Постанова

від 06.12.2007 по справі 15/152-07-3577

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/152-07-3577

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 грудня 2007 р.                                                                                    № 15/152-07-3577  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кота О.В.

суддів:Владимиренко С.В.Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007р.

у справі№15/152-07-3577 господарського суду Одеської області

за позовомПриватного виробничо-торгівельного підприємства "Аргунь"

доВідкритого акціонерного товариства "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів"

провизнання права власності,

за участю представників:

позивачаМітілюк М.І. –директор, Сарвілін О.М., дов. №1 від 01.09.2007р.;

відповідачаНосенко І.І., дов. №77-юр від 04.12.2007р.;

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2007р. Приватне виробничо-торгівельне підприємство "Аргунь" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів" про визнання права власності на склад моделей –одноповерхову окремо стоячу споруду площею 720кв.м., з відкритою площадкою з твердим покриттям площею 550кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Артезіанська, 22.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та їх підстави, просив визнати за ним право власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артезіанська, 22, які складаються з: нежитлової двоповерхової будівлі складу –літера "А" загальною площею 929,5кв.м, адміністративної будівлі –літера "Б" площею 8,4кв.м, адміністративної будівлі –літера "В" площею 27,8кв.м, майстерні –літера "Г" площею 28,4кв.м, майстерні –літера "Д" площею 31,6кв.м, приміщення охорони –літера "Е" площею 8,2кв.м, разом загальною площею 1033,9кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 880кв.м з прилеглою територією площею 390кв.м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. у справі №15/152-07-3577 (суддя Петров В.С.) позовну заяву Приватного виробничо-торгівельного підприємства "Аргунь" до Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів" про визнання права власності задоволено. Визнано за Приватним виробничо-торгівельним підприємством "Аргунь" право власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артезіанська, 22, які складаються з: нежитлової двоповерхової будівлі складу –літера "А" загальною площею 929,5кв.м, адміністративної будівлі –літера "Б" площею 8,4кв.м, адміністративної будівлі –літера "В" площею 27,8кв.м, майстерні –літера "Г" площею 28,4кв.м, майстерні –літера "Д" площею 31,6кв.м, приміщення охорони –літера "Е" площею 31,6кв.м, приміщення охорони –літера "Е" площею 8,2кв.м, разом загальною площею 1033,9кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 880кв.м з прилеглою територією площею 390кв.м.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007р. у справі №15/152-07-3577 (колегія суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.) рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. у справі №15/152-07-3577 залишено без змін, апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.10.2007р. у справі №15/152-07-3577 виправлено описку у п.2 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. по цій справі та вказано даний пункт резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. по справі №15/152-07-3577 у наступній редакції: "Визнати за Приватним виробничо-торгівельним підприємством "Аргунь" (65023, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 23; код ЄДРПОУ 31368593) право власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Артезіанська, 22, які складаються з: нежитлової двоповерхової будівлі складу - літера "А" загальною площею 929,5кв.м, адміністративної будівлі - літера "Б" площею 8,4кв.м, адміністративної  будівлі - літера "В" площею  27,8кв.м, майстерні - літера "Г" площею 28,4кв.м, майстерні - літера "Д" площею 31,6кв.м, приміщення охорони - літера "Е" площею 8,2кв.м, разом загальною площею1033,9кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 880кв.м з прилеглою територією площею 390кв.м.".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказаний судовий акт скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України, та надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2002р. між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди споруди з правом викупу №50, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове володіння з правом викупу у власність склад моделей – окремо розташовану споруду з відкритою площею з твердим покриттям, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Артезіанська, 22, загальною площею 720м.кв, площа відкритого майданчика з твердим покриттям –550кв.м., розмір земельної ділянки, який передається у користування разом з орендованим об'єктом - 1270кв.м., балансова вартість орендованого об'єкту –160000грн., кількість поверхів орендованого об'єкту –один, стан орендованого об'єкта на момент передачі в оренду –необхідний капітальний ремонт приміщення складу.

Згідно з п.3.5, 3.6 цього договору при передачі орендованого об'єкту складається акт приймання-передачі, який підписується членами двосторонньої комісії, при цьому, орендований об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-прийому.

Зазначений об'єкт оренди, як встановлено судами попередніх інстанцій, переданий відповідачем в оренду ПВТП "Аргунь" згідно акту прийому-передачі від 04.06.2002р.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з незадовільним станом орендованого об'єкту згідно акту прийому-передачі комісії та з дозволу орендодавця орендар провів на орендованому об'єкті капітальний ремонт, внаслідок чого відремонтовано об'єкт оренди та створено нові об'єкти, а саме: нежитлова двоповерхова будівля складу загальною площею 929,5кв.м, адміністративна будівля площею 8,4кв.м., адміністративна будівля площею 27,8кв.м., майстерня площею 28,4кв.м., майстерня площею 31,6кв.м., приміщення охорони площею 8,2кв.м.

Крім того, відповідно до п. 4.1 вищезазначеного договору оренди строк оренди встановлений п'ять років з моменту прийняття орендованого об'єкту по акту прийому-передачі.

Пунктами 5.1-5.2 цього договору сторони встановили, що розмір орендної плати за орендований об'єкт за весь період оренди становить 160000грн., щомісячна оплата становить 2880грн.

Пунктом 7.1 даного договору сторони передбачили обов'язки орендаря, серед яких є обов'язок розробити та узгодити в установленому порядку проектну документацію на капітальний ремонт та реконструкцію орендованого об'єкта під виробничий цех (ділянку), який кореспондується з правом орендаря здійснювати без письмового дозволу орендодавця перебудову, добудову, обладнання та перепланування орендованого об'єкта згідно з затвердженою проектною документацією та дозволом на виконання робіт, отримані в установленому порядку (п.7.2 зазначеного договору).

Розділом 8 даного договору встановлено, що орендований об'єкт переходить у власність орендаря в тому випадку, якщо він вніс орендодавцю всю належну орендну плату, яка складається з балансової вартості зданого в оренду об'єкта, визначеної на момент укладення договору згідно з п.1.6 договору; порядок передавання та оформлення права власності на орендований об'єкт здійснюється сторонами сумісно, шляхом укладення договору купівлі-продажу протягом 30 днів з моменту внесення кінцевого орендного платежу.

У пункті 10 цього договору орендодавець гарантує, що орендований об'єкт нікому не проданий, не переданий, в заставі та в арешті не знаходиться, судові справи щодо нього відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позивач вніс повну суму орендної плати у розмірі 160000грн., в тому числі ПДВ 26666,67грн., що не оспорюється відповідачем та підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 05.03.2007р. між відповідачем та позивачем.

Позивач листом від 14.03.2007р. №125 запропонував відповідачу виконати розділ 8 зазначеного договору оренди та укласти з ним договір купівлі-продажу об'єкту оренди, розташованого за адресою: м. Одеса, вул.Артезіанська, 22. Однак, відповідач листом від 27.03.2007р. №647 відмовив позивачу в укладанні договору купівлі-продажу у зв'язку з невідповідністю договору оренди вимогам чинного законодавства та невиконання орендарем обов'язків за договором оренди, запропонував орендарю розірвати договір оренди.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, застосував приписи ЦК України, оскільки даний договір оренди продовжував діяти після набрання чинності цим кодексом з 01 січня 2004р.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у відповідності до ст.ст.629, 525, 526 ЦК України, повністю виконавши умови договору оренди, придбав у власність орендоване за вказаним договором майно, став добросовісним набувачем та правомірно набув право власності на спірне майно, зазначене у технічному паспорті, виданому КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 04.06.2007р., тоді як з пояснень відповідача та листа Фонду державного майна України №10-21-11412 від 19.07.2007р. відповідач не є власником спірного складу моделей, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Артезіанська, 22.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, залишаючи без змін зазначений судовий акт, посилався на приписи ст.179, ч.1, 2 ст.283, ч.1 ст.289 ГК України, зазначив, що станом на 05.03.2007р. позивач виконав зобов'язання за договором, так як сплатив повну вартість орендованого об'єкту, передбачену п.1.6 договору, та просив орендодавця виконати свій обов'язок за договором оренди –укласти договір купівлі-продажу. Доводи відповідача в обґрунтування неможливості укладення договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції відхилив, не прийнявши до уваги його посилання на те, що орендар не виконав умови договору щодо страхування об'єкту оренди, який з цієї причини слід розірвати,суд вказав, що позивачем були надані в судове засідання для огляду договори страхування орендованого об'єкту за період з 2002 року по 2007 рік та довідка ВАТ "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів" №711 від 12.06.2007р., яка підтверджує, що спірний об'єкт належить на праві власності відповідачу.

Поряд з цим, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги твердження відповідача, що він не є власником спірного майна, вказавши, що це спростовується п.10 спірного договору оренди, із зазначенням, навіть, якщо вказане майно і не належить відповідачу, однак згідно зі ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього, та дійшов висновку, що позивач як добросовісний набувач є власником спірного майна, оскільки спірне майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, тому спірне майно не може бути витребувано у позивача

Враховуючи зазначене, приписи ст. 392 ЦК України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про правомірне визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Проте висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, виходячи з наступного.

При прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції послався на ч.1 ст.289 ГК України, п.8.1, 8.2 договору оренди, стверджуючи про виконання позивачем договірних зобов'язань шляхом оплати повної вартості орендованого об'єкту, внаслідок чого застосовуючи ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України вважає правильним визнання за позивачем права власності на спірне майно. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є неправильним, оскільки судами на підставі дослідження п.8.2 договору оренди, визначено, що порядок передавання та оформлення права власності на орендований об'єкт здійснюється сторонами сумісно, шляхом укладення договору купівлі-продажу протягом 30 днів з моменту внесення кінцевого орендного платежу. Однак, сторонами не укладений договір купівлі-продажу орендованого об'єкту у відповідності до вимог ст.181 ГК України, обумовлений п.8.2 договору оренди.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, не свідчать про наявність рішення суду про спонукання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу спірного майна у відповідності до п.8.2 договору оренди та ст.181 ГК України.

Поряд з цим, слід визнати неправильним посилання судів попередніх інстанцій на приписи, запроваджені ст.330 ЦК України, згідно якої якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Суб'єктом відносин, що регулюються цією нормою, є добросовісний набувач. Добросовісним набувачем вважається той набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати. Встановлене судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів не свідчить про відчуження відповідачем, який не мав на це право, спірного майна позивачу.

Відповідно до положень ст.388 ЦК України, добросовісний набувач може набути право власності на майно, якщо відповідно до норм ЦК України воно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з цією статтею ЦК України, власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза його волею. Власник також має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про неправильність застосування судами попередніх інстанцій приписів, визначених ст.388 ЦК України, оскільки цією нормою запроваджено право лише власника майна витребувати це майно від добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, лише у разі, якщо це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, в даній нормі мова йде про витребування майна від добросовісного набувача в залежності від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності придбання цього майна набувачем.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій не свідчать про наявність підстав для застосування вказаної норми до спірних правовідносин.

Викладене свідчить про неправильність визнання судами попередніх інстанцій позивача добросовісним набувачем спірного майна з визнанням за ним права власності на це майно.

Поряд з цим, визнавши позивача добросовісним набувачем, суди попередніх інстанцій невірно застосували ст.392 ЦК України, якою визначено право власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою. При цьому, судами не враховано, що вказана норма підлягає застосуванню лише за умови, що особи (які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних правовідносинах. Тоді як обставини, встановлені судами попередніх інстанцій не свідчать про наявність підстав для застосування зазначеної норми матеріального права.

Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції в обґрунтування дійсності договору оренди та відхилення тверджень скаржника, викладених в апеляційній скарзі, про наявність у відповідача права власності на спірний об'єкт, якого суд дійшов на підставі довідки відповідача №711 від 12.06.2007р. про знаходження на балансі відповідача складу моделей, є неправильним, оскільки знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності, так як баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату.

Крім того, в обґрунтування наявності у відповідача права власності на вказаний об'єкт суд апеляційної інстанції неправильно послався на п.10 договору оренди, який не є правовстановлюючим документом, підтверджуючим право власності відповідача на цей об'єкт.

Відповідно до частини першої ст.11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Викладене свідчить про неправильність визнання судами за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого постанова Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007р., рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. та ухвала господарського суду Одеської області від 12.10.2007р. у справі №15/152-07-3577 підлягають скасуванню як такі, що прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а касаційна скарга –задоволенню. Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе прийняте нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного виробничо-торгівельного підприємства "Аргунь".

Керуючись ст. ст.1115, 1117, 1119-11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод радіально-свердлильних верстатів" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007р., рішення господарського суду Одеської області від 02.08.2007р. та ухвалу господарського суду Одеської області від 12.10.2007р. у справі №15/152-07-3577 скасувати.

Прийняти нове рішення у справі №15/152-07-3577, яким відмовити Приватному виробничо-торгівельному підприємству "Аргунь" у задоволенні позову.

Головуючий суддя                                                                    О. Кот

Судді                                                                                           С. Владимиренко

         С. Шевчук