Ухвала

від 08.10.2024 по справі 274/1477/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 274/1477/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Круш Т. О.,

відповідачів - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Олексюк Г. Є., Гудак А. В.) у справі

за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Семенівської сільської ради

до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_2

про визнання незаконним і скасування розпорядження та наказу, визнання недійсним договору оренди землі і повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року керівник Бердичівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Бердичівського міськрайонного суду з позовом в інтересах держави в особі Семенівської сільської ради (далі - Семенівська сільрада) до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Бердичівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та ОСОБА_2 про (1) визнання незаконним і скасування розпорядження Бердичівської РДА від 21.05.2012 № 211 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення прроєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; (2) визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства у Житомирській області (далі - ГУ Держземагентства) від 15.07.2014 № 6-747/14-14-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 загальною площею 33,3306 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Іванковецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області за межами населеного пункту; (3) визнання недійсним договору оренди від 30.07.2014 № 382/06, укладеного між ГУ Держземагентства та ОСОБА_2 ; (4) зобов`язання ОСОБА_2 повернути до земель запасу Іванковецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку загальною площею 33,3306 га, кадастровий номер 1820882400:05:000:0475, шляхом підписання акта прийому-передачі.

На обґрунтування позову прокурор посилався на порушення вимог законодавства при наданні в оренду спірної земельної ділянки, а саме її отримання на позаконкурсній основі. Зокрема ОСОБА_2 у наведеному випадку незаконно додатково отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства з метою уникнення процедури проведення земельних торгів та для розширення площ земельних ділянок, які використовуються Фермерським господарством "Агрозермін" (далі - ФГ "Агрозермін"), засновником якого є ОСОБА_2 , для вирощування сільськогосподарських культур.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.01.2022 позов задоволено частково. Визнано незаконними і скасовано розпорядження Бердичівської РДА від 21.05.2012 № 211, наказ ГУ Держземагентства від 15.07.2014 № 6-747/14-14 СГ. Визнано недійсним договір оренди від 30.07.2014 № 382/06. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Додатковим рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.02.2022 здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08.11.2022 рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.01.2022 і додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.02.2022 залишено без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.07.2023 рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.01.2022, додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07.02.2022 та постанову Житомирського апеляційного суду від 08.11.2022 скасовано. Провадження у цій справі закрито. Роз`яснено прокуророві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 заяву прокурора задоволено, а справу № 274/1477/20 передано для продовження розгляду до Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.10.2023 прийнято до розгляду справу № 274/1477/20.

ОСОБА_2 у відзиві на позов заперечив проти його задоволення та просив відмовити у позові за необґрунтованістю. Зокрема, відповідач наголошував на пропуску прокурором позовної давності при зверненні до суду з цим позовом; вважав обраний спосіб захисту неналежним, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Бердичівська РДА у відзиві на позов також заперечила проти задоволення його вимог, стверджуючи, зокрема, про законність оспорюваних рішень.

ГУ Держгеокадастру теж не погодилося з доводами прокурора та у відзиві на позов наголошувало на неефективності обраного прокурором способу захисту. Водночас від ГУ Держгеокадастру надійшло клопотання про застосування позовної давності.

08.12.2023 від прокурора надійшла заява про уточнення прохальної частини позову, в якій він зазначив про те, що з 27.05.2021 розпорядником земельної ділянки, кадастровий номер 1820882400:05:000:0475, є Семенівська ОТГ в особі Семенівської сільради; наразі остання виконує функції власника спірного майна і саме її права порушуються діями відповідача щодо неправомірного використання спірної земельної ділянки. У зв`язку з цим, прокурор відредагував пункт 5 прохальної частини позовної заяви та просив зобов`язати ОСОБА_2 повернути Семенівській сільраді земельну ділянку площею 33,3306 га, кадастровий номер 1820882400:05:000:0475, розташовану за межами населеного пункту с. Іванківці Семенівської сільради шляхом підписання акта прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.04.2024 (суддя Кудряшова Ю. В.) позов задоволено у повному обсязі.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що в порушення вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" майбутній фермер ОСОБА_2 не обґрунтував розмірів земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Водночас ОСОБА_2 ще до отримання спірної земельної ділянки вже створив та зареєстрував ФГ "Агрозермін"; після отримання цієї земельної ділянки її фактичне використання без укладання будь-яких договорів здійснює раніше створене ОСОБА_2 вказане фермерське господарство. Наведене, як зазначив суд, свідчить про те, що земельна ділянка отримувалася для розширення раніше створеного фермерського господарства в обхід процедури торгів. З огляду на порушення вимог законодавства при отриманні в оренду спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку про те, що оспорювані розпорядження Бердичівської РДА та наказ ГУ Держземагентства підлягають визнанню незаконними. Разом із тим, з огляду на положення статей 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, а також те, що укладання оспорюваного договору оренди є похідним від правового акта, на підставі якого він укладається, зважаючи на встановлений факт незаконності спірних розпорядження та наказу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви про застосування позовної давності, то суд вказав, що про виявлені порушення Бердичівській місцевій прокуратурі стало відомо з листа Управління служби безпеки України в Житомирській області від 11.12.2019 № 20/2636, який надійшов до Бердичівської місцевої прокуратури 12.12.2019, а тому прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2024 у цій справі скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство", процедури отримання у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства та установив, що дії ОСОБА_2 у наведеному випадку були недобросовісними, фактично спрямовані на отримання спірної земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів для розширення площ землі раніше створеного ним фермерського господарства. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, оскільки прокурор у позові просив визнати незаконними і скасувати спірні розпорядження та наказ, проте у цій частині він обрав неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права, то позов в означеній частині не підлягає задоволенню.

Водночас суд надав оцінку заявам відповідачів (ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_2 ) про застосування позовної давності та зазначив, що за встановлених обставин відсутності правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагенства у зв`язку з обранням неналежного способу захисту права, заява цього відповідача про застосування позовної давності у вказаній частині задоволенню не підлягає. Разом із цим суд дослідив питання перебігу позовної давності та встановив наявність обставин для застосування її наслідків у межах цих спірних правовідносин щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки. Зокрема суд установив, що прокурор за цими вимогами пропустив позовну давність, він звернувся з позовом до суду лише 27.02.2020, тобто поза межами строку, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України, без будь-якого клопотання про поновлення вказаного строку та обґрунтування поважності причин його пропуску. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, зміна власника (орендодавця) спірної земельної ділянки не впливає на перебіг позовної давності; у спірних правовідносинах його початок слід обраховувати з моменту, коли про порушення прав дізналася держава.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор), звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2024 у частині задоволення вказаних позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин положення статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України без врахування позицій Верховного Суду викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, що є підставою для касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За доводами прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував позовну давність, оскільки прокурор в межах позовної давності (25.03.2019-25.03.2022) звернувся 27.02.2020 до суду з позовом. При цьому прокурор зазначає, що з 25.03.2019 розпорядником спірної земельної ділянки стала Семенівська сільрада, а тому вона про порушення інтересів держави не могла довідатися раніше, а саме до 25.03.2019.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану.

Бердичівська РДА у відзиві на касаційну скаргу також заперечила проти її задоволення, просила залишити без змін постанову у справі як ухвалену з додержанням вимог матеріального і процесуального оправа, а касаційну скаргу - без змін.

ГУ Держгеокадастру також проти доводів касаційної скарги заперечило та просило відмовити у її задоволенні.

Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 18.04.2012 ОСОБА_2 звернувся до Бердичівської РДА із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, орієнтовною площею 28 га, з метою ведення фермерського господарства за межами с. Семенівка із земель запасу сільськогосподарських угідь.

Розпорядженням Бердичівської РДА від 21.05.2012 № 211 йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель запасу сільськогосподарського призначення Іванковецької сільської ради за межами населеного пункту (с. Семенівка), орієнтовною площею 28 га, для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагентства від 15.07.2014 № 6-747/14-14-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Бердичівського району Іванковецької сільської ради; надано йому в оренду земельну ділянку площею 33,3306 га, кадастровий номер 1820882400:05:000:0475, для ведення фермерського господарства строком на 25 років із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Іванковецької сільської ради Бердичівського району.

30.07.2014 між ГУ Держземагентства (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1820882400:05:000:0475, загальною площею 33,3306 га для ведення фермерського господарства, розташовану на території Іванковецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області (за межами населених пунктів).

Сторонами було підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.08.2014 за ОСОБА_2 зареєстровано право оренди на підставі договору оренди землі від 30.07.2014.

25.03.2019 право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Семенівською сільрадою, що підтверджується Інформацією із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

14.05.2020 між Семенівською сільрадою (орендодавець, позивач) та ОСОБА_2 (орендар) укладено додаткову угоду № 1, якою, зокрема, замінено орендодавця ГУ Держземагентства на нового орендодавця - Семенівську сільраду.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.05.2012 зареєстровано ФГ "Агрозермін" (код ЄДРПОУ 37980711), засновником та керівником якого є ОСОБА_2 .

Прокурор, вважаючи, що розпорядження Бердичівської РДА та наказ ГУ Держгеокадастру прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, а договір оренди землі укладений всупереч встановленій законодавством процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, звернувся з позовом до суду.

Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції урахував положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зокрема положення статей 22, 31, 93, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 1 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 15, 16 Цивільного кодексу України, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та установив порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство", процедури отримання ОСОБА_2 у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. За таких встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими. Разом із тим, надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту порушеного права держави, апеляційний господарський суд установив, що заявлені прокурором вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу державної влади є неефективними, а такий спосіб захисту - неналежним, оскільки задоволення позову в означеній частині не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові у відповідній частині.

Водночас апеляційний господарський суд установив, що відповідачі (ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_2 ) заявили про застосування позовної давності у цій справі.

Прокурор вважав, що ним не пропущено позовну давність та при цьому посилався на те, що про виявлені порушення прокуратурі стало відомо з листа Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 11.12.2019 № 20/2636; спірна земельна ділянка 25.03.2019 зареєстрована за Семенівською сільрадою - позивачем.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку заявам відповідачів (ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_2 ) про застосування позовної давності та зазначив, зокрема, що за встановлених обставин відсутності правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади у зв`язку з обранням неналежного способу захисту права, заява ГУ Держгеокадастру про застосування позовної давності у вказаній частині задоволенню не підлягає. Разом із цим суд дослідив питання перебігу позовної давності щодо інших вимог, визначив момент початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах та встановив наявність обставин для застосування її наслідків у межах цих спірних правовідносин щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки. Зокрема суд установив, що уповноваженим державою органом у цих правовідносинах станом на час укладення оспорюваного договору оренди землі було ГУ Держземагенства; про порушення прав держави у наведеному випадку держава в особі уповноваженого нею органу довідалася або могла довідатися 30.07.2014 (з моменту укладення оспорюваного договору), отже, строк позовної давності за вимогою держави, як зазначив суд, сплив 30.07.2017. Натомість прокурор з позовом у цій справі звернувся 27.02.2020, тобто з пропуском позовної давності, без клопотання про поновлення вказаного строку та обґрунтування поважності причин його пропуску. При цьому суд апеляційної інстанції урахував, що зміна власника (орендавця) земельної ділянки (з ГУ Держземагентства на Семенівську сільраду) не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. Перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. Зважаючи на викладене та сталу судову практику Верховного Суду (щодо перебігу позовної давності за вимогами прокурора щодо захисту прав держави), апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки з підстав пропуску позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (постанови Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17).

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної скаржником постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду щодо застосування інституту позовної давності, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваній постанові, зокрема щодо визначення моменту початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що позовна давність за заявленими у цій справі вимогами не пропущена, оскільки Семенівська сільрада, яка є позивачем у справі, набула права комунальної власності на спірні земельні ділянки лише 25.03.2019 після передачі земельних ділянок державної власності у комунальну, а відтак з об`єктивних і незалежних від неї обставин не могла довідатися про допущені ГУ Держгеокадастру порушення раніше ніж нею набуто право власності. Проте, наведений скаржником аргумент визнається колегією суддів необґрунтованим, оскільки у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядок перебігу позовної давності. Визначаючи початок перебігу позовної давності у справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів. Тому при дослідженні питання пропуску позовної давності слід з`ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу. Відповідний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, були враховані апеляційним господарським судом під час здійснення апеляційного провадження, про що безпосередньо свідчить зміст оскарженої у цій справі постанови суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Разом із тим, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 у справі № 274/1477/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 у справі № 274/1477/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак