ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2024 р. Справа№ 910/18099/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Станіка С.Р.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.10.2024 у справі №910/18099/23(в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційних скарг Акціонерного товариства «Антонов» та Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, повний текст якого складений 26.06.2024,
у справі № 910/18099/23 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до Державного підприємства «Антонов»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість»
про стягнення 16 165 094 грн.
та за зустрічним позовом Державного підприємства «Антонов»
до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн. внаслідок його виконання
ВСТАНОВИВ:
Первісний позов заявлено про стягнення з Державного підприємства «Антонов» (далі по тексту Підприємство) 16 165 094 грн. боргу, що утворився у зв`язку з невиконанням Підприємством умов укладеного Київським міським відділенням державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа; далі по тексту Установа) та Державним підприємством «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998 (далі по тексту Договір №07/98).
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- 05.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Установа) та Державним підприємством «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О. К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) укладено Договір №07/98, предметом якого є реалізація інноваційного проекту №30-0019/98 «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань» (далі Проект) з впровадження нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект;
- Установа на виконання умов Договору №07/98 перерахувала Підприємству грошові кошти в сумі 16 165 194 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №5 від 05.11.1998 на суму 7 000 000 грн.; №1 від 02.03.1999 на суму 4 000 000 грн.; №6 від 24.12.1999 на суму 2 000 000 грн.; №10 від 30.12.1999 на суму 3 165 194 грн.;
- 08.10.2014 Підприємство перерахувало (повернуло) Установі грошові кошти у сумі 100 грн.;
- заборгованість Підприємства перед Установою становить 16 165 094 грн., що також підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №910/20958/17.
Зустрічний позов заявлено про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн. внаслідок його виконання.
Зустрічний позов мотивований тим, що:
- 15.05.2015 Установою (цедент) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (цесіонарій; далі по тексту Компанія) укладено договір відступлення права вимоги №15/05/15 (далі Договір №15/05/15), за умовами якого цедент відступив цесіонарію право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є цедент, 16 165 094 грн. (цільового вкладу), а також суми всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити відповідно до Договору №07/98;
- 18.05.2015 Компанія (первісний кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» (новий кредитор; далі по тексту Товариство) уклали договір відступлення права вимоги №18/05-15/3 (далі Договір №18/05-15/3), за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн., а також всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити згідно з Договором №07/98;
- вказані обставини визнаються сторонами та не заперечуються, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню; крім того, такі обставини також встановлені судовими рішеннями у справах №910/19552/15 та №910/20958/17;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 по справі №910/19552/15 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094 грн., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 16 165 094 грн. основного боргу.
- у мотивувальній частині постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 по справі №910/19552/15 зазначено, що Товариство (як новий кредитор) набуло право вимоги до Підприємства (боржник) про повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Установа, суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 (основний договір), у сумі 16 165 094 грн., а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т. ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, який боржник має сплатити згідно з основним договором;
- Товариство звернулося до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва із заявою про примусове виконання рішення суду по справі №910/19552/15;
- 19.08.2019 з рахунку Підприємства в АБ «УКРГАЗБАНК» в примусовому порядку було списано грошові кошти у загальній сумі 17 862 560,40 грн., що підтверджується платіжною вимогою №59838788, проведеною банком 20.08.2019, яка складається з таких сум: 16 165 094 грн. - сума основного боргу; 73 080 грн. - витрати зі сплати судового збору; 69 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; 1 623 817,40 грн. - виконавчий збір; 500 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; дані грошові кошти в подальшому було перераховано відповідно до платіжного доручення від 22.08.2019 №23444 на рахунок Товариства в частині 16 238 817,40 грн., та в частині 1 623 817,40 грн. за платіжним дорученням від 22.08.2019 №23445 - на рахунок управління казначейства у Святошинському районі;
- вказані обставини також встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 зі справи №910/19552/15;
- грошові кошти у сумі 16 165 094 грн., вимога про стягнення яких є предметом первісного позову у даній справі, було примусово стягнуто з Підприємства на користь належного на той час кредитора за Договором №07/98, а саме на користь Товариства;
- щодо виконання Підприємством зобов`язання з повернення коштів саме належному на той час кредитору - Товариству, то юридично право кредитора за Договором було набуто Установою лише 08.12.2022 після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови зі справи №910/20958/17 за позовом Установи до Компанії, треті особи - Товариство і Підприємство, про визнання Договору №15/0/15 недійсним;
- відтак, фактично та юридично в період часу з 2015 року по 2022 рік належним кредитором Підприємства за Договором було Товариство, а не Установа, при цьому, у серпні 2019 року Підприємство сплатило Товариству грошові кошти у сумі 16 165 094 грн. та виконало зобов`язання з повернення позики за Договором належному на той час кредитору.
У відзиві на первісний позов Підприємство проти його задоволення заперечило, пославшись на те, що:
- Установою свої зобов`язання за Договором №07/98 були виконані не у повному обсязі, оскільки було профінансовано проект частково на суму 16 165 194 грн. з 20 000 000 грн., що унеможливлює завершення проекту та зауважив на тому, що під час розгляду справи № 14/40-30/415-6/388-38/258 було встановлено, що право вимагати повернення інноваційного внеску виникне у Установи лише після перерахування його в повному обсязі, визначеному Договором № 07/98 (що підтверджене судовими рішеннями по справі №36/472), та закінчення інноваційного проекту, визначеного цим договором;
- обов`язок Установи перерахувати Підприємству та профінансувати проект повністю, встановлений судовими рішеннями у справі №36/472, якими до стягнення з Установи на користь Підприємства присуджено 3 834 806 грн., проте на даний час вказане рішення виконано не було.
Крім того Підприємством наведено перелік судових справ, в яких досліджувались правовідносини сторін щодо Договору №07/98, а саме: № 14/40-30/415-6/388-38/258; № 36/472; № 910/278862/14, № 761/11536/16-к.
У відповіді Установи на відзив Підприємства заявник заперечив проти доводів відзиву на первісний позов, оскільки:
- Установа не порушувала умов Договору №07/98, частково профінансувавши проект на суму 16 165 194 грн., проте ця обставина не є підставою для неповернення інвестору вже наданих коштів;
- постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №910/19552/15 встановлено завершеність проекту та доведено досягнення соціального ефекту та реалізацію в повному обсязі проекту шляхом створення нового літака;
- Підприємство не заперечує оплату Товариству боргу за проектом у сумі 16 165 194 грн., що було б неможливо без факту завершення Проекту;
- Установою не порушено строків позовної давності у справі №910/18099/23 у зв`язку з тим, що Підприємство помилково вважає, що строк позовної давності на витребування суми 3 834 806 грн. також розповсюджується і на заборгованість Підприємства перед Установою на суму 16 165 094 грн.; постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/18 визначено Установу інвестором за Договором №07/98; на підставі вказаної постанови Установа направила до Підприємству вимогу щодо повернення основної заборгованості за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн., а в подальшому і звернення з даним позовом до суду.
У запереченнях Підприємства на відповідь Установи на відзив фактично викладено доводи відзиву на первісний позов.
Третя особа проти задоволення первісного позову заперечила, пославшись на те, що:
- враховуючи, що кошти, отримані в якості виконання зобов`язання за Договором №07/98, знаходяться у Товариства, відповідно у даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та інтересів Установи буде саме звернення до суду з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину до Товариства та про повернення отриманого на підставі недійсного правочину, а не повторне стягнення грошових коштів з Підприємства;
- Установою порушено ч. 3 ст. 13 ЦК України, відповідно до якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, та обрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Установа проти задоволення зустрічного позову заперечила, пославшись на те, що:
- постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2023, вирішено: «визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»; визнати за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов»»;
- внаслідок визнання судом у справі №910/20958/17 Договору №15/0/15 недійсним та встановлені судами обставини щодо наявності в Установи права кредитора за Договором №07/98, Господарським судом міста Києва у справі від 15.06.2023 №910/19552/15: у задоволенні первісного позову Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094,00 грн. відмовлено повністю; визнано недійсним Договір №18/05-15/3;
- в подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва 11.09.2023 у справі №910/19552/15 у поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 вирішено стягнути з Товариства на користь Підприємства 16 165 094 грн;
- враховуючи прийняті судами зазначені рішення, Установа, добросовісно керуючись своїми правами кредитора, звернулась до суду за захистом своїх прав, зокрема, про стягнення з Підприємства основного боргу за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн.;
- постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №910/19552/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; проте Підприємство в зустрічному позові про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 та передачу її на новий розгляд навіть не згадує;
- під час нового розгляду справи №910/19552/15 (на підставі постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2019) Господарським судом міста Києва встановлено: «з огляду на визнання судом у справі №910/20958/17 договору №15/0/15 від 15.05.2015 про відступлення права вимоги недійсним та встановлені судами обставини щодо наявності у Державної інноваційної фінансово-кредитної установи права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, суд дійшов висновку про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» прав кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998. Відповідно, у подальшому, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги №18/05-15/3 від 18.05.2023, заміна кредитора на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» у зобов`язанні за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 не відбулася. Суд зазначає, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20). З урахуванням вище наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» є неналежним кредитором у зобов`язанні за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, а відтак у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» відсутнє право вимоги до Державного підприємства «Антонов» за вказаним інноваційним договором.... оскільки первісний позов пред`явлено особою, якій не належить право вимоги за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, а відтак вимоги пред`явлено неналежним позивачем, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові. Відтак, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравто» про стягнення з Державного підприємства «Антонов» 16 165 094 грн. заборгованості належить відмовити…»;
- на підставі встановлених фактів 15.06.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/19552/15 вирішено: у задоволенні первісного позову Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094 грн. відмовити повністю; закрити провадження у справі №910/19552/15 за зустрічним позовом Підприємства в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору №15/05/15; визнано недійсним Договір №18/05-15/3; вказане рішення набрало законної сили та не оскаржувалося сторонами;
- твердження позивача за зустрічним позовом про подвійне стягнення заборгованості не відповідає дійсності, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва 11.09.2023 у справі № 910/19552/15 у поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 стягнуто з Товариства на користь Підприємства 16 165 094 грн. основного боргу та 73 080 грн. витрат зі сплати судового збору;
- станом на 03.01.2024 (день подання зустрічного позову до суду) відкрито виконавче провадження про примусове виконання ухвали Господарського суду міста Києва 11.09.2023 у справі № 910/19552/15;
- на думку позивача за первісним позовом, обставини, на які посилається Підприємство щодо неможливості повернення коштів від Товариства, не повинні впливати на безпосередні обов`язки Підприємства перед Установою, а саме повернення основного боргу за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн.;
- неможливо вважати зобов`язання за Договором №07/98 припиненим внаслідок його виконання в розумінні статті 599 ЦК України, як про це зазначає Підприємство.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23:
- відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог;
- відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
- оскільки Установою так і не було перераховано Підприємству повну суму інвестиційного внеску, перерахування якої погоджено сторонами у Договорі №07/98, а Проект так і не був завершений, що є підставою для повернення наданого Установою внеску, то наразі обов`язок у Підприємства з повернення таких коштів Установи не настав, що було неодноразово встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 і постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2008, було встановлено, що Договір №07/98 із додатком 2 до нього не надає Установі право зменшити розмір інноваційної позики, а додаток 2 передбачає надання інноваційної позики в повному обсязі до завершення Підприємством реалізації першого з етапів програми «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань»;
- суди вказали на відсутність у відповідача правових підстав для припинення надання інноваційної позики, а також зазначили, що зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов`язанням відносно зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми, і виконання останнім обов`язків за Договором №07/98 обумовлене належним фінансуванням з боку Установи;
- рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, яким зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн. на користь Підприємства, так і не виконано Установою;
- постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 було встановлено, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №599-р погашення заборгованості Підприємства з позики за інноваційним проектом у сумі 16 165,2 тис. грн. відстрочено до 31.12.2004, але не визначено чіткого моменту та порядку повернення зазначеної позики після спливу терміну відстрочення, тобто після 31.12.2004, як і не визначеного такого порядку і терміну сторонами, з урахуванням терміну відстрочення (відсутній графік повернення позики або ж додаткова угода), Установа після виконання належним чином своїх обов`язків за Договором №07/98 має в порядку статті 530 ЦК України звернутися до Підприємства з вимогою повернути надану позику;
- з наведеного вбачається, що Установа продовжує ігнорувати належне виконання своїх обов`язків за Договором №07/98 та намагається з 2005 року у судовому порядку повернути частину сплачених коштів.
Суд першої інстанції зауважив на тому, що оскільки момент виконання обов`язку Підприємством з повернення суми інвестиційного вкладу не настав, то і перебіг строку позовної давності для повернення таких коштів не розпочався.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- Договори №15/05/15 і №18/05-15/3, на підставі яких було замінено кредитора у зобов`язанні, були визнані недійсними (Договір №15/05/15 визнано недійним рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2023), а Договір №18/05-15/3 - рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/19552/15), у справі №910/19552/15 ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 здійснено поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15;
- метою подання Підприємством зустрічного позову про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн. внаслідок його виконання, враховуючи підстави його пред`явлення, є встановлення факту відсутності обов`язку у Підприємства повернути кошти, що не може бути предметом позову.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Підприємство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов - задовольнити.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом не відповідають встановленим обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права з огляду на наступне.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:
- не дивлячись на те, що в судовій справі №910/19552/15 за заявою Підприємства Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 11.09.2023 допустив поворот виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.10.2015, згідно якого грошові кошти було стягнуто в примусовому порядку, однак станом на сьогоднішній день дані кошти Товариством Підприємству повернуто не було;
- Підприємство при касаційному оскарженні постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №910/19552/15 подавало заяву про зупинення виконання рішення суду, яка була відхилена судом касаційної інстанції, яким в той же час було частково задоволено касаційну скаргу Підприємства та направлено справу на новий розгляд, по результатам якого у 2023 році відмовлено Товариству у задоволенні позову про стягнення коштів та здійснено поворот виконання, який фактично виконати неможливо за відсутності майна боржника. Отже, внаслідок непослідовних рішень суду касаційної інстанції у справі №910/19552/15 з Підприємства було примусово стягнуто 16 165 094,00 грн., які в подальшому внаслідок повороту виконання отримати неможливо. Вказане свідчить про порушення національними судами при здійсненні правосуддя прав та інтересів Підприємства, які поновити в порядку повороту виконання рішення суду фактично неможливо, що свідчить про порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права Підприємства на доступ до суду, тому що має місце необґрунтована тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення в порядку повороту виконання у справі №910/19552/15. Оскільки обов`язкове для виконання судове рішення залишається невиконаним, тому право на суд в даному випадку є ілюзорним, внаслідок чого задоволення зустрічного позову нівелює таку ілюзорність та забезпечить захист його прав за відсутності інших правових механізмів.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2024, справу № 910/18099/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18099/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18099/23.
Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким первісний позов - задовольнити.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог підлягає скасуванню на підставі неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:
- судом першої інстанції не враховано факт того, що Підприємство з 13.02.2008 по сьогодні, з метою отримання внеску у розмірі 3 834 806,00 грн. не надавало Установі матеріалів та інформації щодо цільового використання попередніх внесків та щодо збереження актуальності проекту (п. 6.1 Договору №07/98), що унеможливлює виконання Установою первинного зобов`язання, як це встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі № 36/472;
- судом першої інстанції не досліджено обставини справи, в тому числі щодо ознак того, що для Підприємства проект є завершеним і не актуальним, та помилково зроблено висновки лише на основі фактів встановлених у рішенні Господарського суду м. Києва від 13.02.2008 у справі № 36/472;
- згідно п. 9.2 та 12.2 Договору №07/98, Договір залишився в силі у редакції на день підписання (тобто, зі строком погашення позики 05.10.2021), а прийняте розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 599-р, не є додатковою угодою до Договору №07/98.
Крім того, скаржник просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.
Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 17.07.2024, справу № 910/18099/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18099/23.
22.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 клопотання Підприємства про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.09.2024 об 11:15 год.
Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23, а також надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 290 971,69 грн.
31.07.2024 та 05.08.2024 від Установи до Північного апеляційного господарського суду надійшли заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, до яких додані докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23, апеляційній скарги Підприємства та Установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 об`єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 призначено на раніше визначені дату та час - 03.09.2024 на 11:15 год.
07.08.2024 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу Підприємства, в якому третя особа підтримала апеляційну скаргу Підприємства.
20.08.2024 до суду від Підприємства надійшов відзив на апеляційну скаргу Установи, в якому Підприємство, з посиланням на ті ж обставини, що й в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову - залишити без змін.
22.08.2024 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу Установи, в якому третя особа просить апеляційну скаргу Установи залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - без змін, з посиланням на висновки суду першої інстанції, яким він керувався відмовляючи у задоволенні первісного позову та зауваживши на недобросовісності поведінки Установи.
02.09.2024 до суду від Установи надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник зауважив на тому, що:
- оскільки Підприємство здійснює серійне виробництво модифікацій літака Ан-140, його доводи про незавершення робіт з проекту «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань» є безпідставними, адже під результатом завершення робіт з інноваційного проекту слід розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
- Підприємство налагодило серійне виробництво літака Ан-140 та його модифікацій, а також його внесено до Переліку організацій, які мають сертифікат розробника цивільної авіаційної техніки, як таке, що отримало 24.07.2013 сертифікат №Р-2 як розробник ряду літаків, у тому числі Ан-140. Вказані обставини в сукупності підтверджують досягнення соціального ефекту та реалізацію у повному обсязі інноваційного проекту шляхом створення нового літака, що було предметом Договору №07/98;
- доводи Установи про те, що інноваційний проект не завершено, у зв`язку із нереалізацією варіантів спеціального призначення літака Ан-140 внаслідок неповного перерахування Установою суми інноваційної позички - мають бути відхилені судом, з огляду на те, що уточнений календарний план не містить такого виду робіт як створення варіантів літака спеціального призначення, а з опису та характеристики інноваційної продукції (Додаток №1 до Договору №07/98) вбачається таке: створення та серійне виробництво літака Ан-140 визначено пріоритетним напрямом авіаційної промисловості до 2000 року; на базі літака Ан-140 передбачається створення різних варіантів літаків спеціального застосування. Отже, Підприємство, описуючи та характеризуючи інноваційну продукцію (літак Ан-140), вказало на можливість створення різних варіантів літаків спеціального застосування. Належних і допустимих доказів того, що сторони узгодили створення різних варіантів літаків спеціального застосування чи призначення на базі Ан-140 - Підприємством в обґрунтування своїх доводів - не подано.
У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3108/23 від 02.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18099/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 02.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційні скарги Підприємства та Установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р., розгляд апеляційних скарг призначено на 15.10.2024 о 10:45 год.
Станом на 15.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представники Підприємства та Установи власні апеляційній скарги підтримали, проти задоволення апеляційних однин одного заперечили, представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги Підприємства, проти задоволення апеляційної скарги Установи заперечив.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні, з наступних підстав.
02.10.1998 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1575 «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140», якою постановлено:
- Державному інноваційному фонду профінансувати в установленому порядку інноваційний проект «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань», розроблений Авіаційним науково-технічним комплексом імені О.К. Антонова, у сумі 20 млн. гривень; Міністерству промислової політики забезпечити надання відповідних гарантій Державному інноваційному фонду щодо повернення в 2001 році інноваційних коштів (пункт 1);
- Головному управлінню Державного казначейства забезпечити у 1998 році перерахування Державному інноваційному фонду коштів у сумі 20 млн. гривень для фінансування інноваційного проекту згідно з пунктом 1 цієї постанови (пункт 2);
- контроль за цільовим використанням інноваційних коштів Авіаційним науково-технічним комплексом імені О.К. Антонова покласти на Міністра промислової політики Гуреєва В.М. та Міністра фінансів Мітюкова І.О. (пункт 3).
05.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (правонаступником якого є Установа), як інвестором та Державним підприємством «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О. К. Антонова» (правонаступником якого є Підприємство) з метою здійснення інноваційного проекту №30-0019/98 (далі Проект): «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків Ан-140 і проведення сертифікаційних випробувань», враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140», Погодження фінансування інноваційного проекту Держіннофондом та Міністерством України у справах науки і технологій від 16.09.1998, керуючись Законами України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» та «Про інвестиційну діяльність», ЦК України, а також іншими законодавчими та нормативними актами України, укладено Договір №07/98, за умовами якого:
- предметом Договору №07/98 є реалізація Проекту з впровадження нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток та досягається соціальний ефект; для цього сторони домовились докласти максимум зусиль для здійснення Проекту, а саме: інвестор зобов`язується внести для здійснення Проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт (додаток 2), а Підприємство - виконати всі роботи з реалізації Проекту і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що зазначені у плані повернення платежів (додаток 4) (преамбула Договору №07/98);
- наукові, технічні, економічні та інші вимоги до Проекту, а також вимоги до виробництва та реалізації інноваційної продукції містяться у описі та характеристиках інноваційної продукції (або у техніко-економічних умовах до Проекту) (додаток 1) (пункт 2.1 Договору №07/98);
- загальна вартість Проекту - 20 000 000,00 грн.; строк виконання Проекту: початок 05.10.1998; закінчення 05.10.2001 (пункт 2.2 Договору №07/98);
- інвестор зобов`язується внести у реалізацію Проекту цільовий вклад у сумі 20 000 000 грн. (пункт 3.1 Договору №07/98);
- інвестор зобов`язується перераховувати вклад (внески) Підприємству в розмірах і строки, що вказані у календарному плані робіт (додаток 2) (пункт 3.2 Договору №07/98);
- Підприємство зобов`язується реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт (додаток 2) і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проекту (додаток 1) (пункт 4.1 Договору №07/98);
- Підприємство зобов`язується використовувати вклад інвестора (кошти, майно, об`єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проекту відповідно до його календарного плану робіт (додаток 2) та кошторису витрат (додаток 3) (пункт 4.2 Договору №07/98);
- Підприємство зобов`язується до 10 числа місяця, що іде за останнім місяцем кварталу, надавати Міністерству промислової політики України фінансовий звіт про використання вкладу (внесків) з розшифровкою усіх проведених витрат, технічний звіт, баланс (в розрізі цільового використання коштів) Підприємства, а також інші матеріали, що стосуються виконання Проекту; Мінпромполітики затверджує наданий звіт та до 15 числа місяця, що іде за останнім місяцем кварталу, надсилає його інвестору (пункт 4.5 Договору №07/98, змінений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575);
- Підприємство зобов`язується повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів (додаток 4); кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору 05.10.2001 (пункт 4.9 Договору №07/98);
- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 (додаток 5) (пункт 7.1 Договору №07/98);
- Договір №07/98 набирає чинності після його підписання уповноваженими представниками інвестора та Підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором; дія Договору №07/98 закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов`язань, що виникли з Договору №07/98 та у зв`язку з ним (пункт 12.1 Договору №07/98).
08.10.1998 Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є Установа, і Міністерством промислової політики України було укладено договір поруки №1625-19/07, за умовами якого Міністерство промислової політики України зобов`язалося солідарно відповідати перед Установою за виконання зобов`язань за Договором №07/98; предметом Договору №07/98 є інноваційна позика у сумі 20 000 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2.2 договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 строк виконання зобов`язання, що забезпечується даним договором, закінчується 05.10.2001.
Згідно з пунктом 3.1 договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07 Міністерство промислової політики України відповідає перед Установою за виконання Підприємством всіх зобов`язань за Договором №07/98, вказаним у пункті 2 договору поруки, у сумі, яка дорівнює 20 000 000,00 грн.
Установа на виконання умов Договору №07/98 перерахувала Підприємству грошові кошти у сумі 16 165 194 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується платіжними дорученнями №5 від 05.11.1998 на суму 7 000 000,00 грн., №1 від 02.03.1999 на суму 4 000 000,00 грн., №6 від 24.12.1999 на суму 2 000 000,00 грн. та №10 від 30.12.1999 на суму 3 165 194 грн.
14.11.2001 Установа звернулася до Міністерства промислової політики України і Підприємства з претензією №696-05, в якій вимагала в солідарному порядку сплатити позивачу кошти у сумі 16 165 194 грн., проте зазначена претензія залишилася без задоволення.
27.12.2001 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №599-р, яким було прийнято пропозицію Міністерства промислової політики України і Підприємства, погоджену з Мінфіном та Установою, щодо відстрочення до 31.12.2004 погашення заборгованості Підприємства з позики за інноваційним проектом у сумі 16 165,2 тис. грн, наданої на поворотній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575, відповідно до графіка, складеного Установою і Підприємством.
Проте вказаний у розпорядженні графік Установою і Підприємством складений не був, у визначений у розпорядженні термін Підприємство отримані грошові кошти Установі не повернуло.
Оскільки Підприємством не було повернуто позику, Установа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства 16 165 194,00 грн. основного боргу, 7 049 338,00 грн. втрат від інфляції та 1 492 069,55 грн. 3% річних. (справа № 14/40).
Під час розгляду справи № 14/40 Підприємством було подано зустрічний позов про визнання недійсним Договору №07/98, проте 26.10.2007 ним було подано заяву про відмову від зустрічного позову про недійсність інноваційного договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2005 у справі №14/40 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2005 змінено. Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2006 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2005 залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 23.05.2006 вказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до місцевого суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 у справі №14/40-30/415, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007, у задоволенні первісного позову було відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 скасовані рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2006 у справі №14/40-30/415 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Верховного суду України від 26.07.2007 Підприємству було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27.04.2007. Ухвалою Верховного суду України від 28.02.2008 було повернуто касаційну скаргу Підприємства на постанову Вищого господарського суду України від 27.04.2007 у справі №14/40-30/415.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 позов задоволено частково; стягнуто солідарно з Підприємства та Міністерства промислової політики України на користь Установи 20 000 000,00 грн. основний борг з урахуванням втрат від інфляції, 1 376,15 грн. державного мита, 55,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Підприємства на користь Установи 3 214 532 грн. основний борг з урахуванням втрат від інфляції, 1 492 069 ,55 грн. 3% річних, 323,85 грн. державного мита та 13,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 було скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено Установі в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 суд апеляційної інстанції виходив з того, що :
- в рішенні Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 року у справі № 36/472, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2010 року у справі № 36/472, було встановлено, що зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікації випробувань є первинними по відношенню до зобов`язання Підприємства, щодо реалізації програми, у в зв`язку з чим Установу було зобов`язано довиконати Договір №07/98 шляхом перерахування коштів в сумі 3 834 806 грн. для того, щоб Підприємство мало можливість закінчити інноваційний проект;
- обов`язки сторін, що випливають з Договору №07/98, за своїм характером є зустрічними, оскільки виконання обов`язку Підприємства щодо повернення коштів Установі обумовлене виконанням Установою свого обов`язку щодо внесення інноваційної позики у встановлені Договором №07/98 строки і розмірах для реалізації відповідачем інноваційного проекту;
- в порушення п. п. 3.1, 3.2 Договору №07/98 та додатку № 2 до цього Установа не внесла цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і у розмірах, що визначені у календарному плані робіт. При чому Договір №07/98 не надає Установі право зменшити розмір інноваційної позики, а додаток № 2 передбачає надання інноваційної позики в повному обсязі до завершення Підприємством реалізації першого з етапів програми «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань». Зазначені факти також встановлено судом при вирішенні справи № 36/472;
- Отже, зобов`язання Установи щодо фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним зобов`язанням по відношенню до зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми та повернення інноваційної позики, а отже виконання останнім обов`язків за договором обумовлене належним фінансуванням з боку Установи;
- посилання Установи на нецільове використання коштів Підприємством та про завершення в повному обсязі програми сертифікаційних випробувань літака АН-140, не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки не підтверджено документально, а рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 36/472 встановлено факт збереження інноваційності проекту, зважаючи на те, що договором передбачено створення на базі літака різних варіантів літаків спеціального застосування;
- неповернення Товариством перерахованого Установою внеску у розмірі 16 165 194 грн. є передбаченим ч. 3 ст. 538 ЦК України зупиненням виконання обов`язку на підставі того, що інвестор не виконав свій зустрічний обов`язок щодо перерахування повної суми внеску, необхідного для реалізації інноваційного проекту;
- таким чином, право вимагати повернення інноваційного внеску виникне у Підприємства після перерахування його в повному обсязі, визначеному Договором №07/98 (що підтверджене судовими рішеннями по справі №36/472), та закінчення інноваційного проекту, визначеного цим договором.
Також судом апеляційної інстанції при розгляді справи №14/40-30/415-6/388-38/258 було зауважено на тому, що сторонами Договору №07/98 не було чітко визначено строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення коштів, а відтак оскільки Розпорядженням КМ України від 27.12.2001 №599-р відстрочено до 31.12.2004 погашення заборгованості відповідача 1 з позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн., але не визначено чіткого моменту та порядку повернення позики за інноваційним проектом у сумі 16165,2 тис. грн. після спливу терміну відстрочення, тобто після 31.12.2004, як і не визначеного такого порядку і терміну сторонами, з урахуванням терміну відстрочення (відсутній графік повернення позики або ж додаткова угода), Установа після виконання належним чином своїх обов`язків за Договором №07/98 має в порядку ст. 530 ЦК України звернутись до Підприємства з вимогою повернути надану позику.
Як слідує з вищевикладеного, у провадженні судів перебувала і справа № 36/472 предметом розгляду у якій були вимоги Підприємства до Установи про спонукання Установи до виконання умов Договору №07/98 шляхом перерахування коштів в сумі 3 834 806,00грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №36/472 від 13.02.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.200, позовні вимоги задоволено в повному обсязі та зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування Підприємству коштів в сумі 3 834 806,00грн.
При розгляді справи № 36/472 судами було встановлено, що:
- зобов`язання Установи з фінансування програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 та проведення сертифікаційних випробувань є первинним по відношенню до зобов`язання Підприємства щодо реалізації програми, і виконання Підприємством обов`язків за Договором №07/98 є зустрічним виконанням і обумовлене належним фінансуванням з боку Установи. Таким чином, Установа має здійснити фінансування програми в повному обсязі, тобто, перерахувати Підприємству решту суми інноваційної позики в розмірі 3 834 806,00 грн.;
- посилання Установи на нецільове використання коштів та завершення проекту критично оцінено судовою колегією, оскільки ці твердження не підтверджені доказами;
- Підприємством доведено, що програму сертифікаційних випробувань літака АН-140 не завершено в повному обсязі, крім того, як зазначається в Додатку №1 до Договору №07/98 (опис інноваційної продукції), на базі літака АН-140 передбачається створення різних варіантів літаків спеціального застосування, таким чином, інноваційність проекту зберігається і зараз.
14.07.2008 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472 було видано накази.
24.11.2008 Установою було подано до суду заяву про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472 за нововиявленими обставинами, мотивовану тим, що Установа 07.11.2008 отримала лист Міністерства транспорту та зв`язку України від 06.11.2008 №9941/40/10-08 про сертифікацію літака АН-140, з якого вбачається, що сертифікаційні роботи по літаку АН-140 були закінчені в 2000 році; зазначений факт, за твердженням Установи, має істотне значення для вирішення справи, існував на момент розгляду справи та не міг бути відомим заявникові.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2009 у справі №36/472, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (залишеною без змін постановою Вищого касаційного господарського суду від 15.10.2009), заяву Установи про перегляд рішення від 13.02.2008 зі справи №36/472 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення, а рішення - без змін.
Відмовляючи у задоволенні заяви Установи про перегляд рішення від 13.02.2008 зі справи №36/472 за нововиявленими обставинами, суд вказав таке:
- згідно з Угодою про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, підписаною дванадцятьма країнами СНД, в тому числі й Україною, в Мінську 25.12.1991, видачею сертифікатів типу літаків в СНД займається Міжнародний авіаційний комітет, який має офіційний сайт в мережі Інтернет; на зазначеному офіційному сайті міститься інформація щодо видачі 25.04.2000 Підприємству сертифікату типу на літак АН-140;
- також видача сертифікату на літак АН-140 висвітлювалася в засобах масової інформації, зокрема, в офіційному друкованому виданні Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» від 27.04.2008 №78 та від 29.04.2008 №80;
- крім того, з матеріалів справи вбачається, що сам заявник в своїх апеляційних та касаційних скаргах посилався, зокрема, на факт сертифікації літака АН-140;
- на підставі викладеного суд дійшов висновку, що факт сертифікації літака АН-140, на який посилається заявник, не є нововиявленою обставиною, оскільки вказана інформація є загальнодоступною, і була відома сторонам на час розгляду справи;
- також суд зазначає, що поняття «сертифікація літака АН-140» та «закінчення інноваційного проекту» не є тотожними, отже, інноваційний проект включає етап сертифікації літака, але не закінчується ним.
08.10.2014 Підприємство перерахувало (повернуло) Установі грошові кошти у сумі 100 грн.
15.05.2015 Установою (цедент) і Компанією (цесіонарій) було укладено Договір №15/05/15, за умовами якого цедент відступив цесіонарію право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є цедент, 16 165 094 грн (цільового вкладу), а також суми всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити відповідно до Договору №07/98.
18.05.2015 Компанією, як первісним кредитором, та Товариством, як новим кредитором, було укладено Договір №18/05-15/3, за умовами пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Підприємства, а саме: право вимагати повернення Підприємством отриманої суми (цільового вкладу) за Договором №07/98 у сумі 16 165 094 грн., а також всіх можливих та дійсних штрафних санкцій, втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які Підприємство має сплатити згідно з Договором №07/98.
У провадженні судів перебувала справа № 910/20958/17 за позовом Установи до Компанії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство, про визнання Договору №15/05/15 недійсним, а також про застосування наслідків недійсності правочину та визнання за Установою права кредитора за Договором №07/98.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/20958/17 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/20958/17 скасовано та прийнято нове рішення; позов задоволено повністю; визнано недійсним Договір №15/04/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/20958/17 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 скасовано; справу №910/20958/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, позов Установи задоволено повністю; визнано недійсним Договір №15/05/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.
Водночас постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду 21.03.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 скасовано, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволено повністю, визнано недійсним Договір №15/04/15; визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98.
Також у проваджені суддів перебувала справа №910/19552/15 за позовом Товариства до Підприємства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Установа, про стягнення 16 165 094,00 грн. та за зустрічним позовом Підприємства до Товариства, Установи та Компанії про визнання недійсними Договорів №15/05/15 і №18/05-15/3
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, первісний позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 16 165 094,00 грн. основного боргу та 73 080,00 грн. судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
08.08.2019 на виконання зазначеного рішення видано наказ.
Державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві 19.08.2019 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59838788 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 зі справи №910/19552/15.
Крім того, 19.08.2019 було винесено постанову про арешт коштів Підприємства у банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у загальній сумі 17 862 560,40 грн.
В той же день (19.08.2019) з рахунку Підприємства в АБ «Укргазбанк» в примусовому порядку було списано грошові кошти у загальній сумі 17 862 560,40 грн., що підтверджується платіжною вимогою №59838788, проведеною банком 20.08.2019, яка складається з таких сум: 16 165 094,00 грн. - сума основного боргу; 73 080 грн. - витрати зі сплати судового збору; 69 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; 1 623 817,40 грн. - виконавчий збір; 500 грн. - витрати на проведення виконавчих дій.
Дані грошові кошти в подальшому було перераховано відповідно до платіжного доручення від 22.08.2019 №23444 на рахунок Товариства в частині 16 238 817,40 грн., та в частині 1 623 817,40 грн. за платіжним дорученням від 22.08.2019 №23445 - на рахунок управління казначейства у Святошинському районі.
Постановою Верховного Суду від 05.11.2019 зі справи №910/19552/15 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/19552/15 у задоволенні первісного позову Товариства до Підприємства про стягнення 16 165 094,00 грн. відмовлено повністю; закрито провадження у справі за зустрічним позовом Підприємства в частині позовних вимог до Компанії про визнання недійсним Договору №15/05/15; в іншій частині зустрічний позов Підприємства задоволено; визнано недійсним Договір №18/05-15/3.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 зі справи №910/19552/15 частково задоволено заяву Підприємства «Антонов» про поворот виконання рішення суду шляхом повернення стягнутих грошових коштів у справі №910/19552/15; у поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 стягнуто з Товариства на користь Підприємства 16 165 094,00 грн. основного боргу і 73 080,00 грн. судового збору.
12.09.2023 на виконання вказаної ухвали видано наказ, проте на даний час такий наказ виконано не було.
Державна авіаційна служба України листом від 25.05.2023 №1.4.19-2412-23 у відповідь на лист Установи №07-273/23 від 27.04.2023 повідомила таке:
- АНТК ім. О.К. Антонова 15.07.1999 подав заявку на отримання схвалення типової конструкції (сертифіката типу) літака АН-140 та його моделей АН-140 і АН-140-100 та 25.04.2000 отримав виданий Державною авіаційною адміністрацією України сертифікат типу №TL0010 від 25.04.2000 щодо схвалення типової конструкції АН-140 та його моделей АН-140 і АН-140-100;
- листом №126/6109 від 11.08.2014 Підприємство звернулося до Державіаслужби та надало заявку щодо отримання схвалення Підприємством як організацією розробником авіаційної техніки (включаючи АН-140 та його моделей АН-140 і АН-140-100) на відповідність вимогам Глави J АПУ-21(РаП-21), яку зареєстровано 21.08.2014 за №210Р;
- у встановленому порядку Державіаслужбою було видано Підприємству сертифікат схвалення організації розробника авіаційної техніки (включаючи літак АН-140 та його моделей АН-140 і АН-140-100) від 03.06.2015 №UA.21J.0016;
- на підставі видачі зазначеного сертифіката, відповідну інформацію було включено до Переліку схвалених організацій розробників авіаційної техніки та розміщено на сайті Державіаслужби, доступ до якого наразі обмежений.
Установа листом №07-448/23 від 11.07.2023 просила Підприємство терміново надати до Установи технічний звіт виконання Проекту, затверджений уповноваженим органом управління, згідно з вимогами Договору №07/98.
Листом №799/11719-23 від 03.08.2023 Підприємство повідомило Установу про те, що технічний звіт виконання інноваційного проекту №30-0019/98 «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань» за Договором №07/98, затверджений Міністерством промислової політки України, на Підприємстві відсутній.
Установа звернулася до Підприємства з вимогою №07-715/23 від 05.09.2023, в якій вимагала дострокового виконання Підприємством умов Договору №07/98 та повернення 16 165 194 грн.
Листом №126/15180-23 від 12.10.2023 Підприємство повідомило Установу про таке:
- 09.10.2023 Підприємством отримано вимогу Установи №07-715/23 від 05.09.2023 щодо дострокового виконання Підприємством зобов`язання з повернення коштів відповідно до частини першої статті 107 ЦК України;
- викладені питання у наведеній вимозі вже були предметом розгляду, відповідь на які надано листами №126/12586-23 від 16.08.2023 і №126/13691-23 від 07.09.2023;
- з урахуванням викладеного та враховуючи той факт, що Установою відступлено право грошової вимоги за Договором №07/98 Компанії, яка, в свою чергу, відступила право такої вимоги на користь Товариства, Підприємство вважає, що зобов`язання стосовно повернення позики за Договором №07/98 Підприємством виконано у повному обсязі перед належним, на момент виконання судового рішення, кредитором.
Установа звернулася до Підприємства з листом №07-970/23 від 18.12.2023 (копію надіслано Міністерству з питань стратегічних галузей промисловості України), в якому просила надати інформацію за період з 05.10.1998 по 15.12.2023, а саме:
« 1. Чи реалізовано Проєкт, в тому числі згідно з календарним планом робіт. Надати підтверджуючі документи щодо реалізації, або обґрунтовану відповідь не реалізації Проєкту;
2. Чи досягнуто інноваційного результату, що міститься у Описі та характеристиках інноваційної продукції (або техніко-економічних умовах) до Проєкту. Надати підтверджуючі документи щодо досягнення інноваційного результату або обґрунтовану відповідь не досягнення інноваційного результату;
якщо не надавало просимо надати обґрунтовану відповідь щодо відсутності ініціації перегляду договору у зв`язку зі зміною строків повернення платежів.».
Представник Підприємства у суді першої інстанції зазначив про те, що наразі Проект, який мав фінансуватися Установою за Договором №07/98 на суму 20 000 000 грн., не завершений, в тому числі і через його недофінансування Установою.
З огляду на вказані обставини Установа звернулась до суду з позовом у якому просила стягнути з Підприємства 16 165 094 грн. боргу, що утворився у зв`язку з невиконанням Підприємством умов Договору №07/98.
В свою чергу Підприємство звернулось з зустрічним позовом, у якому просило визнати припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн. внаслідок його виконання.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції у задоволенні первісного та зустрічного позові відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 325 ГК України визначено, що інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об`єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.
Формами інвестування інноваційної діяльності є:
державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
комерційне інвестування, що здійснюється суб`єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в об`єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
спільне інвестування, що здійснюється суб`єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.
Відповідно до частини другої статті 327 ГК України інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:
проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об`єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Підпунктом «а» п. 3.1 Порядку укладання інноваційних договорів при залученні інвестиційного керуючого, затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 03.03.1998 №59, визначено, що інноваційна позика - це господарська операція, яка передбачає передачу Підприємству коштів Інвестора у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та цільового характеру їх використання.
Згідно з абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи те, що права та обов`язки сторін за Договором №07/98 продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, то при вирішенні даного спору стосовно стягнення основного боргу, підлягають застосуванню норми ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для вирішення первісного позову по суті, слід встановити чи є на даний час порушеним обов`язок Підприємства щодо повернення Установі отриманих на виконання Договору №07/98 коштів в сумі 16 165 094 грн., тобто встановити строк, у який такий обов`язок мав бути виконаний.
Водночас колегія суддів зазнає про те, що правовідносини сторін за Договором №07/98 були предметом дослідження у справах №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472, № 910/20958/17 та № 910/19552/15.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472 та № 910/19552/15 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/18099/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справ №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472 та № 910/19552/15, зокрема строку після якого Установа має право вимагати від Підприємства повернення коштів перерахованих на виконання Договору №07/98, а саме те, що вимагати виконання такого обов`язку Установа може лише після виконання нею свого обов`язку по перерахуванню Підприємству повної суми інвестиційного внеску, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
При цьому рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2008 у справі №36/472, яким зобов`язано Установу належним чином виконати умови Договору №07/98 шляхом перерахування коштів у сумі 3 834 806 грн. на користь Підприємства, так і не виконано Установою, що свідчить про те, що Установа продовжує ігнорувати належне виконання своїх обов`язків за Договором №07/98 та намагається з 2005 року у судовому порядку повернути частину сплачених коштів, проте право Підприємства на повернення коштів за Договором №07/98 виникає в Установи після належного виконання нею умов Договору №07/98.
Колегія суддів окремо зауважує на тому, що, задоволення позовних вимог за первісним позовом фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справах №14/40-30/415-6/388-38/258, № 36/472, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення з Підприємства 16 165 094 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
При цьому, суд першої інстанції цілком вірно встановив і те, що, оскільки момент виконання обов`язку Підприємством з повернення суми інвестиційного вкладу не настав, то і перебіг строку позовної давності для повернення таких коштів не розпочався.
Щодо вимог за зустрічним позовом , колегія суддів зазначає про таке.
Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог суд першої інстанції, серед іншого, виходив з того, що метою подання Підприємством зустрічного позову про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094,00 грн. внаслідок його виконання, враховуючи підстави його пред`явлення, є встановлення факту відсутності обов`язку у Підприємства повернути кошти, що не може бути предметом позову, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 з такими висновками погодився, зауваживши на тому, що:
- визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності;
- для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності в певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку;
- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, провадження 14-67цс20).
При цьому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом відсутні, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.
Під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.
Матеріалами справи підтверджується, що:
- Установа уклала з Компанією Договір №15/05/15, а Компанія з Товариством - Договір №18/05-15/3, за якими право вимоги коштів в сумі 16 165 094 грн. перейшло від Установи до Компанії, а від Компанії, відповідно, - до Товариства;
- судовими рішеннями у справі № 910/20958/17 та № 910/19552/15 Договір №15/05/15 та Договір №18/05-15/3 визнано недійсними, визнано за Установою права кредитора за Договором №07/98;
- на виконання судового рішення у справі №910/19552/15, з Підприємства у порядку примусового виконання вказаного рішення стягнуто 16 165 094,00 грн., проте, з огляду на скасування відповідного судового рішення, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/19552/15 у поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 - стягнуто з Товариства на користь Підприємства 16 165 094,00 грн. основного боргу і 73 080,00 грн. судового збору, про що 12.09.2023 видано відповідний наказ, який на даний час хоча і було пред`явлено до виконання, проте на даний час такий наказ виконано не було.
Положення ст. 216 ЦК України визначають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Статтею 208 ГК України встановлено такі наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним: якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у виконання зобов`язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.
Отже, враховуючи недійсність як Договору №15/05/15, так і Договору №18/05-15/3, в силу приписів чинного законодавства, саме Установа є кредитором за Договором №07/98 у зобов`язанні з отримання від Підприємства коштів в сумі 16 165 094,00 грн., а стягнення таких коштів на користь Товариства не може вважатися належним виконанням Підприємством вказаного зобов`язання та, відповідно, свідчити про його припинення.
Водночас колегія суддів зазначає про наступне.
Стаття 215 ЦК України встановлює, що:
- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);
- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);
- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.
З матеріалів справи слідує, що звертаючись до суду з позовними вимогами у справі № 910/20958/17 Установа посилалась на те, що Договір №15/05/15 є таким, який укладений внаслідок помилки, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 229 ЦК України, тобто такий договір є не нікчемним (абсолютно недійсним), а є осопорюваним (тобто таким, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи).
Вказане свідчить про те, що у період до дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням у справі № 910/20958/17, огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин був дійсним і створював відповідні юридичні наслідки.
Отже, списання з Підприємства коштів в сумі 16 165 094,00 грн. у період до визнання Договору №15/05/15 недійсним, з огляду на обставини, які викладені вище, хоча і не може вважатися належним виконанням Підприємством зобов`язання з повернення таких коштів, проте свідчить про добросовісність поведінки останнього.
Слід окремо зауважити і на наступному.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).
Колегія суддів зазначає, що Підприємство, не будучі стороною відповідних правочинів з відступлення права вимоги за Договором №07/98 не мала будь-яких сумнівів щодо дійсності вказаних правочинів, а відтак не могла ставити під сумнів правомірність таких договорів, та, відповідно, вправі розраховувати на те, що виконання нею відповідного обов`язку, в тому числі і в примусовому порядку за рішенням суду, перед дійсним на той момент кредитором є належним виконанням такого обов`язку.
В свою чергу у правовідносинах з повернення коштів в сумі 16 165 094,00 грн. саме дії Установи, яка уклала відповідний оспорюваний правочин з відступлення права вимоги, згодом його оскаржила, а після стягнення з Підприємства вказаних коштів на користь дійсного у момент їх стягнення кредитора, намагається, до отримання таких коштів Підприємством від неналежного кредитора, стягнути їх з Підприємства, не відповідають критеріям добросовісності, розумності та справедливості.
Слід окремо зауважити на тому, що стягнення з Підприємства коштів в сумі 16 165 094,00 грн. до фактичного отримання ним стягнутих з нього на виконання судового рішення у справі №910/19552/15 після скасування такого рішення коштів, призведе до подвійного стягнення таких коштів, тобто фактично подвійного виконання Підприємством відповідного зобов`язання перед дійсним у момент виконання такого зобов`язання кредитора, що не відповідає таким засадам цивільного законодавства як добросовісність, розумність та справедливість.
Враховуючи викладені вище обставини колегія суддів вважає, що обов`язок Підприємства з виконання зобов`язання по поверненню Установі коштів в сумі 16 165 094,00 грн. може бути виконаний лише після повернення Підприємству стягнутих з нього на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/19552/15 коштів в сумі 16 165 094,00 грн. та після виконання Установою у повному обсязі обов`язків по перерахуванню Підприємству повної суми інвестиційного внеску.
Враховуючи викладені вище обставини, позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання припиненим зобов`язання з повернення 16 165 094 грн. внаслідок його виконання задоволенню не підлягають, проте рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення в частині зустрічного позову судом першої інстанції мали місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 в частині розгляду вимог за зустрічним позовом підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишається без змін.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційних скаргах та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині розгляду зустрічного позову і залишення без змін його резолютивної частини, якою у задоволенні первісного та зустрічного позові відмовлено, апеляційні скарги Акціонерного товариства «Антонов» та Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволенню не підлягають, а витрати з їх подання відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на апелянтів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Антонов» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишити без задоволення.
3. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 в частині розгляду вимог за зустрічним позовом, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/18099/23 залишити без змін.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.
5. Матеріали справи № 910/18099/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 15.10.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Р. Станік
С.А. Гончаров
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 15.10.2024 |
Оприлюднено | 17.10.2024 |
Номер документу | 122317559 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Яковлєв М.Л.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні