Постанова

від 12.09.2024 по справі 393/803/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2024 року м. Кропивницький

справа № 393/803/23

провадження № 22-ц/4809/1247/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.

з участю секретаря: Зубіцької Н.В.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Дем`яненко Т.О.

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє адвокат Заболотній П.Л.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2024 року, у складі головуючого судді Добрострой О.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Новгородківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області про визнання недійсним договору міни земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Новгородківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області про визнання недійсним договору міни земельної ділянки.

В обгрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_4 та після її смерті залишилося спадкове майно - земельна ділянка кадастровий номер 3523480800:02:000:0543, площею 6,0006 га, яка розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області.

Зазначала, що її батько, ОСОБА_5 прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, а саме - шляхом постійного проживання з ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 та не встиг оформити спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Позивачка вказувала, що вона є спадкоємцем майна ОСОБА_5 .

У 2023 році стало відомо про існування спірного договору міни, про який її бабусі не було відомо. Даний договір міни укладено ОСОБА_2 від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності.

Відповідно до умов спірного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_2 обміняли, передали у власність один одному вищевказані земельні ділянки.

Вказувала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є родичами, а тому є факт вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною на заволодіння земельної ділянкою, яка належала бабусі позивача, так як сторони договору діяли в своїх інтересах.

Просила:

визнати недійсним договір міни земельної ділянки (паю) кадастровий номер 3523480800:02:000:0543, площею 6,0006 га, яка розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області на земельну ділянку кадастровий номер 3523480800:02:000:1055, площею 0,0100 га, яка розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, укладений 30.03.2018 між ОСОБА_4 , від імені якої діяла за довіреністю ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, зареєстрований у реєстрі за №264.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що позивачкою не доведено зловмисної домовленості сторін під час укладення спірного договору міни, а також не довела, що відповідач ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір міни діяла у своїх інтересах, а не в інтересах довірителя.

Позивачка подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Вказує не те, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Посилається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є родичами, а тому ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_4 уклала договір міни із ОСОБА_2 .

Вважає, що укладаючи спірний договір як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 діяли у своїх інтересах, а не в інтересах довірителя - ОСОБА_4 , що прямо заборонено ч. 3 ст. 238 ЦК України, а тому висновок суду є необґрунтованим, що довірені особи діяли в межах наданого доручення в інтересах позивача.

Адвокат Заболотній В.В., який представляє інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та пояснення представника відповідачів, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч.1 ст. 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.78 ЗК України).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, повинно встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої 12.10.2010 за реєстром №1984 діє ОСОБА_2 уклали договір міни (обміну) земельних ділянок (далі-договір).

За умовами договору сторони міняють (обмінюють, передають у власність один одному) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0100 га, кадастровий номер 3523480800:02:000:1055, у межах згідно з планом, що розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_4 - земельну ділянку, площею 6,0006 га, кадастровий номер 3523480800:02:000:0543, у межах згідно з планом, що розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Даний договір посвідчений державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Голобородьком О.В., зареєстрований у реєстрі за №264 (а.с.6-7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 19.10.2018 Виконавчим комітетом Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області (а.с.10).

На день смерті ОСОБА_4 , з нею проживав її син - ОСОБА_5 (а.с.12), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

З матеріалів справи вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер є його дочка - ОСОБА_1 (а.с. 13,14,15).

Спадщина, складається із земельної ділянки кадастровий номер 3523480800:02:000:0542, площею 6,0006 га, яка розташована на території Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району (а.с.16).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Звернувшись із даним позовом до суду позивачка просила визнати недійсним договір міни земельної ділянки, оскільки відповідачі вчинили правочин внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони, а саме ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_4 , з другою стороною - ОСОБА_2 на заволодіння земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_4 .

Позивачка вважала, що ОСОБА_2 укладаючі спірний договір міни діяла у своїх інтересах, а не в інтересах довірителя ( ОСОБА_4 ).

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції послався на те, що позивач не надала доказів того, що ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, укладаючи спірний договір міни, діяла всупереч інтересам довірителя, а також у своїх інтересах та/або в інтересах відповідача ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні спору по суті було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Матеріали справи не містять доказів того, що довіреність видана ОСОБА_4 вчиняти дії від її імені щодо спірного правочину була скасована чи визнана недійсною.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша - третя статті 715 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 та від 07 грудня 2021 року у справі № 627/79/20.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 383/1486/15-ц зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт родинних відносин сторін таких правочинів у спірних правовідносинах не свідчить про їх недійсність. При цьому позивачем не доведено, що відповідачі отримали особисту вигоду від укладення оспорюваного правочину.

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 551/1325/19.

Позивачем не доведено зловмисної домовленості представника з другою стороною договору міни, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними, а оскільки даний позов є недоведеним то позовна давність за заявою представників відповідачів не застосовується.

Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.

Відповідно до п.4 п.п. «в» ч.1 ст.382 ЦПК України розподіл судових витрат, понесених у зв?язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції не здійснюється, оскільки представник відповідачів не подав доказів понесених судових витрат, хоча було заявлено у відзиві про розподіл таких витрат.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

07.10.2024 - складено постанову.

Головуючий суддя О.Л. Дуковський

Судді

О.А. Письменний

О. І. Чельник