Рішення

від 11.10.2024 по справі 752/16584/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/16584/23

Провадження № 2/756/1758/24

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коцюби О.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Любаренко І.О. звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів. В обгрунтування позовних вимог, серед іншого, зазначено, що у 2014 році, маючи на меті придбання квартири, відповідач ОСОБА_4 , яка є рідною донькою позивачки, звернулася до ОСОБА_3 із проханням надати в борг грошові кошти для придбання квартири. Відповідач пояснювала своє прохання тим, що перебуває у Об`єднаних ОСОБА_5 , працює, та із часом зможе повернути матері гроші повністю. ОСОБА_4 хотіла придбати квартиру та оформити її на себе, щоб при поверненні із Об`єднаних ОСОБА_5 можна було проживати самостійно із своїм хлопцем. Відповідач обіцяла при поверненні купити матері іншу квартиру, або подарувати ту, що профінансовала її матір ОСОБА_3 . Інших близьких родичів ні донька ОСОБА_4 , а ні матір ОСОБА_3 не мають, а тому просто зобов`язані допомагати один одному. Розуміючи потребу доньки у грошових коштах, позивач ОСОБА_3 розраховувала, що після повернення грошових коштів, чи дарування їй квартири, вона зможе здавати квартиру в оренду та отримувати грошові кошти, прибавку до пенсії. ОСОБА_3 є пенсіонеркою похилого віку, інших джерел доходів не має, інших близьких родичів також не має та потребує догляду за станом здоров`я. Так, на виконання домовленості про надання грошових коштів у борг доньці, мати ОСОБА_3 почала систематично перераховувати грошові кошти, які були особистими заощадженнями позивачки, а також надавати їх готівкою у борг для придбання квартири, що підтверджується меморіальним ордером №444749 від 31.07.2014 на суму 50 000 доларів США 00 центів, меморіальним ордером №815949 від 10.12.2014 на суму 9 500 доларів США 00 центів, меморіальним ордером №1 від 23.02.2015 на суму 5 380 доларів США 00 центів, меморіальним ордером №178055 від 06.03.2015 на суму 6 400 доларів США 00 центів. Після внесення грошових коштів до Банку, вони переводилися безпосередньо ОСОБА_4 за допомогою міжнародної системи міжбанківських переказів SWIFT у Дубай (Об`єднані Арабські Емірати), що підтверджується проведеними міжнародними банківськими транзакціями. Крім того, під час чергового візиту доньки ОСОБА_4 до своєї матері ОСОБА_3 01.08.2020 позивач передала відповідачу готівкові кошти у розмірі 32 000 доларів США 00 центів купюрами номіналом по 100 доларів США в квартирі АДРЕСА_1 . Таким чином, загальний розмір суми коштів наданих у борг для придбання квартири склав 103 280 доларів США 00 центів. Починаючи з 04.08.2020 відповідач ОСОБА_4 почала повертати грошові кошти, надані в борг її матір`ю, по міжнародній банківській системі грошових переказів INTEL EXPRESS. 04.08.2020 відповідно до заяви на отримання грошового переказу № 434097868 повернуто ОСОБА_3 5000 доларів США 00 центів, 17.08.2020 відповідно до заяви на отримання грошового переказу №803565889 повернуто 5000 доларів США 00 центів, 20.08.2020 відповідно до заяви на отримання грошового переказу №103796106 повернуто 3000 доларів США 00 центів, 06.10.2020 відповідно до заяви на отримання грошового переказу №659014148 повернуто 5000 доларів США 00 центів, 15.10.2020 відповідно до заяви на отримання грошового переказу №187531955 повернуто 5000 доларів США 00 центів. Загальний розмір повернутих коштів склав 23 000 доларів США 00 центів. Відповідач ОСОБА_4 обіцяла замість оплати частини боргу розрахуватись із матір`ю ОСОБА_3 подарунком квартири АДРЕСА_2 . Після підписання Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 30.07.2020 та перемовин матері із дочкою, ОСОБА_3 зрозуміла, що донька ОСОБА_4 ввела її в оману та купила квартиру значно за менші кошти, аніж отримала від матері. Після емоційних з`ясувань стосунків позивач таки вмовила відповідача повернути частину коштів, які не були використані на придбання квартири. Так, в період з 04.08.2020 донька починає повертати надані в борг грошові кошти та в строк до 15.10.2020 сумарно повернула 23 000 доларів США. Таким чином, загальна заборгованість склала 80 320 доларів США. Надалі відповідач повідомила, що за решту коштів, близько 20 000 доларів США, вона зробить ремонт у квартирі та подарує її позивачу, оскільки за станом здоров`я та віком позивач самостійно не може виконати роботи такого характеру. В подальшому ОСОБА_4 зареєструвала за собою квартиру АДРЕСА_2 , що відповідно до Інформаційної довідки №341888360 від 07.08.2023 відбулося 15.05.2023. Починаючи із середини травня 2023 року позивач наполягала на поверненні грошових коштів, наданих в борг, або виконанні зобов`язання із погашення заборгованості шляхом укладання договору дарування квартири. В свою чергу відповідач категорично заперечувала щодо виконання нею боргових зобов`язань у будь-якій формі, що і стало підставою для звернення із позовом до суду. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_6 заборгованість (борг) у розмірі 2 939 384,07 грн. (80 380 доларів США, станом на момент звернення до суду офіційний курс долара США - 36,5686 гривень за 1 долар США), а також понесені судові витрати.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16.08.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення коштів.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.10.2023 повернуто ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , її апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16.08.2023, без розгляду.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.11.2023 клопотання представника відповідача про направлення за підсудністю цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, задоволено. Цивільну справу № 752/16584/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, - передано за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16.01.2024 прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення коштів, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

11.04.2024 представник відповідача у судовому засіданні подав заяву про застосування строку позовної давності.

Протокольною ухвалою суду від 11.04.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

27.05.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі щодо строків позовної давності.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому, серед іншого, зазначав, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження позовних вимог. У призначеннях платежів вказано іноземною мовою "допомога родичів", що є безповоротною фінансовою допомогою, тобто це або договір дарування або договір пожертви. Відтак, за відсутності події правочину необхідно відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.

Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Підставою позову слугують обставини, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 досягнуто домовленості про надання грошових коштів у борг. Виконання зобов`язань по передачі грошових коштів позичальнику здійснювалось шляхом їх перерахування на банківський рахунок ОСОБА_4 за допомогою міжнародних банківських переказів у розмірі 71 280 доларів США, а також шляхом надання особисто готівкою грошових коштів у розмірі 32 000 доларів США, загальна сума позики складала 103 280 доларів США.

На підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_4 позивачем долучено копії меморіальних ордерів, а саме:

- Меморіальний ордер №444749 від 31.07.2014 на суму коштів 50 000 доларів США, платник: ОСОБА_3 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 31.07.2014. ОСОБА_3 (Help to relatives)»;

- Меморіальний ордер №815949 від 10.12.2014 на суму коштів 9 500 доларів США, платник: ОСОБА_3 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 10.12.2014. ОСОБА_3 (Help to relatives)»;

- Меморіальний ордер №1 від 23.02.2015 на суму коштів 5 380 доларів США, платник: ОСОБА_3 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 23.02.2015. ОСОБА_3 (Help to relatives)»;

- Меморіальний ордер №178055 від 06.03.2015 на суму коштів 6 400 доларів США, платник: ОСОБА_3 , призначення платежу : «Переказ зг. ПД №1 від 06.03.2015. ОСОБА_3 ( Help to relatives )» ( а.с. 15-18, том 1).

Також у матеріалах справи містяться копії квитанцій про проведення вищезазначених переказів за допомогою міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів SWIFT ( а.с. 19-22, том 1).

Крім того, зі слів позивача, 01.08.2020 ОСОБА_3 передала своїй доньці ОСОБА_4 готівкові кошти у розмірі 32 000 доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США в квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 Цивільного кодексу України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 року в справі № 194/1126/18. Тобто судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм статтей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику. Правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17.

За встановлених судом обставин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмовий договір позики не укладався, підставою виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення коштів позивач вважає меморіальні ордери та квитанції, які свідчать про здійснення міжнародних банківських транзакцій, які в свою чергу підтверджують факт переведення коштів на банківський рахунок відповідача. Крім того, як зазначає позивач, відповідачеві також було передано особисто готівкові кошти.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі N 393/126/20 (провадження N 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Таким чином, по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові від 09.08.2023 № 755/16831/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступних висновків.

Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Як зазначалося вище, позивачем на підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_4 долучено копії меморіальних ордерів та квитанції про проведення вищезазначених переказів за допомогою міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів SWIFT. Решта коштів, як зазначалося стороною позивача була передана особисто ОСОБА_3 ОСОБА_4 готівкою.

Стороною відповідача повідомлено про відсутність письмового договору та який у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався; відповідач заперечує факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечував факт перерахування грошових коштів у якості допомоги, сторонами один одному, як рідним людям.

Одночасно, слід зазначити, що у зазначених документах наявне призначення платежу про перерахування коштів - мовою оригіналу «help to relatives» (з англ. - допомога родичам). Крім того, зі змісту цих платіжних документів не прослідковуються відомості про те, що грошові кошти були передані саме в борг на умовах договору позики.

Виходячи з правової природи договору позики, зазначені копії меморіальних ордерів та квитанції про проведення вищезазначених переказів за допомогою міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів SWIFT, не можуть слугувати підставою виникнення між сторонами договірних відносин та обов`язок одержувача повернути отримані кошти.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів передачі ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_4 готівкою у розмірі 32 000 доларів США.

Доводи сторони позивача про те, що відповідач отримував у борг грошові кошти у позивача, обґрунтовувались, серед іншого письмовими поясненнями громадян ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 відібраними адвокатом, що суперечить зазначеним вище положенням ЦК України.

Також, слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19) дійшов висновку, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики.

Крім того, відповідно до ст.ст. 90-93 ЦПК України встановлений спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 69 ЦПК України свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з`явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов`язаний завчасно повідомити про це суд.

Відібрання письмових пояснень адвокатом не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи поставити питання свідкам стосовно обставин справи, що суперечить приписам ст.43 ЦПК України.

За таких обставин, у межах даного спору суд не приймає як докази у справі письмові пояснення громадян ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Стосовно тверджень сторони позивача, про те, що відповідач неодноразово визнавала борг та обіцяла повернути грошові кошти, що підтверджується аудіозаписом, слід зазначити, наступне.

Зазначений аудіозапис був відтворений у судовому засіданні під час розгляду справи по суті.

Представник відповідача не визнав, що особою, голос якої було відтворено є відповідач.

У даному випадку для ідентифікації голосу на аудіозаписі необхідні спеціальні знання у сфері, іншій ніж право, і єдиним належним і допустимим доказом цьому може бути лише висновок судової фоноскопічної експертизи.

Згідно із ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, сторона позивача з клопотанням про призначення судової фоноскопічної експертизи, до суду не зверталася.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім того, суд не бере до уваги аргументи сторони позивача, що повернення відповідачем ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 23 000 доларів США, свідчить про перерахування їх на виконання зобов`язань за договором позики, оскільки як убачається з заяв на отримання грошових переказів, метою перераховування відповідачем позивачу зазначених коштів вказано «допомога родичам», стосовно чого не заперечив представник відповідача (а.с.23 -32, том 1).

Ураховуючи вищевикладене, позивач не підтвердив свого права вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, оскільки позивачем не надано письмового договору, який би посвідчував правову природу укладеного договору позики та підтверджував би факт укладання договору, містив би умови із зобов`язанням її повернення. Самі по собі усні домовленості між сторонами на суму коштів у вигляді 103280 доларів США, суперечить вимогам статті 1047 Цивільного кодексу України, оскільки кошти передані від фізичної особи обов`язково повинні підтверджуватися письмовою розпискою, яка в свою чергу підтверджує факт укладання договору позики, зміст його умов та факт отримання відповідачем певної грошової суми.

Таким чином, з огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надані позивачем меморіальні ордери та квитанції про перерахунок коштів, не підтверджують в розумінні положень статтей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду ґрунтується на досліджених судом наявних у справі доказах.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, судом відзначається, що принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

З огляду на вищевикладене, обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом справи, а тому суд вважає позов недоведеним, в зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що відмова в позові через пропуск позовної давності можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при одночасному пропуску позовної давності в позові слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018р у справі 575/476/16-ц.

Враховуючи наведене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на їх недоведеність позивачем.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11.10.2024.

Відомості про сторони:

1.Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 );

2.Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Суддя М.М. Ткач