Постанова

від 10.10.2024 по справі 686/20282/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/20282/21

Провадження № 22-ц/4820/1381/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представниці позивачки ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідачів,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Аліна Анатоліївна, Виконавчий комітет Хмельницької міської ради Хмельницької області як орган опіки та піклування, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 квітня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватнийнотаріус Хмельницькогоміського нотаріальногоокругу ОксанюкА.А.(далі приватнийнотаріус ОксанюкА.А.), про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на спадкове майно.

ОСОБА_4 зазначила, що 22 лютого 2001 року її брат ОСОБА_8 заснував Приватне підприємство «КАВЕМ» (далі ПП «КАВЕМ», підприємство), яке створене шляхом реорганізації Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі дрібниці» та є правонаступником усіх його майнових і немайнових прав та обов`язків.

Пізніше, 3 листопада 2001 року ОСОБА_8 уклав шлюб із ОСОБА_2 , від якого у них народилися діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_8 13 липня 2019 року його дружина ОСОБА_2 отримала частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» на підставі свідоцтва про право власності від 13 травня 2021 року, виданого приватним нотаріусом ОсканюкА.А. (зареєстровано в реєстрі за №2966).

Спадкоємцями ОСОБА_8 першої черги за законом є його дружина ОСОБА_2 , діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , матір ОСОБА_9 і батько ОСОБА_10 , які прийняли спадщину в установленому законом порядку. Пізніше батько ОСОБА_10 відмовився від прийняття спадщини на користь своєї дружини ОСОБА_9 (матері померлого).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. За життя ОСОБА_9 не оформила своє право на спадщину після смерті сина ОСОБА_8 , а 27 січня 2020 року склала заповіт, посвідчений Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою, яким усе своє майно заповіла позивачці. Тому 13 травня 2021 року приватний нотаріус Оксанюк А.А. видала їй як спадкоємиці ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстровано в реєстрі за №2976) на частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ». Із цього свідоцтва слідує, що інші спадкоємці ОСОБА_8 , а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , успадкували по ?12 частки в статутному капіталі підприємства.

ОСОБА_2 безпідставно отримала свідоцтво про право власності на частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» як співвласниця майна подружжя, оскільки підприємство засновано, а статутний капітал сформовано до укладення шлюбу, відтак корпоративні права ПП «КАВЕМ» належали померлому ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності. Цим порушено право позивачки на отримання (+) частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», а тому отримане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності є недійсним і підлягає скасуванню.

За таких обставин ОСОБА_4 просила суд:

визнати недійсним свідоцтво про право власності від 13 травня 2021 року за номером НРА 559195 на частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Оксанюк А.А.;

скасувати реєстраційну дію запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 13.05.2021 18:37:37, 1006731070007002715. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, ОСОБА_11 , Приватний нотаріус Оксанюк А.А.»;

визнати за нею право власності на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , яким є частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», розмір частки становить 100% суми у статутному капіталі Підприємства 95000,00 в порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст попередніх судових рішень у справі

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19січня 2022 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що свідоцтво про право власності від 13травня 2021 року про набуття ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ПП«КАВЕМ» відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстави для скасування реєстраційної дії запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про зміну складу засновників (учасників) підприємства відсутні. Крім того, позивачка не надала суду заповіт ОСОБА_9 і не довела свої родинні відносини з ОСОБА_9 . Отже, позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 4 травня 2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_4 не заявила вимоги до всіх належних відповідачів, зокрема, до інших спадкоємців ОСОБА_8 (дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ), а тому її позов не підлягає задоволенню.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2023 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 4 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції керувався тим, що спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виник із сімейних і спадкових правовідносин, а тому позов останньої в цілому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак з рішенням жодної судової інстанції погодитися не можна. Суди фактично не виконали завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересі юридичних осіб, інтересів держави. Суди першої та апеляційної інстанції не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належним чином не з`ясували характеру спірних правовідносин, складу учасників судового процесу, чиїх інтересів стосується вирішення цього спору.

Процесуальні дії суду першої інстанції під час нового розгляду справи

Суд ухвалою від 31 жовтня 2023 року залучив ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 до участі у справі як співвідповідачів, а Виконавчий комітетХмельницької міськоїради Хмельницькоїобласті (органопіки тапіклування) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15квітня 2024 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що за час шлюбу ОСОБА_8 і ОСОБА_2 розмір статутного капіталу ПП «КАВЕМ» збільшився до 95000 грн за рахунок спільних коштів подружжя. Водночас у справі відсутні докази збільшення розміру статутного капіталу підприємства за рахунок особистих внесків ОСОБА_8 . Позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скаргамотивована тим,що ПП «КАВЕМ» було засновано до реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , у зв`язку з чим статутний капітал підприємства належав останньому на праві особистої приватної власності та увійшов до складу його спадщини в цілому. ОСОБА_2 безпідставно отримала свідоцтво про право власності на частки в статутному капіталі підприємства, чим порушила право позивача на отримання частки цього статутного капіталу в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 . Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не врахував чинні норми закону, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , приватний нотаріусОксанюк А.А просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

Виконавчий комітетХмельницької міськоїради Хмельницькоїобласті якорган опікита піклування не висловили свою позицію щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не застосував норми статей 2, 15, 16, 80, 89 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 62 Господарського кодексу України (далі ГК України), статей 9, 34 Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755-ІV), неправильно витлумачив норми статей 22, 24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі КпШС України), статей57, 60, 62 Сімейного кодексу України (далі СК України), а також не дотримався приписів статей 4, 5, 12, 13, 48 ЦПК України.

У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

22 лютого 2001 року здійснено державну реєстрацію ПП «КАВЕМ» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Згідно пункту 1.1 Статуту ПП «КАВЕМ» це підприємство створене шляхом реорганізації Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі дрібниці» та є правонаступником усіх його майнових та немайнових прав та обов`язків.

Пунктом 4.1 Статуту ПП «КАВЕМ» визначено, що майно підприємства є власністю громадянина України ОСОБА_8 .

На час створення підприємства його статутний фонд становив 9400 грн (пункт 4.3 Статуту ПП «КАВЕМ»).

За рішенням власника ОСОБА_8 від 11 лютого 2008 року статутний фонд підприємства збільшено до 95000 грн, про що внесено зміни до пункту 4.3 Статуту ПП «КАВЕМ».

З 3 листопада 2001 року ОСОБА_8 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 дочка ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 помер.

На день смерті ОСОБА_8 проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 , разом із дружиною ОСОБА_2 і дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

15 серпня 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , а також батьки померлого, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , подали приватному нотаріусу Оксанюк А.А. заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

26 грудня 2019 року ОСОБА_10 відмовився від прийняття цієї спадщини на користь своєї дружини ОСОБА_9 .

27 січня 2020 року ОСОБА_9 склала заповіт, посвідчений Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою Хмельницької області (зареєстровано в реєстрі за №1-166), яким усе своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_4 .

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 травня 2021 року приватний нотаріус Оксанюк А.А. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя (зареєстроване в реєстрі за №2966), а саме на частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» (розмір частки 100%, сума у статутному капіталі підприємства 95000 грн.

Того ж дня приватний нотаріус Оксанюк А.А. видала спадкоємцям ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом: ОСОБА_2 на ?12 часткив статутномукапіталі підприємства (зареєстроване в реєстрі за №2968); ОСОБА_5 на ?12 часткив статутномукапіталі підприємства (зареєстроване в реєстрі за №2970); ОСОБА_6 на ?12 часткив статутномукапіталі підприємства (зареєстроване в реєстрі за №2972); ОСОБА_5 на ?12 часткив статутномукапіталі підприємства (зареєстроване в реєстрі за №2974). Водночас приватний нотаріусОксанюк А.А.видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на часткив статутномукапіталі підприємства (зареєстроване в реєстрі за №2976), яку ОСОБА_9 прийняла після смерті сина ОСОБА_8 , однак не оформила права на неї за життя.

13 травня 2021 року приватний нотаріус Оксанюк А.А. зареєструвала у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань зміни відомостей про ПП «КАВЕМ» (запис 18:37:37, 1006731070007002715), а саме зміни складу засновників (учасників) підприємства. До розділу «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» внесені відомості: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 55416,65 грн; ОСОБА_5 , розмір внеску до статутного фонду 7916,67; ОСОБА_6 , розмір внеску до статутного фонду 7916,67; ОСОБА_5 , розмір внеску до статутного фонду 7916,67; ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду 15833,34.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо вимог про скасування реєстраційної дії

Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

В силу частини першої статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

За змістом частини другої статті 9 Закону №755-ІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина першастатті 34 №755-ІV).

Статтею 62 ГК України визначено, що підприємство самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як передбачено частиною першою статті 50 ЦПК України, позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що підприємство як юридична особа є самостійним учасником цивільних відносин. Підприємство наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, зокрема при вирішенні спорів щодо скасування в Єдиному державному реєстрі записів щодо нього та щодо визнання його кола засновників (учасників) і розміру статутного капіталу.

Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №642/6181/16-ц).

Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Схожий правовий висновок викладений у постанові колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі №200/8461/15-ц. Зокрема, Верховний Суд виснував, що якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

ОСОБА_4 заявила вимоги про скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПП «КАВЕМ».

При цьому ОСОБА_4 пред`явила позов лише до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 як спадкоємців ОСОБА_8 і учасників підприємства.

Враховуючи предмет і підстави заявленого позову в частині вимоги про скасування реєстраційної дії, ПП «КАВЕМ» має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами і повинно брати участь у справі (за цією вимогою) як відповідач. Водночас ОСОБА_4 не залучила його до участі у справі.

ПП «КАВЕМ» не приймало участь у справі та було позбавлене можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені статтями 43, 49 ЦПК України.

Отже, позов ОСОБА_4 в частині вимоги про скасування реєстраційної дії запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПП «КАВЕМ» не підлягає задоволенню з тих підстав, що його не заявлено до належного відповідача.

Суд першої інстанції не врахував указані обставини та відмовив у цій частині позову ОСОБА_4 за недоведеністю порушення її прав помилково.

б) щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на спадкове майно

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цьогоконституційного принципукореспондуються зприписами статті5ЦК України,згідно якихакти цивільногозаконодавства регулюютьвідносини,які виниклиз днянабрання нимичинності. Актцивільного законодавстване маєзворотної діїу часі,крім випадків,коли вінпом`якшує абоскасовує цивільнувідповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі КпШС України) права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

За змістом частини першої статті 22 КпШС України та статті 16 Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ «Про власність», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення містяться у статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України), який набрав чинності 1 січня 2004 року.

В силу частини першої статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Згідно з частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Схожі за змістом правовідносини врегульовано частиною першою статті 70 СК України.

Як передбаченочастиною першоюстатті 57СК України,особистою приватноювласністю дружини,чоловіка є:майно,набуте нею,ним дошлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло,набуте нею,ним зачас шлюбувнаслідок йогоприватизації відповіднодо ЗаконуУкраїни «Проприватизацію державногожитлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо майно,яке буловласністю одногоз подружжя,за часшлюбу істотнозбільшилося усвоїй цінностівнаслідок трудовихабо грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (стаття 25 КпШС України).

Аналогічні приписи закріплені у статті 62 СК України.

Згідно зі статтею 71 Закону України 2 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Із положень пункту 1 глави 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22лютого 2012 року за №282/20595), слідує, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули до нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Статтями 1216, 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Із положень частини першої статті 1267 ЦК України слідує, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

В силу частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Як передбачено статтями 1235, 1236 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно достатті 12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

До 1 січня 2004 року майнові права та обов`язки подружжя регулювалися КпШС України та Законом №697-ХІІ. Ці нормативні акти встановлювали час виникнення майнових прав і обов`язків подружжя з часу державної реєстрації шлюбу.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 22 КпШС України (стаття 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки сторін є рівними.

У свою чергу, майно, придбане одним із подружжя до шлюбу чи за час шлюбу але за кошти, що належали йому особисто, на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю цього подружжя.

Законом (частина перша статті 25 КпШС України, частина перша статті 62 СК України) встановлено спеціальні умови, з настанням яких об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Так, умовою визнання особистого майна одного з подружжя об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є істотне збільшення його вартості (якісних характеристик) унаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (тенденцій загального подорожчання конкретного майна).

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 8листопада 2017 року (справа №6-1447цс17), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року (справа №214/6174/15-ц) зазначила, що зі змісту статті 62 СУ України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо порядку доказування набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно.

За змістом цього висновку конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивачка мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Отже, саме на позивачку покладався обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_8 набув право власності на статутний капітал ПП «КАВЕМ» до шлюбу з ОСОБА_2 (підприємство створено 22 лютого 2001 року, а шлюб зареєстровано 3 листопада 2001 року).

11 лютого 2008 року, тобто на час шлюбу ОСОБА_8 і ОСОБА_2 , статутний капітал підприємства збільшено з 9400 грн до 95000 грн.

Водночас у справі відсутні будь-які докази того, що таке збільшення вартості статутного капіталу ПП «КАВЕМ» пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами подружжя або затратами ОСОБА_2 .

Не виключним є той факт, що збільшення вартості статутного капіталу ПП«КАВЕМ» відбулося внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи одного з них, а також внаслідок тенденцій загального удорожчання підприємства, зміни його якісних характеристик або інфляційних процесів.

ОСОБА_2 , яка посилається на виникнення спільної сумісної власності подружжя на статутний капітал ПП «КАВЕМ», не довела, що у збільшення вартості статутного капіталу підприємства були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Отже, ОСОБА_2 не спростувала презумпцію особистої приватної власності ОСОБА_8 на статутний капітал ПП «КАВЕМ».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність статутного капіталу ПП «КАВЕМ» до спільної сумісної власності подружжя та законність виданого 13 травня 2021 року приватним нотаріусом Оксанюк А.А. відповідачці ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частки в статутному капіталі підприємства.

При цьому суд необґрунтовано обмежився лише встановленням факту збільшення статутного капіталу ПП «КАВЕМ» без з`ясування підстави та джерела такого збільшення. Також суд безпідставно поклав обов`язок по доказуванню збільшення статутного капіталу підприємства за рахунок особистих внесків ОСОБА_8 на ОСОБА_4 , а не на ОСОБА_2 , яка намагається спростувати презумпцію особистої приватної власності подружжя.

Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється як за заповітом, так і за законом. Об`єктом спадкування можуть бути права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті.

Право на спадкування виникає насамперед у спадкоємців за заповітом (особистим розпорядженням спадкодавця своїм майном). У разі відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово. Ці спадкоємці набувають право на спадщину в рівних частках. Батьки, дружина та діти спадкодавця відносяться до спадкоємців першої черги за законом.

Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку.

З огляду на те, що після смерті ОСОБА_8 спадщина на статутний капітал ПП «КАВЕМ» відкрилася в цілому, а також з урахуванням кола спадкоємців за законом, які прийняли цю спадщину, і неоформлення ОСОБА_9 права на неї за життя, позивачка ОСОБА_4 як спадкоємиця останньої за заповітом набула права на частки статутного капіталу підприємства.

Висновок суду першої інстанції про правомірність видачі 13 травня 2021 року приватним нотаріусом Оксанюк А.А. позивачці ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частки статутного капіталу ПП «КАВЕМ» і про непорушення прав останньої у спірних правовідносинах є неправильним.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Зібрані докази вказують на те, що 13 травня 2021 року приватний нотаріус Оксанюк А.А. зареєструвала у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань зміни відомостей про ПП«КАВЕМ», зокрема зміни щодо складу засновників (учасників) підприємства та розміру їх внеску до статутного капіталу підприємства.

Тому задоволення позову ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва від 13 травня 2021 року про право власності ОСОБА_2 на частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» і визнання за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 права власності на частки в статутному капіталі підприємства не призведе до реального відновлення порушеного права позивачки, оскільки для вирішення існуючого корпоративного спору про право на частку в статутному капіталі підприємства вона змушена буде знову звертатися за захистом до суду.

Отже, в цій частині позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню через обрання останньою неефективного способу захисту порушеного права.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Суд першої інстанції при розгляді справи не дотримався норм матеріального та процесуального закону, хоча зробив правильні висновки по суті вирішеного спору. У зв`язку з цим, мотивувальну частину рішення суду слід змінити.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15квітня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Мазурок О.В.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 39