Постанова

від 18.12.2024 по справі 910/10191/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 р. Справа№ 910/10191/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Скрипки І.М.

Агрикової О.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024

у справі № 910/10191/24 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви

до Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (відповідач - 1)

Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (відповідач - 2)

про визнання права постійного користування

ВСТАНОВИВ:

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про визнання за позивачем права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником Києво-Печерської Лаври з 11 століття, передача Лаври у державну власність є безпідставною та по своїй суті є втручанням держави у право Монастиря на вільне володіння своїм майном, у зв`язку з чим позивачем, як власником, заявлені вимоги про визнання права постійного користування спірним об`єктом, оскільки держава в особі відповідача-1 та відповідач-2 не визнають відповідне право позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/10191/24 відмовлено у задоволенні клопотань про залучення до участі справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Зупинено провадження у справі № 910/10191/24 до набрання законної сили рішеннями суду у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23.

Суд дійшов висновку, що під час розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 будуть встановлені істотні для вказаної справи обставини щодо власника майна, правомірності та чинності договорів, щодо належності прав користування майном.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до першої інстанції для подальшого розгляду.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до порушення судом норм процесуального права, оскільки, на переконання апелянта, відсутня об`єктивна неможливість розгляду даної справи до розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 та набрання відповідними рішеннями законної сили, адже вказані справи не стосуються предмету доказування, виходячи із заявлених предмету та підстав позову у даній справі. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції, зупинивши провадження з власної ініціативи, порушив принцип змагальності сторін.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2024 апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10191/24 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/10191/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

31.10.2024 матеріали справи № 910/10191/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/10191/24. Відмовлено у задоволенні клопотання Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Міністерство культури та стратегічних комунікацій України скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, та подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просило суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-1 зазначає про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зупинення провадження та наголошує, що апелянтом не доведено порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм матеріального або процесуального права.

Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, та подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-2 зазначає, що у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, №910/5094/23 судом мають бути встановлені істотні для справи №910/10191/24 обставини щодо власника майна, правомірності та чинності договорів щодо належності прав користування майном на території Верхньої та Нижньої лаври, а результат вирішення цих спорів може вплинути на подальший розгляд даної справи, оскільки Монастир, одночасно заявляючи про належність йому Києво-Печерської лаври на праві власності (при відсутності оспорення права власності держави на дане майно) намагається довести в судових спорах про його право безоплатного користування даним майном, встановлене договорами безоплатного користування державним майном.

Нормами п. 12 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1,5,6,8,9,12,18,31,32,33,34 частини першої статті 255 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває на розгляді справа за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви до Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (відповідач - 1), Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (відповідач - 2) про визнання за позивачем права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником Києво-Печерської Лаври з 11 століття, а тому передача Лаври у державну власність є безпідставною та по своїй суті є втручанням держави у право Монастиря на вільне володіння своїм майном, у зв`язку з чим позивачем, як власником, заявлені вимоги про визнання права постійного користування спірним об`єктом, оскільки держава в особі відповідача-1 та відповідача-2 не визнають відповідне право позивача.

У підготовчому засіданні суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі та оскаржуваною ухвалою зупинив провадження у справі №910/10191/24 до набрання законної сили рішеннями суду у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23.

Порядок та підстави зупинення провадження у справі визначено Главою 8 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов`язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Пов`язаною зі справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Як було зазначено вище, предметом розгляду у справі №910/10191/24 є вимоги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви до Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про визнання права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра (Нижня та Верхня Лавра), розташованим за адресами: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9; м. Київ, вул. Лаврська, буд. 15.

В обґрунтування позовних вимог позивач, крім іншого зазначає, що тимчасове (проміжне) юридичне закріплення прав УПЦ на майновий комплекс Києво-Печерської Лаври було оформлено у 2013 році у вигляді безстрокового договору користування - договір № 2 від 19.07.2013 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (Нижня Лавра). При цьому, позивач зазначає, що вказаний договір є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався та не розривався, а Монастир є законним володільцем нерухомого майна.

Крім того, між відповідачем-2 та позивачем 17.06.2016 укладені договір № 1-б та договір №2-б про почасове безоплатне користування релігійною організацією частиною культової будівлі, що є державною власністю.

Позивач зазначає, що на даний час тривають судові процеси щодо виселення Монастиря з Лаври, у якій Монастир та ченці перебувають не з 2013 року, а близько 1000 років.

При вирішенні питання щодо зупинення провадження судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебували справи:

1) № 910/4552/23 за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем; застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі 910/4552/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Під час розгляду справи № 910/4552/23 судом, крім іншого, встановлено, що цілісний майновий комплекс Заповідника (усі споруди Києво-Печерської Лаври) є об`єктом державної власності, який перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики.

Рішення у справі № 910/4552/23 на даний час не набрало законної сили у зв`язку з його апеляційним оскарженням.

2) № 910/423/23 за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви до Національного заповіднику «Києво-Печерська лавра» про усунення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Успенського собору (корпус №80)), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 1-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви; усунення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Трапезною церквою Трапезною палатою (корпус № 29)), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 2-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23 в позові відмовлено повністю.

Під час розгляду справи № 910/423/23 судом встановлено, що спірні будівлі є державною власністю і знаходяться на балансі Заповідника на праві оперативного управління відповідно до наказу Міністерства культури України № 1079 від 01.10.2012 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у державну власність». Суд дійшов висновку, що за відсутності додаткових угод про продовження дії договорів № 1-б та № 2-б від 17.06.2016 позивач не має права користуватися державним майном - будівлями Успенського собору та Трапезної церкви з Трапезною палатою.

Рішення у справі № 910/423/23 наразі не набрало законної сили у зв`язку з його апеляційним оскарженням.

3) № 910/5094/23 за позовом Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України про усунення перешкод Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» у користуванні майном, що передане за Договором №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, який розірваний з 29.03.2023, шляхом звільнення вказаних об`єктів нерухомості (виселення).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 позов задоволено повністю, зобов`язано Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви усунути перешкоди Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» у користуванні майном, що передане за Договором №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, який розірваний з 29.03.2023, шляхом звільнення вказаних об`єктів нерухомості (виселення).

Під час розгляду справи 910/5094/23 судом встановлено, що договір №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, припинив свою дію 29.03.2023, та у відповідача відсутні правові підстави використовувати будівлі та споруди державної власності у власних цілях

Рішення у справі 910/5094/23 не набрало законної сили у зв`язку з його апеляційним оскарженням.

Аналізуючи вищевикладене та враховуючи предмет і підстави даної справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 будуть встановлені істотні для вказаної справи обставини щодо власника майна, правомірності та чинності договорів, щодо належності прав користування майном.

Судова колегія наголошує, що позивач помилково в обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що спочатку має бути розглянута справа №910/10191/24 (позов Монастиря про визнання за ним права власності), а не справи № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23, до яких провадження у даній справі було зупинено, з огляду на те, що предметом даної справи є визнання права постійного користування, що за своєю правовою природою є відмінним від права власності, на що помилково посилається скаржник.

Оцінюючи доводи скаржника про відсутність об`єктивної неможливості розглядати дану справу до розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23, колегія суддів находить їх непереконливими, оскільки у вказаних справах досліджується питання користування будівлями та спорудами на території Верхньої та Нижньої лаври шляхом оспорення, розірвання договорів безоплатного користування такими будівлями та спорудами, що у свою чергу має суттєве значення для даної справи, предметом якої є визнання права постійного користування православним монастирським комплексом Києво-Печерська лавра.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про існування об`єктивної неможливості розгляду справи №910/10191/24 до розгляду справ № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 та набрання відповідними рішеннями законної сили.

У даному випадку, на переконання суду апеляційної інстанції, зупинення провадження у цій справі є виправданим, так як зможе забезпечити ухвалення законного та справедливого рішення у справі, а також забезпечити захист прав учасників справи із дотриманням принципу правової визначеності та справедливості.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої було зупинено провадження у даній справі) встановлено обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, а відтак судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника про те, що суд першої інстанції зупинив провадження з власної ініціативи, порушивши принцип змагальності сторін.

Пунктом 8 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.

Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у справі №910/10191/24 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23.

Судом апеляційної інстанції враховано усі доводи апелянта, однак суд звертає увагу, що за результатами перегляду оскаржуваної ухвали встановлено, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний господарський суд, сформовані у відповідності до норм процесуального законодавства, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують такі висновки суду.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № N 8-рп/2002).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята у відповідності до вимог процесуального законодавста, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Відтак, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/10191/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Розподіл сум судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним спору, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/10191/24 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/10191/24 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10191/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді І.М. Скрипка

О.В. Агрикова