Ухвала

від 29.04.2025 по справі 922/264/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/264/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод"</a>

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі

за позовом Харківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод"</a>,

3) Харківської районної військової адміністрації Харківської області,

4) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Люботинської міської ради Харківської області,

5) Люботинської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації,

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями історико-культурного призначення.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Валевач М. М, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод"</a> - Іваненко Є. В. та представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Люботинської міської ради Харківської області - Горбунова Ю. О.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У січні 2024 року керівник Харківської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (далі - позивач та/або Харківська ОДА) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" (далі - відповідач-1 та/або ТОВ "Контакт плюс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод"</a> (далі - відповідач-2 та/або ТОВ "Харківський кінний завод"), Харківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - відповідач-3 та/або Харківська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - відповідач-4 та/або Держгеокадастр), Люботинської міської ради Харківської області (далі - відповідач-5 та/або Міськрада) про усунення перешкод Харківській ОДА у користуванні і розпорядженні землями державної власності історико-культурного призначення, а саме просив суд:

визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської РДА від 20.01.2004 № 14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс" (далі - розпорядження від 20.01.2004 № 14);

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, укладений між Харківською РДА та ТОВ "Контакт плюс", яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204 (далі - договір оренди земельної ділянки);

визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладений між ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод, яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208 (далі - договір суборенди земельної ділянки);

визнати незаконним та скасувати наказ Держгеокадастру від 15.12.2020 № 32-Г "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у частині передання у комунальну власність Міськради земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га (далі - наказ від 15.12.2020 № 32-Г);

зобов`язати Міськраду, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської ОДА;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Міськради на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що на частині спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 розташована пам`ятка археології місцевого значення городище «Шеєрманівське», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України з охоронним номером 4929-Ха, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка не може бути передана в комунальну чи приватну власність та підлягає поверненню власникові - державі. Крім цього, Прокурора акцентував увагу на тому, оскільки спірна земельна ділянка віднесена до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вимог законодавства щодо охорони збереження об`єктів культурної спадщини.

При цьому Прокурор вказував, що Харківська ОДА є компетентним органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, але такий захист не здійснює.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, розпорядженням голови Харківської РДА від 20.01.2004 № 14 затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки і оформленню документів, що посвідчують право користування землею, ТОВ "Контакт плюс" для ведення підсобного господарства на території Міськради та надано в довгострокову оренду строком на 25 років ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту, на території Міськради, загальною площею 34,5883 га для ведення підсобного господарства.

На підставі вказаного розпорядження від 20.01.2004 № 14 між Харківською РДА та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 204, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у тимчасове користування земельну ділянку з земель запасу Люботинської міської ради, згідно з планом землекористування, що додається. В оренду передається земельна ділянка з земель дослідного господарства "Комунар" Люботинської міської ради, загальною площею 34,5883 га ріллі. Земельна ділянка передається в оренду для підсобного господарства. Договір укладається строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації.

У подальшому між ТОВ "Харківський кінний завод" та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 208, яким передано у користування ТОВ "Харківський кінний завод" на умовах суборенди земельну ділянку площею 34,5883 га строком до 09.04.2029 для ведення підсобного господарства.

З 01 січня 2013 року відповідно до вимог пункту 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245- VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та положень статті 122 Земельного кодексу України (у редакції від 01.01.2013) повноваження розпорядника земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га набув Держгеокадастр.

Відповідно до статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності" наказом Держгеокадастру від 15.12.2020 № 32-Г земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га передано з державної у комунальну власність Міськради.

21.01.2021 відомості про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61 взято на державний облік об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") та присвоєно охоронний номер 1348.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 № 33 щодо вказаного городища встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відстані 50 метрів від збережених валів та рвів городища.

При цьому судом апеляційної інстанції установлено, що матеріали справи містять складену провідним співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ "Харківським науково-методичний центр охорони культурної спадщини" кандидатом історичних наук ОСОБА_1 облікову картку пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" від 16.01.2018, яку затверджено Департаментом культури і туризму Харківської ОДА, у пункті 4 якої визначено, що вказану пам`ятку взято на державний облік за рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61.

Зазначена облікова картка містить опис (характеристика) об`єкта, розташування та межі його території на генеральному плані з визначенням зон охорони від 2018 року, фрагмент топографічної карти 1952 року, план-схему розташування городища 1961-1964 років, 2018 року та ін.; функціональне використання, ступінь схоронності об`єкта.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що згідно з наказами Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2020 та № 2088 пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" вирішено внести до Державного реєстру пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-Ха.

Відомості про занесення пам`ятки археології городище "Шеєрманівське" до Державного реєстру пам`яток України наявні на офіційному вебсайті ОКЗ "Харківський науково-методичний центр культурної спадщини" за посиланням: https://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/Держреєстр%20на%2014.09.2020%20колір.pdf

Вказаний наказ також розміщено на сайті Державного реєстру нерухомих пам`яток України за посиланням: https://mcsc.gov.ua/kulturna-spadshchyna/derzhavnyy-reiestr-nerukhomykh-pam-iatok-ukrainy/.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 (суддя Шарко Л. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що не можна вважати доведеним знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології, яка взята на державний облік згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", або зареєстрованої у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України. При цьому, формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської ОДА Прокурор не надав доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки із відповідною площею.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (Лакіза В. В. - головуючий, судді: Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.) рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі № 922/264/24 скасовано в частині відмови в позові про: визнання незаконним та скасування наказу від 15.12.2020 № 32-Г; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки; скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку; скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. У цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі № 922/264/24 в частині відмови в задоволення іншої частини позовних вимог залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717) земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

Зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717), ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956).

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, укладений між Харківською районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ: 04058775) та ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776), яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204;

Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладений між ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878), яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208;

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717) на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

В іншій частині позову відмовити".

За наслідком аналізу сукупності наданих до матеріалів справи документів (даних облікової документації на пам`ятку архітектури, затвердженої Департаментом культури і туризму Харківської ОДА, поземельної Книги на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, листа сертифікованого інженера-землевпорядника від 15.11.2023 № 43), керуючись принципом "вірогідності доказів", апеляційний господарський суд дійшов висновку, що занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 03.09.2020 № 2088 пам`ятка археології місцевого значення городище "Шеєрманвське" за охоронним номером 4929-Ха потрапляє на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001.

При цьому апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, що в даному випадку не має правового значення співпадіння всієї території пам`ятки археології зі спірною земельною ділянкою, чи її частини.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок історико-культурного призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Міськраді як земля сільськогосподарського призначення, апеляційний господарський суд вказав, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування наказу Держгеокадастру від 15.12.2020 № 32-Г за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного Прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, а відтак підлягає задоволенню. Водночас позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності комунальної власності Міськради на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га також підлягає задоволенню, як похідна.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження від 20.01.2004 № 14, яке було реалізоване укладенням договору оренди земельної ділянки (вичерпало дію фактом його виконання), адже його оскарження не є ефективним способом захисту.

Разом з цим, вказавши на те, що надання в орендну ТОВ "Контакт плюс", ТОВ "Харківський кінний завод" спірної земельної ділянки, відбулося з порушенням порядку, встановленого нормами статей 20, 54 ЗК України та спеціальними нормами пункту 13 частини першої статті 6, статей 18, 24, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції, чинній станом на момент укладення договорів), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статті 21 ЗК України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявні підстави для визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки.

Апеляційний господарський суду також виснував, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

У справі, що переглядається, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що нерозроблення уповноваженим органом проекту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться городище "Шеєрманівське", та, як наслідок, невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності, а також у користуванні відповідачів за відсутності додержання спеціального порядку такої передачі.

Установивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення, апеляційний господарський суд вказав про наявність підстав про задоволення позовної вимоги Прокурора в частині повернення державі в особі Харківської ОДА спірної земельної ділянки. Відповідно, апеляційний господарський суд виснував, що одночасне скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі, що вказує на наявність підстав для задоволення такої позовної вимоги.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що заволодіння приватними особами земельними ділянками історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки архітектури, всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. Отже, витребування спірних земельних ділянок історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки архітектури національного значення, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим правовим режимом відповідних земельних ділянок. Суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок історико-культурного призначення для гарантування збереження культурної спадщини у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні права користування земельними ділянками, які мають використовуватися за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 922/264/24, ТОВ "Харківський кінний завод" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 - залишити без змін.

Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що висновки суду апеляційної інстанції щодо підтвердження підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Харківської ОДА зроблені без належного дослідження обставин дотримання Прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а також без встановлення наявності або відсутності бездіяльності компетентного органу та без врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та Верховним Судом у постанові від 09.10.2024 у справі № 907/1034/21.

Скаржник також вважає, що судом апеляційної інстанції порушені положення статей 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України шляхом залишення поза увагою клопотання відповідача-2 щодо застосування наслідків спливу позовної давності, відповідно неврахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також Верховним Судом у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.

Підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України стосується висновків апеляційного господарського суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

У контексті наведених доводів скаржник акцентує увагу на тому, що у справі № 927/1206/21, на відміну від справи № 922/264/24, учасники правовідносин були обізнані про наявність пам`ятки архітектури, а тому діяли протиправно. Натомість у справі № 922/264/24 жоден з учасників даних правовідносин не мав юридичної можливості висунути обґрунтований сумнів стосовно порушень законодавства під час відведення спірної земельної ділянки та передачі її з державної в комунальну власність.

При цьому, судом апеляційної інстанції не надано юридичної оцінки аргументам відповідачів про те, що про існування спірного об`єкта культурної спадщини їм стало відомо лише після отримання позову, оскільки спірний об`єкт у порушення вимог статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не був відображений у жодних картографічних матеріалах.

На обґрунтування підстави касаційної оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом приписів частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та статей 203, 214 ЦК України.

У контексті наведених доводів скаржник, зокрема, звертає увагу на те, що у справі що розглядається, Держава, не виконавши свої обов`язки, звернулася з позовом до інших учасників цивільних правовідносин, спрямованим на усунення порушень прав Держави, які виникли виключно через поведінку Держави.

Вказані обставини залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, юридичної оцінки їм не надано.

Разом з тим, на думку скаржника, неповнота дослідження вказаних обставин справи призвела й до неправильного застосування положень частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до якої землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Так, законодавець імперативно зазначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, повинні перебувати в державній власності. Задля забезпечення цієї мети законодавцем визначається можливість вилучення (викупу) таких земель у державну власність.

На думку скаржника, частина шоста статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначає як кінцеву мету - знаходження земель під пам`ятками архітектури в державній власності, так і способи досягнення цієї мети.

Зокрема, словосполучення "перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність" означає, що: землі, які протиправно вибули з державної власності повертаються у державну власність (приклад - справа № 927/1206/21, остаточне рішення по якій викладене в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024); землі, вибуття яких не супроводжується ознакою протиправності повинні вилучатися (викуповуватися) у державну власність.

На думку скаржника, такий підхід відповідає принципам справедливості та юридичної визначеності, адже в протилежному випадку учасники цивільних правовідносин фактично несуть відповідальність за допущені з боку Держави порушення.

З урахуванням викладених вище обставин стосовно недослідження апеляційним господарським судом ролі Держави у спричиненні порушення її прав, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму закону, викладену в частині шостій статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та помилково вважав правильним та ефективним спосіб захисту права, обраний Прокурором.

Матеріали справи засвідчують добросовісну поведінку орендаря та суборендаря у спірних правовідносинах. Керуючись принципами правової визначеності й належного урядування, суди не повинні були піддавати сумніву правомірність укладених договорів оренди та суборенди, а орендарю слід було дозволити користуватися спірною земельною ділянкою до закінчення строку дії договорів, за умови, що він виконує всі вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.

Таким чином, юридичні підстави для визнання недійсними зазначених договорів оренди та суборенди земельної ділянки - відсутні, а суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 215 ЦК України.

Держгеокадастр у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити повністю.

Департамент культури і туризму Харківської ОДА у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

У свою чергу, Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Харківська обласна прокуратура у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

ТОВ "Харківський кінний завод" у запереченнях на відзив Департаменту культури і туризму Харківської ОДА вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та помилково вважав правильним та ефективним спосіб захисту, обраний Прокурором. Крім цього просить касаційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

ТОВ "Харківський кінний завод» у запереченнях на відзив Харківської обласної прокуратури вказує, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції не надано юридичної оцінки аргументам відповідача про те, що про існування спірного об`єкта йому стало відомо лише після отримання позовної заяви, оскільки спірний об`єкт у порушення положень статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не був відображений у жодних картографічних матеріалах. Також товариство просить касаційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційній скарзі, з урахуванням матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на таке.

Як було зазначено вище, Прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту прав держави на земельну ділянку, на частині якої розташовано об`єкт культурної спадщини - пам`ятка археології. Отже, з метою вирішення спору потрібно дослідити належність та ефективність обраного способу захисту, з урахуванням правового регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології.

З аналізую діючого законодавства вбачається, що пам`ятка археології є археологічною спадщиною України, яка охороняється державою (стаття 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини").

Городище "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") щодо якого виник спір у цій справі, як археологічний об`єкт є нерухомими об`єктом культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Статус пам`ятки культурної спадщини об`єкт культурної спадщини набуває після внесння до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

У цій справі № 922/264/24, судом апеляційної інстанції встановлено, що пам`ятка археології городища "Шеєрманівське", що підтверджується обліковою карткою від 16.01.2018 на пам`ятку археології, затвердженої Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та листом-відповіддю ТОВ "Геоспектр" від 15.11.2023 № 43, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 та у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22

Верховний Суд установив, що зміст касаційної скарги не містить доводів щодо законності або незаконності вибуття зазначеної земельної ділянки з державної власності. Водночас скаржник, зокрема, наполягає на неефективності способу захисту, обраного Прокурором під час звернення з позовом у цій справі.

Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16).

Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 у справі № 465/4230/22).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 ).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

У судові практиці щодо розгляду спорів, пов`язаних із землями, на яких розташовані пам`ятки археології, сформулювались такі підходи.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, скасування державної реєстрації права власності та запису про право власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, розташовану в межах пам`ятки археології, вказано, що:"… що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на якій розташовані пам`ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам`ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки".

Крім того, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 за позовом виконувача обов`язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, Рівненської районної державної адміністрації, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, рішень і розпорядження та зобов`язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розміщена в межах пам`ятки археології національного значення, викладено подібний висновок про те, що "…заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки".

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" виснувала, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, вимога про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138" відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Водночас, Велика Палата акцентувала увагу на тому, що обраний Прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими Прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для формулювання свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин та для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна пред`явити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, адже Прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторного позову), ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційного позову).

Однак колегія суддів не погоджується з висновками про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та в цьому разі належним способом захисту є негаторний позов, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, з огляду на таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду стабільно та послідовно вказала, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 92) та у постанові від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

У пунктах 52, 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, вказано, що: "… оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 .01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".

Колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 07.12.2022 у справі № 911/2851/19.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Варто також звернути увагу на постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) де Велика Палата Верховного Суду розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду. При цьому висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, а набуття приватної власності на них є неможливим. У цьому контексті є очевидним, що пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, а їх ідентифікація пов`язана із взяттям на державний облік, занесенням до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що безумовно залежить від належних дій саме відповідних державних органів. Наслідки виправлення "помилки", як про це зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (див. рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 "Дроздик та Мікула проти України" та від 12.12.2024 "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України").

У контексті спірних правовідносин також необхідно врахувати постанову від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Разом з тим, для вирішення таких спорів земельна ділянка, для витребування якої наявні підстави, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Витребування як належний спосіб захисту у справі № 446/478/19 не може бути застосований щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.

Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).

Висновки про те, що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, сформульовані також у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов.

При цьому необхідно врахувати, що подібні справи перебувають на розгляді не тільки в суді касаційної інстанції, але також і в апеляційний судах та судах першої інстанції; подібні спори можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, збереження яких становить підвищений суспільний інтерес.

Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 922/264/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 922/264/24 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод"</a> на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 922/264/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ