Ухвала

від 10.10.2024 по справі 910/10191/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

10.10.2024Справа № 910/10191/24Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали справи

За позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви

до 1. Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України

2. Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

про визнання права постійного користування

Представники сторін:

від позивача: Чекман М.П., Шульженко Д.Ю.

від відповідача-1: Мнацаканян С.А., Яцишен Д.В.

від відповідача - 2: Прокопенко І.І.

за участю вільних слухачів

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про визнання за позивачем права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником Києво-Печерської Лаври з 11 століття, передача Лаври у державну власність є безпідставною та по своїй суті є втручанням держави у право Монастиря на вільне володіння своїм майном, у зв`язку з чим позивачем, як власником, заявлені вимоги про визнання права постійного користування спірним об`єктом, оскільки держава в особі відповідача-1 та відповідач-2 не визнають відповідне право позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

26.08.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.09.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/10191/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 10.10.2024.

27.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

27.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

10.10.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

10.10.2024 через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надійшли заяви про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У підготовче засідання 10.10.2024 з`явились представники позивача та відповідачів.

Представник відповідача-1 повідомив про зміну назву відповідача-1 з Міністерства культури та інформаційної політики України на Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, у зв`язку з чим суд постановив протокольну ухвалу про зміну назви відповідача-1 на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.

Розглянувши у підготовчому засіданні 10.10.2024 клопотання позивача про оголошення перерви у підготовчому засіданні, заслухавши пояснення сторін, суд постановив протокольну ухвалу про відмову у його задоволенні, з огляду на необґрунтованість, оскільки строк підготовчого провадження не закінчився та позивач не позбавлений можливості подати зазначені ним документи протягом підготовчого провадження.

Розглянувши у підготовчому засіданні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цих заяв, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Заяви про залучення третіх осіб обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є ченцями Монастиря та постійно проживають на території Києво-Печерської Лаври, а рішення суду про визнання за Монастирем права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська Лавра впливатиме також на можливість ченців Монастиря проживати у келіях та звершувати богослужіння у культових спорудах.

Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

Заявники зазначають, що постійно проживають в корпусах № 53, № 57, № 112 по вул. Лаврська, 15, в той же час, позивачем заявлені вимоги про визнання права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15, без конкретизації конкретних корпусів.

Крім того, предметом дослідження у даній справі є лише наявність/відсутність підстав для визнання за позивачем права постійного користування певним майном, юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, не є предметом дослідження у цій справі.

Отже, на даний час з матеріалів справи не вбачається, що рішення у цій справи вплине на права або обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для залучення вказаних осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Також у підготовчому засіданні 10.10.2024 суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов`язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Пов`язаною зі справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Так, предметом розгляду у цій справі є вимоги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви до Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про визнання права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

Позивач зазначає, що є власником Києво-Печерської Лаври з 11 століття, передача Лаври у державну власність по своїй суті є втручанням держави у право Монастиря на вільне володіння своїм майном.

В обґрунтування позовних вимог позивач, крім іншого зазначає, що тимчасове (проміжне) юридичне закріплення прав УПЦ на майновий комплекс Києво-Печерської Лаври було оформлено у 2013 році у вигляді безстрокового договору користування - договір № 2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (Нижня Лавра). При цьому, позивач зазначає, що вказаний договір є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався та не розривався, а Монастир є законним володільцем нерухомого майна.

Також між відповідачем-2 та позивачем 17.06.2016 укладено договір № 1-б про почасове безоплатне користування релігійною організацією частиною культової будівлі, що є державною власністю та договір № 2-б про почасове безоплатне користування релігійною організацією культовою будівлею, що є державною власністю.

Позивач зазначає, що на даний час тривають судові процеси щодо виселення Монастиря з Лаври, у якій Монастир та ченці перебувають не з 2013 року, а близько 1000 років.

Так, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебували справи:

1) № 910/4552/23 за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем; застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі 910/4552/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Під час розгляду справи № 910/4552/23 судом, крім іншого, встановлено, що цілісний майновий комплекс Заповідника (усі споруди Києво-Печерської Лаври) є об`єктом державної власності, який перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики.

Рішення у справі № 910/4552/23 не набрало законної сили у зв`язку з апеляційним оскарженням.

2) № 910/423/23 за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви до Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра" про усунення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Успенського собору (корпус №80)), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 1-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви; усунення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Трапезною церквою Трапезною палатою (корпус № 29)), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 2-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23 в позові відмовлено повністю.

Під час розгляду справи № 910/423/23 судом встановлено, що спірні будівлі є державною власністю і знаходяться на балансі заповідника на праві оперативного управління відповідно до наказу Міністерства культури України № 1079 від 01.10.2012 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у державну власність». Суд дійшов висновку, що за відсутності додаткових угод про продовження дії договорів № 1-б та № 2-б від 17.06.2016 року позивач не має права користуватися державним майном - будівлями Успенського собору та Трапезної церкви з Трапезною палатою.

Рішення у справі № 910/423/23 не набрало законної сили у зв`язку з апеляційним оскарженням.

3) № 910/5094/23 за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України про усунення перешкод Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" у користуванні майном, що передане за Договором №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, який розірваний з 29.03.2023, шляхом звільнення вказаних об`єктів нерухомості (виселення).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23позов задоволено повністю, зобов`язано Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви усунути перешкоди Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" у користуванні майном, що передане за Договором №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, який розірваний з 29.03.2023, шляхом звільнення вказаних об`єктів нерухомості (виселення).

Під час розгляду справи 910/5094/23 судом встановлено, що договір №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, припинив свою дію 29.03.2023, та у відповідача відсутні правові підстави використовувати будівлі та споруди державної власності.

Рішення у справі 910/5094/23 не набрало законної сили у зв`язку з апеляційним оскарженням.

Ураховуючи зазначене, під час розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 будуть встановлені істотні для вказаної справи обставини щодо власника майна, правомірності та чинності договорів, щодо належності прав користування майном.

За висновками суду справи № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 безпосередньо пов`язані зі справою №910/10191/24, стосуються одних і тих же правовідносин між сторонами та одного і того ж майна, результати вирішення спорів у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 можуть виплинути на подальший розгляд справи №910/10191/24.

З урахуванням вище наведеного, існує об`єктивна неможливість розгляду справи №910/10191/24 до розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 та набрання відповідними рішеннями законної сили.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Зупинення провадження у даній справі є виправданим, так як зможе забезпечити ухвалення законного та справедливого рішення у справі, а також забезпечити захист прав учасників справи із дотриманням принципу правової визначеності та справедливості.

Пунктом 8 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Враховуючи наведене, суд зупиняє провадження у справі №910/10191/24 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23.

Керуючись ст. 50, 227, 229, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотань про залучення до участі справі № 910/10191/24 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на сторона позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

2. Зупинити провадження у справі №910/10191/24 до набрання законної сили рішеннями суду у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення - 10.10.2024 та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 15.10.2024.

Суддя С. О. Турчин