Постанова

від 09.10.2024 по справі 320/11183/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11183/23 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2022 року № 40, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення;

- поновити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді помічника начальника військового наряду (помічника кулеметника) 1- го відділення 1-го патрульного взводу 9-ї патрульної роти 3-го патрульного батальйону, із званням старший солдат;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.02.2022 по дату ухвалення судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що позивачу у квітні 2022 року стало відомо про звільнення її з посади, однак, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду 18.02.2023.

З огляду на це, судом першої інстанції запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з цим адміністративним позовом.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано до суду першої інстанції заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду.

В даній заяві ОСОБА_1 зазначила про поважність причин пропуску строку звернення до суду та послалась на наступні обставини: введення воєнного стану в Україні та, у зв`язку з цим, вимушеність покинути м. Ірпінь Київської області, в якому вона проживала із чоловіком та малолітнім сином та оселитися тимчасово Черкаській області; постійні обстріли території України, запровадження режиму «повітряних тривог», відключення світла, води; вагітність, що спричинила постійні відвідування лікарів, відвідування медичних процедур, лікарняні; перебування чоловіка на військовій службі; народження другої дитини та необхідність самій цілодобово перебувати з новонародженою донькою та малолітнім сином.

Разом з тим, оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 03 травня 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві.

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що позивач не обґрунтувала, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск процесуального строку звернення до суду та не надала суду документальних доказів на обґрунтування такої позиції.

Також, суд першої інстанції прийняв до уваги доводи позивача про те, що перешкодою звернення до суду у позивача стала її вагітність, що спричинила постійні відвідування лікарів, відвідування медичних процедур, лікарняні. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що 30.07.2022 позивач народила доньку, відтак відпали обставини, що були перешкодою для звернення до суду.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною 1 статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 зазначив наступне: «...причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».

Таким чином, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Як було вищезазначено, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на ряд обставин.

По-перше, позивач зауважила, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду стало введення воєнного стану в Україні, оскільки, після 24 лютого 2022 року вона вимушена була покинути м. Ірпінь Київської області, в якому проживала із чоловіком і малолітнім сином до цього часу та оселитися тимчасово у Черкаській області. У зв`язку із військовою агресією рф, ОСОБА_1 пережила сильні хвилювання, стреси, що спричинило її неможливість звернутися за захистом своїх прав до суду вчасно.

По-друге, поважною причиною пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду стали постійні обстріли території України, запровадження режиму «повітряних тривог», а також відключення світла, води.

По-третє, перешкодою звернення до суду у позивача стала її вагітність, що спричинила постійні відвідування лікарів, відвідування медичних процедур, лікарняні.

Апелянт наголосила, що після народження доньки в неї настав важкий післяпологовий період, вона продовжила відвідувати лікарів, як з питань свого здоров`я, так здоров`я новонародженої доньки, що теж перешкоджало їй звернутися до суду. Причому, її чоловік поруч із нею не був, оскільки, є військовослужбовцем та перебуває на війні. Вона самостійно займалася новонародженою донькою та старшим сином - ОСОБА_4 (2015 р.н.), їй дуже складно справлятись, оскільки, з дітьми вона перебуває цілодобово. Відтак, позивач вказує, що, будучи з двома дітьми, не мала можливості звернутися до суду. Крім того, позивач є внутрішньо-переміщеною особою, з квітня 2022 року до тепер не проживає в місті Києві.

Слід зазначити, що довідками Військової частини НОМЕР_2 від 24.06.2023 №845 від 24.06.2023 №846 підтверджується, що старший солдат ОСОБА_5 з 31.03.2022 року перебуває на військовій службі по мобілізації, відряджений до Військової частини НОМЕР_3 та знаходиться на виконанні спеціальних завдань.

Перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідками від 19.04.2022 №7104-5001467268, №7104-5001467193, №7104-5001466926.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не обґрунтувала, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск процесуального строку звернення до суду, оскільки, як було зазначено вище, через військову агресію рф проти України позивач була вимушена покинути м. Ірпінь Київської області, в якому проживала із чоловіком і малолітнім сином та оселитися тимчасово у Черкаській області, а її чоловік з 31.03.2022 перебуває на військовій службі по мобілізації та знаходиться на виконанні спеціальних завдань.

Обставини щодо вагітності, проходження обстежень, народження доньки, перебування на лікуванні, часті відвідування лікарів підтверджуються наступними документами: протоколом ультразвукового обстеження від 29.04.2022; довідкою КНП «СБЛ ім. С. Бобоинської» від 02.05.2022; виписним епікрізом від 04.05.2022; довідками КНП «Смілянська БЛ ім. Софії Бобринської» від 04.05.2022 № 84, від 25.05.2022 №78; протоколами ультразвукового обстеження від 31.05.2022, від 09.06.2022, від 30.07.2022, від 09.11.2022; обмінною карткою вагітної ОСОБА_1 ; медичним свідоцтвом про народження № 201 від 30 липня 2022 року; свідоцтвом про народження ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ; медичною карткою амбулаторного хворого ОСОБА_4 №195/гл від 26.05.2022; ультразвуковим дослідженням органів малого тазу від 30.07.2022, від 18.08.2022; консультаційними висновками спеціаліста від 30.09.2022, від 04.11.2022, від 16.11.2022.; медичними картками амбулаторного хворого ОСОБА_4 №195/гл від 26.05.2022 та №195/гл від 10.01.2023; протоколом ультразвукового обстеження малого тазу від 06.12.2022, від 17.12.2022, від 10.01.2023; медичними картками ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ; Історіями розвитку дитини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та іншими медичними документами.

На переконання колегії суддів, вищевказані обставини в сукупності підтверджують поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.

Також, колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року вказав, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року, головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Окрім того, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.

У свою чергу, в абзаці п`ятому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод; у правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 06 квітня 2022 року, гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2023 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.