Постанова

від 11.10.2024 по справі 520/5147/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 520/5147/19

адміністративне провадження № К/9901/20065/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №520/5147/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (головуючий суддя Шляхова О.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді П`янової Я.В., суддів - Жигилія С.П., Русанової В.Б.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, у якому просив:

- визнати незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з 22 квітня 2019 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (скорочення штатів) та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19 квітня 2019 року за №81 о/с про його звільнення;

- поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне управління Національної поліції у Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України, та, враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, на виконання вимог пункту 9, пункту 12, пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ, видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції, а саме: ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу до органів Національної поліції на запропоновану та погоджену посаду, а ГУ НП в Харківській області шляхом видання наказу про призначення ОСОБА_1 на конкретну посаду поліцейського в органах Національної поліції;

- визнати дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах незаконними;

- стягнути з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року по 27 травня 2019 року в розмірі 13589 грн 40 коп., але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 150228 грн відшкодування моральної шкоди;

- допустити виконання судового рішення до негайного виконання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за весь період відповідно до частини другої статті 371 КАС України.

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду 25 листопада 2019, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення по 22 квітня 2019 року - незаконними.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №520/5147/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасовано і ухвалено у цій частині нову постанову, якою позовну заяву задоволено частково:

- скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81 о/с про звільнення ОСОБА_1 з 22 квітня 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 23 квітня 2019 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 25000 грн моральної шкоди;

- адміністративну справу №520/5147/19 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Щодо вимоги касаційної скарги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року до 27 травня 2019 року в розмірі 13589,40 грн, але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду, Верховний Суд зазначив, що внаслідок скасування судом касаційної інстанції наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновленні на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

5. Указав, що оскільки Верховний Суд обмежений у праві збирання або розгляду нових доказів, що передбачено частиною другою статті 341 КАС України, то з метою встановлення дійсних фактичних обставин справи, Суд дійшов висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- стягнуто з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2019 року по 22 квітня 2020 року в сумі 154425 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

7. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за час вимушеного прогулу, а саме, за період з 23 квітня 2019 року (з першого дня вимушеного прогулу) по 22 квітня 2020 року (згідно з вимогами абзацу 1 пункту 24 Положення №114), з урахуванням відомостей згідно з довідкою Головного управління статистики у Харківській області (250 днів вимушеного прогулу), з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 належить стягнути середнє грошове забезпечення в загальній сумі 617,70 грн х 250 днів, що дорівнює 154 425 грн.

8. Відмовляючи у частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року, суд першої інстанції зазначив, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки приписами пункту 24 Положення №114 визначено, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає виплаті, але не більш як за один рік, що також кореспондується із нормами статті 235 КЗпП України.

9. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року.

Прийнято у цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року у розмірі 9991 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одна гривня) 10 коп.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №520/5147/19 залишено без змін.

10. Апеляційний суд зазначив, що учасниками справи не оскаржується рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, а тому суд надає оцінку судовому рішенню виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

11. З огляду на неправомірність дій відповідачів щодо звільнення позивача з публічної служби та відсутність вини позивача у тривалому розгляді заяви про поновлення на службі, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення, відповідно до приписів статті 235 КЗпП України та абзацу 2 пункту 24 Положення №114, підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу по день прийняття рішення суду у цій справі.

12. Суд апеляційної інстанції установив, що за період з 28 листопада 2015 року по 22 квітня 2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалось та не виплачувалось, оскільки відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію», Постанови КМУ від 16 вересня 2015 року за №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», з 06 листопада 2015 року міліція припинила своє існування. А остання довідка, яка містить інформацію стосовно виплат, отриманих позивачем за попередні два місяці служби, надана відповідачем за 2014 рік.

13. Апеляційний суд, дослідивши довідку про грошове забезпечення позивача, з`ясував, що середньоденний заробіток позивача складає 40 грн 78 коп.

14. Зазначив, що оскільки судом першої інстанцій рішення в частині стягнення середнього заробітку ухвалене 23 грудня 2020 року, то на користь ОСОБА_1 належить стягнути середнє грошове забезпечення за період з 23 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року у загальному розмірі 9991 грн 10 коп. (40,78 грн (середньоденний заробіток) х 245 календарних днів).

15. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про наявність підстав для розрахунку стягнення грошового забезпечення за правилами Порядку №100, виходячи з відомостей органів статистики про середню заробітну плату поліцейського по Харківській області, вважав такі необґрунтованими та зазначив про необхідність застосування наявної в матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по дату постановлення остаточного рішення, а також не погоджуючись із розрахунком, проведеним судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у відповідних частинах та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

17. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

18. Зокрема зазначає, що ним у позовній заяві заявлено клопотання про витребування у Головного управління Національної поліції у Харківській області відомостей про середню заробітну плату дільничного офіцера поліції за лютий, березень 2019 року та штатного розпису за 2019 рік; у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області - кошторису за 2015-2019 роки, однак указане клопотання судом проігноровано.

19. Окрім викладеного переконує, що висновки судів у цій справі щодо розрахунку середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, свідчать про невідповідність їх рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 березня 2021 року у справі №825/3399/14, від 16 січня 2018 року у справі №501/2316/15-ц, а висновки Верховного Суду щодо більш розширеного тлумачення положень Порядку №100 та його застосування в подібних правовідносинах відсутні.

20. Зазначає, що оскільки у тривалому розгляді справи немає його вини, то позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

21. Вважає, що суд апеляційної інстанції мав стягнути середній заробіток по дату винесення постанови суду апеляційної інстанції.

22. Указує, що суд апеляційної інстанції провів неправильний розрахунок середнього заробітку, оскільки брав до уваги довідку про грошове забезпечення позивача, датовану 2014 роком, у той час як звільнення відбулося у 2019 році.

23. Переконує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід виходити із середньої заробітної плати поліцейського у Харківській області за лютий-березень 2019 року, тобто за два місяці, що передують звільненню.

Позиція інших учасників справи

24. 12 серпня 2021 року від Головного управління МВС у Харківській області надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому, посилаючись на об`єктивність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

25. 31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2021 року для розгляду справи №520/5147/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.

27. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №520/5147/19.

28. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року закінчено підготовчі дії, справу №520/5147/19 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

29. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом від 19 квітня 2019 року №81о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ з 22 квітня 2019 року.

30. Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду.

31. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду 25 листопада 2019, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення по 22 квітня 2019 року незаконними.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

32. Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №520/5147/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасовано і ухвалено в цій частині нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді, визнання дій незаконними і зобов`язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і моральної шкоди - задоволено частково:

- скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81о/с про звільнення ОСОБА_1 з 22 квітня 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 23 квітня 2019 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 25000 грн моральної шкоди.

Адміністративну справу №520/5147/19 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

33. Верховний Суд зазначив, що внаслідок скасування судом касаційної інстанції наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

34. Разом з тим, оскільки Верховний Суд обмежений у праві збирати або розглядати нові докази, що передбачено частиною другою статті 341 КАС України, то з метою установлення дійсних фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

35. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

37. У тексті касаційної скарги ОСОБА_1 не зазначає жодних доводів щодо необхідності перегляду судових рішень в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим Суд переглядає указані судові рішення лише в частині позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено, та доводи щодо яких є предметом поданої касаційної скарги.

Щодо періоду вимушеного прогулу

38. Питання про незаконність звільнення позивача та поновлення його на посаді у цій справі вирішено постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року, якою:

- скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19 квітня 2019 року №81о/с про звільнення ОСОБА_1 з 22 квітня 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (місто Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 23 квітня 2019 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посади поліцейського на виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 25000 грн моральної шкоди.

- справу №520/5147/19 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

39. За наслідком нового розгляду рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:

- стягнуто з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2019 року [день, наступний за днем звільнення] по 22 квітня 2020 року [період стягнення середнього заробітку обмежено одним роком] в сумі 154425 грн;

- - стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року [дата ухвалення рішення судом першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу] у розмірі 9991 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одна гривня) 10 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

40. У тексті касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції, урахувавши абзац 1 пункту 24 Положення №114, допустив неправильне застосування норм матеріального права та незаконно обмежив період, за який стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, одним роком.

41. Вважає, що оскільки у тривалому розгляді справи немає його вини, то, згідно з абзацом 2 пункту 24 Положення №114, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

42. Переконує, що суд апеляційної інстанції, визнавши, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, мав стягнути середній заробіток по дату винесення постанови суду апеляційної інстанції [про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу], а тому просить Верховний Суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по 21 травня 2021 року [дату подання касаційної скарги], але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду [Верховним Судом].

43. Перш за все, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки суд першої інстанції не указав у чому полягає вина позивача у тривалому розгляді справи, а судом апеляційної інстанції таких обставин не установлено, то позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

44. Разом з тим, Суд констатує, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено період вимушеного прогулу.

45. Так, відповідно до частин першої-другої статті 235 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

46. Приписами статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

47. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

48. Статтею 236 КЗпП України установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

49. Суд роз`яснює, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.

50. Як зазначалось вище, постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у цій справі констатовано незаконність звільнення позивача та поновлено його на посаді, з якої його звільнили.

51. У цій постанові Верховний Суд, також, зауважив, що з огляду на поновлення ОСОБА_1 на посаді, належить задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

52. Разом з тим, оскільки Верховний Суд обмежений у праві збирати або розглядати нові докази, що передбачено частиною другою статті 341 КАС України, то з метою установлення дійсних фактичних обставин справи, колегія суддів направила справу до суду першої інстанції на новий розгляд в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

53. Колегія суддів зазначає, що вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (зокрема, незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.

54. Тож, оскільки предмет розгляду у цій справі охоплює правовідносини щодо поновлення позивача на посаді внаслідок його незаконного звільнення на підставі статті 235 КЗпП України, колегія суддів констатує, що період вимушеного прогулу ОСОБА_1 починається 23 квітня 2019 року [день, наступний після звільнення] та завершується 22 жовтня 2020 року [дата ухвалення постанови про поновлення позивача на роботі].

55. Середній заробіток після 22 жовтня 2020 року може стягуватись з відповідача лише у разі несвоєчасного виконання або невиконання ним рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, що не охоплюється межами цього спору.

56. З урахуванням викладеного, вимога касаційної скарги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату постановлення рішення судом апеляційної/касаційної інстанції не підлягає задоволенню.

Щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу

57. У тексті касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції провів неправильний розрахунок середнього заробітку, оскільки брав до уваги довідку про грошове забезпечення позивача, датовану 2014 роком, у той час як звільнення відбулося у 2019 році.

58. Переконує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід виходити із середньої заробітної плати поліцейського у Харківській області за лютий-березень 2019 року, тобто за два місяці, що передують звільненню.

59. Надаючи оцінку указаним доводам колегія суддів зазначає таке.

60. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

61. Абзацами 3, 4 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

62. Відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку №100 в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

63. Судами установлено, що за період з 23 грудня 2014 року по 27 листопада 2015 року позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, а з 28 листопада 2015 року по 22 квітня 2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалось та не виплачувалось, оскільки відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року за №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», з 06 листопада 2015 року міліція припинила своє існування.

64. Судами з`ясовано, що у наказі від 11 лютого 2019 року №79о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді (том 1, а.с.82) позивачу не визначено посадового (місячного) окладу, оскільки наказ МВС України, яким було затверджено схему посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для міських, районних відділів, лінійних відділів (відділень, пунктів), відділів (відділень) спеціальної міліції, відділів (відділень) міліції (додаток №14 до зазначеного наказу), втратив чинність 13 грудня 2016 року.

65. Тож, за відсутності можливості установлення розміру посадового (місячного) окладу станом на дату звільнення, слід виходити з останнього дійсного посадового окладу, передбаченого для дільничого інспектора міліції, що було зроблено судом апеляційної інстанції.

66. Судом апеляційної інстанції установлено, що згідно довідки про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2014 рік (том 2, а.с.163) середньоденний заробіток позивача становить 40 грн 78 коп.

67. Судом першої інстанції стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2019 року по 22 квітня 2020 року і суд апеляційної інстанції не переглядав судове рішення у цій частині.

68. Отже, з урахуванням меж касаційного оскарження, з огляду на установлені судами попередніх інстанцій обставини справи та викладені вище міркування, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2020 року по 22 жовтня 2020 року становить 7462 грн 74 коп. (40,78 грн х 183 календарні дні).

69. Разом з тим, частиною першою статті 13 КАС України закріплено право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

70. Положеннями частини 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Умовою виходу за межі позовних вимог, визначено необхідність ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

71. Колегія суддів зауважує, що у судовій практиці неодноразово застосовувався принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

72. Указаний принцип застосовано у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №466/725/20, від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 року у cправі №922/1715/22 тощо.

73. З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції помилково визначив період вимушеного прогулу, однак зважаючи на відсутність касаційної скарги відповідача, з урахуванням меж касаційного перегляду, установлених статтею 341 КАС України, з огляду на недопустимість погіршення становища позивача, який звернувся до Суду із касаційною скаргою, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

74. Доводи скаржника про необхідність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розміру середньої заробітної плати поліцейського у Харківській області за лютий-березень 2019 року є помилковими, оскільки позивача поновлено на ту посаду, з якої його, як установлено у справі, неправомірно звільнили [дільничий інспектор міліції].

75. Тож, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), а саме компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як дільничий інспектор міліції (чи прирівняні до нього за посадою працівники міліції), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили.

76. Колегія суддів зауважує, що середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів поліцейських, оскільки його не перевели/поновили у поліції.

77. Тож, прирівнювати посадовий оклад позивача до дільничих офіцерів поліції (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду поліцейського в цю структуру суперечило б меті і вимогам Закону України «Про Національну поліцію».

78. Посилання позивача як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України є безпідставним, оскільки заявлене ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів у повному обсязі задоволено ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

80. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

81. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, з урахуванням наведених вище мотивів, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

82. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №520/5147/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду