Ухвала

від 11.10.2024 по справі 903/330/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/330/18 (903/1248/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючий, Жукова С. В., Огородніка К. М.

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (вх. № 5210/2024)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024

у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. (головуючий), Юрчук М.І., Крейбух О.Г.

та на рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024

у складі судді Шума М.С.

у справі № 903/330/18 (903/1248/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В.П.

до фізичної особи ОСОБА_1

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 903/330/18

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Юван"

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Господарського суду Волинської області перебуває справа про банкрутство ТОВ "Юван".

ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом про витребування від ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юван" земельної ділянки, площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення.

20.02.2024 рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/330/18 (903/1248/23) позов ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. задоволено повністю. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юван" земельну ділянку площею 0, 3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 13 773, 98 грн.

13.06.2024 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 24.06.2024) рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23) залишено без змін.

05.07.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23); повернути позовну заяву ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння без розгляду.

09.07.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Огородніка К. М.

29.07.2024 ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23) залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: 1) вказати підставу (підстави), передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга; 2)- зазначити та належним чином обґрунтувати наявність підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких можливе відкриття касаційного провадження у справі № 903/330/18 (903/1248/23); 3) надати документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 27 547,95 грн. Також Судом зазначено скаржнику про необхідність надання доказів надіслання іншим учасникам справи копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 ГПК України.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29.07.2024 у справі №903/330/18 (903/1248/23) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, в якій вказано підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 287 ГПК України, надано документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 27 547,95 грн, та докази надіслання іншим учасникам справи копії касаційної скарги.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, з урахування заяви про усунення її недоліків (уточненої редакції касаційної скарги), Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Стаття 162 ГПК України містить положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна.

Предметом позову у справі № 903/330/18 (903/1248/23), який розглядається в межах справи № 903/330/18 про банкрутство ТОВ "Юван", є витребування земельної ділянки, площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення. Позов подано у 2023 році.

Звертаючись до суду з цим позовом, ліквідатор ТОВ "Юван" Темчишин В. П. зазначив його ціну у розмірі вартості спірного майна, а саме: 918 265,00 грн. Така ж вартість майна, що витребовується, міститься у доданому до позовної заяви висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 29.08.2023.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

В уточненій редакції касаційної скарги, поданій на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29.07.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23) Хомицькою Ж. В. не зазначено визначених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків, за наявності яких можливе відкриття касаційного провадження у цій справі.

Натомість, як вбачається з доводів заяви про усунення недоліків касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є немайновою вимогою, що унеможливлює віднесення цієї справи до "малозначної".

Наведені доводи скаржника відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Як було зазначено вище, предметом позову у справі № 903/330/18 (903/1248/23) є витребування земельної ділянки площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна.

Звертаючись до суду з цим позовом, ліквідатор ТОВ "Юван" Темчишин В. П. зазначив його ціну у розмірі вартості спірного майна, а саме: 918 265,00 грн. Така ж вартість майна, що витребовується, міститься у доданому до позовної заяви висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 29.08.2023. Заперечень щодо вартості спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Суду не наводить.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Зважаючи на викладене, позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння майна є вимогою майнового характеру.

Враховуючи вартість майна, що витребовується (918 265,00 грн), справа №903/330/18 (903/1248/23) є справою з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак до поданої касаційної скарги підлягають застосуванню норми пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України

Оцінивши доводи скаржника, Верховним Судом встановлено, що подана касаційна скарга та її уточнена редакція не містять випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за наявності яких можливе було б відкриття касаційного провадження у справі № 903/330/18 (903/1248/23)..

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Отже, законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 903/330/18 (903/1248/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 903/330/18 (903/1248/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

К. Огороднік