Постанова

від 10.10.2024 по справі 922/5018/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/5018/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І.Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді"

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Погорелової О. В.

від 12 березня 2024 року

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Крестьянінова О. О., Мартюхіної Н. О., Фоміної В. О.

від 04 червня 2024 року (повний текст складений 06 червня 2024 року)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді"

до Приватного акціонерного товариства "Кумір"

про стягнення 637 116,68 грн

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Кумір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді"

про стягнення 1 956 895,20 грн,

за участю представників (за первісним позовом):

від позивача: Красовський В. Б.

від відповідача: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та вимог за зустрічним позовом.

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кростінді" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кумір" про стягнення грошових коштів у розмірі 637 116,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач (орендодавець) в порушення пункту 14.6. укладеного з позивачем договору оренди № 15/02/19-03 від 15 лютого 2019 року, після закінчення строку оренди (31 січня 2022 року) не повернув позивачу (орендарю) гарантійний платіж, сплачений орендарем на виконання умов договору оренди на забезпечення виконання зобов`язань орендаря за договором. При цьому, позивач посилається на те, що ним були виконані усі зобов`язання за договором оренди належним чином, зокрема був проведений повний розрахунок з орендодавцем, натомість відповідач свідомо зволікає з оформленням факту прийняття приміщення з орендного користування, не підписує відповідний акт.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 05 грудня 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 922/5018/23, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

26 грудня 2023 року до Приватне акціонерне товариство "Кумір" звернулося до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" про стягнення неустойки за договором оренди № 15/02/19-03 від 15 лютого 2019 року у розмірі 1 956 895,20 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендар (відповідач за зустрічним позовом) після припинення строку оренди не повернув орендодавцю (позивачу за зустрічним позовом) майно з орендного користування, з огляду на що відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити орендодавцю неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочення.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 02 січня 2024 року прийняла зустрічний позов та об`єднала його в одне провадження для спільного розгляду з первісним позовом.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15 лютого 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Кумір" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кростінді" (орендар) був укладений договір оренди № 15/02/19-03 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 2.1. якого Орендодавець зобов`язався передати в оренду приміщення, яке знаходиться в торговому центрі, а Орендар зобов`язався прийняти, оплатити орендну плату і повернути приміщення Орендодавцю на умовах, визначених цим договором.

Приміщення належить Орендодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 жовтня 2006 року, виданого на підставі розпорядження Харківської міської ради від 01 вересня 2006 року №2138 (пункт 2.3. договору).

Відповідно до пунктів 3.1. - 3.4. договору приміщенням є частина будівлі торгового центру, визначена у додатку А до договору. Місцезнаходження приміщення визначається відповідно до витягу з плану торгового центру (додаток А до цього договору) та відмічене кольором або штрихуванням. Площа приміщення, яке передається в оренду, складає 575 кв.м. Вказана площа приміщення може бути змінена Орендодавцем (збільшена або зменшена, але не більш ніж на 10% від площі, визначеної на момент підписання договору). При цьому, площа приміщення не підлягає зменшенню, у т.ч. за рахунок встановлених Орендарем стін, внутрішніх перегородок та перекриття та ін. Остаточна площа приміщень буде визначена сторонами договору у дозволі. Орендна плата та інші платежі, передбачені цим договором, будуть нараховуватись у відповідності до даних площі приміщення, вказаних в цьому пункті договору. Основні характеристики приміщення викладені в технічній специфікації приміщення (додаток Б до цього договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку оренди. Закінчення чи дострокове припинення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язань, а також від відповідальності за порушення договору, якщо такі зобов`язання чи порушення виникли чи сталися під час дії договору (пункт 8.1. договору).

Згідно з пунктом 8.2. договору Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар - прийняти приміщення в оренду в дату початку, що підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі приміщення. У разі прострочення виконання вказаного зобов`язання Орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцеві штраф у розмірі 50 відсотків основної орендної плати за перший місяць строку оренди, штраф, передбачений даним пунктом договору, не оплачується Орендарем, якщо прострочення виконання вказаного зобов`язання сталося з вини Орендодавця.

В цілях цього договору датою початку є 01 квітня 2019 року (пункт 8.3. договору). Строк оренди починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31 січня 2022 року включно (пункт 8.4. договору). З моменту укладення цього договору все попереднє листування, документи, договори про наміри і переговори між сторонами з питань, що стосуються умов цього договору, втрачають силу (пункт 8.5. договору).

Згідно з пунктами 14.1. - 14.3. договору протягом 3 календарних днів з дати укладання цього договору Орендар зобов`язаний сплатити Орендодавці гарантійний платіж. Під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов`язань Орендаря за цим договором, який сплачується Орендодавцеві в розмірі основної орендної плати та експлуатаційних витрат за 2 місяці строку оренди. Розмір гарантійного платежу складає 470 407,50 грн з урахуванням ПДВ 20%.

Сторони домовилися, що гарантійний платіж знаходиться у Орендодавця до моменту закінчення строку дії договору і підлягає поверненню Орендарю по закінченню строку оренди (вказаного в пункті 8.4. договору) за умови проведення повного розрахунку із Орендодавцем. При належному виконанні Орендарем зобов`язань сума гарантійного платежу підлягає поверненню Орендарю протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту повернення приміщення за умови відсутності будь-яких заборгованостей за цим договором. Повернення суми гарантійного платежу (еквівалент в доларі США, визначений на дату укладення договору) здійснюється у гривні. У разі, якщо в день повернення орендарю суми гарантійного платежу курс гривні до долару США зміниться у порівнянні з вказаним у п. 1.1.14. цього договору, в сторону його збільшення чи зменшення, то для визначення суми гарантійного платежу, яка підлягає поверненню Орендарю, Орендодавцем буде використовуватися міжбанківський курс гривні до долара США, який визначається відповідно до даних попиту ("Ask") міжбанківського валютного ринку на момент його закриття, згідно даних, розміщених на веб-порталі інформаційної системи "УкрДілінг" (пункт 14.6. договору).

На виконання умов договору платіжним дорученням № 11672 від 15 лютого 2019 року перерахувало Орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 470 407,50 грн, що за курсом гривні до долара США, узгодженим сторонами в договорі, становить 17 250 доларів США.

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кростінді" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кумір" про стягнення грошових коштів у розмірі 637 116,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач (орендодавець) в порушення пункту 14.6. укладеного з позивачем договору оренди № 15/02/19-03 від 15 лютого 2019 року, після закінчення строку оренди (31 січня 2022 року) не повернув позивачу (орендарю) гарантійний платіж, сплачений Орендарем на виконання умов договору оренди на забезпечення виконання зобов`язань Орендаря за договором. При цьому, позивач послався на те, що ним були виконані усі зобов`язання за договором оренди належним чином, зокрема був проведений повний розрахунок з Орендодавцем, натомість відповідач свідомо зволікає з оформленням факту прийняття приміщення з орендного користування, не підписує відповідний акт.

3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 12 березня 2024 року у справі № 922/5018/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року, відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

При цьому, в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції переглядалося за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" виключно в частині вирішення спору за первісним позовом.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для повернення Орендодавцем Орендарю гарантійного платежу та підстави для стягнення цього платежу в судовому порядку відсутні, оскільки строк дії договору оренди закінчився 31 січня 2022 року та відповідно до умов договору Орендар до зазначеної дати зобов`язаний був звільнити орендовані приміщення і передати їх Орендодавцю за актом, однак в порушення умов договору не виконав свого обов`язку щодо належного та своєчасного повернення майна з орендного користування до цієї дати, з огляду на що Орендодавець обґрунтовано утримує за собою гарантійний платіж.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що підстави для стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки позивач за зустрічним позовом не надав ні доказів того, що він як орендодавець намагався повернути майно з оренди у передбачений договором термін, ні доказів того, що Орендар у свою чергу умисно не виконував цього обов`язку з повернення майна та продовжував користуватись спірним приміщенням.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кростінді" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а в іншій частині зазначені судові рішення залишити без змін.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанції:

1) неправильно застосували пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права стосовно такої засади цивільного законодавства як добросовісність, викладені у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17;

2) не дослідили зібрані у справі докази та не встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

- не з`ясували правову природу поняття гарантійного платежу, правові підстави, умови та строки його повернення Орендарю, правові підстави та строки його утримання Орендодавцем після припинення дії договору оренди та після прийняття Орендодавцем приміщення за актом від 06 березня 2023 року;

- не навели жодного обґрунтованого мотиву не врахування обставин, які об`єктивно вплинули на можливість / неможливість повернення приміщення з оренди як до, так і після 31 січня 2022 року, на не підписання позивачем запропонованих відповідачем трьох різних в часі, за обсягом та за змістом описів стану приміщенням та актів приймання-передачі приміщення з оренди після закінчення строку дії договору;

- не надали правової оцінки доказам, наданим позивачем за первісним позовом та не навели обґрунтованих мотивів відхилення цих доказів;

- не надали правової оцінки обставинам того, що Орендодавець не виставляв жодних вимог чи претензій з відповідними розрахунками та підтверджуючими документами Орендарю щодо збитків та повідомлень про їх компенсацію за рахунок гарантійного платежу, а також обставині відсутності у Орендаря жодних заборгованостей за договором оренди;

- не дослідили, чи є факт неповернення орендарем орендованого майна позивачу у погоджений в договорі оренди строк наслідком його недобросовісної поведінки як контрагента; чи вчинялись орендарем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення майна орендодавцю; чи порушив орендар внаслідок неповернення майна право орендодавця на мирне володіння належним йому майном в розумінні пункту 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та його права як власника майна; чи дії орендаря щодо неповернення майна орендодавцю є результатом його недобросовісної поведінки, спрямованої на умисне утримання орендованого майна у своєму володінні та створення орендодавцю перешкод в доступі до спірного майна; чи пов`язані з ухиленням орендодавця від вчинення належних дій; чи були у орендодавця претензії щодо неналежного оформлення акта приймання-передачі; чи вбачається наявність в діях орендаря умислу на невиконання обов`язку щодо повернення орендодавцю орендованого майна після розірвання договору оренди.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач за первісним позовом - Приватне акціонерне товариство "Кумір" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій детально дослідити матеріали справи, всебічно і повно з`ясували фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінили надані суду докази, а доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з вимог та доводів касаційної скарги предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення та постанова судів попередніх інстанцій виключно в частині вирішення спору за первісним позовом про відмову у стягненні гарантійного платежу.

Як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови підставами касаційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову у цій справі, визначеними позивачем за первісним позовом у касаційній скарзі, є пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на /конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Позивач за первісним позовом у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17.

Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справі № 910/20370/17, в якій Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 922/5018/23, з огляду на таке.

Враховуючи те, що предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення та постанова судів попередніх інстанцій виключно в частині вирішення спору за первісним позовом про відмову у стягненні гарантійного платежу, суд касаційної інстанцій оцінює подібність правовідносин у справі № 910/20370/17 саме на предмет їх подібності до правовідносин у цій справі № 922/5018/23 за заявленими первісними позовними вимогами, тобто, виходячи зі змісту та характеру заявлених первісним позивачем (Орендарем) до Орендодавця вимог та з урахуванням обставин, наведених в їх обґрунтування.

Як вбачається у справі № 910/20370/17 спірні правовідносини також, як і у цій справі № 922/5018/23, що розглядається, мали характер орендних, виникли з договору оренди. Однак, об`єктом оренди у справі № 910/20370/17 було світлодіодне обладнання (рухоме майно), в той час як, предметом оренди у цій справі № 922/5018/23 є нерухоме майно. Предметом спору у справі № 910/20370/17 були вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю. Позивачем у справі № 910/20370/17 був орендодавець, відповідачем - орендар. Отже у справі № 910/20370/17 спірні правовідносини стосувалися стягнення штрафних санкцій за невиконання договірного зобов`язання з повернення речі з орендного користування на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України. Натомість у цій справі № 922/5018/23 первісні позовні вимоги були заявлені навпаки: орендарем до орендодавця та не стосувалися стягнення неустойки за порушення орендарем зобов`язання з повернення речі з орендного користування, передбаченої частиною другою статті 78 Цивільного кодексу України, а були направлені на повернення Орендарем сплачених ним Орендодавцю грошових коштів у вигляді гарантійного платежу за договором оренди. Позовні вимоги у справі № 922/5018/23 були обґрунтовані невиконанням Орендодавцем свого передбаченого договором обов`язку з повернення Орендарю гарантованого платежу, тобто спірні правовідносини не стосувалися стягнення штрафних санкцій за неповернення орендованого майна, а стосувалися іншого, ніж у справі № 910/20370/17, порушення зобов`язання та іншою стороною орендних правовідносин - повернення гарантійного платежу орендодавцем, що свідчить про відмінність порівнюваних справ № 910/20370/17 та № 922/5018/23, як за суб`єктним складом, так і за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за змістом (змістовний критерій) правовідносини та за їх правовим регулюванням (положення частини другої статті 785 Цивільного кодексу України не регулюють правовідносини у цій справі за первісним позовом).

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17, зокрема і щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, на які послався скаржник, стосуються виключно заявлених у зазначеній справі № 910/20370/17 позовних вимог (стягнення неустойки), що відрізняються від позовних вимог у цій справі № 922/5018/23, яка розглядається.

Отже, у справі № 922/5018/23, що переглядається, і у наданій для порівняння справі № 910/20370/17, правовідносини відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, об`єктом оренди та встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність спірних правовідносин.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо неподібності правовідносин у справі № 910/20370/1 до правовідносин у справі № 922/5022/23, правовідносини в якій є тотожними до правовідносин у цій справі № 922/5018/23, що розглядається, викладені в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 922/5022/23.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що за суб`єктним складом, за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) правовідносини у порівнюваних справах № 910/20370/1 та № 922/5018/23 є різними та неподібними, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні справи № 922/5018/23 висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведена позивачем за первісним позовом підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кростінді» на рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року у справі № 922/5018/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд встановив, що висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, викладений у постанові від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17, на який послався скаржник, стосується правовідносин, які є неподібними до правовідносин у цій справі.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач за первісним позовом визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивач за первісним позовом послався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: обставини, наведені у підпункті 2 пункту 5 цієї постанови. Отже, Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Крім того, як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови у цій справі, суди попередніх інстанцій, врахувавши предмет та підстави заявленого первісного позову у справі № 922/5018/23, встановили, зокрема, що:

- у пункті 14.1. договору оренди сторони передбачили обов`язок Орендаря сплатити Орендодавцю гарантійний платіж, який згідно з пунктом 14.2. договору оренди є платежем по забезпеченню виконання зобов`язань орендаря,

- у пункті 14.6. договору погодили обов`язок Орендодавця повернути суму гарантійного платежу Орендарю після закінчення строку дії договору протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами акту повернення приміщення за умови належного виконання Орендарем зобов`язань та за умови відсутності будь-яких заборгованостей за договором;

- строк дії договору оренди закінчився 31 січня 2022 року і з огляду на умови договору оренди до цієї дати орендар зобов`язаний був звільнити орендоване майно та передати його Орендодавцю за актом;

- Орендар (позивач за первісним позовом) до 31 січня 2022 року не виконав свого обов`язку з повернення майна з орендного користування;

- в матеріалах справи відсутні докази проведення сторонами перемовин щодо укладення нового договору оренди;

- обставини, пов`язані зі збройною агресією рф проти України, на які послався позивач за первісним позовом, виникли майже через місяць після того, як договір оренди припинив свою дію і в орендаря виник обов`язок повернути орендоване майно.

Встановивши ці обставини суди дійшли висновку про те, що Орендодавець обґрунтовано утримує за собою гарантійний платіж, а підстави для повернення Орендодавцем (відповідачем за первісним позовом) Орендарю (позивачу за первісним позовом) гарантійного платежу та підстави для стягнення цього платежу в судовому порядку відсутні.

Отже, як вбачається, суди попередніх інстанцій надали оцінку усім доводам, наведеним позивачем за первісним позовом в обґрунтування позовних вимог у цій справі. Враховуючи те, що скаржник у прохальній частині касаційної скарги просить ухвалити нове рішення по суті спору за первісним позовом, його доводи, викладені у підпункті 2 пункту 5 цієї постанови, фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин справи, ці доводи спрямовані на надання судом касаційної інстанції оцінки та переоцінки наявним в матеріалах справи доказам та на встановлення інших обставин, ніж, ті що були встановлені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд з урахуванням принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності оцінив усі аргументи касаційної скарги в межах її доводів та визначених скаржником підстав касаційного оскарження, з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, однак зазначає, що не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу положень, закріплених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Як уже зазначалося, оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів та визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі, відсутні.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 922/5018/23, відкрите за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Кростінді" на рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Кростінді" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04 червня 2024 року у справі № 922/5018/23 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець