Постанова

від 11.10.2024 по справі 757/47373/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 757/47373/23-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14955/2024

Головуючий у суді першої інстанції Р.В. Новак

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Публічне акціонерне товариство «Закритий

недиверсифікований венчурний

корпоративний інвестиційний фонд «Еверест»

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року,

у с т а н о в и в :

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» про стягнення заборгованості в розмірі 1 794 955,13 грн. за попереднім договором купівлі-продажу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року справу передано на розгляд до Подільського районного суду м. Києва за підсудністю.

Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд прийшов до помилкового висновку щодо наявності спору за попереднім договором купівлі-продажу та спору щодо «нерухомого майна».

Апелянт зауважує, що наразі договір купівлі-продажу нерухомого майна не укладений, будинок не введений в експлуатацію (фактично навіть не починав будуватися), та право власності на нерухоме майно (квартиру) у відповідному Державному реєстрі не зареєстроване. Відтак нерухоме майно не існує (фактично та юридично).

Звертає увагу апеляційного суду, що спір стосується виключно повернення суми боргу (грошових коштів) на підставі розірваного (припиненого) попереднього договору купівлі-продажу. Так 22.05.2023 у зв`язку з порушенням умов договору зі сторони відповідача, користуючись правом, наділеним п. 5.3.4 та п. 6.6. Попереднього договору та ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 було направлено відповідне письмове повідомлення відповідачу про розірвання попереднього договору з вимогою у строк до 25.08.2023 повернути сплачені кошти за вирахуванням штрафу у розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу з зазначенням банківських реквізитів для повернення. Відповідно п.6.6 Попередній договір вважається розірваним (припиненим) в односторонньому порядку 27 травня 2023 року. Відтак предметом спору є виключно зобов`язання відповідача щодо повернення сплачених позивачем коштів за вирахуванням штрафу у розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу (сплачених коштів). Отже, предметом спору даної справи є повернення грошових коштів за розірваним (припиненим) договором.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, передаючи справу на розгляд іншому суду ухвалою від 02 травня 2024 року, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред`явлений з порушенням правил виключної підсудності, оскільки позов ОСОБА_1 стосується застосування правових наслідків невиконання відповідачем зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу, предметом якого було нерухоме майно, а саме квартира, отже даний позов має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до п. п. 41, 42 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Отже, виходячи із аналізу даних роз`яснень, віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.

Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно», а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції помилково не враховано правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі № 766/11328/17 (провадження № 61-3151св19), згідно яких, звертаючись до суду з первісним позовом, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь аванс та штраф за порушення умов попереднього договору, а після уточнення позовних вимог - визнати попередній договір дійсним, стягнути з відповідача штраф, 3 % річних та інфляційні втрати, посилаючись на положення статей 220, 546, 549, 570, 625 ЦПК України. Тобто позов не стосувався нерухомого майна, а виник з приводу укладення та виконання правочину.

Особливістю даного спору також є те, що його предметом є грошові кошти, передані позивачем відповідачу на виконання умов попереднього договору, яким сторони досягли згоди про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу щодо нерухомого майна: двокімнатної квартири за будівельним АДРЕСА_1 ), проектна загальна площа 59,9 м2 в об`єкті будівництва «Реконструкція майнового комплексу під багатоквартирну забудову з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_2 . Однак в подальшому основний договір укладений не був.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Направляючи справу за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва з тих підстав, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд першої інстанції виходив із помилкового тлумачення ст. 30 ЦПК України і не звернув уваги, що предметом позову є саме стягнення переданих за попереднім договором коштів, яке жодним чином не пов`язане із спором з приводу нерухомого майна, як прямо, так і опосередковано.

За таких умов, позов має пред`являтися не за правилами виключної підсудності, як помилково вважав суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Як вбачається з укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» попереднього договору від 14.09.2021, місцезнаходження товариства є м. Київ, Печерський узвіз, буд. 5, каб. 109. (а.с 89-102), а тому позивач, скориставшись правилами підсудності, визначеними ч. 2 ст. 27 ЦПК України, обґрунтовано подав позов до Печерського районного суду м. Києва.

Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Печерського районного суду м. Києва не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю є помилковими і не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна