Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/3013/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3013/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники учасників по справі в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024

у справі № 910/3013/24 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Фермерського господарства "ФГ "Терра"

до ОСОБА_1

про стягнення 464 729,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фермерське господарство "ФГ "Терра" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Лук`янчук Тетяни Віталіївни про стягнення 464 729,00 грн, з яких: 449 637,50 грн боргу, 5778,50 грн інфляційних втрат, 9313,00 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 замінено фізичну особу-підприємця Лук`янчук Тетяну Віталіївну на ОСОБА_1 (надалі - відповідача).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не поставив оплачений позивачем товар.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24 задоволено позов, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства "ФГ "Терра" 449 637,50 грн боргу, 5778,50 грн інфляційних втрат, 9313,00 грн 3% річних, 6970,94 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24. Ухвалити нове рішення у формі постанови про відмову в задоволенні позовних вимог;

- зупинити провадження у справі № 910/3013/24 до звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції без належного доказового обґрунтування визначив виникнення у відповідача боргу перед позивачем.

При цьому, відповідач наголошує на тому, що він вимогу про повернення коштів від позивача не отримував, оскільки з 19.12.2022 проходить військову службу у Збройних Силах України.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що факт укладення усного договору між сторонами підтверджується сплатою позивачем відповідачу суми коштів у загальному розмірі 449 637,50 грн за платіжними дорученнями, на підставі виставлених відповідачем рахунків для оплати та випискою з банківського рахунку позивача за 04.12.2022.

Крім того, позивач зауважує на тому, що відповідач мав можливість отримати вимогу позивача про повернення коштів, оскільки згідно контракту про проходження війської служби, відповідач має право вільного пересування територією України, при цьому комендатура знаходиться у місті Києві, де й проживає відповідач.

Також, за твердженням позивача, контракт, за яким відповідач проходить військову службу, не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3013/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, до якого долучено докази сплати судового збору, а також надано належні докази надсилання позивачу апеляційної скарги на його юридичну адресу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.09.2024.

У зв`язку перебування головуючого судді Іоннікової І.А. у відпустці 18.09.2024, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 призначено справу № 910/3013/24 до розгляду на 09.10.2024.

В судове засідання, яке відбулося 09.10.2024, представники позивача та відповідача не з`явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024.

До Північного апеляційного господарського суду від сторін надійшли:

- від позивача клопотання про розгляд справи без його участі;

- від відповідача: клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засіданні через виконання ним службових обов`язків та відсутністю законного представника, який би здійснював представництво його інтересів в суді апеляційної інстанції; клопотання про зупинення провадження у справі, яке було також раніше вказано у апеляційній скарзі.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання відповідача, виходячи з того, що:

- відсутність законного представника для представництва інтересів відповідача відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України не є підставою для відкладення розгляду справи;

- участь відповідача у судовому засіданні не визнана обов`язковою, при цьому власна правова позиція викладена відповідачем у апеляційній скарзі.

Таким чином вказані вище обставини у їх сукупності свідчать про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ОСОБА_1 (відповідач) виставила рахунки на оплату № 9 та № 10 від 28.12.2021, а Фермерське господарство "ФГ "Терра" (позивач) сплатило за цими рахунками грошові кошти в сумі 216 265,00 грн та в сумі 233 372,50 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями № 2, № 3 від 04.01.2022.

Отже, внаслідок прийняття до виконання позивачем рахунків відповідача на суму 449 637,50 грн шляхом сплати цих коштів мало місце укладення між сторонами договору в усній формі, що допускається чинним законодавством.

Однак, відповідач не поставив товар позивачу.

01.05.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу від 26.04.2023 про повернення 449 637,50 грн, яку відповідач залишив без відповіді.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що відповідач не поставив товар та кошти не повернув позивачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24 задоволено позов, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства "ФГ "Терра" 449 637,50 грн боргу, 5778,50 грн інфляційних втрат, 9313,00 грн 3% річних, 6970,94 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

За змістом з положень ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Разом з тим приписами ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За положеннями ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до приписів ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не передання продавцем товару, який одержав узгоджену сторонами суму попередньої оплати, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове, грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

Водночас, правильно врахувавши, що тягар доказування виконання зобов`язання в даному випадку покладено на постачальника, і останній не надав доказів такого виконання і не повернув попередньої оплати покупцю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість позову в частині наявності підстав для стягнення з відповідача боргу у розмірі 449 637,50 грн.

У зв`язку з невиконання відповідачем своїх зобов`язань, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 5778,50 грн (за період за період червень-грудень 2023) та 3 % річних у розмірі 9313,00 грн (за період 09.05.2023 - по 17.01.2024).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу. У відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки (п.п. 74,85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

При цьому у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд обґрунтовано, з урахуванням вищенаведених норм закону, а також практики суду касаційної інстанції щодо їх застосування, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5778,50 грн інфляційних втрат та 9313,00 грн 3% річних, згідно з наведеним в оскаржуваному рішенні обґрунтованим розрахунком, правильності якого відповідачем не спростовано.

Щодо викладеного у апеляційній скарзі, клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3013/24 до звільнення відповідача з військової служби, колегія суддів зазначає про наступне.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи контракту, відповідач з 19.12.2022 по 18.12.2025 проходить військову службу в Державній прикордонній службі України.

Виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні норми закріплені і в Цивільному процесуальному кодексі України, і в Кодексі адміністративного судочинства України. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 частини першої статті 236 Кодексі адміністративного судочинства України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що у постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/19628/17 та в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі № 461/5209/19, від 17.01.2023 у справі № 501/1699/17, від 09.05.2023 у справі № 296/5671/21, на які посилається скаржник, висловлено позицію щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Таких же висновків дійшов і Касаційний адміністративний суд (застосування п. 5 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України), зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі № 852/2а-1/24.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у даній справі відсутні підстави для зупинення провадження, оскільки не вбачається обставин щодо переведення військової частини на воєнний стан відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Такої правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 906/855/22.

Інші доводи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, з огляду на що не приймаються судовою колегією.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не довів неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування судового рішення, що оскаржуються.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.

Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/3013/24 - без змін.

Матеріали справи № 910/3013/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.10.2024.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська