СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/2896/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
прокурора - Ногіна О.М., посвідчення №072833 від 01.03.2023 року;
1-го відповідача - не з`явився;
2-го відповідача - не з`явився;
3-го відповідача - не з`явився;
4-го відповідача - не з`явився;
5-го відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. №1503 Х/1-18) та апеляційну скаргу Приватної фірми "Орієнтир-93" (вх.№1504 Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року ухвалене у приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Добреля Н.С.) у справі № 922/2896/20
за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (теперішня назва - Салтівська окружна прокуратура м. Харкова)
до:
1) Приватної фірми "Орієнтир-93", м. Харків
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3) Харківської міської ради, місто Харків
4) Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків,
5) Фізичної особи ОСОБА_2 , м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року в задоволенні позову відмовлено частково, визнано незаконним та скасовано п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 № 5560-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Приватним підприємством "Орієнтир-93", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 269. В іншій частині позову відмовлено.
Харківська обласна прокуратура (далі - апелянт-1) з рішенням не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов прокурора щодо витребування майна.
Апелянт-1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Предметом спору є питання додержання вимог законодавства у сфері приватизації під час відчуження спірного майна органом місцевого самоврядування - Харківською міською радою.
Територіальна громада м. Харкова, як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені громади, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Оскільки відповідачем-1 незаконно набуло право власності на спірні нежитлові приміщення, які в подальшому незаконно відчужено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони підлягають витребуванню на користь територіальної громади м. Харкова.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16, від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2021 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
02.06.2021 року від прокуратури надійшли докази сплати судового збору( вх. №6358), у розмірі встановленому в ухвалі від 24.05.2021 року, які долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх. №1503 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі № 922/2896/20; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.07.2021 о 12:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб. № 104.
Приватна фірма "Орієнтир-93"(далі - апелянт-2) також не погодилась з рішенням місцевого господарського суду та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цієї частини позову.
Апелянт-2 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність прокурором підстав представництва інтересів держави в суді, не дослідивши чи знав відповідний орган про порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для її захисту, проте всупереч цим інтересам до суду не звернувся.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.
Харківська міська рада представляє інтереси громади м. Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, а тому прокурор повинен був належним чином обґрунтовувати та надати відповідні докази дії або бездіяльності Харківської міської ради.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Харківською міською радою порушено порядок приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна більше ніж на 25% його вартості.
Харківська міська рада при прийнятті рішення діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України: "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні".
Право оренди ПФ "Орієнтир-93" на викуп орендованого майна виникло з договору оренди та положень ст. 289 ГК України.
ПФ "Орієнтир-93" належно виконувало свої обов`язки за договором оренди, доказів протилежного прокурором суду не надано; викуп майна, яке згідно з законодавством може бути об`єктом приватизації, може здійснюватися незалежно від строку оренди майна; жодним законодавчим актом України не визначено обмежень в залежності від строку оренди майна.
Суд першої інстанції не обґрунтував порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні з наслідками таких порушень, які прокурор просить застосувати.
Обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання п. 41 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 року незаконним та скасування похідної вимоги про визнання недійсним договору купівлі- продажу не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права.
Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.112028 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 року у справі №911/3680/17.
ПФ "Орієнтир-93" були виконані всі вимоги чинних нормативно - правових актів Харківської міської ради щодо надання необхідних документів для приватизації нежитлових приміщень шляхом викупу.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 року у справі №905/2236/18.
Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 17.05.2021 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної фірми "Орієнтир-93" (вх.№1504 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі № 922/2896/20, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "24" червня 2021 року о 15:15 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб. № 104.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021 року, у зв`язку із відпусткою судді Крестьянінова О.О., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 року розгляд справи відкладено на 13.07.2021року; вирішено розглядати апеляційні скарги ПФ "Орієнтир-93" та Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 у справі № 922/2896/20 в одному апеляційному провадженні.
10.06.2021 року від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу ПФ "Орієнтир-93" (вх. №6722 ), який долучено до матеріалів справи.
23.06.2021 року від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ПФ "Орієнтир-93"( вх. №7238), який долучено до матеріалів справи.
23.06.2021 року від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу ПФ "Орієнтир-93"( вх. №7239), який долучено до матеріалів справи.
24.06.2021 року від ПФ "Орієнтир-93" надійшли письмові пояснення( вх. №7271), які долучено до матеріалів справи.
06.07.2021 року від ПФ "Орієнтир-93" надійшов відзив на апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури( вх. №7720), який долучено до матеріалів справи.
1 3.07.2021 року від ПФ "Орієнтир-93" надійшли письмові пояснення( вх. №8005), які долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 року розгляд справи відкладено на 05.08.2021 року.
05.08.2021 року від прокуратури надійшли пояснення (вх.№8987), в яких наведені обґрунтування щодо зміни назви Харківської місцевої прокуратури №4 та Салтівську окружну прокуратуру міста Харкова, які долучено до матеріалів справи.
Також, від Приватної фірми "Орієнтир-93" надійшло клопотання (вх. №9011), про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 року задоволено клопотання Приватної фірми "Орієнтир-93" про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі №922/2896/20 за апеляційними скаргами Харківської обласної прокуратури (вх. №1503 Х/2) та Приватної фірми "Орієнтир-93" (вх.№1504 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021року до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №925/1133/18; сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи №925/1133/18.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024 року, на підставі п.2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку з відставкою судді Фоміної В.О., суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024 року, касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 року у справі № 925/1133/18 скасовано; справу № 925/1133/18 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 року, зокрема, поновлено провадження у справі №922/2896/20; призначено справу №922/2896/20 до розгляду на "25" вересня 2024 року о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі "Електронний суд"; вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 року, зокрема, оголошено перерву у розгляді справи №922/2896/20 до "09" жовтня 2024 року об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua.; вчинено інші процесуальні дії.
04.10.2024 року на адресу суду від 2-го відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№ 12762), які долучено до справи, в яких останній просить апеляційну скаргу Приватної фірми "Орієнтир-93" на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі №922/2896/20 задовольнити, апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення; рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі №922/2896/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цієї частини позову.
07.10.2024 року на адресу суду від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 12769), які долучено до справи, в яких остання вказує на те, що оскільки договір купівлі-продажу між Харківською міською радою та Приватної фірми "Орієнтир-93" укладено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, то вимоги про витребування нежитлових приміщень у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у комунальну власність підлягають задоволенню.
У судовому засіданні 25.09.2024 року та 09.10.2024 року прокурор підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити та скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов прокурора щодо витребування майна; проти задоволення апеляційної скарги Приватної фірми "Орієнтир-93" заперечувала, просила залишити апеляційну скаргу апелянта-2- без задоволення.
У судовому засіданні 25.09.2024 року представник відповідача-2 та відповідача-3 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі Приватної фірми "Орієнтир-93", просила її задовольнити, скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цієї частини позову; проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечувала, просила апеляційну скаргу апелянта -1 залишити - без задоволення; у судове засіданні 09.10.2024 року представник відповідача-2 та відповідача-3 не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за її відсутності.
Представники відповідача-1, відповідача-4 та відповідача-5 в судове засідання 25.09.2024 року та 09.10.2024 року не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності.
У зв`язку з введенням 24.02.2022 року на території України воєнного стану, з метою дотримання розумного балансу між реалізацією права на апеляційне оскарження і принципу юридичної визначеності, копії ухвал суду апеляційної інстанції від 29.07.2024 року та від 25.09.2024 року було надіслано Салтівській окружній прокуратурі, ПФ "Орієнтир-93" (№0600279871801 - копія ухвали суду від 29.07.2024 року; №0600291147825- копія ухвали суду від 25.09.2024 року), ФО ОСОБА_1 (№0600279871828 - копія ухвали суду від 29.07.2024 року; №0600291147850- копія ухвали суду від 25.09.2024 року), ФО ОСОБА_2 (№0600279871836 - копія ухвали суду від 29.07.2024 року; №0600291147884- копія ухвали суду від 25.09.2024 року) засобами поштового зв`язку.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 року у cправі №911/1808/21, де, зокрема, вказано, що порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.
Разом з цим, ухвали від 29.07.2024 року та від 25.09.2024 року надіслано Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Харківській міській раді та Харківській обласній прокуратурі до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду апеляційної інстанції від 29.07.2024 року та від 25.09.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню та вчинення інших дій, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, беручи до уваги існуючі обставини небезпеки, спричинені збройною агресією проти України, з метою забезпечення утримання учасників судового процесу від небезпеки, спричиненої триваючою збройною агресією проти України, дотримання захисту життя і здоров`я відвідувачів і працівників суду та з урахуванням заходів, встановлених особливим режимом роботи Східного апеляційного господарського суду під час дії воєнного стану, розгляд апеляційних скарг здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційних скарг у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційних скарг в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача-2 та відповідача-3, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
Відомості в ЄРДР внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, провулок Юр`ївський, 5.
Під час вивчення вказаної справи прокурором було встановлено, що на підставі договору оренди №1372 від 22.08.2017 року, укладеного між Управлінням комунального майна та ПФ "Орієнтир-93", у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" та приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2- до поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" загальною площею 591,0 кв.м. розташовані за адресою: м. Харків, провулок Юр`ївський, 5.
Відповідно до п.3.1 вказаного договору оренди, вартість об`єкту оренди спадала 519757 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 5.2 договору оренди, орендар зобов`язаний за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Згідно з п. 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.
Відповідно до п. 10.1 вказаного договору оренди, строк його дії до 22.07.2020 року.
У подальшому ПФ "Орієнтир-93" звернулось з листом від 30.08.2017 року до Управління комунального майна (вх. №12588), у якому просило дозволити приватизацію вказаних приміщень шляхом викупу.
При цьому, як вказує прокурор, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.
На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме відповідно п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.
Водночас, ПФ "Орієнтир-93" 22.09.2017 року звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. №13970), у якому просило оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності Товарною біржею "Евромаркет".
На виконання вказаного листа Управління комунального майна звертається до суб`єкта оціночної діяльності Товарної біржі "Евромаркет" від 25.09.2011 року №14619 з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ПФ "Орієнтир-93".
На підставі вказаного листа Товарною біржею "Евромаркет" складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 30.10.2017 року, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.10.2017 року без ПДВ складає 521150 грн. 00 коп.
06.03.2018 року між ПФ "Орієнтир-93" та Управлінням комунального майна укладено договір купівлі - продажу № 5560-В-С, відповідно до якого ПФ "Орієнтир-93" приватизував вказані нежитлові приміщення за 521150 грн. 00 коп. без ПДВ (разом з ПДВ за 625380 грн. 00 коп.), який зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А.
У договорі купівлі-продажу вказано, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.
Прокурор посилається на те, що Харківською міською радою неправомірно надано дозвіл на проведення зазначеної приватизації шляхом викупу, з огляду на те, що Харківська міська рада дійсно мала право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу, при цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж); у виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна; ПФ "Орієнтир - 93" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді, а саме з 22.08.2017 року по 30.08.2017 року, тобто по день подачі заяви ПФ "Орієнтир-93" до міської ради для викупу, не здійснило; у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ПФ "Орієнтир-93" з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; ПФ "Орієнтир-93" до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подало документи, передбачені п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації; станом на 22.08.2017 року ринкова вартість орендованих об`єктів нерухомого майна без ПДВ складала 519757 грн., а станом на момент приватизації - 521150 грн. без ПДВ, тобто вартість майна майже не змінилась; майно до подачі заяви про приватизацію перебувало у користуванні ПФ "Орієнтир-93" лише 7 днів.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив визнати незаконним та скасувати п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ПП "Орієнтир-93", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 269; витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1 -:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 .
12.04.2021 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Харківської обласної прокуратури підлягає задоволенню; у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1, слід відмовити, з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову частково, виходив з того, що з вимогою про витребування майна звернувся прокурор, який в свою чергу не є власником майна; спірне майно було відчужене з порушенням норм законодавства, зокрема Закону України "Про приватизацію державного майна", в той час, як воно не було загублено, викрадене та не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі; тобто обставини відчуження спірного майна у даному випадку не підпадають під дію ст. 388 ЦК України, на яку посилається прокурор, як на підставу витребування майна у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за наявності дійсного правочину витребування майна у його нового власника суперечить засадам законності та справедливості цивільного законодавства, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.
Колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
Щодо підстав представництва прокурора у суді, слід зазначити на таке.
Відповідно до п. 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону).
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; невиконання вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу ( а саме залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Дана правова позиція наведена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц.
Водночас, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 року у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення до суду органу місцевого самоврядування, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35).
З огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять як державний, так і суспільний інтерес.
З урахуванням предмету і підстав позову, наданих до нього документів та обґрунтованим визначенням відповідачами у цій справі Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися майном, яке є майном територіальної громади, та які заперечують факт недотримання вимог чинного законодавства при реалізації майна, прокурор, зважаючи на відсутність законодавчо визначеного органу, який би здійснював перевірку дій відповідачів та встановлював факт наявності або відсутності порушення при здійсненні органами місцевого самоврядування своїх повноважень, має право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави.
Аргументи апелянта-2 на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність прокурором підстав представництва інтересів держави в суді, не дослідивши чи знав відповідний орган про порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для її захисту, проте всупереч цим інтересам до суду не звернувся; Харківська міська рада представляє інтереси громади м. Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, а тому прокурор повинен був належним чином обґрунтовувати та надати відповідні докази дії або бездіяльності Харківської міської ради, не приймаються.
Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради є органами, які розпорядилися майном, яке є майном територіальної громади, та які заперечують факт недотримання вимог чинного законодавства при реалізації майна, а тому прокурор правомірно набуває статусу позивача та самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
Окрім того, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18, де, зокрема, зазначено на таке.
"Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини п`ятої статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави."
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17, слід зазначити на таке.
Так, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання незаконним та скасування п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ПФ "Орієнтир-93", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 269; витребуваня у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 1 -:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування у ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 .
В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 20.09.2017 року № 757/17 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 р.р., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17.
Відповідно до п. 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 р.р.
Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (п. 3.3).
Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів здійснюється: шляхом викупу, продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з п. 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.
Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (п. 3.8).
Відповідно до п. 7.1 Програми приватизації відчуження об`єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.
Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об`єкта окремим рішенням (п. 7.2)
За змістом ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 року № 439 (далі Порядок № 439).
Згідно з п. 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до п. 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Аргументи апелянта-2 на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Харківською міською радою порушено порядок приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна більше ніж на 25% його вартості; Харківська міська рада при прийнятті рішення діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України: "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", право оренди ПФ "Орієнтир-93" на викуп орендованого майна виникло з договору оренди та положень ст. 289 ГК України, не приймаються, з огляду на таке.
Так, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).
У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ПФ "Орієнтир-93" здійснювалися будь-які поліпшення орендованих приміщень за договором оренди № 1372 від 22.08.2017 року.
Крім того, у звіті про оцінку спірного майна відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід`ємні поліпшення.
Аргументи апелянта-2 на те, що ПФ "Орієнтир-93" належно виконувало свої обов`язки за договором оренди, доказів протилежного прокурором суду не надано; викуп майна, яке згідно з законодавством може бути об`єктом приватизації, може здійснюватися незалежно від строку оренди майна; жодним законодавчим актом України не визначено обмежень в залежності від строку оренди майна; суд першої інстанції не обґрунтував порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні з наслідками таких порушень, які прокурор просить застосувати, також не приймаються, з огляду на таке.
Договір оренди приміщень № 1372 було укладено між Управлінням комунального майна та ПФ "Орієнтир-93" 22.08.2017 року, в той час, як лист про надання дозволу на приватизацію вказаного приміщення було подано останнім 30.08.2017 року, тобто на 8 день оренди спірних приміщень.
Крім того, рішення Харківської ради про надання дозволу на приватизацію вказаного об`єкту нерухомого майна шляхом викупу винесено 20.09.2017 року.
Отже, з моменту укладення договору оренди до надання дозволу на викуп спірного приміщення минуло менше місяця.
Переважне право на викуп орендованого майна, виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Отже, господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що п.41 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання 21.16.2017 року № 691/17, а відтак, є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 № 5560-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ПФ "Орієнтир-93", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 269, слід зазначити на таке.
В даному випадку при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 року у справі № 905/2236/18, де, між іншим, зазначено на те, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Так, за матеріалами справи, орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування 30.07.2017 року, у якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення.
На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 16.04.2018 року вирішив провести відчуження такого об`єкта комунальної власності територіальної громади.
Надалі, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ПФ "Орієнтир-93" укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С.
При цьому, доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна.
Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто, господарським судом першої інстанції обгрунтовано встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.
Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у справі № 922/623/20 від 22.01.2021 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено неправомірність рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" від 20.09.2017 року № 757/17 та відповідно скасування п. 41 додатку 1 до вказаного рішення, в той час, як спірний договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С було укладено саме на підставі вказаного рішення, а позовна вимога про визнання зазначеного договору недійсним є похідною, господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що позовні вимоги в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 року № 5560-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ПФ "Орієнтир-93", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 269 є правомірними.
Щодо позовної вимоги про витребування спірного майна у відповідача-3 та відповідача-4 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, слід зазначити на таке.
З витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно слідує, що право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" та приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" загальною площею 591,0 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу №1459 від 01.10.2018 року перейшло до ОСОБА_1 .
В подальшому, нежитлові приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" були об`єднані з нежитловими приміщеннями підвалу №1-:-6 площею 81,2 кв.м. в літ. "А-2" в один об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 434,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вказує прокурор, на теперішній час, право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомості на підставі договору дарування №1463 від 01.10.2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
Водночас, нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" об`єднано з нежитловими приміщеннями 1-го поверху №20 площею 32,1 кв.м. в літ. "Б-1" в один об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 269,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_1 .
Місцевий господарський суд, виходив з того, що з вимогою про витребування майна звернувся прокурор, який в свою чергу не є власником майна; спірне майно було відчужене з порушенням норм законодавства, зокрема Закону України "Про приватизацію державного майна", в той час, як воно не було загублено, викрадене та не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі; тобто обставини відчуження спірного майна у даному випадку не підпадають під дію ст. 388 ЦК України, на яку посилається прокурор, як на підставу витребування майна у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за наявності дійсного правочину витребування майна у його нового власника суперечить засадам законності та справедливості цивільного законодавства, а суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.
Так, статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частинами 2, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі положеннями ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені ст. 20 ГПК України.
Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Також, господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Аналогічну вимогу про вирішення спору судом господарської юрисдикції передбачено також чинною на момент звернення з позовом редакцією ст. 30 Закону України від 18.01.2018 року "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності з 07.03.2018 року.
За змістом п. 22 ч. 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.
Вказана стаття містить і визначення припинення приватизації - рішення органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об`єкта приватизації (пункт 23 частини першої вказаної статті).
Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.
Відтак, з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Вказане узгоджується зі ст. 2 ГПК України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 903/456/18, постанові Верховного Суду від 18.10.2021 року у справі № 922/815/21.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. Зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Аналогічного правового висновку щодо розмежування підсудності дійшов Верховний Суд України у постанові №21-847а15 від 07.07.2015 року, а також Велика Палата Верховного суду у постанові №125/703/16-ц від 21.02.2018 року.
Так, оспорений договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень був укладений в порядку приватизації комунального майна шляхом проведення аукціону. Відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та у даному випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Крім цього, справи у подібних правовідносинах, зокрема з питань порушення органами місцевого самоврядування вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", у тому числі щодо порушення порядку викупу орендарями приміщень комунальної власності, відповідно до усталеної судової практики розглядаються господарськими судами (постанова Вищого господарського суду України від 29.04.2015 року у справі № 924/1212/14).
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 21.12.2019 року в рамках справи № 922/2485/19 досліджено питання щодо правил об`єднання основних/похідних позовних вимог та належне визначення суб`єктивного складу учасників провадження та вказано, що відповідно до вимог ст. 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.
За змістом ст. 173 ГПК України вимоги одного позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу).
Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред`явити позов до кількох відповідачів, об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Отже, позовні вимоги у цій справі пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного і того самого майна - спірних нежитлових приміщень, що має наслідком повернення цього майна законному власнику у разі задоволення позову, і відповідно до ст. 173 ГПК України їх слід розглядати в межах однієї справи.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №905/2043/18 вказано, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. При визначенні наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі суд також має враховувати принцип процесуальної економії.
Такий принцип господарського судочинства передбачає, що господарський суд, учасники судового процесу економно та ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ із дотриманням строків.
У наведеному випадку об`єднання відповідних позовних вимог не матиме наслідком суттєвого утруднення вирішення спору, про що зазначили суди, а навпаки, дає можливість досягти процесуальної економії за однакових обставин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.02.2018 року у справі № 125/703/16-ц та від 12.05.2020 року у справі № 925/308/18 дійшла висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень був укладений в порядку приватизації комунального майна шляхом проведення аукціону, відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та у даному випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 914/2191/18, від 23.10.2019 року у справі № 902/434/19 та від 31.10.2019 року у справі № 922/1359/19 вказано про те, що об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
За таких обставин, враховуючи те, що договір купівлі-продажу між Харківською міською радою та ПФ "Орієнтир-93" укладено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято з порушенням вимог чинного приватизаційного законодавства, то вимоги про витребування нежитлових приміщень у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у комунальну власність, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, аргументи апелянта-1 на те, що ПФ "Орієнтир-93" незаконно набуло право власності на спірні нежитлові приміщення, які в подальшому незаконно відчужено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому вони підлягають витребуванню на користь територіальної громади м. Харкова є слушними та приймаються судом апеляційної інстанції.
Разом з цим, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16, від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, на які посилається апелянт-1, де зокрема, вказано на те, що згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність, волі територіальної громади м. Львова на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
Посилання апелянта-2 на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, де, зокрема, вказано на те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва; від 14.112028 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 року у справі №911/3680/17, де, між іншим, вказано на те, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані чи вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; від 29.10.2019 року у справі №905/2236/18, де, зокрема, зазначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, не є слушними.
Так, у справі №912/2385/18 заступник керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області звернувся до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі: Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України; у справі №183/1617/16 підставами позову є перевищення Піщанською сільською радою розпорядженням земельною ділянкою державного лісового фонду; у справі №911/3681/17 та у справі №911/3680/17 позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірну земельну ділянку Сільрада передала у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"; у справі №905/2236/18 предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.
"Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г."
Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ, не є подібними до правовідносин у справі №922/2896/20, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові про витребування майна не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі Харківської обласної прокуратури знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, апеляційну скаргу Приватної фірми "Орієнтир-93" слід залишити без задоволення, за необґрунтованістю.
А отже, місцевий господарський суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову частково та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю; витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1 -:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 ; в решті оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, розподіливши судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, ч.2 ст. 275, ст. ст.277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватної фірми "Орієнтир-93" (вх.№1504 Х/1-18) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. №1503 Х/1-18) задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі №922/2896/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позову частково.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов задовольнити повністю.
Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1 -:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Б-1" за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м. та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Приватної фірми "Орієнтир-93"(61001, м. Харків, вул. Військова, 2 , код ЄДРПОУ 21179078) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2156, 42 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2814, 21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, (61003, м.Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2156, 42 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2814, 21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Харківської міської ради, (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2156, 42 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2814, 21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2156, 42 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2814, 21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2156, 42 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2814, 21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
В решті рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року у справі №922/2896/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.10.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.10.2024 |
Оприлюднено | 17.10.2024 |
Номер документу | 122317732 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про комунальну власність щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Терещенко Оксана Іванівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Терещенко Оксана Іванівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Терещенко Оксана Іванівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Терещенко Оксана Іванівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Терещенко Оксана Іванівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні