Постанова

від 09.10.2024 по справі 192/820/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6500/24 Справа № 192/820/21 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника Святовасилівської сільської ради адвоката Чуміної Катерини Григорівни на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року по цивільній справі за позовом Святовасилівської сільської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсними та скасування наказів, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач 18 червня 2021 року звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-11330/15-20-СГ від 27 жовтня 2020 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» та наказу № 4-13493/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», якими ОСОБА_1 було надано у власність земельну ділянку площею 1,5192 га кадастровий номер 1225083500:01:001:0110, що розташована на території с. Святовасилівка Солонянського району Дніпропетровської області. Також позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки з одночасним припиненням її права власності.

На обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача адвокат Чуміна К. Г. посилається на те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних наказів перебувала в межах с. Святовасилівка, Солонянського району, Дніпропетровської області, а також на ній розташовані місця поховання, а тому така ділянка в силу положень ст 83 Земельного кодексу України, ст. 28 Закону України «Про поховання і похоронну справу» є земельною ділянкою комунальної форми власності, а тому Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало повноважень на розпорядження такою землею, в тому числі щодо виділення її у власність ОСОБА_1 . Крім того, на даний час земельна ділянка не використовується за призначенням, центральних вхід до кладовище перекритий, що створює перешкоди для мешканців села піль час поховання тіл, а також на цій земельній ділянці продається начебто питна вода, хоча земельна ділянка розташована в 300 м санітарно-охоронюваної зони, а вживання такої води може становити загрозу для здоров`я населення.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог Святовасилівської сільської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсними та скасування наказів, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Святовасилівської сільської ради адвокат Чуміна К.Г. посилаючись на те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка на момент приватизації не належала до комунальної власності.

Також відсутні підстави стверджувати про зменшення меж с. Святовасилівка за рахунок виключення з них території кладовища та спірної земельної ділянки. На момент передання ділянки у власність, вона, як і кладовище, знаходилися в межах населеного пункту, інформація про що була наявна у ГУ Держгеокадастру, який сам визнав документ на підставі якого встановлені межі.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що суд при ухваленні рішення взяв до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, а саме проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який поданий відповідачем (т-1 а.с. 175-209), та не стосується земельної ділянки, яка є предметом спору, має іншу площу та вид земель.

Також, судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим доказам, не встановлено низку суттєвих обставин справи, які свідчать про недійсність оскаржуваних наказів, та не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Судом не враховано тих обставин, що спірна земельна ділянка включає територію кладовища, на якій розташовані місця поховання; вказана спірна земельна ділянка розташована у санітарно-захисній зоні, що було окремою підставою для задоволення позовних вимог.

Крім цього, висновок суду першої інстанції про не належний спосіб захисту в частині вимог про визнання недійсними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру, є таким, що не відповідає нормам матеріального права, та не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу Святовасилівської сільської ради - ОСОБА_1 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги та залишити без змін рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10.04.2024 року.

У відповіді на відзив Святовасилівська сільська рада посилається на те, що відзив ОСОБА_1 не містить реальної аргументації позиції та спростування доводів апеляційної скарги, зводиться до переоцінки доказів та введення суду в оману, як щодо фактичних обставин, так і щодо правового регулювання спірних правовідносин, тому просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 2 га за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.183, т. 1).

27 жовтня 2020 року був прийнятий наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-11330/15-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області, орієнтовний розмір 2 га з цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства (а.с.183 зворот, т.1).

На виконання вказаного наказу ФОП ОСОБА_2 виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.175-210, т.1). В пояснювальній записці до проекту вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель державної власності та розміщена за межами населеного пункту на території Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.177, т.1). У завданні на розробку проекту також вказано про те, що форма власності земельної ділянки - державна(а.с.181 зворот, т. 1).

Разом з тим до матеріалів справи на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 241-242, т.1) від Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, який здійснив погодження проекту відповідно до Тимчасового порядку взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадженням принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою затв. постановою КМУ від 31 серпня 2016 року № 580, надійшов проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.13-45, т. 2), в пояснювальній записці до якого, та в завданні на розроблення проекту вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель комунальної власності (а.с.15, т.2).

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказом від 21 грудня 2020 року № 4-13493/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», надало ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,5192 га кадастровий номер 1225083500:01:001:0110, а згідно Інформації з державного реєстру речових прав, 29 грудня 2020 року таке право власності було зареєстровано державним реєстратором Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченком Д. С. на підставі вказаного наказу (а.с.49, т. 1).

До матеріалів справи позивачем було надано генеральний план с. Єлізарове, яке було перейменоване в с. Святовасилівка з експлікацією та розшифровкою умовних позначень, де пунктиром відображені межі села, а також Науково-технічну документацію по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року та Технічну документацію з коригування нормативно - грошової оцінки земель с. Єлізарово 2012 року та 2019 років.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 вересня 2021 року (а.с.151, т.1) відповідно до наявних даних відділу № 2 управління у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відомості щодо встановлення межі, плану зонування території або детального плану території с. Святовасилівка Солонянського району відсутні. Відповідно до відомостей програмного забезпечення Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» запитувана земельна ділянка з кадастровим номером 1225083500:01:001:0110 не знаходиться в межах адміністративно-територіальної одиниці с. Святовасилівка.

Також відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13 вересня 2023 року (а.с.236, т.3) проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Святовасилівка не виготовлявся, а межі селища відведені у відповідності до Науково-технічної документації по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року Української академії аграрних наук інституту землевпорядкування Дніпропетровської філії.

З дослідженої судом Науково-технічної документації по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року Української академії аграрних наук інституту землевпорядкування Дніпропетровської філії з`ясовано, що в документації вказано про наявність чотирьох кладовищ (а.с. 64, т. 4), також відомості про наявність кладовищ містяться в Технічній документації з коригування нормативно - грошової оцінки земель с. Єлізарово за 2012 та 2019 роки (а.с.128,129, т.4).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено знаходження на території с. Святовасилівка Солонянського району Дніпропетровської області чотирьох кладовищ та місць поховання.

Згідно відповіді Управління містобудування та архітектури від 28 серпня 2023 року за №674/0/253-23 в організації наявний на геопорталі містобудівного кадастру управління генеральний план с. Єлізарове Солонянського району Дніпропетровської області (зараз с. Святовасилівка), який був розроблений у 1984 році, але інформація щодо затвердження генерального плану, та встановлення меж населеного пункту в управлінні відсутня (а.с.29, т.4).

Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції правильно керувався положеннями положень ст. ст. 78, 79 Земельного кодексу України станом на час прийняття оскаржуваних наказів та реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, відповідно до яких - земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтями 173,174Земельного кодексуУкраїни станомна часвиникнення спірнихправовідносин визначено,що межарайону,села,селища,міста,району умісті -це умовназамкнена лініяна поверхніземлі,що відокремлюєтериторію району,села,селища,міста,району умісті відінших територій.Межі району,села,селища,міста,району умісті встановлюютьсяі змінюютьсяза проектамиземлеустрою щодовстановлення (зміни)меж адміністративно-територіальниходиниць.Проекти землеустроющодо змінимеж населенихпунктів розробляютьсяз урахуваннямгенеральних планівнаселених пунктів.Включення земельнихділянок умежі району,села,селища,міста,району умісті нетягне засобою припиненняправа власностіі правакористування цимиділянками,крім земельнихділянок,визначених частиноючетвертою цієїстатті.Землі таземельні ділянкидержавної власності,включені вмежі населеногопункту (крімземель,які неможуть передаватисяу комунальнувласність),переходять увласність територіальноїгромади.Рішення провстановлення межнаселеного пунктута витягиз Державногоземельного кадаструпро межувідповідної адміністративно-територіальноїодиниці тапро відповідніземельні ділянки,право власностіна якіпереходить дотериторіальної громади,є підставоюдля державноїреєстрації правакомунальної власностіна такіземельні ділянки. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Відповідно доположень наказуМіністерства регіональногорозвитку,будівництва тажитлово-комунальногогосподарства Українивід 16листопада 2011року №290« Прозатвердження Порядкурозроблення містобудівноїдокументації»,генеральні планинаселених пунктів,плани зонуваннятериторії тазміни доних затверджуютьсявідповідними сільськими,селищними,міськими радами. Детальнийплан території,яка розташованав межахнаселеного пункту,розглядається ізатверджується виконавчиморганом сільської,селищної,міської ради,а завідсутності затвердженогов установленомупорядку планузонування території-відповідною сільською,селищною,міською радоюпротягом 30днів здня йогоподання. Детальнийплан території,розташованої замежами населеногопункту,розглядається ізатверджується відповідноюрайонною державноюадміністрацією протягом30днів здня йогоподання,а вразі відсутностіадміністративного району-відповідно Радоюміністрів АвтономноїРеспубліки Крим,обласною,Київською таСевастопольською міськимидержавними адміністраціями. Виконавчийорган сільської,селищної,міської ради,відповідна місцевадержавна адміністраціязабезпечують оприлюдненнямістобудівної документаціїна місцевомурівні протягом10робочих днівз дняїї затвердження. Графічні матеріали містобудівної документації оприлюднюються у форматах файлів, які підтримують векторну графіку та дозволяють їх копіювання.

Як вже зазначалось вище в матеріали справи позивачем було надано генеральний план с. Єлізарове, яке було перейменоване в с. Святовасилівка з експлікацією та розшифровкою умовних позначень, де пунктиром відображені межі села, а також Науково-технічну документацію по формуванню території та встановленню меж Єлізарівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області 1993 року та Технічну документацію з коригування нормативно - грошової оцінки земель с. Єлізарово 2012 року та 2019 років, з яких вбачається, що на території спірної земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 фактично розташовані два місця, які можна ідентифікувати як поховання, а також відбувається в трьох місцях накладання меж спірної земельної ділянки на межі фактично розташованого кладовища (а.с.106, т. 3), що також підтверджується висновком судового експерта ОСОБА_3 .

Однак, з пояснень експерта ОСОБА_3 в судовому засіданні вбачається, що її висновки були зроблені виключно у зв`язку із візуальним оглядом місцевості, а питання про те чи накладаються межі двох спірних земельних ділянок: кладовища та земельної ділянки ОСОБА_1 можливо вирішити під час проведення землевпорядної експертизи.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази щодо формування меж с. Святовасилівка в Державному земельному кадастрі, тому вирішення питання, чи існує перетин меж спірної земельної ділянки з межами села, можливо тільки в рамках проведення землевпорядної експертизи.

Така експертиза під час розгляду справи в суді першої інстанції проведена на була, право на подання відповідного клопотання було роз`яснене судом.

Також, в матеріалах справи відсутні докази про виконання позивачем вимог наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 «Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації».

Тому Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області не було допущено жодного порушення діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, під час прийняття оспорюваних наказів, оскільки відсутні рішення органів місцевого самоврядування про встановлення меж с. Святовасилівка та витягів з Державного земельного кадастру щодо цього питання.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустими доказами існування свого права власності або права користування спірною земельною ділянкою, а тому прийшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки докази про порушення будь-якого права позивача суду не надані.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий спосіб захисту, як визнання недійсними та скасування наказів є неналежним способом захисту, з огляду на те, що задоволення такої вимоги не призведе до відновлення прав позивача на володіння спірною земельною ділянкою, право на яке у неї відсутнє.

Вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні цієї частини позову.

Позиція суду першої інстанції в цій частині відповідає практиці ВС, яка викладена в постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та згідно якої у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Водночас закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Подібні за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Не можуть слугувати підставою для скасування рішення місцевого суду посилання представника позивача на існування розбіжностей в пояснювальній записці проекту відведення земельної ділянки, та у завданні на розроблення проекту де вказано, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель комунальної власності, оскільки під час вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту та оформлення права власності, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області керувалося виключно офіційними даними, які містяться в Державному земельному кадастрі.

Відповідно довимог ст.8Закону України«Про похованняі похороннусправу» вредакції начас виникненняспірних правовідносин, організаціядіяльності вгалузі похованняпомерлих здійснюєтьсяцентральним органомвиконавчої влади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері житлово-комунальногогосподарства,іншими центральнимиорганами виконавчоївлади,місцевими органамивиконавчої влади,органами місцевогосамоврядування таїх виконавчимиорганами. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб`єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства. З метою оперативного забезпечення населення інформацією про суб`єкти господарювання, що надають ритуальні послуги та виготовляють предмети ритуальної належності, органи місцевого самоврядування можуть створювати спеціалізовані госпрозрахункові інформаційні служби. Порядок діяльності таких служб визначається органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Згідно п.п. 3.2 п.3 «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01 липня 1999 року №28, місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту.

Відповідно до абз.1 та 2 п.п.2.1 п.2 «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затв. наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 19 листопада 2003 року №193, у сільській місцевості територія місць поховань повинна бути обов`язково огороджена, влаштована освітленням, туалетом, колодязем, під`їзною дорогою, стоянкою для автотранспорту та благоустроєм доріг на території кладовища. Згідно п.п.3.1 п.3 цього ж Порядку, утримання кладовищ забезпечуються виконавчим органом сільської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.

Доказів виконання вказаних вимог Закону з боку позивача, а саме рішення сільської ради про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, про створення ритуальної служби або створення спеціалізованого комунального підприємства чи спеціалізованої госпрозрахункової інформаційної служби, а також про виконання положень «Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», норм «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань» в матеріалах справи відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про те що місця для поховання повинні бути організовані у відповідності до закону з урахуванням всіх санітарних норм, інакше такі місця є місцями стихійного та самочинного поховання, що є прямим порушенням закону, доводами апеляційної скарги не спростований.

Вимоги позивач про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням її права власності є похідними від первісних позивних вимог, а тому задоволенню також не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, з посиланням на докази згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України, тоді як суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника Святовасилівської сільської ради адвоката Чуміної Катерини Григорівни - залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: