Постанова

від 03.10.2024 по справі 462/9110/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/9110/23 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А. І.

Провадження № 22-ц/811/647/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року м.Львів

Справа № 462/9110/23

Провадження № 22ц/811/647/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничногорайонного судум.Львова, ухвалене у м. Львові23 січня 2024 року у складі судді Кирилюка А.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу № 74 та ОСОБА_5 , про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,-

встановив:

23 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати недостовірною та такою, що порушує право на повагу до її гідності, честі та недоторканнності ділової репутації інформацію, розповсюджену головою правління ЖБК-74 Слівінським Т.В. 16 березня 2018 року в акті № 82: «Комісія в складі голови правління ЖБК-74 Слівінського Т. В. та бухгалтера ОСОБА_6 , в присутності сусідів кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , 1963 року народження, кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_8 , 1947 року народження, провели обстеження кв. АДРЕСА_3 . При обстеженні було встановлено, що ОСОБА_1 1966 року народження, фактично не проживає за даною адресою з 2008 року по 20018 рік. Даний факт підтверджують сусіди кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_8 . Підписи членів комісії: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Зазначений акт затвердив голова правління ЖБК-74 Слівінський Т.В.». Окрім цього, просила суд стягнути солідарно на її (позивача) користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації з відповідачів по 89695,65 грн. з кожного, вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона разом з двома дітьми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживала і проживає за адресою: АДРЕСА_4 . В січні 2021 року при ознайомленні з матеріалами справи № 2/1269/09 вона виявила акт № 82 від 16 березня 2018 року, виданий головою правління ЖБК-74 ОСОБА_2 , у якому зазначається, що комісія в складі голови правління ЖБК-74 Слівінського Т. В. та бухгалтера ОСОБА_6 , в присутності сусідів: кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_8 , провели обстеження кв. АДРЕСА_3 . При обстеженні було встановлено: що ОСОБА_1 , 1966 року народження, фактично не проживає за даною адресою з 2008 року по 2018 рік. Даний факт підтверджують сусіди. За таких обставин вважає, що зазначена в акті № 82 від 16 березня 2018 року інформація є недостовірною в повному обсязі щодо неї. За таких обставин просила суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖБК № 74 та ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкодивідмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Посилається на неправильне застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, на необґрунтованість судового рішення. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Вважає, що жодних доказів які би об`єктивно свідчили про її не проживання у кв. АДРЕСА_3 немає і не може бути, так як вона постійно проживала і проживає з сином ОСОБА_9 та донькою ОСОБА_10 у вищевказаній квартирі. Вказує, що відомості щодо її не проживання з 2008 року по 2018 рік, зазначені відповідачем ОСОБА_5 у заяві від 16 березня 2018 року та головою правління ЖБК - 74 Слівінським Т.В. в акті від 16 березня 2018 року, є неприпустимими, протизаконними. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що відомості, зазначені у заяві та акті №82 від 16 березня 2018 року суперечать довідкам №13 від 24 лютого 2009 року, №20 від 19 березня 2009 року, №42 від 25 червня 2009 року, №77 від 15 травня 2012 року, оскільки дані довідки є первинними документами та видавалися в різні періоди. Щодо моральної шкоди вказує, що заподіяння такої полягає в істотних змінах у життєвих стосунках, самопочутті та приниженні її честі та ділової репутації.

18 червня 2024 року на адресу Львівського апеляційного суду від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, якому він посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Львові від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що головою правління ЖБК-74 ОСОБА_2 та бухгалтером ОСОБА_6 у присутності сусідів: ОСОБА_7 (квартира АДРЕСА_1 ), ОСОБА_8 (квартира АДРЕСА_2 16 березня 2018 року складено акт № 82, яким стверджується, що зазначеними особами проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 та зафіксовано, що ОСОБА_1 фактично не проживає за вказаною адресою з 2008 року по 2018 рік.

З довідок голови ЖБК-74 № 13 від 24 лютого, № 42 від 25 червня 2009 року, № 77 від 15 травня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована у цій квартирі. Склад сім`ї зазначений із чотирьох осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Довідкою голови ЖБК-74 № 20 від 19 березня 2009 року стверджується, що ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; у вказаній квартирі прописані чотири особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Копією письмової заяви ОСОБА_1 про надання інформації, отриманої ЖБК-74 2 вересня 2021 року, стверджується, що ОСОБА_1 зверталася до голови правління ЖБК-74 та просила надати повну, достовірну, обґрунтовану інформацію щодо питань, вказаних у цій письмовій заяві

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 1309/338/12 від 21 травня 2012 року встановлено для подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 режим окремого проживання.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 2-1269/09 від 6 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено та ухвалено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у розмірі 1/3 частини із усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 9 жовтня 2008 року, до досягнення ОСОБА_10 повноліття, а ОСОБА_9 - до досягнення двадцяти трьох років.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/8704/21 від 8 грудня 2022 року ухвалено відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до голови правління ЖБК-74 Слівінського Т.В. про визнання акту про не проживання з реєстрацією недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що акт, який оскаржує позивач, не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи, він не зобовязує до вчинення будь-яких дій, оскільки акт не носить обовязкового характеру для будь-якої особи, не встановлює, не припиняє або змінює правовідносини, права та обовязки осіб, не породжує правових наслідків. Даний акт лише фіксує фактичні обставини у просторі та часі. Відповідно до осіб, які склали вказаний акт, він не є рішенням, не свідчить про дії або бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб. Суд не може захищати порушені права та інтереси у спосіб, якій не передбачений ні законом, ні договором.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного.

Згідно з ч. 1ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Такими способами захисту можуть бути застосування наслідків нікчемності правочину(ст. 216 ЦК України), переведення прав та обовязків покупця(ст.362ЦК України),спростування недостовірної інформації(ст.277ЦК України)тощо. Відповідно дост.275ЦК України захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом (крім тих, які передбачені уст. 16 ЦК України) відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобовязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі(ч. 1, 2ст. 2 ЦПК України).

Обовязком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й обєктивності зясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає зясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх звязків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та обєктивне зясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Суд враховує позицію, наведену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16 червня 2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою уст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що акт № 82, складений 16 березня 2018 року комісією в складі голови правління ЖБК-74 Слівінського Т.В. та бухгалтера ОСОБА_6 у присутності сусідів з квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 - це документ, який підтверджує факт здійсненого обстеження квартири АДРЕСА_3 з фіксуванням фактичного не проживання позивача за вказаною адресою з 2008 року по 2018 рік та є лише носієм доказової інформації.

Позивач повинна була подбати про обрання саме такого способу захисту своїх прав, який ґрунтується на законі або договорі.У постанові Верховного Суду України від 13 липня 2004 року № 10/732наведена правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Відповідно до правовоїпозиції Верховного суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16 власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Захисту підлягає тільки порушене право. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання цього позову не передбачений чинним законодавством як спосіб захисту прав.

У задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції відмовлено, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження такої.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Конституцією України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34).

Відповідно достатті68Основного закону України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації (статті 297,299 ЦК України).

У пункті 4 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від27лютого 2009року №1«Про судовупрактику усправах прозахист гідностіта честіфізичної особи,а такожділової репутаціїфізичної таюридичної особи»зазначено,що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю належить розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 277ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 цієї Постанови зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову щодо захисту означених прав, є сукупність наступних обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною є інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно із пунктом 17 вказаної Постанови інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку встановленому процесуальним законодавством.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також її ділової репутації.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що інформація, яка, як вважає позивач, розповсюджена головою правління ЖБК-74 у акті № 82 була надана суду у цивільній справі та стосувалася предмета позову, належить зробити висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 інформації на повагу до її честі, гідності та недоторканості ділової репутації; а також стягнення моральної шкоди, оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації, приниженням честі, гідності та ділової репутації є похідними від вимог про захист особистих немайнових прав, у задоволенні яких відмовляється.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .

Звисновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Висновки суду першої інстанції не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 8 жовтня 2024 року.

Головуючий_-

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р.Мікуш

---

Р.В. Савуляк