Рішення

від 09.08.2010 по справі 2-2187/10

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:2-2187/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2010 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді САВЛУКТ.В.

при секретарях Зельді Є.С., Хлєбік Я.О., Потапові І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину нерухомого майна,

встановив:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просила поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши частку майна, що є у спільній сумісній власності, а саме: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 виділити на праві власності ОСОБА_1 , а 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 виділити на праві власності ОСОБА_2 , а також стягнути судові витрати з відповідача.

16 червня 2010 року в судовому засіданні позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до поданої заяви, позивач просила суд: «Поділити, майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що є у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначивши за ОСОБА_1 2/3 частки квартири, за ОСОБА_2 1/3 частку квартири, припинивши право спільної сумісної власності. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи в суді», (а.с.31-32)

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що з 22 листопад 1996 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбу, від шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 листопада 2003 року шлюб з відповідачем було розірвано. За час спільного сумісного проживання, на ім`я ОСОБА_2 було оформлено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що оформлено договором купівлі-продажу від 02 липня 1999 року. Позивач вважає, що спірна квартира є спільним-сумісним майном подружжя, тому реєстрація права власності на спірну квартиру лише на ім`я відповідача не спростовує презумпцію належності цього майна до спільної сумісної власності подружжя. 04 березня 2009 року позивач, маючи за мету зареєструвати неповнолітню доньку за адресою спірної квартири, звернулась до ЖРЕО № 418 , де їй повідомили про зміну власника квартири та надали рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 08 липня 2008 року, яким визнано стягнути заборгованість з відповідача за договором позики шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, внаслідок чого право власності на спірну квартиру визнано за ОСОБА_4 . Таким чином, позивач дізналась про порушення її права власності на спірну квартиру лише 04 березня 2009 року, в подальшому на підставі апеляційної скарги позивача вищезазначене рішення суд було скасовано, а справу передано на новий розгляд. З метою уникнення в майбутньому рішень суду чи інших незаконних укладених угод зі сторони відповідача по відношенню до спільного майна подружжя, співвласником якого є позивач, позивач просить визнати за собою право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, яка перебуває не утриманні позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в попередньому судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити, мотивуючи тим, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки спірна квартира оформлена на його ім`я, є його приватною власністю, в подальшому в судові засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 22 листопада 1996 року по 27 листопада 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

27 листопада 2003 року шлюбі між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, (а.с.9)

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.8)

02 липня 1999 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, (а.с. 10)

14 травня 2002 року ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_2 частину квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування.

11 грудня 2002 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір міни квартири, відповідно до предмету договору, сторони договору здійснили обмін належних їм на праві власності квартир наступним чином: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 у таких частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - по , а ОСОБА_1 - ; ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_1 буде належати в результаті обміну ОСОБА_2 , а квартира АДРЕСА_2 буде належати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 у вищезазначених частках. ( а.с.11)

Відповідно до частини 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинного на час купівлі спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно частини 1 статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, якщо за рахунок зазначеного майна ким-небудь із подружжя зроблені вкладення для придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватись при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС)

Такі ж положення щодо визначення статусу майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачені й пунктом третім частини першої статті 57, частиною 1 статті 60 СК України.

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, виходячи з норм діючого законодавства, яке діяло на час придбання спірного майна, яким є квартира АДРЕСА_1 , а також норм сімейного кодексу України, яке чинне на даний час , суд вважає, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільного сумісної власності подружжя, оскільки придбане подружжям за час перебування у шлюбі. Доказів, які мали спростувати даний факт з боку відповідача до суду надано не було.

За вимог ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене за домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, та належить сторонам на праві спільної сумісної власності, при визначенні частки майна подружжя в розрізі даного спору суд вважає можливим відступитись від рівності їх часток в спільному майні подружжя, та визнати за позивачем 2/3 частини спірного квартири з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, яка знаходиться на утриманні позивача, що не заперечується відповідачем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину нерухомого майна є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст..88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., які сплачено позивачем при зверненні з даним позовом до суду, що підтверджується залученими до справи квитанціями про їх оплату.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, ст.ст. 57, 60, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст.1, 4, 11, 15, 58, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього на загальну суму 1820,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя