Постанова

від 11.10.2024 по справі 926/964/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 926/964/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича (вх.№1826 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., повний текст рішення складено та підписано 08.07.2024)

за позовом Громадської організації "Пошук інновацій", м. Чернівці,

до Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича, м. Харків,

про стягнення 89410,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Пошук інновацій" звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гладуша Євгена Генріховича про повернення суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу в сумі 89410,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.04.2024 у справі №926/964/24 позовну заяву Громадської організації "Пошук інновацій" до Фізичної особи-підприємця Гладуша Євгена Генріховича про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 89410,00 грн та додані до неї матеріали передано на розгляд Господарському суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24 позов Громадської організації "Пошук інновацій" задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича на користь Громадської організації "Пошук інновацій" 89410,00 грн попередньої оплати, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 628, 655, 712, 837 ЦК України, статей 173, 174, 179, 193, 265 ГК України, мотивоване тим, що укладений між сторонами договір від 27.11.2023 №27/11/23 про закупівлю товарів за своєю правовою природою є змішаним договором та включає в себе елементи договорів поставки і підряду; з посиланням на приписи статті 693 ЦК України, враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідачем не виконано умови договору в частині поставки позивачу товару, а наведена норма надає продавцю права діяти альтернативно або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право вимагати повернення суми у розмірі 89410,00 грн, а відтак про обґрунтованість позовних вимог. При цьому, судом відхилені заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву щодо неприйняття позивачем товару, оскільки такі посилання не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат (зокрема, витрат на правничу допомогу), суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 123, 126, 129 ГПК України, перевіривши підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Фізична особа - підприємець Гладуш Євген Генріхович з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі № 926/964/24 та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю. Стягнути з Громадської організації "Пошук інновацій" на користь Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:

- судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі не враховано, що все обладнання, про яке йде мова в позовній заяві, було доставлено вчасно до позивача (а саме 11.12.2023) у повній комплектності та справності, відповідно до досягнутих раніше домовленостей сторін при погодженні технічних умов та завдань з поставки комплекту проекційного обладнання «кінотеатру» замовнику, монтажу в наданому ним приміщенні і налагоджувальних робіт по введенню його в експлуатацію, проте замовник в день поставки обладнання відмовився від його прийняття;

- замовником в односторонньому порядку відмовлено в прийнятті обладнання та демонстрації його працездатності в якості «кінотеатру» та не заявлено жодних зауважень про недоліки доставленого обладнання;

- судом першої інстанції не надано правової оцінки «акту невідповідності», який надав позивач. На думку скаржника, позивачем в даному випадку допущено такі порушення: складено «акт невідповідності» без участі постачальника, не надано йому можливості заперечити проти акту та підписати його із зауваженнями; при складанні «акту невідповідності» не було залучено представників відповідної галузі інспекції по якості продукції, експерта бюро товарних експертиз або представника відповідної інспекції по якості, а натомість акт складено некомпетентними особами, які не мають для цього відповідного фаху; не направлено «акт невідповідності» відповідачу після його складання задля врегулювання спірних питань, тому вважає, що він складений перед поданням даного позову;

- судом першої інстанції не враховано, що обладнання, яке замовник замовив у відповідача та оплатив 50% від загальної вартості замовлення, було придбано для позивача та сплачено кошти, які навіть перевищують суму сплаченого авансу, а тому неправомірне одностороннє неприйняття позивачем обладнання спричиняє збитки для відповідача, є несправедливим та порушенням правил ділового обороту та самої суті (принципів) господарської діяльності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича (вх.№1826 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 28.08.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 28.08.2024 для подання заяв, клопотань, тощо.

20.08.2024 до суду апеляційної інстанції від ГО "Пошук інновацій" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 10913), в якому позивач заперечує проти доводів апелянта та просить залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24, а апеляційну скаргу фізичної особи підприємця Гладуша Євгена Генріховича - без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що позивач відмовився приймати доставлене відповідачем обладнання, оскільки згідно з договором від 27.11.2023 №27/11/23 відповідач мав поставити товар відповідно до специфікації, проте доставлений комплекс не відповідав специфікації. За твердженням позивача, відповідач в порушення ч.1 ст. 74 ГПК України не надав належних і допустимих доказів, що він поставив позивачу саме такий товар, який був передбачений договором, тобто відповідач не виконав умови договору в частині поставки товару, згідно асортименту та комплектності, зазначеної в специфікації, яка була невід`ємною частиною даного договору. Відтак, на думку позивача, оскільки відповідач товар позивачу не передав, то позивач на підставі статті 693 ЦК% України має право отримати суму попередньої оплати.

Водночас, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката на стадії апеляційного провадження в розмірі 9000 гривень. На підтвердження понесених витрат надано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.04.2024 №17, додаток №1 від 01.04.2024 до договору № 17 "Розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які заявник поніс у зв`язку з розглядом справи", акт прийому-передачі наданих послуг від 14.08.2024, квитанцію до прибуткового касового ордера №17.

05.09.2024 до апеляційного господарського суду від ГО "Пошук інновацій" надійшло клопотання (вх. № 11555), в якому заявник просить розглянути справу за відсутності представників позивача, залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу. До вказаного клопотання на підтвердження факту надання правничої допомоги додано копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1087974 від 14.08.2024.

Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 27.11.2023 між Громадською організацією "Пошук інновацій" (позивач, покупець) та Фізичною особою - підприємцем Гладуш Євгеном Генріховичем (відповідач, постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів №27/11/23 (а.с.16).

Пунктом 1.1 договору визначено, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар Комплект проекційного 3Д обладнання в асортименті, кількості, за цінами, які зазначені у специфікації, що додається (додаток № 1) до договору та є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Зазначений у специфікації до договору об`єм постачання товару є вичерпним (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 загальна вартість договору складає 178820,00 грн, без ПДВ, та включає вартість товару, упаковки, тари, маркування, завантаження, перевезення, монтажно-налагоджувальні роботи, нормативно - технічної (експлуатаційної) документації виробника на товар.

Термін поставки товару до 31 грудня 2023 року (пункт 3.1 договору).

Умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням додаткової угоди (пункт 3.2 договору).

Договір та взаємні обов`язки сторін за договором припиняється у зв`язку із закінчення строку дії договору або за взаємною домовленістю сторін (пункт 3.3. договору).

Жодна із сторін не має права передавати третім особам права та обов`язки за цим договором без письмової згоди на це іншої сторони (пункт 3.4. договору).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що поставка товару має здійснюватись протягом терміну, визначеного пунктом 3.1 договору. Доставка здійснюється за рахунок та засобами постачальника.

Відповідно до умов цього договору днем поставки товару вважається день фактичної передачі товару покупцю (пункт 3.8 договору).

Постачальник здійснює поставку товару з наданням необхідної документації на кожну партію товару (пункт 3.9 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються за 50 % передоплати, а саме: 89410,00 грн після підписання договору, 50 % - 89410,00 грн при відвантаженні товару після виконання монтажно-налагоджувальних робіт на підставі накладної.

Відповідно до пункту 5.1 договору якість та комплектність товару повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації (експлуатаційної) документації виробника, сертифікату відповідності уповноваженого органу України, якщо товар підлягає обов`язковій сертифікації відповідно до законодавства України, а також додатковим умовам щодо якості та комплектності, якщо вони передбачені специфікацією.

Копії нормативно-технічної (експлуатаційної) документації виробника, сертифікатів відповідності, у випадках, коли товар, що поставляється, підлягають обов`язковій сертифікації згідно з законодавством України, повинні бути додані до екземпляру видаткової накладної на товар (пункт 5.2 договору).

Розділом 6 договору передбачено відповідальність сторін. Так, відповідно до пункту 6.1 договору у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 6.2 договору у випадку невиконання стороною зобов`язань за договором інша сторона має право достроково розірвати договір, попередивши про це іншу сторону за п`ять днів.

Сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору у випадку, якщо таке невиконання або неналежне виконання зобов`язань зумовлене дією обставин непереборної сили (форс-мажор), а саме: пожежі, стихійні лиха, збройні конфлікти, істотні зміни законодавства України, що ускладнюють або унеможливлюють виконання стороною своїх зобов`язань за даним договором, або інші обставини, які перебувають поза контролем сторін. Якщо форс-мажорні обставини діють більш ніж тридцять календарних днів, кожна із сторін має право на розірвання договору за умови сповіщення про це іншої сторони не пізніше, ніж за сім днів до розірвання договору. Достовірним доказом дії форс-мажорної обставини та їх тривалості є документ, виданий Торгово-промисловою палатою (п. 6.3 договору).

Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання їх сторонами (пункт 7.1. договору).

Матеріали справи містять додаток від 27.11.2023 - Специфікацію «Перелік комплекту проекційного 3Д обладнання», за умовами якої передбачено такий товар: 1) проектор (в комплекті з 3D фільтрами, модель NEC V260g, у кількості 2 шт. на загальну суму 108614,00 грн; 2) акустична система 2.0 модель 200Вт у кількості 2 шт. на загальну суму36060,00 грн, 3) Екран 2*4 м, модель Silver 3D у кількості 1 шт. на загальну суму 21650,00 грн, 4) 3D окуляри Polarized 3D у кількості 30 шт. на загальну суму 8400,00 грн, 5) 3D Сервер (в комплекті х мишкою та клавіатурою), системний блок, у кількості 1 шт. на загальну суму 4096,00 грн; всього 178820,00 грн без ПДВ.

Наявний в матеріалах справи примірник договору та специфікація підписані та скріплені печаткою лише з боку постачальника Фізичної особи - підприємця Гладуш Є. Г.

Разом з тим, Фізичною особою - підприємцем Гладуш Є. Г. виставлено рахунок на оплату від 27.11.2023 №21, в якому зазначено підставою договір №27/11/23 від 27.11.2023 та перелік товару, який відповідає умовам Специфікації «Перелік комплекту проекційного 3Д обладнання» від 27.11.2023.

В свою чергу, позивачем на виконання умов договору здійснено попередню оплату у розмірі 89410,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 167 від 29.11.2023, в якій призначенням платежу зазначено як передоплата за комплект проекційного 3Д обладнання згідно договору №27/11/23 від 27.11.2023, згідно рахунку №21 від 27.11.2023.

Матеріали справи містять примірник акта приймання-передачі товарів до договору №27/11/23 від 27.11.2023 про закупівлю товарів та видаткової накладної № 21 без зазначення дати складання цих документів, в яких викладено перелік товару у відповідності до специфікації до договору №27/11/23 від 27.11.2023 про закупівлю товарів. Вказані документи містять підписи та скріплені печаткою лише з боку постачальника.

За твердженням позивача, поставлений відповідачем 11.12.2023 товар не відповідав умовам договору та специфікації до нього, оскільки у товарі були відсутні ідентифікаційні ознаки, які вказані у специфікації, тому, на думку позивача, товар не відповідав асортименту та комплектності, про що свідчить наданий акт про невідповідність від 11.12.2023.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акта про невідповідність від 11.12.2023, складеного головою Громадської організації "Пошук інновацій" Інною Яцишеною, Сокирянським міським головою Василем Козаком, директором опорного закладу "Романківецький ліцей ім. К.Ф. Поповича" Валерієм Степаненко, під час приймання товару була проведена перевірка якості та виявлено невідповідність характеристик обладнання, зазначеного в акті приймання-передачі та специфікації, фактично доставлено обладнання, модель та виробника якого ідентифікувати немає можливості. Підставою для складання акта є виявлення невідповідностей доставленого обладнання відомостям про обладнання, зазначеним в акті приймання-передачі та специфікації, що викликає сумніви щодо якості та безпеки доставленого обладнання, його відповідності національним стандартам України, та є підставою для відмови у прийнятті та встановленні поставленого товару.

Відповідач листом від 25.12.2023 повідомив позивача, що на суму передоплати було здійснено купівлю необхідного обладнання та 11.12.2023 поставлено позивачу, у монтажу та демонстрації якості роботи було відмовлено, а тому просив вказати точну дату, час та місце монтажу обладнання, про яке йде мова в рахунку на оплату № 21 від 27.11.2023; надати усі необхідні доступи та дозволи; вказати точну дату остаточного розрахунку за поставлений товар та виконані монтажно-налагоджувальні роботи; направити на його поштову адресу договір, скріплений печаткою та підписом уповноваженої особи зі сторони покупця.

У відповідь позивачем на адресу відповідача було направлено лист за вих. № 1 від 02.01.2024, в якому останній повідомив, що комплект проекційного 3Д обладнання, що перебуває у бездоганному технічному стані та відповідає вимогам якості, комплектності та асортименту даного товару в найкоротші строки необхідно поставити за адресою: вул. Шевченка, 11, м. Сокиряни, Дністровського району, Чернівецької області, 60200, ОЗ "Сокирянський ліцей № 1" Сокирянської міської ради; остаточний розрахунок буде здійснений після поставки товару та підписання акту приймання - передачі уповноваженими особами обох сторін. Також позивач просив повідомити про дату поставки обладнання, щоб забезпечити своєчасне підписання договору.

Відповідачем у відповіді (вих. № 2 від 20.01.2024) на лист позивача від 02.01.2023 за вих. № 1 зазначено, що ГО "Пошук інновацій" було здійснено передоплату у сумі 89410,00 грн, за рахунок цих коштів відповідачем було придбано відповідне обладнання, організовано його доставку до місця монтажу, організовано виїзд спеціалістів до замовника, проте замовником було відмовлено у проведенні монтажних та налагоджувальних робіт. Також відповідач зазначив, що повторний виїзд спеціаліста разом із обладнанням можливий лише при погодженні усіх технічних, організаційних та фінансових питань, закріплення їх у відповідних документах, просив дати згоду на такий порядок прийняття - передачі кінотеатру та запропонувати варіанти вирішення даного питання.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист від 22.01.2024 вих. № 2, у якому останній просив повернути на рахунок позивача грошовий платіж у розмір 89410,00 грн та зазначено, що обладнання було повернуто 11.12.2023.

За твердженнями позивача, відповідач ані до 31.12.2023, ані до теперішнього часу не виконав свої зобов`язання за договором та не поставив у вказане позивачем місце товар, також не повернув кошти.

Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 13226/24 від 21.05.2024) зазначив, що все обладнання, про яке йде мова у позовній заяві було доставлено вчасно до позивача, а саме 11.12.2023 та у повній комплектності, справності, відповідно до досягнутих раніше домовленостей сторін при погодженні технічних умов та завдань з поставки комплекту проекційного обладнання «кінотеатру» замовнику, монтажу в наданому ним приміщенні і налагоджувальних робіт по введенню його в експлуатацію; досягнуті домовленості були викладені у договорі № 27/11/23 від 27.11.2023, який відповідачем було підписано та передано для підписання стороні замовника та погоджуючись з умовами якого замовник зробив передплату за обладнання на підставі платіжної інструкції, проте в день поставки обладнання на місце монтажу замовник відмовився від прийняття обладнання та підписання договору.

Як стверджує відповідач, у зв`язку з вимогою замовника щодо негайної поставки продукції комплекс було придбано за повну його вартість, укомплектовано, доставлено до замовника та підготовлено до монтажу, проте останній в односторонньому порядку відмовився від прийняття обладнання та демонстрації його працездатності в якості «кінотеатру». При цьому, замовником не було заявлено жодних зауважень про недоліки доставленого обладнання, а керівник замовника не дозволила навіть зробити тестовий запуск обладнання.

Щодо складеного замовником акта про невідповідність за участі Сокирянського міського голови Василя Козака, директора опорного закладу «Романківецький ліцей ім. К. Ф. Поповича» Валерія Степаненка, відповідач стверджує, що Сокирянського міського голови Василя Козака на місці поставки в момент поставки не було взагалі. На підтвердження цього, зокрема, додано копію заяви свідка ОСОБА_1 в порядку статті 88 ГПК України, в якій зазначено про те, що він перебував на місці поставки обладнання та відповідав за його монтаж, та жодних актів та документів в його присутності складено не було; стосовно підпису Сокирянського міського голови Василя Козака зазначає, що цієї особи не було місці поставки обладнання та вона не була ознайомлена із комплектністю, технічними характеристиками, властивостями поставленого товару.

Вважає, що вказаний акт про невідповідність складено із порушенням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (далі - Інструкція № П-7), за відсутності представника постачальника, або представників відповідної галузі інспекції по якості продукції, експерта бюро товарних експертиз або представника відповідної інспекції по якості, не направлено вказаний акт відповідачу.

Щодо посилань в позові на статті, які встановлюють відповідальність за невиконання умов договору, зазначив, що таке невиконання сталося саме з боку позивача, а тому позивач не має права вимагати від відповідача повернення сплаченого авансу, а має право подати позов про зобов`язання відповідача здійснити поставку обумовленого товару, який буде визнано відповідачем.

Окрім того, за твердженням відповідача, позивачем не враховано, що на виконання умов договору відповідачем було придбано вказане обладнання в іншої особи для позивача, а тому неправомірне одностороннє неприйняття позивачем обладнання спричиняє збитки відповідачу. На підтвердження цих обставин до матеріалів справи додано укладений між відповідачем та ТОВ "ДЕО" договір поставки товару №0412 від 04.12.2023, додаток №1 до цього договору з переліком відповідного обладнання на суму 147969,00 грн та видаткову накладну від 08.12.2023 №103 на виконання цього договору.

Також, відповідач зазначив про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу, в розмірі 15000,00 грн не є пропорційним та співмірним до предмета спору, складністю справи та фінансового стану відповідача, до того ж дана судова справа є справою незначної складності.

У відповіді на відзив (вх. № 13565/24 від 27.05.2024) позивач зазначив, що відповідачем було доставлено комплекс, але який не відповідав специфікації до договору від 27.11.2023 №27/11/23, через що позивач відмовився отримувати товар, так як у поставленому товарі були відсутні ідентифікаційні ознаки товару, вказані у специфікації, тобто товар не відповідав асортименту та комплектності; відповідач не надав жодного доказу, що він поставив позивачу товар, який відповідав специфікації до договору від 27.11.2023 №27/11/23; заперечує посилання відповідача на Інструкцію № П-7, оскільки така інструкція не стосується асортименту продукції, а лише стосується якості і комплектності продукції, тому в даних правовідносинах вона не може бути застосована.

08.07.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статями 626, 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому за змістом частини 1 статті 641, частин 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частина 2 ст. 207 ЦК України).

Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Щодо не підписання позивачем договору суд апеляційної інстанції зазначає, що зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості товару, виставлення відповідачем рахунку на оплату, в якому зазначено відомості, які відповідають умовам договору (специфікації до договору) та мають посилання на номер, дату договору, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу/попередньої оплати), так і з боку відповідача (виставлення рахунку на оплату), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір № 27/11/23 про закупівлю товарів від 27.11.2023 є укладеним.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення як спрямованості їх дій, так і певних правових наслідків.

Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06. 2019 року у справі №923/496/18.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір №27/11/23 про закупівлю товарів від 27.11.2023 за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить у собі елементи різних договорів, поставки та підряду (виконання монтажно - налагоджувальних робіт).

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Разом із тим, відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (стаття 843 Цивільного кодексу України).

Як вже було зазначено вище, за умовами пункту 2.1 договору загальна вартість договору складає 178820,00 грн, без ПДВ, та включає вартість товару, упаковки, тари, маркування, завантаження, перевезення, монтажно-налагоджувальних робіт, нормативно-технічної (експлуатаційної) документації виробника на товар.

При цьому, виходячи з умов специфікації до договору та виставленого відповідачем рахунку від 27.11.2023 №21 загальна сума товарів (обладнання), які зобов`язався поставити відповідач, складає 178820,00 грн, що відповідає визначеній сторонами загальній вартості договору.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що поставка товару має здійснюватись протягом терміну, визначеного пунктом 3.1 договору, доставка здійснюється за рахунок та засобами постачальника.

Відповідно до пункту 3.1 договору термін поставки товару до 31 грудня 2023 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами станом на час розгляду даної справи товар не поставлено позивачу (покупцю).

Предметом позову у даній справі є стягнення попередньої оплати у розмірі 89410,00 грн на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.

Так, у частині другій статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічні висновки щодо застосування наведеної норми викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19.

Застосування частини 2 статті 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22).

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а тому суд не може замість останнього вирішувати питання щодо доцільності чи недоцільності обрання ним одного з двох варіантів поведінки, передбачених частиною другою статті 693 ЦК України та, у зв`язку з цим, відмовляти в позові.

Принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) не надає права суду втручатися в розпорядження учасником справи своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було здійснено передоплату товару 29.11.2023 у сумі 89410,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 167 від 29.11.2023 (призначення платежу: передоплата за комплект проекційного 3Д обладнання згідно договору №27/11/23 від 27.11.2023, згідно рахунку № 21 від 27.11.2023 без ПДВ).

В подальшому, позивач відмовився приймати поставлений відповідачем 11.12.2023 товар з посиланням на те, що він не відповідав умовам договору та специфікації до нього, оскільки були відсутні ідентифікаційні ознаки товару, вказані у специфікації, про що позивачем в односторонньому порядку за відсутності представника відповідача складено акт про невідповідність від 11.12.2023.

Відповідач листом від 25.12.2023 повідомив позивача, що на суму передоплати було здійснено купівлю необхідного обладнання та 11.12.2023 поставлено позивачу, проте ним у монтажу та демонстрації якості роботи було відмовлено, а тому просив вказати точну дату, час та місце монтажу обладнання, про яке йде мова в рахунку на оплату № 21 від 27.11.2023; надати усі необхідні доступи та дозволи; вказати точну дату остаточного розрахунку за поставлений товар та виконані монтажно-налагоджувальні роботи; направити на його поштову адресу договір, скріплений печаткою та підписом уповноваженої особи зі сторони покупця.

У відповідь позивачем на адресу відповідача було направлено лист за вих. № 1 від 02.01.2024, в якому останній повідомив, що комплект проекційного 3Д обладнання, що перебуває у бездоганному технічному стані та відповідає вимогам якості, комплектності та асортименту даного товару в найкоротші строки необхідно поставити за адресою: вул. Шевченка, 11, м. Сокиряни, Дністровського району, Чернівецької області, 60200, ОЗ "Сокирянський ліцей № 1" Сокирянської міської ради; остаточний розрахунок буде здійснений після поставки товару та підписання акту приймання - передачі уповноваженими особами обох сторін. Також позивач, просив повідомити про дату поставки обладнання для забезпечення своєчасного підписання договору.

Відповідач у відповіді (вих. № 2 від 20.01.2024) на лист позивача від 02.01.2023 за вих. № 1 зазначив, що ГО "Пошук інновацій" було здійснено передоплату у сумі 89410,00 грн, за рахунок цих коштів відповідачем придбано відповідне обладнання, організовано його доставку до місця монтажу, організовано виїзд спеціалістів до замовника, проте замовником було відмовлено у проведенні монтажних та налагоджувальних робіт. Також відповідач зазначив, що повторний виїзд спеціаліста разом із обладнанням можливий лише при погодженні усіх технічних, організаційних та фінансових питань, закріплення їх у відповідних документах, та просив дати згоду на такий порядок прийняття - передачі кінотеатру та запропонувати варіанти вирішення даного питання.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист від 22.01.2024 вих. № 2, у якому останній просив повернути на рахунок позивача грошовий платіж у розмір 89410,00 грн та зазначив, що обладнання було повернуто 11.12.2023.

Тобто, як встановлено судом апеляційної інстанції, з моменту укладення сторонами договору поставки позивач виконав свій обов`язок зі здійснення попередньої оплати (авансового платежу) за партію товару згідно зі специфікацією, а відповідач у встановлений строк (до 31.12.2023) та станом на час розгляду справи свого обов`язку щодо поставки партії товару не виконав.

З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Згідно з усталеною судовою практикою, попередня оплата товару є саме авансом, а не завдатком. Подібні висновки підтверджені правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 25.09.2012 у справі № 6-82цс13 та від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 наведено визначення поняття "аванс" (попередня оплата), зокрема, це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Виходячи із вимог чинного законодавства, попередня оплата підлягає поверненню покупцю у випадку невиконання постачальником зобов`язання з поставки товару.

Таким чином, факт невиконання зобов`язання іншою стороною є підставою для стягнення авансу, який був сплачений в рахунок поставки товару, який наразі не був поставлений зобов`язаною особою, тобто відповідачем.

При цьому, не мають значення обставини невиконання такого зобов`язання, оскільки вирішальним є встановлення факту непоставки товару.

У цій справі встановлено, що після закінчення встановлених договором строків поставки товару позивач шляхом направлення листа від 02.01.2024 № 1 вимагав передання оплаченого товару від продавця в найкоротші строки, проте відповідач не виконав цих вимог, зазначивши про необхідність погодження усіх технічних, організаційних та фінансових питань.

В контексті наведеного, враховуючи предмет та підстави даного позову, колегія суддів відхиляє як доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, який не відповідав умовам специфікації до договору та не містив ідентифікаційних ознак передбаченого специфікацією товару, а відтак й доводи відповідача стосовно відповідності такого товару специфікації та неналежного виконання позивачем зобов`язання з прийняття поставленого 11.12.2023 товару, оскільки після цієї дати позивачем було повідомлено відповідача листом від 02.01.2024 №1 про необхідність поставки передбаченого умовами специфікації товару за вказаною ним адресою в найкоротші строки, проте матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем відповідних дій, що стало підставою для направлення листа від 22.01.2024 №2 про необхідність повернення суми попередньої оплати.

З цих підстав судом апеляційної інстанції не надається оцінка доводам скаржника стосовно невідповідності складеного позивачем акту від 11.12.2023 вимогам Інструкції № П-7 за відсутності представника постачальника та без залучення відповідних спеціалістів, оскільки наведене не спростовує вищенаведені висновки щодо наявності підстав для повернення суми попередньої оплати у зв`язку з невиконанням постачальником зобов`язання з поставки товару станом на час звернення з даним позовом.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що відповідач після січня 2024 року та до звернення позивача з даним позовом до суду у квітні 2024 року звертався з вимогами/претензіями/позовом до останнього про необхідність прийняти обумовлений договором товар, як й не містять доказів повернення сплаченої суми попередньої оплати за договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару свідчить про усвідомлення відповідачем неправомірного утримування спірних грошових коштів, що є недопустимим з огляду на такі засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22.

З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов договору на зазначену суму, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення 89410,00 грн.

Щодо посилання відповідача на те, що сплачені позивачем кошти в якості попередньої оплати за договором були використані відповідачем для закупівлі обумовленого договором обладнання в іншої особи не спростовують наведених висновків, оскільки за умовами договору № 27/11/23 про закупівлю товарів від 27.11.2023 сума належних позивачу грошових коштів була перерахована саме як попередня оплата за поставку обладнання, а не в якості авансування на закупівлю відповідачем цього товару для позивача.

Отже, доводи відповідача про відсутність правових підстав для повернення позивачеві передплати за непоставлений йому товар колегія суддів вважає безпідставними та не доведеними.

Враховуючи задоволення позовних вимог, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат (зокрема, витрат на правничу допомогу), суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 123, 126, 129 ГПК України, перевіривши підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується відповідачем, а отже в силу вимог статті 269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24 - без змін.

Разом з цим, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката на стадії апеляційного провадження в розмірі 9000 гривень. На підтвердження понесених витрат надано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.04.2024 №17, додаток №1 від 01.04.2024 до договору № 17 "Розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які заявник поніс у зв`язку з розглядом справи", акт прийому-передачі наданих послуг від 14.08.2024, квитанцію до прибуткового касового ордера №17, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1087974 від 14.08.2024.

Вирішуючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в межах вказаної справи, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Отже, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та подання відповідних доказів.

Досліджуючи надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Так, 01.04.2024 між Громадською організацією "Пошук інновацій" (клієнт) та адвокатом Телешман Ілоною Іванівною укладений договір №17 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання щодо надання адвокатських послуг, зокрема, послуги з юридичного консультування та юридичного представництва (при необхідності) а саме: адвокат приймає на себе обов`язок представляти права і законні інтереси клієнта в Господарському суді Харківської області у справі №926/964/24 за позовом Громадської організації "Пошук інновацій" до ОСОБА_2 про повернення коштів, а також в апеляційній та касаційній інстанціях при розгляді даної справи (п.п.1.1.1).

За умовами пунктів 4.2, 4.3 договору, засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна та/або похвилинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом; договором може бути передбачена можливість наступної зміни гонорару, визначеного у фіксованій сумі, у зв`язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу допомоги, що мас бути надана.

Відповідно до пункту 5.1 договору за юридичні послуги (послуги з юридичного консультування та юридичного представництва), надані адвокатом згідно п. 1.1.1 цього договору клієнт перераховує на рахунок адвоката суму гонорару, яка становить 9000 гривень без ПДВ та зобов`язується перерахувати вказані кошти або сплатити готівкою за фактично виконаний обсяг робіт після надання послуг відповідно до акту прийому - передачі виконаних робіт або ухвалення рішення судом.

Розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу щодо оплати сум гонорару є невід`ємною частиною цього договору, який оформляється відповідним додатком №1 (п.п. 5.5).

Відповідно до пункту 7.1 договору надані адвокатом клієнту послуги передаються згідно акта приймання-передачі наданих послуг, в якому вказуються вид наданих послуг, загальна сума гонорару, результат наданих послуг.

Цей договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до виконання доручення, отриманого від клієнта, але не пізніше ніж до 31.12.2024 (п.п.6.1).

Згідно з Додатком № 1 до договору №17 від 01.04.2024 "Розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які заявник поніс у зв`язку з розглядом справи" адвокатом Телешман І.І. надано таку правову допомогу клієнту: ознайомлення з апеляційною скаргою, документами, надання консультацій, кількість витраченого часу 1 година, вартість 3028 грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу, кількість витраченого часу 2 години, вартість 6056 грн, всього вартість послуг 9084 грн. Для визначення розрахунку гонорару з урахуванням статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" сторони погодились виходити із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" (стаття 7), розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3028 грн.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 14.08.2024 адвокат Телешман Ілона Іванівна і клієнт на підставі договору № 17 від 01.04.2024 про надання правової допомоги підписали цей акт про те, що у період з 12.08.2024 по 14.08.2024 адвокат виконав та передав наступні роботи: підготовка відзиву на апеляційну скаргу, виготовлення копій документів та надання консультацій; підготовка відзиву та надання консультацій; ознайомлення з матеріалами справи № 926/964/24 в електронному суді та надання консультацій. Вартість послуг становить 9000 грн, жодних претензій по якості та обсягу наданих послуг клієнт (замовник) немає.

До матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 14.08.2024 серії СЕ №1087974 на представництво адвокатом Телешман І.І. у Східному апеляційному господарському суді ГО "Пошук інновацій" на підставі договору від 01.04.2024 №17, а також копію квитанції до прибуткового касового ордера №17 від 14.08.2024 на підтвердження сплати ГО "Пошук інновацій" адвокату Телешман І.І. 9000 гривень на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.04.2024 №17.

Вказані обставини свідчать про документальне підтвердження надання адвокатом Телешман Ілоною Іванівною позивачу правової допомоги в межах господарської справи №926/964/24 в суді апеляційної інстанції.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, - керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування / заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд і ухвалює рішення в цій частині.

У пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Водночас, дослідивши надані заявником докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 9000,00 грн не в повній мірі відповідає наведеним вище критеріям.

Так, витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачеві понесених ним витрат на правничу допомогу за рахунок іншої сторони, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи та оцінивши надані на їх підтвердження докази, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн є завищеним, неспівмірним із складністю цієї справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Так, при вирішенні питання витрат на правову допомогу суд має враховувати: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22, від 23.11.2023 у справі № 911/2408/22, від 30.11.2023 у справі № 924/878/22).

Судова колегія враховує, що правова позиція позивача вже була сформована до апеляційного розгляду справи та не зазнавала змін протягом розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Подібна позиція щодо застосування критерію обґрунтованості та пропорційності наведена в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №902/1051/19, від 24.11.2021 у справі №925/1546/20, додатковій постанові від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20.

Матеріалами справи підтверджується, що адвокат Телешман І.І. здійснювала представництво інтересів позивача суді першої інстанції, що свідчить про її обізнаність з обставинами спірних правовідносин та матеріалами справи, що об`єктивно впливає на зменшення кількості обсягу необхідного часу для надання нею послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час перебування справи в провадженні Східного апеляційного господарського суду позивачем фактично подавалась лише одна заява по суті відзив на апеляційну скаргу, що фактично дублює доводи, які наводились позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Отже, підготовка до цієї справи в суді апеляційної інстанції зі сторони адвоката об`єктивно не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики.

До того ж, зазначені в Додатку № 1 до договору №17 від 01.04.2024 "Розрахунок суми послуг за надану правову допомогу та витрат, які заявник поніс у зв`язку з розглядом справи" та акті прийому-передачі наданих послуг від 14.08.2024 послуги адвоката з ознайомлення з апеляційною скаргою (матеріалами справи) фактично охоплюються послугою з підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі №910/789/21.

При цьому з огляду на принцип змагальності судового процесу суд апеляційної інстанції ураховує, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання клопотання про зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з підстав невідповідності, зокрема їх критеріям реальності, співмірності та розумності.

Разом з тим, оцінивши наведені ГО "Пошук інновацій" доводи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у загальній сумі 9000 грн та подані на їх підтвердження докази, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданих адвокатом послуг (ознайомлення з апеляційною скаргою, документами, матеріалами справи, надання консультації, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та надання консультацій), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені у вказаній сумі витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені статтею 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Ураховуючи вищевикладене та дискреційні повноваження, надані суду положеннями частини п`ятої статті 129 ГПК, колегія суддів дійшла висновку про те, що у цій справі наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн (50% заявленої до стягнення суми), оскільки цей розмір судових витрат є дійсним, обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності відповідних витрат.

У іншій частині заявлений розмір витрат, на переконання суду апеляційної інстанції, є непропорційним до предмета спору, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гладуша Євгена Генріховича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2024 у справі №926/964/24 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гладуш Євгена Генріховича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Громадської організації "Пошук інновацій" (58032, м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 25 кв. 92, ЄДРПОУ 40899715) 4500,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.10.2024.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль