Постанова

від 08.10.2024 по справі 642/6384/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 642/6384/21

провадження № 61-2369св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2024 року у складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 22 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року про стягнення з нього аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Нововиявленими обставинами вважав те, що на момент видачі судового наказу суду не було повідомлено про наявність у нього як боржника ще однієї дитини від першого шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на яку він зобов`язаний сплачувати аліменти відповідно до рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року.

Просив суд скасувати судовий наказ та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2022 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року № 7/0/9-22 у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України територіальну підсудність судових справ Ленінського районного суду м. Харкова змінено на Київський районний суд м. Полтави.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2023 року скасовано судовий наказ Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2

Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з відповідною заявою не було повідомлено про обставини наявності у боржника іншої неповнолітньої дитини та наявність аліментних зобов`язань, а також заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України, тому судовий наказ від 28 вересня 2021 року у справі № 642/6384/21 підлягає скасуванню, а у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Судове рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2024 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2023 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що не зазначення ОСОБА_1 у заяві про видачу судового наказу про наявність у ОСОБА_2 другої дитини та про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою місця реєстрації ОСОБА_2 не є нововиявленою обставиною як помилково вважає останній.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на постанови Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20 та від 17 березня 2023 року у справі №761/36042/20 вказав, що у випадку незгоди з судовим наказом боржник вправі захистити своє право шляхом подання позову про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення, тощо) (частина сьома статті 170 ЦПК України).

У порядку наказного провадження вирішуються безспірні вимоги, передбачені статтею 161 ЦПК України, без перевірки обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини першої статті 168 ЦПК України).

Апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України, оскільки ці обставини були відомі ОСОБА_1 на час розгляду справи, вони не підлягають дослідженню під час вирішення питання стягнення аліментів в порядку наказного провадження, а тому не можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року адвокат Литовченко Р. В. в інтересах ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2024 року та залишити в силі ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 263/2998/19, від 07 грудня 2022 року у справі № 212/1739/22, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 15 січня 2020 року у справі № 554/325/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 2610/12441/2012.

Провадження у суді касаційної інстанції

06 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового наказу Ленінського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до закінчення перегляду оскарженої постанови апеляційного суду в касаційному порядку.

19 квітня 2024 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_5 , у касаційному провадженні № 61-2369св24 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено ОСОБА_6 , суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Відзиву на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року (справа № 2010/5662/2012) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 аліменти на ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 500 грн щомісяця, починаючи з 14 вересня 2012 року і до досягнення повноліття дитини.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 14 листопада 2012 року (справа № 2010/5409/2012) розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року (справа № 642/6384/21) стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 22 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, ОСОБА_2 посилався на те, що істотними обставинами перегляду судового рішення є те, що стягувач не повідомила суду про те, що у нього є інша дитина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з нього за іншим судовим рішенням вже стягуються аліменти, а місцем реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його місце проживання. Наведене, на переконання заявника, мало мати наслідком видачу судового наказу про стягнення аліментів у меншому розмірі, оскільки судом під час видачі судового наказу не враховано наявність другої дитини та не з`ясовано місце проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_12 , що суперечить пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів (частина сьома статті 170 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина четверта, п`ята статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

З огляду на зазначене необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та не можуть бути підставою для скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 353 ЦПК України, що на переконання заявника призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке не передбачено процесуальним законом, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із частиною сьомою статті 429 ЦПК України судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Якщо суд не вбачає підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, він не втручається в зміст оскаржуваного рішення і постановляє ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення, аналізуючи у мотивувальній частині лише і виключно обставини, які заявник вважав нововиявленими.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 липня 2023 року (справа № 299/1923/16-ц, провадження № 14-56цс23).

Доводи заявника на те, що положеннями статті 161 ЦПК України обмежена можливість стягувати з нього на двох дітей за різними виконавчими листами більше ніж 1/3 частину заробітку Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначені обмеження застосовуються у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 500 грн аліментів щомісячно на іншу його дитину не зумовлювала обов`язку суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 165 ЦПК України відмовити у видачі судового наказу.

Інше розуміння наведених положень закону призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів й у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей за різними судовими рішеннями по 1/4 частині заробітку на кожну дитину (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20, провадження № 61-9338св21).

При цьому Верховним Судом враховано, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Тож загальна частка доходів, що стягуються із заявника на утримання його дітей, не суперечить чинному законодавству, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 2610/12441/2012, від 15 січня 2020 року у справі № 263/2998/19, від 15 січня 2020 року у справі № 554/325/16-ц, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 07 грудня 2022 року у справі № 212/1739/22, колегія суддів враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

У справі № 263/2998/19 (провадження № 61-20049св19) задоволено заяву про перегляд судового наказу від 18 березня 2019 року, виданого Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, за нововиявленими обставинами. Нововиявленою обставиною у цій справі було те, що під час видачі судового наказу не було відомо про наявність іншого судового наказу № 263/15194/18 від 13 грудня 2018 року, яким вирішено питання щодо стягнення аліментів стосовно тієї ж дитини (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року).

У справі № 188/1029/19 (провадження № 61-11986св20) Верховний Суд задовольнив заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. Нововиявленою обставиною у цій справі було те, що малолітня дитина змінила місце проживання і нині проживає з батьком, який несе всі зобов`язання щодо утримання дитини (постанова Верховного Суду від 22 листопада 2022 року).

У справі № 212/1739/22 (провадження № 61-9113св22) Верховний Суд задовольнив заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. Нововиявленою обставиною у цій справі було те, що під час видачі оспореного наказу існувало судове рішення, яким вже вирішено питання щодо стягнення аліментів на утримання дитини (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2022 року).

У справі № 554/325/16-ц (провадження № 61-18225св18) Верховним Судом розглядалася справа про виділ частки нерухомого майна в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року).

У справі № 2610/12441/2012 (провадження № 61-17970св18) Верховним Судом розглядалася справа про стягнення боргу за договором позики (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 263/2998/19, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 07 грудня 2022 року у справі № 212/1739/22.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 2610/12441/2012 та від 15 січня 2020 року у справі № 554/325/16-ц ухвалені за інших фактичних обставин, встановлених судами, правовідносини у цих справах, та у справі, яка переглядається, є різними, а тому вказані постанови не можуть слугувати прикладом неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, яка переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні (в оскарженій частині), питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків місцевого й апеляційного судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська