Постанова

від 15.10.2024 по справі 930/456/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/456/22

Провадження № 22-ц/801/1843/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 рокуСправа № 930/456/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,

за участю секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Красіловським Вадимом Олександровичем, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 03 липня 2024 року у м. Немирові суддею цього суду Войницькою Т.Є. , дата складання його повного тексту 12 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 являється донькою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 має двох сестер та брата, які є відповідачами у справі.

20 листопада 2007 року рішенням Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_7 була позбавлена батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а згідно рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року ОСОБА_2 була усиновлена.

Батькові позивача ОСОБА_6 належала на праві приватної власності кв. АДРЕСА_1 . Згідно відомостей будинкової книги за цією адресою разом з ОСОБА_6 були зареєстровані та проживали також ОСОБА_7 (дружина) та ОСОБА_2 (донька). Тобто, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , а саме згадану вище квартиру, оскільки не заявляли відмову від неї.

ОСОБА_7 залишила на ім`я ОСОБА_1 . заповіт, посвідчений 09 листопада 2017 року секретарем Брацлавської селищної ради Немирівського району Вінницької області Костік Л.А. за зареєстрованим №97, у якому заповіла своїй дочці ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,7785 га, яка розташована на території Скрицької сільської ради, кадастровий номер 0523087200:01:001:0124.

Позивач вважає, що вона є єдиним спадкоємцем за законом, який має право на успадкування майна померлої матері, що не охоплене заповітом.

26 листопада 2021 року позивач звернулася до Немирівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцю першої черги після смерті матері. Однак нотаріус їй в усній формі повідомила, що оскільки інші спадкоємці не звертаються із заявами про прийняття спадщини, то дане питання необхідно вирішувати шляхом звернення до суду.

Пославшись на викладені обставини, позивач просила визнати за нею право власності на кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7

03 липня 2024 року рішенням Немирівського районного суду Вінницької області у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Красіловський В.О., подав апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Зокрема скаржник вказує на те, що відповідачами було подано заяви про визнання позову, однак судом не було встановлено, що подані заяви про визнання позову суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб та не було постановлено ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову відповідачами. Суд першої інстанції посилається на факт не надання суду доказів усиновлення ОСОБА_2 , однак така інформація не підлягає публічному розголошенню, оскільки існує таємниця усиновлення,

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 1992 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюб, що видно із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу ОСОБА_7 змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 » (а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась позивач у справі ОСОБА_12 , її батьком записано ОСОБА_6 , а матір`ю - ОСОБА_7 , що слідує із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 13).

Під час шлюбу у подружжя народилося ще троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 23-24).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15910311 від 13 вересня 2007 року ОСОБА_6 є власником кв. АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Брацлавської селищної ради 27 березня 2000 року (а. с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що видно із свідоцтва про смерть НОМЕР_3 (а. с. 12).

20 листопада 2007 року рішенням Немирівського районного суду Вінницької області у справі №2-811/2007 ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (а. с. 22).

22 липня 2008 року Брацлавською селищною радою Немирівського району Вінницької області видана довідка № 37 про склад сім`ї, згідно якої до складу зареєстрованих та проживаючих в кв. АДРЕСА_1 входять ОСОБА_7 та її донька ОСОБА_2 (а. 18).

16 серпня 2015 року позивач у справі та ОСОБА_13 уклали шлюб, після укладення якого позивач змінила прізвище із « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що слідує із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а. с. 15).

Однак 01 листопада 2017 року цей шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 (а. 16).

09 листопада 2017 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений секретарем Брацлавської селищної ради, у якому на випадок своєї смерті вона заповіла своїй дочці ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,7785 га, яка розташована на території Скрицької сільської ради, кадастровий номер-0523087200:01:001:0124 (а. с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, що слідує із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (а. с. 11).

13 серпня 2020 року Брацлавською селищною радою Немирівського району Вінницької області видана довідка № 30 про те, що ОСОБА_7 на день смерті проживала та була зареєстрована в кв. АДРЕСА_1 . Станом на 01 березня 2020 року у цій квартирі разом із нею була зареєстрована її донька ОСОБА_2 (а. с. 19).

22 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_15 уклали шлюб, після державної реєстрації шлюбу вона змінила прізвище із « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що вбачаєтеся із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 (а. с.17).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно вимог ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем під час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина 1 ст. 1270 ЦК України передбачає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч. ч. 2-4 ст. 1273 цього Кодексу.

З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК України).

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені діти, які спадкують після свого усиновлювача і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Вони вибувають із колишньої сім`ї і не спадкують за відсутності заповіту не лише після своїх батьків, а й інших кровних родичів по низхідній лінії, а також братів та сестер усиновленого. Усиновлені та їх нащадки після смерті усиновлювача або його родичів прирівнюються до дітей усиновлювача та їх нащадків. Відповідно усиновлювачі та їх родичі після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого. Після усиновлення не допускається спадкування за законом між: усиновленим та його батьками; усиновленим і нащадками його батьків, тобто його братами і сестрами; нащадками усиновленого (його дітьми, онуками) та його батьками; нащадками усиновленого і його рідними, єдинокровними та єдиноутробними братами і сестрами; нащадками усиновленого і нащадками його братів та сестер.

Суд першої інстанції, встановивши, що належних доказів прийняття спадщини дружиною померлого ОСОБА_6 суду не надано; довідка Брацлавської селищної ради №37 від 22 серпня 2008 року не відображає інформації щодо проживаючих спадкоємців на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 (після смерті ОСОБА_6 ), однак саме з такою обставиною закон пов`язує прийняття спадщини шляхом спільного проживання зі спадкодавцем; в матеріалах справи відсутні дані про те, де проживав сам ОСОБА_6 на цей момент; є необхідність в огляді матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна померлого ОСОБА_6 , для з`ясування обставин того чи зверталася його дружина до нотаріуса у встановлений законом строк для прийняття спадщини після смерті чоловіка, а також чи були на момент відкриття спадщини особи, які мали право на обов`язкову частку на майно померлого - його батьки і чи приймали вони спадщину після смерті сина, крім того, для з`ясування кола спадкоємців ОСОБА_7 , які прийняли спадщину після її смерті, також є необхідність і в огляді спадкової справи щодо її майна, однак ні позивачем, ні її представником клопотання про витребування спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не заявлялися, що позбавляє суд можливості визначити частку спадкового майна, яку ОСОБА_1 прийняла, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачами було подано заяви про визнання позову, однак судом не було встановлено, що подані заяви про визнання позову суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб та не було постановлено ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову відповідачами, не беруться до уваги апеляційним судом з огляду на таке.

За ч. ч. 1-3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позовна будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.

У зв`язку із наведеним вище обґрунтуванням суду першої інстанції відмови у задоволенні позову визнання позову у даній справі відповідачами суперечить вимогам закону, а тому не може бути прийнятим.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18).

Ураховуючи, що оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову відповідає вимогами законності та обґрунтованості, апеляційний суд дійшов висновку, що не винесення судом першої інстанції ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачами позову не призвело до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства та до неправильного вирішення справи, а тому за вказаних підстав таке рішення не може бути скасоване.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції посилається на факти не надання суду доказів усиновлення ОСОБА_2 , однак така інформація не підлягає публічному розголошенню, оскільки існує таємниця усиновлення, відхиляються апеляційним судом, адже такі обставини не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Разом з тим, згідно ч. ч. 2, 5 ст. 5 Закону України «Про доступ до судових рішень» загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог ст. 7 цього Закону. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі до інформації, визначеної ст. 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Особи, яким у зв`язку з виконанням службових обов`язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов`язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв`язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням. Таємниця усиновлення забезпечується також відповідно до ст. ст. 229-231 цього Кодексу. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом (ст. 228 СК України).

Враховуючи, що однією із фактичних підстав позову є те, що ОСОБА_2 (одна із сестер позивача) була усиновлена, однак факт усиновлення має правове значення для правильного вирішення справи, а доказів усиновлення ОСОБА_2 матеріали справи не містять, тому апеляційним судом було здійснено пошук рішення суду про її усиновлення у вказаному вище реєстрі у режимі повного доступу, однак такої інформації судом не було здобуто, відтак такі аргументи позовної заяви та доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки нічим не підтверджені.

Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Красіловським Вадимом Олександровичем, залишити без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 03 липня 2024 року - без змін.

Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. С. Панасюк