Постанова

від 15.10.2024 по справі 923/528/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 923/528/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.,

представники учасників справи участі не приймали

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Виробничого кооперативу "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 року, суддя в І інстанції Погребна К.Ф., повний текст якого складено 04.07.2024 в м. Одесі

у справі: №923/528/19

за позовом: Виробничого кооперативу "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество"

до відповідачів:

1. Херсонської міської ради Херсонської області;

2.Фізичної особи-підприємця Гаврилової Галини Василівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Херсонської міської громадської організації любителів вітрильно-човнового відпочинку "Арго"

про визнання протиправними та скасування пункту рішення Херсонської міської ради та договору оренди

В С Т А Н О В И В:

В червні 2019 року Виробничий кооператив "Торгівельно-заготівельна фірма "Дніпровець" (в подальшому перейменовано на Виробничий кооператив "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество") звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом, в якій з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог та заяви про залучення співвідповідача просив суд:

-визнати незаконним та скасувати рішення Херсонської міської ради від 30.11.2018 №1751 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок» в частинні підпункту 1.10. (про передання в оренду, строком на 3 роки Фізичній особі-підприємцю Гавриловій Галині Василівні земельну ділянку, площею 0,0026 га, із земель комунальної власності, по вул.Миру, 17, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під будівництво магазину), категорія земель - землі житлової громадської забудови;

-визнати недійсним договір, укладений Херсонською міською радою з Фізичною особою-підприємцем Гавриловою Галиною Василівною щодо земельної ділянки, площею 0,0026 га, в м. Херсоні, по вул.Миру, 17. Кадастровий номер: 6510136300:01:001:1751.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у відповідності до визначеного статутом напрямку господарювання, позивач мав намір розширити свою діяльність за рахунок, у тому числі, використання земельних ділянок необхідних для організації певних видів торговельних послуг

З огляду на відповідний намір і права, позивачем обрано земельну ділянку вільну від забудови і, з огляду на приписи ст. 124 Земельного кодексу України, 29.10.2018 подано ним заяву на ім`я Херсонського міського голови з проханням надати в оренду спірну земельну ділянку із земель комунальної власності під кіоск орієнтованою площею 26 кв.м. Одночасно 29.10.2018 через Центр надання адміністративних послуг м. Херсона позивачем подано ідентичну заяву із додатковою згодою на участь в земельних торгах щодо придбання права оренди відповідної земельної ділянки, проведення яких вимагається в такому випадку ст. 124 ЗК України. (вказані заяви не містяться в матеріалах справи).

За посиланнями позивача, подана ним заява, в порушення ст. 123 ЗК залишена без розгляду.

Пізніше, як зазначив позивач, йому стало відомо, що рішенням Херсонської міської ради від 30.11.2018 №1751 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок», а саме підпунктом 1.10, заявлена позивачем земельна ділянка надана іншому суб`єкту господарювання без застосування процедури торгів.

На переконання позивача, надання зазначеної земельної ділянки в оренду суб`єкту господарювання під будівництво нових об`єктів або розширення території існуючих повинно здійснюватись на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів на підставі ст. 124 Земельного кодексу України. Проте, земельні торги (аукціони) щодо надання в оренду зазначеної у рішенні земельної ділянки, не проводились, а отже тим самим відповідач 1 порушив право позивача на участь у процедурі виборювання прав на земельну ділянку на конкурсних засадах надавши землю відповідачу-2 всупереч встановленому законодавством порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19 відмовлено повністю у задоволенні позову. Судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що 24.11.2016 ФОП Гаврилова Г.В. звернулася до Херсонської міської ради з клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 25,8 кв.м за адресою м. Херсон, вул. Миру, 17 . До відповідного клопотання ФОП Гавриловою Г.В. було додано договір дарування від 09.11.2016 торгового металевого кіоску №158, що розташований по вул. Миру, 17, загальною площею 25,8кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В.В. та зареєстрований за номером 1049. Разом з договором також, було надано технічний паспорт на кіоск, з якого вбачається що вказана споруда встановлена на залізобетонному фундаменті, має мостіння.

Отже, ФОП Гаврилова Г.В. на спірній земельній ділянці має у власності майно, яке є невід`ємною від земельної ділянки, на якій воно розташовано.

Суд встановив, що в подальшому Рішенням сесії міської ради від 01.11.2017 року №970 Гавриловій Г.В. надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, орієнтовною площею 00026 га, із земель комунальної власності по вул. Миру, 17 під кіоск, а рішенням міської ради від 30.11.2018 року №1751 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок та передана в оренду строком на 3 (три) роки фізичній особі-підприємцю Гавриловій Галині Василівні земельну ділянку, площею 0,0026 га, із земель комунальної власності, під будівництво та обслуговування будівель торгівлі (під будівництво магазин), категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Кадастровий номер земельної ділянки: 6510136300:01:001:1751.

Враховуючи наведене вище, встановлення судом факту того, що на земельній ділянці, наданій у користування ФОП Гавриловій Галині Василівні розміщений об`єкт нерухомості - магазин загальною площею 24,4кв.м, що належить їй на праві власності, що підтверджено Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд дійшов висновку про правомірність прийняття міською радою рішення № 1751, а тому відсутні підставі для задоволенні позову в частині визнання недійсним п.1.10 Херсонської міської ради № 1751 від 30.11.2018.

Оскільки суд відмовив в задоволенні позовних вимог відносно визнання скасування рішення Херсонської міської ради №1751 від 30.11.2018, відсутні підстави визнання недійсним зазначеного договору. У зв`язку з цим суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору укладеного Херсонською міською радою з фізичною особою-підприємцем Гавриловою Галиною Василівною щодо земельної ділянки площею 0,0026 га, в м. Херсоні по Миру 17, для будівництво та обслуговування будівель торгівлі (під будівництво магазин), кадастровий номер земельної ділянки: 6510136300:01:001:1751 від 27.03.2019.

30.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Виробничого кооперативу "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество", в якій останній просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що відносно конструкції, право власності якої оформлено на відповідача-2, є судові рішення про знесення як незаконної побудови. Так, у справі №923/1194/15, конструкція на яку послався суд - м. Херсон, вул. Миру, 17, визнана самочинним будівництвом за позовом Прокурора Дніпровського району м. Херсона Херсонської міської ради, зобов`язано звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди. Договори дарування вчиненні між третьою особою та чоловіком Відповідачки-2 ( ОСОБА_2 ), а наступному Відповідачкою-2 задля уникнення відповідальності за самочинне будівництво. Отже, покладаючи у судовий висновок правомірність надання земельної ділянки через існування прав на споруду, суд не дослідив питання правомірності її розташування.

Попри норм покладених обов`язків, суд не досліджував питання законності конструкції, право на яку стало підставою для надання земельної ділянки в оренду, належно суд не оцінив і того, що оскаржуване рішення також не містить посилань на існуючі права відповідача-2 на майно, що додатково підтверджує твердження Позивача про самочинність будівництва.

Додатково зазначає, що реєстрація нерухомого майна і об`єкт нерухомого майна (магазин, а не металевий кіоск) виник після винесення оскаржуваного рішення ради, тобто вже після судового звернення, що розглядається у цій справі.

Апелянт вказує, що обставини за яких прийнято спірне рішення та ті, котрі існували і передували укладенню договору між Відповідачами, надає можливість встановити відсутність підстав, котрі передбачені статтею 134 ЗК України як умови для незастосування земельних торгів щодо земельної ділянки в якій зацікавлений Апелянт. Таким чином, оскільки на земельну ділянку, на яку претендував Апелянт і яка надана Відповідачеві-2, не розповсюджуються виключення, передбачені статтею 134 Земельного кодексу України, передача в оренду цієї земельної ділянки повинна відбуватись за результатами проведення земельних торгів, а тому, Відповідач-1 приймаючі спірне рішення та укладаючи відповідний договір оренди, діяв поза повноважень та у спосіб, що порушує встановлені Конституцією та законами України засади діяльності Відповідача.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу відповідно до приписів статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 у відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничого кооперативу "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19, призначено розгляд даної справи на 15.10.2024 об 11:30.

В засідання суду апеляційної інстанції 15.10.2024 представники учасників справи не з`явились, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

При цьому, судова колегія враховує, що 14.10.2024 до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про розгляд даної справи без його участі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія звертає увагу, що оскільки у даному разі позивач, формуючи позовні вимоги, застосував певну правову аргументацію обраного ним способу захисту, апеляційному господарському суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем порушеного права, який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, встановлений у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушеного права позивача.

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Так, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Херсонської міської ради від 30.11.2018 №1751 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок» в частинні підпункту 1.10. (про передання в оренду, строком на 3 роки Фізичній особі-підприємцю Гавриловій Галині Василівні земельну ділянку, площею 0,0026 га, із земель комунальної власності, по вул.Миру, 17, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під будівництво магазину), категорія земель - землі житлової громадської забудови та визнання недійсним договору, укладеного Херсонською міською радою з Фізичною особою-підприємцем Гавриловою Галиною Василівною щодо земельної ділянки, площею 0,0026 га, в м. Херсоні, по вул.Миру, 17. Кадастровий номер: 6510136300:01:001:1751.

Як вказує позивач, у відповідності до визначеного статутом напрямку господарювання, має намір розширити свою діяльність за рахунок, у тому числі, використання земельних ділянок необхідних для організації певних видів торговельних послуг, у відповідності із Статутом кооперативу, останній має право здійснювати виробничу та іншу господарську діяльність встановлену частиною 2 Статуту.

З огляду на відповідний намір і права, позивачем обрано земельну ділянку вільну від забудови і, за оцінкою позивача, привабливої для торговельної діяльності та діяльності в сфері спорту, відпочинку і розваг (пункти 28, 36, 37 Статуту) у зв`язку із чим, з огляду на приписи ст. 124 Земельного кодексу України, а 29.10.2018 подано ним заяву на ім`я Херсонського міського голови з проханням надати в оренду земельну ділянку за адресами: м. Херсон, вул. Миру, 17 із земель комунальної власності під кіоск орієнтованою площею 26 кв.м. Одночасно 29.10.2018 через Центр надання адміністративних послуг м. Херсона позивачем подано ідентичну заяву із додатковою згодою на участь в земельних торгах щодо придбання права оренди відповідної земельної ділянки, проведення яких вимагається в такому випадку ст. 124 ЗК України.

Судова колегія зазначає, що посилання позивача на заяви від 29.10.2018 з проханням надати йому в оренду спірну земельну ділянку та від 29.10.2018, які залишені без розгляду відповідачем в порушення ст. 123 ЗК, матеріали справи не містять.

При цьому, матеріали позовної заяви не містять взагалі будь-яких доказів, окрім спірного рішення міської ради від 30.11.2018 №1751 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок».

Як зазначає позивач, йому стало відомо, що рішенням Херсонської міської ради від 30.11.2018 №1751 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок», а саме підпунктом 1.10, заявлена позивачем земельна ділянка надана іншому суб`єкту господарювання без застосування процедури торгів.

Як зазначив позивач, земельна ділянка по вул. Миру, 17 є вільними від забудови та сформовані відповідачем 1 як нові об`єкти для договірних відносин із наступною забудовою орендарем.

Позивач наголошує, що виходячи з наведених обставин, оскільки надана пунктом 1.10 оскаржуваного рішення земельна ділянка є вільною від об`єктів нерухомого майна, на неї не розповсюджуються виняткові обставини, встановлені ст. 134 ЗК України.

На переконання позивача, надання зазначеної земельної ділянки в оренду суб`єкту господарювання під будівництво нових об`єктів або розширення території існуючих повинно здійснюватись на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів. Проте, земельні торги (аукціони) щодо надання в оренду зазначеної у рішенні земельної ділянки, не проводились, а отже тим самим відповідач 1 порушив право позивача на участь у процедурі виборювання прав на земельну ділянку на конкурсних засадах надавши землю відповідачу 2 всупереч встановленому законодавством порядку.

Отже посилаючись на норми ст.124, ч.2 та 3 ст.134, абзацу 3 пункту 1 розділу Перехідних положень ЗК України, 1 ст. 21, 216 ЦК України Виробничий кооператив "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество" звернувся до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Судова колегія звертає увагу, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судова колегія зазначає, що позивачем до матеріалів справи не було надано жодного доказу на підтвердження його права власності чи права користування щодо спірної земельної ділянки, так само матеріали справи не містять будь-яких об`єктів нерухомості позивача на спірній земельній ділянці. Також матеріали справи не містять жодного доказу, які б підтверджували у позивача законний інтерес на спірну земельну ділянку, отже жодного відношення до спірної земельної ділянки позивач не має.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 24.11.2016р. відповідач 2 звернувся до Херсонської міської ради з клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 25,8 кв.м за адресою м. Херсон, вул. Миру, 17 .

До відповідного клопотання відповідачем 2 було додано договір дарування віж 09.11.2016р. торгового металевого кіоску №158, що розташований по вул. Миру, 17, загальною площею 25,8кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В.В. та зареєстрований за номером 1049. Разом з договором також, було надано технічний паспорт на кіоск, з якого вбачається що вказана споруда встановлена на залізобетонному фундаменті, має мостіння.

Отже, з наявних документів вбачається, що відповідач-2 на спірній земельній ділянці має у власності майно, яке є невід`ємною від земельної ділянки, на якій воно розташовано.

Рішенням XVI сесії міської ради VII скликання від 01.11.2017 року № 970 «Про дозвіл суб`єктам господарювання та громадянам на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок та щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває в користування» відповідача-2 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, орієнтовною площею 00026 га, із земель комунальної власності під кіоск.

Рішенням ХХV сесії міської ради VII скликання від 30.11.2018 року № 1751 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок та передана в оренду строком на 3 (три) роки фізичній особі-підприємцю Гавриловій Галині Василівні земельну ділянку, площею 0,0026 га, із земель комунальної власності, під будівництво та обслуговування будівель торгівлі (під будівництво магазин), категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Кадастровий номер земельної ділянки: 6510136300:01:001:1751.

Отже, на земельній ділянці, наданій у користування ФОП Гавриловій Галині Василівні за адресою: м. Херсон, вул. Миру, 17 , розміщений об`єкт нерухомості - магазин загальною площею 24,4кв.м, що належить їй на праві власності, що підтверджено Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд доходить висновку про правомірність прийняття відповідачем 1 рішення № 1751.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивач у порядку ст.ст.74-76 ГПК України не обґрунтував та не надав будь-яких доказів, якими саме діями відповідачів було порушено його право, не довів наявність причинного зв`язку між його цивільним правом та діями відповідачів, не підтвердив доказами вчинення вказаних дій відповідачами та їх протиправний характер.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що навіть при наявності порушення міської ради вимог законодавства щодо ненадання відповіді на звернення позивача (які не містяться в матеріалах справи) вказане не підтверджує наявність порушеного права, за захистом якого звернувся позивач з вимогою про оскарження рішення міської ради та визнання недійсним договору оренди, учасником якого позивач не виступає.

Позивач повинен цілком очікувати, що земельні ділянки, які він планував отримати у користування, можуть бути надані в користування або у власність іншій особі, в даному випадку земельна ділянка була надана у власність відповідачу-2 у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, наданій у користування ФОП Гавриловій Галині Василівні за адресою: м. Херсон, вул. Миру, 17 , розміщений об`єкт нерухомості - магазин загальною площею 24,4кв.м, що належить їй на праві власності, що підтверджено Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд доходить висновку про правомірність прийняття відповідачем 1 рішення № 1751.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність у позивача «законного інтересу» в отриманні спірної земельної ділянки є безпідставним та не підтвердженим жодним доказом.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У відповідності з національним законодавством (наведено вище), судовою практикою, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, посилання скаржника на судові рішення, учасником яких останній не був, не свідчать про наявність у позивача «законного інтересу» та наявність в нього права власності (чи користування) на спірну земельну ділянку.

Навпаки, позбавлення відповідача-2, у даному випадку, набутого права власності на земельну ділянку може розцінюватися як втручання в право особи на вільне володіння своїм майном.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кривенький проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод /Конвенція/ у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Підсумовуючи, судом встановлено, що відповідач-2 на спірній земельній ділянці має у власності майно, яке є невід`ємною від земельної ділянки, на якій воно розташовано, позивач не набув права власності чи користування спірною земельною ділянкою, в останнього відсутні об`єкти нерхомості на праві вланості, які перебувають на спірній земельній ділянці, в зв`язку з чим його права та інтереси не порушені щодо спірної земельної ділянки, а тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог. Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди є похідними від первісних позовних вимог про скасування пункту рішення міськради та матеріали справи не містять доказів про порушення прав останнього відповідачами.

У постанові від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20 Верховний Суд зазначив, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що позивачем не надано жодного документального підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача зі сторони відповідачів, а доводи апеляційної скарги про порушення прав та інтересів позивача спростовуються встановленими вище обставинами.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виробничого кооперативу "Торгівельно-заготівельна фірма "Содружество" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №923/528/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.10.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська