 містять підписи від імені ПП «Альтаир-Плюс», які викликають сумніви у їх проставлені уповноваженою особою відповідача. Відповідач також заперечив проти застосованого позивачем розміру відсотків річних, а саме 30 %, оскільки він заснований на умовах договору № 0804/15-1 від 08.04.2015», який, за ствердженням відповідача, між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався. З урахуванням усього зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 02.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Частина 6 ст. 233 ГПК України встановлює, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

08.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс» (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Альтаир-Плюс» (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 0804/15-1 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник протягом терміну дії договору поставляє, а покупець оплачує і приймає харчові інгредієнти, іменовані надалі інгредієнти або товар, у кількостях, за цінами та на умовах, зазначених у документах первинного обліку (накладні, акти передачі, рахунки, тощо) чи додатках до даного договору, що є невід`ємною його частиною.

За змістом п. 1.2 вказаного правочину, факт підписання покупцем відповідного документу первинного обліку (накладної, акту передачі, тощо) чи додатку до даного договору засвідчує відповідність поставленої партії інгредієнтів або товару попереднім домовленостям сторін щодо асортименту, кількості, ціни, строків поставки, строків оплати та інших умов поставки.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник відвантажує інгредієнти або товар покупцю за попередніми заявками, які повинні бути оформлені за узгодженою формою та скріплені печаткою і підписом керівника покупця, та надіслані постачальнику факсом або електронною поштою на адресу camtek@camtek.com.ua.

Строки постачання інгредієнтів або товару покупцю залежать від обсягу замовлених інгредієнтів або товарів, від наявності їх на складі постачальника, термінів виготовлення та поставки інгредієнтів або товару на територію України. У зв`язку з цим постачальник протягом 2-х діб усно (телефонним зв`язком) або письмово (факсимільним зв`язком) інформує покупця про термін поставок тих чи інших інгредієнтів або товарів у необхідній кількості (п. 2.2 договору).

За змістом п. 3.1 договору, ціни на інгредієнти або товар, що постачаються, встановлюються постачальником в залежності від обсягів, умов постачання, оплати та інших суттєвих факторів та визначаються у документах первинного обліку та/або в додатках, які є невід`ємною частиною даного договору.

У пункті 3.2 договору сторони дійшли згоди, що оплата інгредієнтів або товару здійснюється згідно рахунку або додатку до даного договору, якщо інше не визначено в додатках до даного договору, термін і порядок розрахунків - безготівковим банківським переказом коштів на рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати зазначеній на видатковій накладній на кожну окрему поставку. Загальний товарний кредит, що надає постачальник покупцю, не повинен перевищувати 150 000 грн. Призначення платежу згідно договору. Якщо загальна вартість неоплаченого інгредієнтів або товару відвантажених покупцю перевищує 150 000 грн, постачальник має право припинити наступні відвантаження на умовах післяплати до моменту повного або часткового розрахунку.

Згідно з п. 3.3 договору, ціна на інгредієнти або товар не може бути змінена після передачі інгредієнтів або товару покупцю.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що право власності на інгредієнти або товар і весь ризик, включаючи втрату і випадкове знищення, переходить до покупця в момент передачі інгредієнтів або товару представнику покупця (у момент підписання відповідних документів первинного обліку).

Відповідно до п. 5.2 договору, покупець зобов`язаний забезпечити присутність представника, у повноваження якого повинно входити прийняття інгредієнтів або товару та наявність у нього документу, що посвідчує особу та довіреності на отримання матеріальних цінностей із печаткою споживача. Без довіреності та печатки від імені покупця має право діяти особа, зазначена у вказаному пункті, який також містить зразок підпису відповідної особи та її контактний телефон.

Згідно з пп. 6.1, 6.2 договору, пункт відвантаження: с. Рожівка Броварського району Київської області, вул. Слави, 1а (на умовах DDP Рожівка), згідно «Інкотермс 2000». Постачальник забезпечує навантаження інгредієнтів або товару на автотранспорт власними засобами. Доставка інгредієнтів або товару може здійснюватися як за рахунок постачальника, так і за рахунок покупця в залежності від попередніх домовленостей у кожному конкретному випадку. Умови доставки фіксуються у додатках, що являються невід`ємною частиною даного договору.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання договору, протягом листопада 2016 року - серпня 2017 року поставив на користь відповідача товар на загальну суму 274 437,90 грн, на підтвердження чого долучив до позовної заяви копії видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн, № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн, № 0000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000469 від 28.03.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000650 від 20.04.2017 на суму 18 087,30 грн, № 0000000684 від 25.04.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000848 від 23.05.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000001104 від 27.06.2017 на суму 17463,60 грн, № 0000001221 від 13.07.2017 на суму 9 979,20 грн, № 0000001370 від 07.08.2017 на суму 17 463,60 грн, а також копії товарно-транспортних накладних № Р2230 від 24.11.2016, № Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, № Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017.

Суд встановив, що усі зазначені вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженою особою ТОВ «Самтек-Сервіс» та містять відтиск печатки позивача. Також на вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних міститься підпис з боку покупця та відтиск печатки ПП «Альтаир-Плюс» без зауважень та заперечень.

Проте, як стверджує позивач, відповідач зобов`язання за договором не виконав належним чином та не здійснив оплату поставленого товару в порядку та строки, передбачені п. 3.2 договору, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в загальній сумі 274 437,90 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач звернуся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 274 437,90 грн основного боргу, а також 114 303,53 грн інфляційних втрат та 247 397,19 грн 30 % річних, нарахованих на підставі п. 7.5 договору.

У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, наголошує на тому, що договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався.

Також відповідач наголосив на тому, що додані до позовної заяви видаткові накладні №0000002230 від 24.11.2016, №0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 00000000081 від 26.01.2017, № 00000000167 від 09.02.2017, № 00000000469 від 28.03.2017, № 00000000650 від 20.04.2017, № 00000000684 від 25.04.2017, № 00000000848 від 23.05.2017, № 00000001104 від 27.06.2017, № 00000001221 від 13.07.2017, № 00000001370 від 07.08.2017, а також товарно-транспортні накладні» № Р2230 від 24.11.2016, № Р2264 від 30.11.2016, № Р2386 від 15.12.2016, № Р2410 від 20.12.2016, № Р2483 від 28.12.2016, № Р81 від 26.01.2017, № Р167 від 09.02.2017, № Р469 від 28.03.2017, № Р650 від 20.04.2017, № Р684 від 25.04.2017, № Р848 від 23.05.2017, № Р1104 від 27.06.2017, № Р1221 від 13.07.2017, № Р1370 від 07.08.2017 не містять жодного власноручного підпису з боку ПП «Альтаир-Плюс», а замість підпису містять відбиток, схожий на факсиміле.

Крім того, за ствердженням відповідача, видаткові накладні № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 00000000469 від 28.03.2017 та товарно-транспортні накладні № Р2264 від 30.11.2016, № Р2386 від 15.12.2016, № Р469 від 28.03.2017 містять підписи від імені ПП «Альтаир-Плюс», які викликають сумніви у їх проставлені уповноваженою особою ПП «Альтаир-Плюс».

Суд дослідив посилання відповідача на обставину того, що договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався та зазначає наступне.

За умовами статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтями 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу приписів частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина друга статті 638 ЦК України).

Разом із тим, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що підписання договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 Приватним підприємством «Альтаир-Плюс» підтверджується наявністю на спірному договорі відтиску печатки відповідача.

Суд звертає увагу, що відповідач, стверджуючи про неукладеність договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 та не підписання останнього директором ПП «Альтаир-Плюс», жодним чином не оспорює наявність відтиску печатки підприємства відповідача на договорі № 0804/15-1 від 08.04.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки у 2015 році та наявності в оскаржуваному договорі підпису невстановленої особи.

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі Приватного підприємства «Альтаир-Плюс».

Крім того, під час розгляду даної справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, судом було встановлено подальше схвалення Приватним підприємством «Альтаир-Плюс» договору № 0804/15-1 від 08.04.2015.

Так в матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку за 05.08.2015, 22.09.2015, 12.08.2015, 18.05.2015, 26.08.2015, 27.04.2015, за 10.01.2017, за 07.09.2017, за 06.07.2018, за 07.06.2018, зі змісту яких вбачається, що ПП «Альтаир-Плюс» (код ЄДРПОУ 30364488) здійснювались на користь ТОВ «Самтек-Сервіс» платежі з посиланням на договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 в призначеннях платежу.

При цьому, у пункті 3.2 договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 визначено, що призначення платежу згідно договору.

Доказів того, що відповідач здійснював оплати за вказаними вище банківськими виписками на виконання іншого договору, ніж того, що долучений позивачем до матеріалів справи, відповідачем до суду не надано та матеріали справи не містять.

Отже суд встановив, що відповідач впродовж 2015-2018 років здійснював на користь позивача оплати саме на виконання спірного договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 і такі оплати свідчать про виконання відповідачем впродовж 2015-2018 років умов вказаного договору.

З огляду на наведене вище, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на прийняття до виконання договору № 0804/15-1 від 08.04.2015.

Відомостей про те, що відповідач звертався до позивача з приводу повернення останньому здійснених протягом 2015-2018 років платежів згідно вказаних вище банківських виписок як помилково перерахованих тощо матеріали справи не містять.

Доказів оскарження відповідачем договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 в судовому порядку або визнання вказаного договору недійсним матеріли справи також не містять.

З урахуванням усього зазначеного вище, оцінивши докази у справі в їх сукупності та проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами, з огляду на вчинення відповідачем дій, спрямованих на прийняття до виконання договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, суд дійшов висновку про те, що між сторонами був укладений та сторонами виконувався договір № 0804/15-1 від 08.04.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

З огляду на вказане вище, твердження відповідача про те, договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні.

Пунктами 9.3, 9.4 визначено, що даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами. Якщо до вказаного терміну, жодна із сторін не виказала бажання розірвати цей договір, він пролонгується на наступний рік.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін із письмовим повідомлення про намір розірвати договір в порядку, передбаченому п. 9.4 договору, суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на наступний календарний рік.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 0804/15-1 від 08.04.2015, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було встановлено судом вище, пунктом 5.1 договору передбачено, що право власності на інгредієнти або товар і весь ризик, включаючи втрату і випадкове знищення, переходить до покупця в момент передачі інгредієнтів або товару представнику покупця (у момент підписання відповідних документів первинного обліку).

Відповідно до п. 5.2 договору, покупець зобов`язаний забезпечити присутність представника, у повноваження якого повинно входити прийняття інгредієнтів або товару та наявність у нього документу, що посвідчує особу та довіреності на отримання матеріальних цінностей із печаткою споживача. Без довіреності та печатки від імені покупця мають право діяти особа, зазначена у вказаному пункті, який також містить зразок підпису відповідної особи та її контактний телефон.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання договору, поставив у період з листопада 2016 до серпня 2017 року на користь відповідача товар на загальну суму 274 437,90 грн, що підтверджується видатковими накладними № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн, № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн, № 0000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000469 від 28.03.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000650 від 20.04.2017 на суму 18 087,30 грн, № 0000000684 від 25.04.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000848 від 23.05.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000001104 від 27.06.2017 на суму 17463,60 грн, № 0000001221 від 13.07.2017 на суму 9 979,20 грн, № 0000001370 від 07.08.2017 на суму 17 463,60 грн, а також товарно-транспортними накладними № Р2230 від 24.11.2016, № Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, № Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд встановив, що усі зазначені вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженою особою ТОВ «Самтек-Сервіс» та містять відтиск печатки позивача. Також на вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних міститься підпис з боку покупця та відтиск печатки ПП «Альтаир-Плюс». Заперечень з боку відповідача вказані накладні не містять.

Стосовно тверджень відповідача, що вказані вище видаткові та товарно-транспортні накладні не можуть бути достовірними доказами поставки позивачем на користь відповідача товару, оскільки не містять жодного власноручного підпису з боку ПП «Альтаир-Плюс», а замість підпису містять відбиток, схожий на факсиміле, суд встановив та зазначає наступне.

Позивач не заперечив обставину того, що підпис у видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 00000000081 від 26.01.2017, № 00000000167 від 09.02.2017, № 00000000469 від 28.03.2017, № 00000000650 від 20.04.2017, № 00000000684 від 25.04.2017, № 00000000848 від 23.05.2017, № 00000001104 від 27.06.2017, № 00000001221 від 13.07.2017, № 00000001370 від 07.08.2017, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» у товарно-транспортних накладних №Р2230 від 24.11.2016, №Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, №Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017 виконано не директором ПП «Альтаир-Плюс».

Водночас позивач зауважив, що підписи у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних виконано за допомогою факсиміле посадовою особою, прізвище, ім`я, по батькові та зразок підпису якої зазначено в договорі № 0804/15-1 від 08.04.2015.

Суд враховує, що відповідно до п. 5.2 договору, покупець зобов`язаний забезпечити присутність представника, у повноваження якого повинно входити прийняття інгредієнтів або товару та наявність у нього документу, що посвідчує особу та довіреності на отримання матеріальних цінностей із печаткою споживача. Без довіреності та печатки від імені покупця має право діяти особа, зазначена у вказаному пункті, який також містить зразок підпису відповідної особи та її контактний телефон.

Відповідачем не надано жодних пояснень та не спростовано обставину того, що підписи у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних виконано за допомогою факсиміле посадовою особою, прізвище, ім`я, по батькові та зразок підпису якої зазначено в п. 5.2 договору.

Частиною першою статті 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а також оглянувши 16.05.2024 у підготовчому засіданні оригінали документів, поданих позивачем у копіях, судом було встановлено, що крім підпису на вказаних вище видаткових та товарно-транспортних наявна і печатка ПП «Альтаир-Плюс».

Під час огляду 16.05.2024 у підготовчому засіданні оригіналів документів, поданих позивачем у копіях, у суду не виникли сумніви з приводу їх достовірності або є підробленим.

Надаючи оцінку поданим позивачем видатковим та товарно-транспортним накладним в контексті заперечень відповідача, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовного того, що подані позивачем докази викликають сумніви з приводу їх достовірності та ймовірно є підробленими, оскільки підпис з боку представника відповідача в усіх видаткових та товарно-транспортних накладних скріплений печаткою ПП «Альтаир-Плюс», що надає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

У даному випадку суд також враховує правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, згідно якої, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Суд наголошує на тому, що відповідач, стверджуючи про те, що підписи з боку ПП «Альтаир-Плюс» на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних виконані за допомогою факсиміле та деякі видаткові накладні підписані з боку відповідача не уповноваженою на те особою, жодним чином не оспорює факту наявності на первинних документах печатки його підприємства, її автентичності, не надає доказів, що вона вибула з його відання незаконним шляхом.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки підприємства відповідача чи доказів її втрати, або іншого її вибуття з відання цієї юридичної особи у 2016-2017 році.

Доказів звернення відповідачем до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки матеріали також справи не місять.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Наявність на документі печатки, якщо належними та допустимими доказами не доведено протиправності її використання, є свідченням участі особи в укладенні правочину, видачі документу, на якому міститься відтиск печатки. Подібні висновку містяться у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 07.11.2019 у справі № 754/15193/16-ц, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

З урахуванням зазначеного вище, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки ПП «Альтаир-Плюс», та, як наслідок, її використання поза волею цієї юридичної особи, суд приходить до висновку, що відтиск печатки на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарських операцій за цими документами.

Суд критично ставиться та не приймає до уваги твердження відповідача про те, що існує вірогідність підробки документів, на які посилається позивач на підтвердження поставки на користь відповідача товару, а також припущення, що такі документи містять підписи з боку ПП «Альтаир-Плюс» не уповноваженою на те особою, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними засобами доказування.

Доказів звернення до відділу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ознаками підробки документів або печаток/штампів ПП «Альтаир-Плюс» матеріали справи не містять.

Відповідачем не представлено суду ані доказів проведення внутрішнього розслідування неправомірності/помилковості використання його посадовими особами печатки підприємства, ані доказів встановлення правоохоронними органами у визначеному законом порядку факту підробки документів позивачем.

Крім того суд відхиляє необґрунтовані посилання відповідача в судовому засіданні 02.10.2024 на необов`язковість такого реквізиту юридичної особи як відбиток печатки товариства на первинних бухгалтерських документах, оскільки вони не спростовують висновків суду про участь цієї юридичної особи в спірних правовідносинах сторін, зокрема, на підставі вже проставленої печатки відповідача.

Оскільки відповідачем не доведено недопустимості спірних видаткових та товарно-транспортних накладних в якості письмових доказів, то у суду відсутні підстави вважати ці докази недопустимими.

З урахуванням усього зазначеного вище, враховуючи наявність відбитку печатки відповідача на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протиправності використання печатки ПП «Альтаир-Плюс» у протягом 2016-2017 років, а також враховуючи наведені вище позиції Верховного Суду, господарський суд дійшов висновку, що наявність відтиску печатки ПП «Альтаир-Плюс» на первинних документах є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку прийняття поставленого позивачем товару на загальну суму 274 437,90 грн).

Отже суд встановив та матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем умов договору та здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару на загальну суму 274 437,90 грн.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У пункті 3.2 договору сторони дійшли згоди, що оплата інгредієнтів або товару здійснюється згідно рахунку або додатку до даного договору, якщо інше не визначено в додатках до даного договору, термін і порядок розрахунків - безготівковим банківським переказом коштів на рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати зазначеній на видатковій накладній на кожну окрему поставку. Загальний товарний кредит, що надає постачальник покупцю, не повинен перевищувати 150 000 гривень.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов п. 3.2 договору та з урахуванням дат, зазначених у видаткових накладних на кожну окрему поставку товару, а також враховуючи приписи ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк здійснення покупцем оплати за поставлений товар за видатковою накладною: - № 0000002230 від 24.11.2016 є таким, що настав 26.12.2016 (оскільки 24.12.2016 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 26.12.2016); - № 0000002264 від 30.11.2016 є таким, що настав 30.12.2016; - № 0000002386 від 15.12.2016 є таким, що настав 16.01.2017 (оскільки 14.01.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 16.01.2017); - № 0000002410 від 20.12.2016 є таким, що настав 19.01.2017; - № 0000002483 від 28.12.2016 є таким, що настав 27.01.2017; - № 0000000081 від 26.01.2017 є таким, що настав 27.02.2017 (оскільки 25.02.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 27.02.2017); - № 0000000167 від 09.02.2017 є таким, що настав 13.03.2017 (оскільки 11.03.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 13.03.2017); - № 0000000469 від 28.03.2017 є таким, що настав 27.04.2017; - № 0000000650 від 20.04.2017 є таким, що настав 22.05.2017 (оскільки 20.05.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 22.05.2017); - № 0000000684 від 25.04.2017 є таким, що настав 25.05.2017; - № 0000000848 від 23.05.2017 є таким, що настав 22.06.2017; - № 0000001104 від 27.06.2017 є таким, що настав 27.07.2017; - № 0000001221 від 13.07.2017 є таким, що настав 14.09.2017 (оскільки 12.09.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 14.09.2017); - № 0000001370 від 07.08.2017 є таким, що настав 06.09.2017.

Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару на загальну суму 274 437,90 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 274 437,90 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором з оплати переданого товару за вказаними вище видатковими накладними, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 274 437,90 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.5 договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику 30 % річних згідно ст. 625 ЦК України та штрафну неустойку у вигляді пені від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день затримки оплати із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України. Оплата пені здійснюється на підставі виставленої вимоги та не звільняє від розрахунку за придбані інгредієнти або товар.

Позивач з огляду на невиконання відповідачем грошового зобов`язання, керуючись п. 7.5 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 114 303,53 грн інфляційних втрат, 247 397,19 грн 30 % річних за кожною окремою поставкою за загальний період прострочення з 18.03.2021 до 18.03.2024.

Здійснивши перерахунок 30 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах.

Заперечення відповідача проти застосованого позивачем розміру відсотків річних, а саме 30%, оскільки він заснований на умовах договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, який, за ствердженням відповідача, між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався, господарських суд відхиляє, оскільки суд вище, оцінивши докази у справі в їх сукупності та проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами, з огляду на вчинення відповідачем дій, спрямованих на прийняття до виконання договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, дійшов висновку про те, що між сторонами був укладений договір № 0804/15-1 від 08.04.2015. Вказана обставина відповідачем не спростована.

Відповідач заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про застосування позовної давності.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на сплив позовної давності за частиною позовних вимог.

Відповідач не погодився із твердженням позивача, з посиланням на умови договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, що сторонами був узгоджений строк оплати товару - не пізніше 30 календарних днів з дати, зазначеній на видатковій накладній, на кожну окрему поставку, з тієї підстави, що договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором ПП «Альтаир-Плюс» не підписувався. У зв`язку із чим відповідач посилається на приписи ч. 1 статті 692 ЦК України, за змістом якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Враховуючи вказане, на переконання відповідача, за умови підтвердження достовірності видаткових накладних, долучених до позову, строк оплати за спірними видатковими накладними має визначатись з моменту прийняття товару, тобто з дати відповідної видаткової накладної. З врахуванням викладеного, на думку відповідача, строки оплати мали становити за видатковими накладними: - № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн не пізніше 24.11.2016; - № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн не пізніше 30.11.2016; - № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн не пізніше 15.12.2016; - № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн не пізніше 20.12.2016; - № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн не пізніше 28.12.2016; - № 00000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 26.01.2017; - № 00000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 09.02.2017; - № 00000000469 від 28.03.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 28.03.2017; - № 00000000650 від 20.04.2017 на суму 18 087,30 грн не пізніше 20.04.2017; - № 00000000684 від 25.04.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 25.04.2017; - № 00000000848 від 23.05.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 23.05.2017; - № 00000001104 від 27.06.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 27.06.2017; - № 00000001221 від 13.07.2017 на суму 9 979,20 грн не пізніше 13.07.2017; - № 00000001370 від 07.08.2017 на суму 17 463,60 грн не пізніше 07.08.2017. Отже, за ствердженням відповідача, за умови підтвердження достовірності видаткових накладних, долучених до позову, права позивача на отримання оплати поставленого товару є порушеними, починаючи з зазначених вище дат. У зв`язку із чим, на переконання відповідача, строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення з відповідача оплати за поставлений товар розпочався з дати видаткової накладної на кожну окрему партію товару та сплинув через три роки з вказаної дати, тобто за видатковою накладною: - № 0000002230 від 24.11.2016 - 24.11.2019; - № 0000002264 від 30.11.2016 - 30.11.2019; - № 0000002386 від 15.12.2016 - 15.12.2019; - № 0000002410 від 20.12.2016 - 20.12.2019; - № 0000002483 від 28.12.2016 - 28.12.2019; - № 00000000081 від 26.01.2017 - 26.01.2020; - № 00000000167 від 09.02.2017 - 09.02.2020.

З огляду на вказане вище, як зазначив відповідач, враховуючи продовження строків позовної давності згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (тобто, починаючи з 12.03.2020), а також зупинення їх перебігу згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на строк дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, строк позовної давності за видатковими накладними № 00000000469 від 28.03.2017, № 00000000650 від 20.04.2017, № 00000000684 від 25.04.2017, № 00000000848 від 23.05.2017, № 00000001104 від 27.06.2017, № 00000001221 від 13.07.2017 та № 00000001370 від 07.08.2017 наразі не сплинув. Однак відповідач, у випадку, якщо за результатами розгляду даної справи, позивачем буде доведено, а судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення коштів за товар, поставлений згідно з видатковими накладними № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 00000000081 від 26.01.2017, № 00000000167 від 09.02.2017 на загальну суму 159 053,40 грн.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Суд встановив вище, що відповідач зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 274 437,90 грн не виконав, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 274 437,90 грн. Отже, за наслідками розгляду даної справи суд встановив, що право позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, було порушене.

Як було зазначено судом вище, оцінивши докази у справі в їх сукупності та проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами, з огляду на вчинення відповідачем дій, спрямованих на прийняття до виконання договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, дійшов висновку про те, що між сторонами був укладений договір № 0804/15-1 від 08.04.2015. Вказана обставина відповідачем не спростована.

З огляду на наведене, суд відхиляє твердження відповідача, що строк оплати за спірними видатковими накладними має визначатись відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України з моменту прийняття товару, тобто з дати відповідної видаткової накладної.

Разом з цим, суд частково погоджується із твердженням відповідача, що станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача коштів за поставлений товар за окремими видатковими накладними спливла, з огляду на наступне.

Як зазначив суд раніше, виходячи з умов п. 3.2 договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 та з урахуванням дат, зазначених у видаткових накладних на кожну окрему поставку товару, а також враховуючи ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк здійснення покупцем оплати за поставлений товар за видатковою накладною:

- № 0000002230 від 24.11.2016 є таким, що настав 26.12.2016. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 27.12.2016, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 27.12.2019;

- № 0000002264 від 30.11.2016 є таким, що настав 30.12.2016. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 31.12.2016, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 31.12.2019;

- № 0000002386 від 15.12.2016 є таким, що настав 16.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 17.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 17.01.2020;

- № 0000002410 від 20.12.2016 є таким, що настав 19.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 20.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 20.01.2020;

- № 0000002483 від 28.12.2016 є таким, що настав 27.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.01.2020;

- № 0000000081 від 26.01.2017 є таким, що настав 27.02.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.02.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.02.2020;

- № 0000000167 від 09.02.2017 є таким, що настав 13.03.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 14.03.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 14.03.2020;

- № 0000000469 від 28.03.2017 є таким, що настав 27.04.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.04.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.04.2020;

- № 0000000650 від 20.04.2017 є таким, що настав 22.05.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 23.05.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 23.05.2020;

- № 0000000684 від 25.04.2017 є таким, що настав 25.05.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 26.05.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 26.05.2020;

- № 0000000848 від 23.05.2017 є таким, що настав 22.06.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 23.06.2017.

- № 0000001104 від 27.06.2017 є таким, що настав 27.07.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.07.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.07.2020;

- № 0000001221 від 13.07.2017 є таким, що настав 14.09.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 15.09.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 15.09.2020;

- № 0000001370 від 07.08.2017 є таким, що настав 06.09.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 07.09.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 07.09.2020.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із даним позовом лише 19.03.2024.

Разом з тим суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) «розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.

Відповідно до п. 19 «Прикінцевих та Перехідних положень» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що строк позовної даності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії такого карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.

Отже, з урахуванням вказаного вище, суд встановив, що станом на дату введення на всій території України карантину (12.03.2020), трирічний строк позовної даності щодо вимог про стягнення грошових коштів за поставлений товар за видатковими накладними № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 0000000081 від 26.01.2017 сплив.

Водночас трирічний строк позовної даності щодо вимог про стягнення грошових коштів за поставлений товар за видатковими накладними № 0000000167 від 09.02.2017, № 0000000469 від 28.03.2017, № 0000000650 від 20.04.2017, № 0000000684 від 25.04.2017, № 0000000848 від 23.05.2017, № 0000001104 від 27.06.2017, № 0000001221 від 13.07.2017 та № 0000001370 від 07.08.2017, враховуючи, що такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом не сплив.

Враховуючи викладене вище, оскільки строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн, № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн, № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн та № 0000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн (загальна сума яких складає 141 589,80 грн) закінчився та позивачем не надано доказів поважності пропуску такого строку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 141 589,80 грн основного боргу.

Разом з цим, оскільки строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000469 від 28.03.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000650 від 20.04.2017 на суму 18 087,30 грн, № 0000000684 від 25.04.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000000848 від 23.05.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000001104 від 27.06.2017 на суму 17 463,60 грн, № 0000001221 від 13.07.2017 на суму 9 979,20 грн та № 0000001370 від 07.08.2017 на суму 17 463,60 грн (загальна сума яких складає 132 848,10 грн) станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом не закінчився, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 132 848,10 грн основного боргу підлягають задоволенню.

З огляду на наведене вище, клопотання відповідача про застосування строків позовної даності підлягає частковому задоволенню.

Крім цього, в силу статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 06.03.2019 у справі № 757/44682/15-ц, де зазначено, що тлумачення ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 267, ст. 625 Цивільного кодексу України, свідчить, що: - натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; - конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена у судовому порядку; - кредитор у натуральному зобов`язанні не має права нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічні позиції містяться у висновках Верховного Суду в постановах від 02.09.2020 у справі № 569/12918/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 442/398/15-ц, від 11.12.2019 у справі № 390/880/16-ц.

Також пропуск строку позовної давності за основною вимогою є підставою для відмови у стягненні похідних вимог. Такий підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15, де суд відмовив у стягненні основної заборгованості у зв`язку зі спливом позовної давності та вказав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, як похідні вимоги про стягнення основної суми боргу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зобов`язання 3% річних та інфляційних втрат є акцесорними, додатковими до основного, залежать від основного, відповідно й вимоги про сплату річних процентів та інфляційних втрат є додатковими до основної вимоги.

Схожі за змістом висновки щодо акцесорного характеру 3% річних та інфляційних втрат містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, де зазначено, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду у тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернулась до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, де зазначено, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Подібний висновок також був викладений в постанові від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

З огляду на викладене, суд зазначає, що пропуск позовної давності за основною вимогою є підставою для відмови в стягненні похідних вимог.

Зважаючи на викладене, оскільки згідно з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду до акцесорних зобов`язань віднесено, зокрема, зобов`язання зі сплати інфляційних і річних процентів, господарський суд дійшов висновку, що про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань, здійснених саме на основне зобов`язання за видатковими накладними № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 0000000081 від 26.01.2017, позовна давність щодо яких станом на дату звернення позивачем до суду спливла.

Разом з цим, оскільки строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000000167 від 09.02.2017, № 0000000469 від 28.03.2017, № 0000000650 від 20.04.2017, № 0000000684 від 25.04.2017, № 0000000848 від 23.05.2017, № 0000001104 від 27.06.2017, № 0000001221 від 13.07.2017, № 0000001370 від 07.08.2017 станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом не закінчився, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення нарахованих 30 % річних в сумі 119 758,40 грн та 56272,17 грн інфляційних втрат, здійснених на основне зобов`язання за вказаними видатковими накладними.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 706,54 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» (місцезнаходження: вул. Слави, буд. 1 А, с. Рожівка, Броварський р-н, Київська обл., 07414; код ЄДРПОУ 30364488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс» (місцезнаходження: провулок Радищева, буд. 6, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ 30404902) 132 848,10 грн основного боргу, 119 758,40 грн 30 % річних, 56 272,17 грн інфляційних втрат та 3 706,54 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко