Постанова

від 09.10.2024 по справі 423/3591/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 423/3591/17

провадження № 61-9989 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Попаснянська комунальна установа «Дитяча юнацько-спортивна школа»,

третя особа - відділ культури, молоді, спорту та освіти Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Закопайло Віталій Анатолійович, на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 травня 2021 року у складі судді Луньової Д. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І.,Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Попаснянської комунальної установи «Дитяча юнацько-спортивна школа» (далі - Попаснянська ДЮСШ) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 12 січня 2011 року був прийнятий на роботу на посаду сторожа Попаснянської ДЮСШ.

Відповідно до наказу відповідача від 14 листопада 2017 року № 49 його звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату сторожів.

Вказував, що його звільнення було незаконним через порушення процедури звільнення, а саме: йому не була запропонована інша робота при звільненні та було порушено порядок проведення засідання профспілкового комітету з розгляду питання про надання згоди на звільнення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ «Про звільнення з роботи з зв`язку зі скороченням штату працівників» від 14 листопада 2017 року № 49; поновити його на посаді сторожа Попаснянської ДЮСШ; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов необґрунтований, оскільки відповідачем було дотримано усіх вимог законодавства. Так, на час прийняття рішення про скорочення штатних одиниць, на підприємстві були три одиниці посади сторожа, на яких працювали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Всі ці штатні посади були скорочені. Інші вакантні посади в установі були відсутні. Підстав для переважного права у ОСОБА_1 на залишення на роботі при вивільненні працівників судом не встановлено.

У відповіді на запит суду голова первинної профспілкової організації Попаснянської ДЮСШ повідомила, що первинна профспілкова організація надала попередню згоду на проведення скорочення чисельності обслуговуючого персоналу - посад сторожів в кількості трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідно до вимог закону.

Посилання позивача на порушення процедури проведення засідання профспілкового комітету в частині участі в ньому ОСОБА_4 , яка не була членом профспілкової організації, та проведення засідання без його особистої участі, суд вважав необґрунтованими. Матеріалами справи підтверджується особиста участь позивача, члена профспілкової організації, в засіданні комітету профспілки від 04 вересня 2017 року, а згідно виписки з протоколу профспілкового засідання від 19 грудня 2016 року ОСОБА_5 обрано її членом, згідно довідки вона виконує обов`язки заступника голови профспілки.

Вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 від 14 листопада 2017 року № 49, яка визнана судом необґрунтованою, та у задоволенні якої відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у Попаснянській ДЮСШ дійсно було скорочення штату. Про вказане скорочення позивача завчасно попереджено. Також йому було повідомлено про те, що відсутні вільні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивача, а доводи апеляційної скарги даного факту не спростовують.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він, як член профспілки, міг бути звільнений лише за згоди профспілкового органу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки з протоколу № 10 засідання комітету профспілки Попаснянської ДЮСШ від 04 вересня 2017 року та витягу з протоколу, на якому були присутні 4 члена профспілкового комітету - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вбачається, що профспілковий комітет дав згоду на проведення скорочення чисельності обслуговуючого персоналу («за» - три члена, «проти» - нуль членів, ОСОБА_1 не приймав участі у голосуванні, покинув зал засідання, не дослухавши до кінця). Тобто згода на звільнення була надана.

Доводи апеляційної скарги про те, що у штатному розписі станом на 01 грудня 2017 року у відповідача була вакантна посада підсобного робітника, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки саме одночасно з попередженням про звільнення (13 вересня 2017 року) у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Посилання ОСОБА_1 на те, що сторожа ОСОБА_3 було переведено на посаду підсобного робітника з 14 листопада 2017 року, а не його, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідач пояснив це тим, що ОСОБА_3 раніше працював підсобним робітником, а тому саме він мав в силу статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі, надавши відповідні докази.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, щосуд першої інстанції не надав оцінки доводами позивача, що у штатному розписі відповідача під час скорочення була вакантна посада підсобного робітника, яка йому не була запропонована. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що за вимогами статті 49-2 КЗпП України обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Тому помилковим є висновок апеляційного суд при відхиленні відповідного доводу позивача, що відповідач лише одночасно з попередженням про звільнення (13 вересня 2017 року) мав пропонувати працівникові іншу роботу; посилання апеляційного суду на пояснення відповідача, що ОСОБА_3 раніше працював підсобним робітником, а тому саме він в силу статті 42 КЗпП України мав переважне право на залишення на роботі, є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд не навів відповідних обставин та доказів, зокрема, чи була у відповідача вакантна посада підсобного робітника під час скорочення позивача, чи пропонували ця посада ОСОБА_3 , чи пропонувалась або могла бути запропонована ця робота позивачу, чи були у відповідача підстави для оцінки переважного права на залишення на роботі сторожів, які підлягали скороченню, у зв`язку з наявністю вакантної посади підсобного робітника та чи проводив відповідач таку оцінку відповідно до положень статті 42 КЗпП України. Апеляційний суд не надав оцінки доводами позивача, що відповідач при його звільненні та переведенні ОСОБА_3 підсобним робітником мав також врахувати, що ОСОБА_3 , крім посади сторожа, одночасно обіймав посади двірника (0,25 ставки посадового окладу) та слюсаря-сантехника (0,25 ставки посадового окладу).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників; роботодавцем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, та позивачем не доведено наявність в нього переважного права на залишення на роботі, а тому суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Також апеляційний суд зазначив, що відповідно до листа Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на запит суду, діяльність відповідача призупинено з 01 травня 2022 року, а тому у суду апеляційної інстанції відсутня можливість перевірити обставини та докази, зокрема наявності у відповідача вакантної посади підсобного робітника на час скорочення позивача, яка пропонувалась або могла бути запропонована позивачу; чи були у відповідача підстави для оцінки переважного права на залишення на роботі сторожів, які підлягали скороченню, у зв`язку з наявністю вакантної посади підсобного робітника, та чи проводив відповідач таку оцінку відповідно до положень статті 42 КЗпП України.

Водночас в контексті доводів апеляційної скарги про те, що на час звільнення позивача існувала вакантна посада підсобного робітника, яку адміністрація установи повинна була запропонувати позивачу, проте цього не зробила, а надала перевагу іншому працівникові ОСОБА_3 , який на той час вже перебував у трудових відносинах із відповідачем, обіймаючи посади двірника та слюсаря-сантехніка, апеляційний суд зазначив, що виходячи з положень статті 42 КЗпП України та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи саме ОСОБА_3 повинен був зайняти цю посаду, оскільки вже мав досвід роботи на посаді підсобного робітника і відповідно є працівником з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, при цьому чинне законодавство не обмежує кількість посад, на яких працівник може працювати за суміщенням одночасно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Закопайло В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 423/3591/17 із Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що із наданого відповідачем штатного розпису станом на 01 вересня 2017 року (тобто до скорочення посад сторожів) вбачається, що в цій установі на посаді підсобного робітника працював ОСОБА_8 , який був звільнений з займаної посади 06 жовтня 2017 року відповідно до наказу від 06 жовтня 2017 року № 45, про що свідчить запис № 5 у трудовій книжці ОСОБА_8 . Зазначена обставина свідчить про те, у період з 07 жовтня 2017 року до 13 листопада 2017 року в Попаснянській ДЮСШ була вакантна посада підсобного робітника, але відповідач не запропонував її позивачу та не перевів позивача на цю посаду за його згодою, чим порушив вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України. При цьому, інший сторож ОСОБА_3 , який, як і позивач, теж був попереджений про своє майбутнє звільнення, крім посади сторожа, одночасно обіймав посади двірника (0, 25 ставки посадового окладу) та слюсаря-сантехника (0, 25 ставки посадового окладу), що підтверджується відомостями, зазначеними в наданому відповідачем штатному розписі станом на 01 вересня 2017 року. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_3 , навіть будучи в подальшому звільненим з посади сторожа у зв`язку із скороченням штату, все одно залишився у трудових відносинах з відповідачем, продовжуючи після 14 листопада 2017 року обіймати посади двірника та слюсаря-сантехника, що підтверджується відомостями, зазначеними в наданому відповідачем штатному розписі станом на 01 грудня 2017 року. Однак ще до видання наказу від 14 листопада 2017 року № 49 «Про звільнення у зв`язку із скороченням штату сторожів» ОСОБА_3 був безпідставно переведений відповідачем на вакантну посаду підсобного робітника відповідно до наказу від 13 листопада 2017 року № 50.

Суд першої інстанції під час розгляду цієї справи не прийняв до уваги наявність зазначених обставин та не надав їм належної правової оцінки, помилково стверджуючи про відсутність у відповідача вакантних посад на момент звільнення позивача. При цьому, апеляційний суд при повторному перегляді справи фактично погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем під час звільнення позивача були дотриманні вимоги діючого законодавства про працю. Водночас, апеляційний суд фактично встановив, що у відповідача на час звільнення позивача дійсно існувала посада підсобного робітника.

Вказує, що позивач на час свого звільнення не був обізнаний про наявність у відповідача вакантного робочого місця, а тому не був зобов`язаний надавати суду докази наявності у нього більш високого рівня кваліфікації та продуктивності праці; питання щодо наявності у будь-кого з сторожів переважного права на залишення на роботі адміністрацією установи не розглядалось, порівняльний аналіз серед таких працівників не проводився та ніяких рішень з цього приводу адміністрацією не приймалося; сама по собі посада підсобного робітника згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників не потребує наявності будь-якої спеціальної освіти та досвіду і стажу роботи, у зв`язку з чим лише один факт того, що ОСОБА_3 раніше вже працював в установі на посаді підсобного працівника, не створювала для нього переважного права на залишення на роботі.

Позивачем враховується, що відповідно до листа Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області діяльність відповідача призупинено з 01 травня 2022 року, проте вважає, що ця обставина не може вплинути на розгляд справи по суті з прийняттям законного, всебічного та об`єктивного рішення, у з урахуванням[ГЮО1] наданих сторонами доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 12 січня 2011 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду сторожа до Попаснянської ДЮСШ.

З подання від 26 червня 2017 року № 24, від 27 червня 2017 року № 25 та від 01 вересня 2017 року № 61 вбачається, що директор Попаснянської ДЮСШ звертався до профспілкового комітету та начальника відділу освіти з проханням розглянути питання про внесення змін до штатного розпису, а саме: скоротити 3 одиниці сторожів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та перейти на послуги охоронної фірми.

Попаснянською ДЮСШ прийнято рішення про внесення змін до штатного розпису, а саме: скорочення трьох одиниць посад сторожів та укладення договору на послуги охорони (укладений 14 листопада 2017 року з ТОВ «Охоронне агентство «Броня мега люкс»») з метою економії бюджетних коштів та розширення штату викладачів.

Наказом від 04 вересня 2017 року № 93а «Про попередження про скорочення ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 » попереджено, зокрема, ОСОБА_1 - сторожа про скорочення штату і вивільнення працівників з 13 листопада 2017 року. З цим наказом позивач ознайомлений під підпис.

Згідно з протоколом засідання комітету профспілки ПКУ «Дитяча юнацько-спортивна школа» від 04 вересня 2017 року № 10 та витягу з указаного протоколу, на якому були присутні 4 члена профспілкового комітету - ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , профспілковий комітет дав згоду на проведення скорочення чисельності обслуговуючого персоналу («за» - три члена, «проти» - нуль членів, ОСОБА_1 не приймав участі у голосуванні, покинув зал засідання, не дослухавши до кінця).

Попередженням про скорочення штату сторожів від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до статті 49 КЗпП України повідомлений під підпис про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України 13 листопада 2017 року та повідомлений про відсутність у Попаснянській ДЮСШ вакантних посад.

Наказом від 13 листопада 2017 року № 104 уповноважено бухгалтера внести відповідні зміни до штатного розпису Попаснянської ДЮСШ з 14 листопада 2017 року, скоротити три штатних одиниці сторожів та наказом від 30 серпня 2017 року № 85а внести додатково з 01 вересня 2017 року одну штатну одиницю ставки тренера з баскетболу.

Штатним розписом Попаснянської ДЮСШ станом на 01 вересня 2017 року передбачено три штатні одиниці сторожа.

Штатним розписом, затвердженим начальником відділу освіти Попаснянської РДА станом на 14 листопада 2017 року, не передбачено жодної штатної одиниці посади сторожа.

Згідно з наказом від 14 листопада 2017 року № 49 «Про звільнення з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників» ОСОБА_1 - сторож, звільнений 14 листопада 2017 року у зв`язку з скороченням штату сторожей відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Наказано виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку за два останніх місяці у розмірі 3 478, 30 грн та компенсацію за 18 календарних днів невикористаної відпустки за період з 15 січня по 14 листопада 2017 року у розмірі 1 991, 34 грн. Підстава - згода профспілкового комітету (протокол від 04 вересня 2017 року№ 10).

Згідно з відповіддю на запит суду Попаснянська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області листом від 10 червня 2024 року № 02.01-03/578 повідомила, що відповідно до розпорядження керівника Попаснянської міської ради військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 14 травня 2022 року № 24, з 01 травня 2022 року та до окремого розпорядження призупинено фінансування видатків підприємств, установ та закладів, що утримуються за рахунок місцевого бюджету та не виконують завдання, визначенні статутними документами, зокрема установ та закладів дошкільної, позашкільної освіти, культури, молоді та спорту, зокрема й комунальної установи «Попаснянська дитячо-юнацька спортивна школа імені Героя АТО Темура Юлдашева» Попаснянської міської територіальної громади Луганської області. Таким чином, з 01 травня 2024 року, вказана комунальна установа не здійснює свою діяльність, працівників установи частково звільнено, з іншими - призупинено трудові відносини в порядку, визначеному Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно доданого до листа розпорядження керівника Попаснянської міської ради військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 04 вересня 2022 року № 98, Хандрамай Ірину , яка була директором комунальної установи «Попаснянська дитячо-юнацька спортивна школа імені Героя АТО Темура Юлдашева», звільнено з посади за угодою сторін з 05 вересня 2022 року.

У листі також зазначено, що у зв`язку з призупиненням роботи установи, звільненням працівників, втратою установчих та бухгалтерських документів, призначення виконуючого обов`язки керівника установи здійснено не було. Вказана комунальна установа фактично не здійснює свою діяльність з травня 2022 року, перереєстрацію на підконтрольній Уряду України території не проходила, здійснення процедури припинення установи, як юридичної особи не є можливим через окупацію території Попаснянської міської територіальної громади та втрату правовстановлюючих, фінансових та кадрових документів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Закопайла В. А. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У частині другій статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.

Указане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації праці. Попередженням про скорочення штату сторожів від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено під підпис про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України 13 листопада 2017 року та повідомлено про відсутність у Попаснянській ДЮСШ вакантних посад. При цьому, як встановлено судами, на підприємстві були три одиниці посади сторожа, на яких працювали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і всі ці штатні посади були скорочені. Згода первинної профспілкової організації Попаснянської ДЮСШ на проведення скорочення посад сторожів в кількості трьох осіб, у тому числі і позивача, надана 04 вересня 2017 року, отже вимоги статті 43 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано.

Із наданих доказів судами також встановлено, що на час прийняття рішення про скорочення посади позивача та його попередження про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в Попаснянській ДЮСШ були відсутні вільні посади за відповідною професією чи спеціальністю позивача.

Встановивши, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників, роботодавцем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, та позивачем не доведено наявність в нього переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В контексті доводів ОСОБА_1 про те, що після скорочення посад сторожів в Попаснянській ДЮСШ на посаду підсобного робітника був переведений один із сторожів ОСОБА_3 , судами зазначено, що із копії трудової книжки ОСОБА_3 встановлено, що його було переведено на посаду сторожа у 2016 році з посади підсобного робітника у зв`язку з виробничою необхідністю та вже після скорочення чисельності штату сторожів останнього було переведено на попередньо займану ним посаду підсобного робітника з 14 листопада 2017 року.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду (частина перша статті 417 ЦПК України), встановив, що відповідно до листа від 10 червня 2024 року № 02.01-03/578, наданого на запит апеляційного суду, Попаснянська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області повідомила, що відповідно до розпорядження керівника Попаснянської міської ради військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 14 травня 2022 року № 24, з 01 травня 2022 року Попаснянська ДЮСШ не здійснює свою діяльність, працівників установи частково звільнено, з іншими - призупинено трудові відносини в порядку, визначеному Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», директора установи звільнено з посади за угодою сторін з 05 вересня 2022 року відповідно до розпорядження керівника Попаснянської міської ради військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 04 вересня 2022 року № 98. У листі також зазначено, що у зв`язку з призупиненням роботи установи, звільненням працівників, втратою установчих та бухгалтерських документів, призначення виконуючого обов`язки керівника установи здійснено не було. Вказана комунальна установа фактично не здійснює свою діяльність з травня 2022 року, перереєстрацію на підконтрольній Уряду України території не проходила, здійснення процедури припинення установи, як юридичної особи, не є можливим через окупацію території Попаснянської міської територіальної громади та втрату правовстановлюючих, фінансових та кадрових документів.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку про неможливість достеменно встановити обставини того, чи пропонувалась вакантна посада підсобного робітника позивачу, чи були у відповідача підстави для оцінки переважного права на залишення на роботі сторожів, які підлягали скороченню, у зв`язку з наявністю вакантної посади підсобного робітника, та чи проводив відповідач таку оцінку відповідно до положень статті 42 КЗпП України.

Судами не встановлено та позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема не надано доказів наявності в нього більш високого рівня кваліфікації та продуктивності праці або підстав, визначених частиною другою статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Будь-яких обмежень щодо звільнення позивача судами також не встановлено, а позивачем не доведено.

Водночас апеляційним судом враховано, що ОСОБА_3 вже мав досвід роботи на посаді підсобного робітника і відповідно є працівником з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, тому адміністрація установи могла надати переважне право на залишення на роботі саме ОСОБА_3 , перевивши на вакантну посаду підсобного робітника з 14 листопада 2017 року.

При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відбулося із дотриманням норм трудового законодавства.

Із такими висновками судів погоджується і Верховний Суд. Також є правильними висновки судів щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, які є похідними від основної позовної вимоги про поновлення на роботі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Закопайло Віталій Анатолійович, залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

[ГЮО1]