Постанова
від 17.12.2024 по справі 911/700/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2024 р. Справа№ 911/700/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Яценко О.В.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 17.12.2024 у справі №911/700/24(в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Альтаир-Плюс»

на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024, повний текст якого складений 11.10.2024,

у справі № 911/700/24 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс»

до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс»

про стягнення 636 138,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 247 437,90 грн. за поставлений за договором № 0804/15-1 від 08.04.2015, але неоплачений товар, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку 30 % річних в сумі 247 397,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 114 303,53 грн.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 відповідачем не підписувався, а додані позивачем до позовної заяви видаткові накладні у відповідача відсутні, а відтак останній не може підтвердити їх достовірність. При цьому зображення підписів з боку відповідача на вказаних документах навіть віддалено не схожі на підписи директора чи будь-якої іншої уповноваженої особи відповідача, а відтак такі документи викликають сумніви з приводу їх достовірності та ймовірно є підробленими;

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Крім того, у відзиві відповідач повідомив суд, що з метою з`ясування фактичних обставин стосовно здійснення платежів на користь позивача, відповідачем були запитані у банку виписки по всіх рахунках відповідача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, проте станом 09.04.2024 відповідь від банку не отримана та, з огляду на вказане, просив суд продовжити строк для подання до суду відзиву на позов та встановити строк протягом не менше ніж 10 (десять) днів з дня ознайомлення відповідача в судовому засіданні з оригіналами письмових доказів, долучених позивачем до позову.

У підготовчому засіданні 16.05.2024 судом першої інстанції оглянуто оригінали доказів, долучених до позовної заяви у копіях.

У доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач зазначив про те, що:

- договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором відповідача не підписувався;

- додані до позовної заяви видаткові накладні №0000002230 від 24.11.2016, №0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 00000000081 від 26.01.2017, № 00000000167 від 09.02.2017, № 00000000469 від 28.03.2017, № 00000000650 від 20.04.2017, № 00000000684 від 25.04.2017, № 00000000848 від 23.05.2017, № 00000001104 від 27.06.2017, № 00000001221 від 13.07.2017, № 00000001370 від 07.08.2017, а також товарно-транспортні накладні № Р2230 від 24.11.2016, № Р2264 від 30.11.2016, № Р2386 від 15.12.2016, № Р2410 від 20.12.2016, № Р2483 від 28.12.2016, № Р81 від 26.01.2017, № Р167 від 09.02.2017, № Р469 від 28.03.2017, № Р650 від 20.04.2017, № Р684 від 25.04.2017, № Р848 від 23.05.2017, № Р1104 від 27.06.2017, № Р1221 від 13.07.2017, № Р1370 від 07.08.2017 не містять жодного власноручного підпису з боку відповідача, а замість підпису містять відбиток, схожий на факсиміле;

- видаткові накладні № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 00000000469 від 28.03.2017 та товарно-транспортні накладні № Р2264 від 30.11.2016, № Р2386 від 15.12.2016, № Р469 від 28.03.2017 містять підписи від імені відповідача, які викликають сумніви у їх проставлені уповноваженою особою відповідача.

Крім того відповідач повідомив про те, що не має змоги самостійно перевірити достовірність наданих позивачем доказів з тієї причини, що станом на 24.02.2022 бухгалтерія, архів, а також сервер, на якому зберігались бази даних бухгалтерського обліку, були розташовані в офісі відповідача за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, Центральний район, вулиця Савчука (до перейменування: вулиця Енгельса), буд. 38, квартира 3, проте м. Маріуполь з 01.03.2022 перебувало у блокаді російських військ, наразі повністю окуповане та майже повністю знищене.

З огляду на вказані обставини відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про призначення комплексної експертизи на вирішення якої запропонував поставити наступні питання:

- яким способом нанесено підпис від імені директора відповідача Ірха Віри Євгенівни у розділі 10 договору №0804/15-1 від 08.04.2015?

- якщо підпис від імені директора відповідача Ірха Віри Євгенівни у розділі 10 договору №0804/15-1 від 08.04.2015 нанесено власноручно, то чи виконано цей підпис особисто Ірха Вірою Євгенівною чи іншою особою?

- яким способом нанесено підпис у графі «Отримав(ла)» у видаткових накладних №0000002230 від 24.11.2016, №0000002264 від 30.11.2016, №0000002386 від 15.12.2016, №0000002410 від 20.12.2016, №0000002483 від 28.12.2016, №00000000081 від 26.01.2017, №00000000167 від 09.02.2017, №00000000469 від 28.03.2017, №00000000650 від 20.04.2017, №00000000684 від 25.04.2017, №00000000848 від 23.05.2017, №00000001104 від 27.06.2017, №00000001221 від 13.07.2017, №00000001370 від 07.08.2017, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» у товарно-транспортних накладних №Р2230 від 24.11.2016, №Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, №Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017?

- якщо підпис у графі «Отримав(ла)» у видаткових накладних №0000002230 від 24.11.2016, №0000002264 від 30.11.2016, №0000002386 від 15.12.2016, №0000002410 від 20.12.2016, №0000002483 від 28.12.2016, №00000000081 від 26.01.2017, №00000000167 від 09.02.2017, №00000000469 від 28.03.2017, №00000000650 від 20.04.2017, №00000000684 від 25.04.2017, №00000000848 від 23.05.2017, №00000001104 від 27.06.2017, №00000001221 від 13.07.2017, №00000001370 від 07.08.2017, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» у товарно-транспортних накладних №Р2230 від 24.11.2016, №Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, №Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017 нанесено власноручно, то чи виконано цей підпис особисто Ірха Вірою Євгенівною чи іншою особою?

Позивач у запереченнях на клопотання (заяву) проти задоволення клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи заперечив, пославшись на те, що:

- твердження відповідача про те, що спірний договір його керівником не підписувався, спростовується тим, що відповідач протягом 2015- 2016 років здійснював систематичні оплати на рахунок позивача за макову начинку (що було предметом такого договору) з призначенням платежу «За сырье (маковую начинку) согл. договора 0804/15-1 от 08.04.2015»;

- позивач не заперечує того, що підпис у видаткових накладних №0000002230 від 24.11.2016, №0000002264 від 30.11.2016, №0000002386 від 15.12.2016, №0000002410 від 20.12.2016, №0000002483 від 28.12.2016, №00000000081 від 26.01.2017, №00000000167 від 09.02.2017, №00000000469 від 28.03.2017, №00000000650 від 20.04.2017, №00000000684 від 25.04.2017, №00000000848 від 23.05.2017, №00000001104 від 27.06.2017, №00000001221 від 13.07.2017, №00000001370 від 07.08.2017, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» у товарно-транспортних накладних №Р2230 від 24.11.2016, №Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, №Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017 виконано за допомогою факсиміле;

У підготовчому засіданні 04.09.2024 суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи та дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без задоволення, зазначивши, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, з урахуванням предмету спору, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 132 848,10 грн. основного боргу, 119 758,40 грн. 30 % річних, 56 272,17 грн. інфляційних втрат та 3 706,54 грн. судового збору, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем умов спірного договору та здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару на загальну суму 274 437,90 грн..

При цьому, суд першої інстанції:

- відхилив, як необґрунтовані та безпідставні, твердження відповідача про те, що договір № 0804/15-1 від 08.04.2015 між сторонами не укладався та директором відповідача не підписувався, зазначивши про те, що: підписання відповідачем договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 підтверджується наявністю на спірному договорі відтиску печатки відповідача, наявність якої відповідачем не заперечується; печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, в той час як відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки у 2015 році та наявності в оскаржуваному договорі підпису невстановленої особи, що свідчить про те, що у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі відповідача; під час розгляду даної справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, судом було встановлено подальше схвалення відповідачем договору № 0804/15-1 від 08.04.2015, а саме перерахування відповідачем коштів на виконання такого договору; доказів оскарження відповідачем договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 в судовому порядку або визнання вказаного договору недійсним матеріали справи також не містять;

- встановив, що між сторонами був укладений та сторонами виконувався договір № 0804/15-1 від 08.04.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви;

- визнав необґрунтованим твердження відповідача стосовного того, що подані позивачем докази викликають сумніви з приводу їх достовірності та ймовірно є підробленими, оскільки підпис з боку представника відповідача в усіх видаткових та товарно-транспортних накладних скріплений печаткою відповідача, що надає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин наголосивши на тому, що відповідач, стверджуючи про те, що підписи з боку відповідача на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних виконані за допомогою факсиміле та деякі видаткові накладні підписані з боку відповідача не уповноваженою на те особою, жодним чином не оспорює факту наявності на первинних документах печатки його підприємства, її автентичності, не надає доказів, що вона вибула з його відання незаконним шляхом;

- наголосив, що на тому, що відповідач, стверджуючи про те, що підписи з боку відповідача на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних виконані за допомогою факсиміле та деякі видаткові накладні підписані з боку відповідача не уповноваженою на те особою, жодним чином не оспорює факту наявності на первинних документах печатки його підприємства, її автентичності, не надає доказів, що вона вибула з його відання незаконним шляхом;

- критично поставився та не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що існує вірогідність підробки документів, на які посилається позивач на підтвердження поставки на користь відповідача товару, а також припущення, що такі документи містять підписи з боку відповідача не уповноваженою на те особою, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними засобами доказування;

- відхилив необґрунтовані посилання відповідача в судовому засіданні 02.10.2024 на необов`язковість такого реквізиту юридичної особи, як відбиток печатки товариства на первинних бухгалтерських документах, оскільки вони не спростовують висновків суду про участь цієї юридичної особи в спірних правовідносинах сторін, зокрема, на підставі вже проставленої печатки відповідача.

Водночас, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції встановивши, що матеріалами справи підтверджене виконання відповідачем обов`язку по оплаті поставленого позивачем товару на суму 274 437,90 грн., з огляду на що позивач має право на стягнення як вартості такого товару, так і 30 % річних та інфляційних втрат за розрахунками позивача, проте, з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності та враховуючи те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн., № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн. та № 0000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн. (загальна сума яких складає 141 589,80 грн.) та не надано доказів поважності пропуску такого строку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 141 589,80 грн. основного боргу, а також, нарахованих за порушення строку сплати вказаного боргу 30 % річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Альтаир-Плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що суд першої інстанції відмовив у призначенні експертизи повністю, внаслідок чого залишилась нез`ясованою обставина, яка має істотне значення для справи, а саме те, чи підписано спірний договір директором відповідача Ірха В.Є. чи іншою особою, а також додатково зазначивши про те, що:

- належність відповідачу печатки, відбиток якої міститься на спірному договорі, є виключно припущенням суду. При цьому відповідач у судовому засіданні акцентував, що встановити належність відбитку печатки на договорі відповідачу на сьогоднішній день неможливо, оскільки оригінал печатки, якою відповідач користувався у 2015-2017 роках (із зазначенням місцезнаходження підприємства у м. Маріуполь Донецької області) був знищений у зв`язку зі зміною місцезнаходження відповідача на Київську область та виготовлення нової печатки;

- наявність на спірних договорі та накладних відбитків печатки від імені відповідача, незважаючи на неможливість встановити їх походження, не може розглядатись як підтвердження підписання цих документів відповідачем, адже чинне законодавство України не пов`язує із наявністю або відсутністю відбитка печатки на документі жодних правових наслідків, а за сучасних технічних можливостей не має ніякої складності у виготовленні копії печатки, абсолютно ідентичної оригіналу;

- посилання у призначенні платежу на номер та дату спірного договору також не може бути належним підтвердженням укладення цього договору в конкретній редакції;

- відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував, що між сторонами у минулому існували господарські відносини, у яких позивач поставляв, а відповідач приймав та оплачував товар, проте заперечив отримання від позивача конкретних партій товару, а саме партій товару, щодо яких складені спірні видаткові і товарно-транспортні накладні;

- посилання у призначенні платежу на номер і дату договору підтверджує лише наявність між сторонами договірних відносин, але не підтверджує, які саме істотні умови цих відносин були погоджені сторонами;

- за відсутності факту підписання уповноваженою особою відповідача договору в редакції, яка долучена до позову, відсутні підстави стверджувати, що умови (пункти) цієї редакції договору сторонами узгоджені, а відтак визначення судом строків оплати за спірними видатковими накладними на підставі умов договору, укладення якого не доведено, призвело, зокрема, до помилкового висновку, нібито кінцевий строк оплати за видатковою накладною №00000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн. (за умови її достовірності, чого відповідач не визнає) становив би 13.03.2020, так як при визначені кінцевого строку оплати за вказаною накладною №00000000167 від 09.02.2017 на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України, він становив би 09.02.2017 та, відповідно, строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення вказаних коштів, вже був пропущений;

- посилаючись на нібито належність факсиміле уповноваженій особі відповідача Довженку О.А., зразок власноручного підпису якого міститься у нібито укладеному сторонами договорі (чого відповідач не визнає), суд першої інстанції залишив поза увагою, що матеріали справи не містять письмової домовленості сторін, у якій був би затверджений зразок цього факсиміле;

- платежі в загальному розмірі 82 712 72 грн., інформація про які міститься у банківських виписках від 11.01.2017, 08.09.2017, 08.06.2018 та 09.07.2018, були здійснені відповідачем вже після дат виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, про стягнення якої заявлено позов (і якої відповідач не визнає в повному обсязі), а відтак суми цих платежів мали б зараховуватись на погашення заборгованості відповідача, якби вона існувала;

- згідно зі статтею 58-1 ГК України (в редакції Закону України від 23.03.2017 № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями») наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Крім того до апеляційної скарги апелянтом додано клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів на вирішення якої відповідач просить поставити наступні питання:

- якщо підпис від імені директора відповідача Ірха Віри Євгенівни у розділі 10 договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 нанесений власноруч, то чи виконано цей підпис особисто Ірха Вірою Євгенівною чи іншою особою?

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024, справу № 911/700/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Яценко О.В., Тищенко А.І.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у Господарського суду Київської області витребувано матеріали справи № 911/700/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/700/24.

20.11.2024 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.12.2024 о 09:45 год.

11.12.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Самтек-Сервіс» надійшло клопотання, в якому заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 вказане клопотання задоволено.

У задоволенні клопотання апелянта про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів колегією суддів відмовляється з підстав, які детально будуть викладені нижче.

Станом на 17.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що 08.04.2015 він (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір № 0804/15-1 (далі Договір), в п. 1.1 якого сторони погодили, що постачальник протягом терміну дії договору поставляє, а покупець оплачує і приймає харчові інгредієнти, іменовані надалі інгредієнти або товар, у кількостях, за цінами та на умовах, зазначених у документах первинного обліку (накладні, акти передачі, рахунки, тощо) чи додатках до даного договору, що є невід`ємною його частиною.

У Договорі, серед іншого, сторонами погоджено, що:

- факт підписання покупцем відповідного документу первинного обліку (накладної, акту передачі, тощо) чи додатку до даного договору засвідчує відповідність поставленої партії інгредієнтів або товару попереднім домовленостям сторін щодо асортименту, кількості, ціни, строків поставки, строків оплати та інших умов поставки (п. 1.2);

- постачальник відвантажує інгредієнти або товар покупцю за попередніми заявками, які повинні бути оформлені за узгодженою формою та скріплені печаткою і підписом керівника покупця, та надіслані постачальнику факсом або електронною поштою на адресу camtek@camtek.com.ua (п. 2.1);

- строки постачання інгредієнтів або товару покупцю залежать від обсягу замовлених інгредієнтів або товарів, від наявності їх на складі постачальника, термінів виготовлення та поставки інгредієнтів або товару на територію України. У зв`язку з цим постачальник протягом 2-х діб усно (телефонним зв`язком) або письмово (факсимільним зв`язком) інформує покупця про термін поставок тих чи інших інгредієнтів або товарів у необхідній кількості (п. 2.2);

- ціни на інгредієнти або товар, що постачаються, встановлюються постачальником в залежності від обсягів, умов постачання, оплати та інших суттєвих факторів та визначаються у документах первинного обліку та/або в додатках, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 3.1);

- оплата інгредієнтів або товару здійснюється згідно рахунку або додатку до даного договору, якщо інше не визначено в додатках до даного договору, термін і порядок розрахунків - безготівковим банківським переказом коштів на рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати зазначеній на видатковій накладній на кожну окрему поставку. Загальний товарний кредит, що надає постачальник покупцю, не повинен перевищувати 150 000,00 грн. Призначення платежу згідно договору. Якщо загальна вартість неоплаченого інгредієнтів або товару відвантажених покупцю перевищує 150 000,00 грн., постачальник має право припинити наступні відвантаження на умовах післяплати до моменту повного або часткового розрахунку (п. 3.2);

- право власності на інгредієнти або товар і весь ризик, включаючи втрату і випадкове знищення, переходить до покупця в момент передачі інгредієнтів або товару представнику покупця (у момент підписання відповідних документів первинного обліку) (п. 5.1);

- покупець зобов`язаний забезпечити присутність представника, у повноваження якого повинно входити прийняття інгредієнтів або товару та наявність у нього документу, що посвідчує особу та довіреності на отримання матеріальних цінностей із печаткою споживача. Без довіреності та печатки від імені покупця має право діяти особа, зазначена у вказаному пункті, який також містить зразок підпису відповідної особи та її контактний телефон (п. 5.2);

- пункт відвантаження: с. Рожівка Броварського району Київської області, вул. Слави, 1а (на умовах DDP Рожівка), згідно «Інкотермс 2000». Постачальник забезпечує навантаження інгредієнтів або товару на автотранспорт власними засобами. Доставка інгредієнтів або товару може здійснюватися як за рахунок постачальника, так і за рахунок покупця в залежності від попередніх домовленостей у кожному конкретному випадку. Умови доставки фіксуються у додатках, що являються невід`ємною частиною даного договору (п.п. 61, 6.2).

Також позивач зазначає, що на виконання Договору, протягом листопада 2016 року - серпня 2017 року він поставив на користь відповідача товар на загальну суму 274 437,90 грн. на підтвердження чого долучив до позовної заяви копії:

- видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002264 від 30.11.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002386 від 15.12.2016 на суму 17 463,60 грн., № 0000002410 від 20.12.2016 на суму 28 015,20 грн., № 0000002483 від 28.12.2016 на суму 43 720,20 грн., № 0000000081 від 26.01.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000000167 від 09.02.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000000469 від 28.03.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000000650 від 20.04.2017 на суму 18 087,30 грн., № 0000000684 від 25.04.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000000848 від 23.05.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000001104 від 27.06.2017 на суму 17 463,60 грн., № 0000001221 від 13.07.2017 на суму 9 979,20 грн., № 0000001370 від 07.08.2017 на суму 17 463,60 грн.;

- товарно-транспортних накладних № Р2230 від 24.11.2016, № Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, № Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017.

Позивач стверджує, що відповідач обов`язок по оплаті вказаного товару не виконав, з огляду на що позивач і звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 247 437,90 грн., а також нараховані за несвоєчасне виконання обов`язку по оплаті такого товару 30 % річних в сумі 247 397,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 114 303,53 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач, серед іншого, зазначив про те, що Договір між сторонами не укладався та директором відповідача не підписувався.

Щодо вказаних посилань колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, за змістом положень чинного законодавства правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Колегія суддів зазначає про те, що спірний договір з боку відповідача підписаний особою посадове становище якої вказано «директор», а прізвище, ім`я та по-батькові зазначено «Ірха В.Є.».

Як встановлено вище відповідач стверджує, що такий договір його директором Ірха Вірою Євгенівною не підписувався.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- підпис директора відповідача скріплено печаткою відповідача;

- відповідач, стверджуючи про неукладеність Договору та не підписання останнього директором відповідача, жодним чином не оспорює наявність відтиску печатки відповідача на Договорі, копія якого долучена позивачем до позовної заяви;

- печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин;

- відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки у 2015 році та наявності в оскаржуваному договорі підпису невстановленої особи, що свідчить про відсутність підстав вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі відповідача.

Слід зазначити і про те, що під час розгляду даної справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції цілком вірно встановлено наявність дій відповідача, які свідчать про подальше схвалення ним Договору.

Так в матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку позивача за 05.08.2015, 22.09.2015, 12.08.2015, 18.05.2015, 26.08.2015, 27.04.2015, за 10.01.2017, за 07.09.2017, за 06.07.2018, за 07.06.2018, зі змісту яких вбачається, що відповідачем здійснювались на користь позивача платежі з посиланням в призначеннях платежу на Договір.

При цьому відомостей про те, що відповідач звертався до позивача з приводу повернення останньому здійснених протягом 2015-2018 років платежів згідно вказаних вище банківських виписок як помилково перерахованих матеріали справи не містять.

Також відсутні і докази того, що між сторонами наявний інший правочин з тими з саме реквізитами, що і Договір, і відповідач здійснював оплати за вказаними вище банківськими виписками на виконання такого договору.

Вказане свідчить про те, що відповідач був обізнаний з фактом укладення Договору та виконував такий правочин, що, відповідно, свідчить про відсутність підстав для визнання такого правочину таким, що не відбувся.

При цьому колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Той факт, що згідно зі статтею 58-1 ГК України (в редакції Закону України від 23.03.2017 № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями») наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків, вказаних вище висновків не спростовує.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, свідчить про те, що такий правочин створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. При цьому доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Враховуючи те, що матеріли справи містять докази виконання Договору, що, з огляду на приписи ст. 241 ЦК України, свідчить про те, що Договір створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину, підстави для призначення експертизи за наслідками проведення якої відповідач хоче довести, що Договір не підписувався його керівником, відсутні, оскільки доведення вказаного, з огляду на викладені вище висновки апеляційного суду, не впливає на вирішення спору сторін по суті та матиме наслідком лише безпідставне збільшення строків розгляду справи, тобто порушення судом норм процесуального права.

Слід зауважити і на наступному.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Законодавством не встановлено, що невідповідність господарського договору наведеній відповідачем підставі (підписання його особою з перевищенням повноважень - примітка суду) має наслідком нікчемність такого договору, тобто такий правочин є оспорюваним і до визнання його недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання Договору недійсним а у випадку задоволення вказаних позовних вимог - з заявою про перегляд рішення у цій справі № 911/700/24 за нововиявленими обставинами.

З огляду на вказані обставини, а також враховуючи те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту досягнення між сторонами згоди щодо укладення договору № 0804/15-1 від 08.04.2015 на інших умовах, ніж ті, які визначені у наданому позивачем примірнику вказаного договору, посилання відповідача на те, що відсутні підстави стверджувати, що умови (пункти) цієї редакції договору сторонами узгоджені, колегією суддів не приймаються як недоведені.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що сам він зазначає про те, що не має змоги самостійно перевірити достовірність наданих позивачем доказів з тієї причини, що станом на 24.02.2022 бухгалтерія, архів, а також сервер, на якому зберігались бази даних бухгалтерського обліку, були розташовані в офісі відповідача за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, Центральний район, вулиця Савчука (до перейменування: вулиця Енгельса), буд. 38, квартира 3, проте м. Маріуполь з 01.03.2022 перебувало у блокаді російських військ, наразі повністю окуповане та майже повністю знищене. Тобто сам відповідач не може беззаперечно стверджувати про те, що Договір у редакції, яка надана позивачем ним не укладався.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності з більшою вірогідністю підтверджується факт укладення сторонами Договору в редакції, яка надана позивачем.

Пунктами 9.3, 9.4 Договору визначено, що даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами. Якщо до вказаного терміну, жодна із сторін не виказала бажання розірвати цей договір, він пролонгується на наступний рік.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін із письмовим повідомлення про намір розірвати договір в порядку, передбаченому п. 9.4 Договору, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що Договір щороку продовжувався на наступний календарний рік.

Щодо факту поставки позивачем відповідачу протягом листопада 2016 року - серпня 2017 року товару на суму на загальну суму 274 437,90 грн. слід зазначити наступне.

Як встановлено вище на підтвердження вказаного факту позивачем до матеріалів справи додані копії:

Оригінали вказаних документів були досліджені судом першої інстанції.

Всі зазначені вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженою особою позивача та містять відтиск його печатки. Також на вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних міститься підпис з боку покупця та відтиск печатки відповідача.

Стосовно тверджень відповідача, що вказані вище видаткові та товарно-транспортні накладні не можуть бути достовірними доказами поставки позивачем на користь відповідача товару, оскільки не містять жодного власноручного підпису з боку відповідача, а замість підпису містять відбиток, схожий на факсиміле, слід зазначити наступне.

Позивач не заперечив обставину того, що підпис у видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 00000000081 від 26.01.2017, № 00000000167 від 09.02.2017, № 00000000469 від 28.03.2017, № 00000000650 від 20.04.2017, № 00000000684 від 25.04.2017, № 00000000848 від 23.05.2017, № 00000001104 від 27.06.2017, № 00000001221 від 13.07.2017, № 00000001370 від 07.08.2017, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» у товарно-транспортних накладних №Р2230 від 24.11.2016, №Р2264 від 30.11.2016, №Р2386 від 15.12.2016, №Р2410 від 20.12.2016, №Р2483 від 28.12.2016, №Р81 від 26.01.2017, №Р167 від 09.02.2017, №Р469 від 28.03.2017, №Р650 від 20.04.2017, №Р684 від 25.04.2017, №Р848 від 23.05.2017, №Р1104 від 27.06.2017, №Р1221 від 13.07.2017, №Р1370 від 07.08.2017 виконано не директором відповідача.

Водночас позивач зауважив, що підписи у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних виконано за допомогою факсиміле посадовою особою, прізвище, ім`я, по батькові та зразок підпису якої зазначено в Договорі.

Відповідно до п. 5.2 Договору, покупець зобов`язаний забезпечити присутність представника, у повноваження якого повинно входити прийняття інгредієнтів або товару та наявність у нього документу, що посвідчує особу та довіреності на отримання матеріальних цінностей із печаткою споживача. Без довіреності та печатки від імені покупця має право діяти особа, зазначена у вказаному пункті, який також містить зразок підпису відповідної особи та її контактний телефон.

Відповідачем не надано жодних пояснень та не спростовано обставину того, що підписи у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних виконано за допомогою факсиміле посадовою особою, прізвище, ім`я, по батькові та зразок підпису якої зазначено в п. 5.2 Договору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а також оглянувши 16.05.2024 у підготовчому засіданні оригінали документів, поданих позивачем у копіях, судом першої інстанції було встановлено, що крім підпису на вказаних вище видаткових та товарно-транспортних наявні і відбитки печатки відповідача.

Надаючи оцінку поданим позивачем видатковим та товарно-транспортним накладним в контексті заперечень відповідача, суд першої інстанції цілком вірно визнав необґрунтованими твердження відповідача стосовного того, що подані позивачем докази викликають сумніви з приводу їх достовірності та ймовірно є підробленими, оскільки підпис з боку представника відповідача в усіх видаткових та товарно-транспортних накладних скріплений печаткою відповідача, що надає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

При цьому відповідачем не надано доказів того, що у періоди поставки він мав іншу печатку, або того, що печатка вибула з його володіння.

У даному випадку слід врахувати правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, згідно якої, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відповідач, стверджуючи про те, що підписи з боку відповідача на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних виконані за допомогою факсиміле та деякі видаткові накладні підписані з боку відповідача не уповноваженою на те особою, жодним чином не оспорює факту наявності на первинних документах печатки його підприємства, її автентичності, не надає доказів, що вона вибула з його відання незаконним шляхом.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки підприємства відповідача чи доказів її втрати, або іншого її вибуття з відання цієї юридичної особи у 2016-2017 році.

Доказів звернення відповідачем до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки матеріали також справи не місять.

Водночас печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Наявність на документі печатки, якщо належними та допустимими доказами не доведено протиправності її використання, є свідченням участі особи в укладенні правочину, видачі документу, на якому міститься відтиск печатки. Подібні висновку містяться у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 07.11.2019 у справі № 754/15193/16-ц, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

З урахуванням зазначеного вище, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки відповідача, та, як наслідок, її використання поза волею цієї юридичної особи, суд першої інстанції цілком вірно визнав, що відтиск печатки на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарських операцій за цими документами.

При цьому суд першої інстанції цілком вірно критично поставився та не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що існує вірогідність підробки документів, на які посилається позивач на підтвердження поставки на користь відповідача товару, а також припущення, що такі документи містять підписи з боку відповідача не уповноваженою на те особою, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними засобами доказування.

В свою чергу доказів звернення до відділу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ознаками підробки документів або печаток/штампів відповідача матеріали справи не містять.

Відповідачем не представлено суду ані доказів проведення внутрішнього розслідування неправомірності/помилковості використання його посадовими особами печатки підприємства, ані доказів встановлення правоохоронними органами у визначеному законом порядку факту підробки документів позивачем.

Також суд першої інстанції цілком вірно відхилив необґрунтовані посилання відповідача на необов`язковість такого реквізиту юридичної особи як відбиток печатки товариства на первинних бухгалтерських документах, оскільки вони не спростовують висновків суду про участь цієї юридичної особи в спірних правовідносинах сторін, зокрема, на підставі вже проставленої печатки відповідача.

Оскільки відповідачем не доведено недопустимості спірних видаткових та товарно-транспортних накладних в якості письмових доказів, то у суду відсутні підстави вважати ці докази недопустимими.

До того ж, як встановлено вище, відповідач, через фактичну втрату ним всіх первинних документів з незалежних від нього причин не може самостійно перевірити достовірність наданих позивачем доказів та, відповідно,беззаперечно стверджувати про їх недостовірність.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з урахуванням усього зазначеного вище, враховуючи наявність відбитку печатки відповідача на спірних видаткових та товарно-транспортних накладних, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протиправності використання печатки відповідача протягом 2016-2017 років, а також враховуючи наведені вище позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявність відтиску печатки відповідача на первинних документах є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку прийняття поставленого позивачем товару на загальну суму 274 437,90 грн.).

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 3.2 Договору сторони дійшли згоди, що оплата інгредієнтів або товару здійснюється згідно рахунку або додатку до даного договору, якщо інше не визначено в додатках до даного договору, термін і порядок розрахунків - безготівковим банківським переказом коштів на рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з дати зазначеній на видатковій накладній на кожну окрему поставку. Загальний товарний кредит, що надає постачальник покупцю, не повинен перевищувати 150 000 гривень.

За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому ч. 5 ст. 254 ЦК України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов п. 3.2 Договору та з урахуванням дат, зазначених у видаткових накладних на кожну окрему поставку товару, а також враховуючи приписи ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що строк здійснення покупцем оплати за поставлений товар за видатковою накладною:

- № 0000002230 від 24.11.2016 є таким, що настав 26.12.2016 (оскільки 24.12.2016 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 26.12.2016);

- № 0000002264 від 30.11.2016 є таким, що настав 30.12.2016;

- № 0000002386 від 15.12.2016 є таким, що настав 16.01.2017 (оскільки 14.01.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 16.01.2017);

- № 0000002410 від 20.12.2016 є таким, що настав 19.01.2017; - № 0000002483 від 28.12.2016 є таким, що настав 27.01.2017;

- № 0000000081 від 26.01.2017 є таким, що настав 27.02.2017 (оскільки 25.02.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 27.02.2017);

- № 0000000167 від 09.02.2017 є таким, що настав 13.03.2017 (оскільки 11.03.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 13.03.2017);

- № 0000000469 від 28.03.2017 є таким, що настав 27.04.2017; - № 0000000650 від 20.04.2017 є таким, що настав 22.05.2017 (оскільки 20.05.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 22.05.2017);

- № 0000000684 від 25.04.2017 є таким, що настав 25.05.2017;

- № 0000000848 від 23.05.2017 є таким, що настав 22.06.2017;

- № 0000001104 від 27.06.2017 є таким, що настав 27.07.2017;

- № 0000001221 від 13.07.2017 є таким, що настав 14.09.2017 (оскільки 12.09.2017 - 30-й календарний день оплати припадав на вихідний день (суботу), кінцевим строком оплати є перший за ним робочий день, тобто 14.09.2017);

- № 0000001370 від 07.08.2017 є таким, що настав 06.09.2017.

Водночас, як встановлено вище, платежі в загальному розмірі 82 712,72 грн., інформація про які міститься у банківських виписках від 11.01.2017, 08.09.2017, 08.06.2018 та 09.07.2018, були здійснені відповідачем вже після дат виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, про стягнення якої заявлено позов. При цьому позивачем не надано доказів поставки на виконання умов Договору іншого товару, ніж поставлений за спірними накладними, а відтак суми цих платежів мали б зараховуватись на погашення заборгованості відповідача.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Можливість застосування положень ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, яка була чинна у період перерахування коштів, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

У постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що у разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Вказані вище висновки є усталеними в судовій практиці. Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій ст. 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.

За наданих позивачем виписок з банківського рахунку слідує, що відповідач переховував кошти лише з посиланням на Договір (без зазначення конкретних видаткових накладних - примітка суду), а відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів поставки відповідачем позивачу товару у більш ранні періоди, ніж спірний, вказані кошти мають бути зараховані в рахунок оплати спірного товару в хронологічному порядку, починаючи з тих поставок, які виникли у найдавніший період, з урахуванням того, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими.

Аналогічна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22.

При чому вказане зарахування також додатково підтверджує факти поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 274 437,90 грн.

За таких обставин наявними у матеріалах справи доказами доведено, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 191 725,18 грн. (274 437,90-82 712,72).

При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про застосування позовної давності.

З матеріалів справи слідує, що відповідач вважає, що при визначенні строку оплати за спірний товар слід виходити з положень ч. 1 ст. 692 ЦК України за змістом якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вказані висновки відповідач робить виходячи з того, що Договір є неукладеним, проте викладеним вище такі висновки спростовуються.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції строк здійснення покупцем оплати за поставлений товар за видатковою накладною:

- № 0000002230 від 24.11.2016 є таким, що настав 26.12.2016. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 27.12.2016, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 27.12.2019;

- № 0000002264 від 30.11.2016 є таким, що настав 30.12.2016. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 31.12.2016, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 31.12.2019;

- № 0000002386 від 15.12.2016 є таким, що настав 16.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 17.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 17.01.2020;

- № 0000002410 від 20.12.2016 є таким, що настав 19.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 20.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 20.01.2020;

- № 0000002483 від 28.12.2016 є таким, що настав 27.01.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.01.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.01.2020;

- № 0000000081 від 26.01.2017 є таким, що настав 27.02.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.02.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.02.2020;

- № 0000000167 від 09.02.2017 є таким, що настав 13.03.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 14.03.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 14.03.2020;

- № 0000000469 від 28.03.2017 є таким, що настав 27.04.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.04.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.04.2020;

- № 0000000650 від 20.04.2017 є таким, що настав 22.05.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 23.05.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 23.05.2020;

- № 0000000684 від 25.04.2017 є таким, що настав 25.05.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 26.05.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 26.05.2020;

- № 0000000848 від 23.05.2017 є таким, що настав 22.06.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 23.06.2017.

- № 0000001104 від 27.06.2017 є таким, що настав 27.07.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 28.07.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 28.07.2020;

- № 0000001221 від 13.07.2017 є таким, що настав 14.09.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 15.09.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 15.09.2020;

- № 0000001370 від 07.08.2017 є таким, що настав 06.09.2017. Отже позивач дізнався про його порушене право в частині прострочення строків оплати товару з 07.09.2017, у зв`язку із чим строк позовної давності закінчився 07.09.2020.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із даним позовом лише 19.03.2024.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, строк позовної даності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.

Вказане свідчить про те, що станом на дату введення на всій території України карантину (12.03.2020), трирічний строк позовної даності щодо вимог про стягнення грошових коштів за поставлений товар за видатковими накладними:

- № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 0000000081 від 26.01.2017 сплив;

- № 0000000167 від 09.02.2017, № 0000000469 від 28.03.2017, № 0000000650 від 20.04.2017, № 0000000684 від 25.04.2017, № 0000000848 від 23.05.2017, № 0000001104 від 27.06.2017, № 0000001221 від 13.07.2017 та № 0000001370 від 07.08.2017, враховуючи, що такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, не сплив.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 0000000081 від 26.01.2017 загальна сума яких складає 141 589,80 грн. закінчився та позивачем не надано доказів поважності пропуску такого строку, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 141 589,80 грн. основного боргу слід відмовити.

Колегія суддів вказаним висновком у повній мірі погодитись не може та зазначає, що, з огляду на обставини, які викладені вище, в рахунок погашення заборгованості за вказаними накладними слід зарахувати платежі в загальному розмірі 82 712,72 грн., інформація про які міститься у банківських виписках від 11.01.2017, 08.09.2017, 08.06.2018 та 09.07.2018, проте вказане не призвело до неправильного вирішення спору сторін в цій частини.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 132 848,10 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення, нарахованих на суму основного боргу 30 % річних в сумі 247 397,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 114 303,53 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.5 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику 30 % річних згідно ст. 625 ЦК України та штрафну неустойку у вигляді пені від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день затримки оплати із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України. Оплата пені здійснюється на підставі виставленої вимоги та не звільняє від розрахунку за придбані інгредієнти або товар.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач відповідно до положень Договору та ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань інфляційні втрати та 30 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 30 % річних в сумі 119 758,40 грн. та інфляційних втрат в сумі 56 272,17 грн., суд першої інстанції виходив з того, що із спливом строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення основного боргу за видатковими накладними № 0000002230 від 24.11.2016, № 0000002264 від 30.11.2016, № 0000002386 від 15.12.2016, № 0000002410 від 20.12.2016, № 0000002483 від 28.12.2016, № 0000000081 від 26.01.2017, сплив строк позовної давності і щодо позовних вимог про стягнення 30 % річних та інфляційних втрат за вказаними накладними.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в тому числі щодо позовних вимог про стягнення 30 % річних та інфляційних втрат апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зауважує, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов`язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

З огляду на вказані обставини, враховуючи те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, строк звернення до суду щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000000167 від 09.02.2017, № 0000000469 від 28.03.2017, № 0000000650 від 20.04.2017, № 0000000684 від 25.04.2017, № 0000000848 від 23.05.2017, № 0000001104 від 27.06.2017, № 0000001221 від 13.07.2017, № 0000001370 від 07.08.2017 станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом не закінчився, наявні підстави для задоволення позову про стягнення нарахованих 30 % річних в сумі 119 758,40 грн та 56272,17 грн інфляційних втрат, здійснених на основне зобов`язання за вказаними видатковими накладними. Рішення суду першої інстагції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Альтаир-Плюс» на рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.10.2024 у справі № 911/700/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/700/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 17.12.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Яценко

А.І. Тищенко


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	17.12.2024
Оприлюднено	19.12.2024
Номер документу	123816908
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —911/700/24

Ухвала від 27.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Бакуліна С. В.

Постанова від 17.12.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 20.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 30.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Рішення від 02.10.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Сокуренко Л.В.

Ухвала від 24.04.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Сокуренко Л.В.

Ухвала від 26.03.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Сокуренко Л.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 17.12.2024 по справі 911/700/24ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/700/24

Ухвала від 27.01.2025

Постанова від 17.12.2024

Ухвала від 16.12.2024

Ухвала від 20.11.2024

Ухвала від 30.10.2024

Рішення від 02.10.2024

Ухвала від 24.04.2024

Ухвала від 26.03.2024

Постанова
від 17.12.2024 по справі 911/700/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД