Постанова

від 15.01.2025 по справі 922/2896/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2896/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватної фірми «Орієнтир-93», Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (колегія суддів у складі: Терещенко О. І. - головуючий, Тихий П. В., Плахов О. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2021 (суддя Добреля Н. С.)

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (теперішня назва - Салтівська окружна прокуратура м.Харкова)

до: 1. Приватної фірми «Орієнтир-93»

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

3. Харківської міської ради

4. Фізичної особи ОСОБА_1

5. Фізичної особи ОСОБА_2

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

за участю: прокурора Гудков Д. В. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Приватної фірми «Орієнтир-93» (далі - відповідач - 1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - відповідач - 2), Харківської міської ради (далі - відповідач - 3), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач - 4), Фізичної особи ОСОБА_2 (далі - відповідач - 5), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 41 додатку 1 до рішення 14-ої сесії 7-ого скликання відповідача - 3 від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» (далі - вимога - 1);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 06.03.2018 № 5560-В-С, укладений відповідачами 1, 2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 269 (далі - вимога - 2);

- витребувати у відповідачу - 4 на користь територіальної громади міста Харкова в особі відповідача - 3 нежитлові приміщення 1-ого поверху № № 1-:-19, 7а, 7б, площею 237,7 кв.м в нежитловій будівлі літ. «Б-1» за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5 (далі - вимога - 3);

- витребувати у відповідачу - 5 на користь територіальної громади міста Харкова в особі відповідача - 3 нежитлові приміщення 1-ого поверху № № 7-:-19, площею 174,9 кв.м та 2-ого поверху № 20-:-33, площею 178,4 кв.м в нежитловій будівлі літ. «А-2» за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5 (далі - вимога - 4).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято відповідачем - 3 на порушення вимог законодавства, яке стало підставою для укладення оспорюваного правочину, тому порушені права власника, які підлягають захисту у судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.04.2021, позов задоволено частково, вимоги - 1, 2 задоволені, в іншій частині вимог відмовлено.

2.2 Рішення суду мотивовано тим, що спірне рішення прийнято відповідачем - 3 з порушенням вимог законодавства, тому воно є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим визнанню недійсним підлягає оспорюваний договір, який укладено на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування. Відмовляючи у задоволенні вимог - 3, 4, суд виходив з того, що прокурор не є власником спірного майна та ним не заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2018 № 1459, за яким відповідачем - 4 придбано нерухоме майно та про визнання недійсним договору дарування від 01.10.2018 № 1463, згідно якого, відповідач - 5 набув право власності на об`єкт нерухомого майна, тому вимоги - 3, 4 заявлені прокурором передчасно, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

2.3 Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024, вище вказане рішення суду скасовано в частині відмови у задоволенні вимог - 3, 4 та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

2.4 Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що: вимоги про витребування нежитлових приміщень у відповідачів - 4, 5 не змінюють правову природу юридичного спору та не є підставою для його вирішення в порядку цивільного судочинства, тому наявні правові підстави для витребування спірного нерухомого майна. В іншій частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції з огляду на правильність його висновків.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відповідач - 1 просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення вимог 1, 2 і в цій частині прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, в іншій частині позовних вимог справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідач - 1 посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

3.3 У касаційних скаргах відповідачі - 2, 3 просять скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову повністю.

3.4 На обґрунтування касаційних скарг відповідачі - 2, 3 посилалися на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявники касаційних скарг вказують, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.06.2024 у справі № 922/461/22, від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

3.5 Прокурор у відзиві на касаційні скарги відповідачів, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційних скаргах, у зв`язку з чим просив відмовити у їх задоволенні.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що на підставі договору оренди № 1372 від 22.08.2017, укладеного відповідачем - 1 та відповідачем - 2, у відповідача - 1 перебували в оренді нежитлові приміщення 1-го поверху № № 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м в нежитловій будівлі літ. "Б-1" та приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м та 2 - го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м в нежитловій будівлі літ "А-2" загальною площею 591,0 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, провулок Юр`ївський, 5.

4.2 Відповідач - 1 звернувся із листом від 30.08.2017 до відповідача - 2 у якому просив дозволити приватизацію вказаних приміщень шляхом викупу.

4.3 Пунктом 41 додатку 1 до рішення 14-ої сесії 7-ого скликання відповідача - 3 від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вирішено провести відчуження відповідачу - 1 об`єкта комунальної власності територіальної громади м.Харкова нежитлового приміщення 1-ого поверху в нежитловій будівлі будівлі літ.Б-1, нежитлових приміщень 1-ого, 2-ого поверхів в нежитловій будівлі будівлі літ.А-2, за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5.

4.4 06.03.2018 відповідачем - 1 та відповідачем - 2 укладено договір купівлі - продажу № 5560-В-С, відповідно до якого відповідач - 1 приватизував вказані нежитлові приміщення за 521150, 00 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 625380,00 грн), який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 269.

4.5 Крім того встановлено, що згідно із витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м в нежитловій будівлі літ. «Б-1» та приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м та 2-го поверху №20-:-33 площею 178,4 кв.м в нежитловій будівлі літ «А-2» загальною площею 591,0 кв.м розташовані за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5, на підставі договору купівлі - продажу № 1459 від 01.10.2018 перейшло до відповідача - 4.

4.6 В подальшому, нежитлові приміщення 1-го поверху № 7-:-19 площею 174,9 кв.м та 2-го поверху № 20-:-33 площею 178,4 кв.м в нежитловій будівлі літ «А-2» були об`єднані з нежитловими приміщеннями підвалу № 1-:-6 площею 81,2 кв.м в літ. «А-2» в один об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 434,5 кв.м. за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5.

4.7 За твердженнями прокурора, на теперішній час, право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомості на підставі договору дарування № 1463 від 01.10.2018 зареєстровано за відповідачем - 5.

4.8 Водночас, нежитлові приміщення 1-го поверху № № 1-:-19, 7а, 76 площею 237,7 кв.м в нежитловій будівлі літ. «Б-1» об`єднано з нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 20 площею 32,1 кв.м в літ. «Б-1» в один об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 269,8 кв.м за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5, право власності зареєстровано за відповідачем - 4.

4.9 Також встановлено, що оскільки відповідач - 3 представляє інтереси громади міста Харкова, але у справі він є відповідачем і саме він вчинив дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і відповідач - 2, прокурор самостійно звернувся із позовом до суду.

4.10 Підстави представництва інтересів держави прокурор обґрунтував тим, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

4.11 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скаргзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо процесуального статусу прокурора та міськради

4.12 Як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

4.13 Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.14 Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

4.15 Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

4.16 Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

4.17 Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

4.18 Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

4.19 Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

4.20 Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

4.21 Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

4.22 Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

4.23 Наведена права позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі апеляційним судом.

4.24 Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

4.25 У справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення відповідача - 3 та витребувати спірне нерухоме майно у комунальну власність, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що відповідач - 3 як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті спірного рішення, внаслідок допущення порушень відчужив спірне нерухоме майно на порушення вимог законодавства, діяв всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

4.26 Враховуючи викладене у сукупності прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує доводи заявників касаційних скарг у цій частині.

Щодо позовної вимоги про незаконним та скасування рішення відповідача - 3 від 20.09.2017 № 757/17 у відповідній частині

4.27 Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення відповідача - 3 від 20.09.2017 № 757/17 в частині проведення відчуження відповідачу - 1 об`єкта комунальної власності територіальної громади м.Харкова нежитлового приміщення 1-ого поверху в нежитловій будівлі будівлі літ.Б-1, нежитлових приміщень 1-ого, 2-ого поверхів в нежитловій будівлі будівлі літ.А-2, за адресою: м.Харків, провулок Юр`ївський, 5.

4.28 Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор стверджує, що рішенням № 757/17 порушується право власності територіальної громади міста Харкова на спірний об`єкт нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.

4.29 Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

4.30 У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

4.31 За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).

4.32 З огляду на те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування уже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення спірного договору, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення набутого за договором або відшкодування шкоди (за наявності підстав). А тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.

4.33 Подібний правовий висновок викладено у пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, який враховується колегією суддів під час розгляду справи.

4.34 За вказаних обставин оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить територіальній громаді міста Харкова ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель

4.35 За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

4.36 Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

4.37 Позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

4.38 Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

4.39 Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168).

4.40 Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

4.41 Подібна правова позиція викладена у пунктах 143 - 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, яка враховується судом в силу частини четвертої статті 236 ГПК України при розгляді даної справи.

4.42 Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.2).

4.43 За встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, заявлені вимоги про визнання недійсним договору є неефективним, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.

4.44 Отже, у задоволенні таких вимог слід відмовити з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Висновки щодо позовних вимог про незаконним та скасування рішення відповідача - 3 у відповідній частині та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель

4.45 Згідно статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1).

4.46 Таким чином, доводи заявників касаційних скарг у наведеній частині оскарження судових рішень знайшли своє підтвердження, що є підставою для задоволення вимог касаційних скарг у цій частині.

4.47 Відтак, судові рішення попередніх інстанцій у наведеній частині підлягають скасуванню із прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.

Щодо не дослідження судами зібраних у справі доказів

4.48 Доводи відповідача - 1, які викладені у касаційній скарзі щодо не дослідження судами зібраних у справі доказів, спростовуються наступним.

4.49 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.50 Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

4.51 При цьому Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

4.52 Посилаючись на не дослідження судами доказів скаржник свої доводи зводить до того, що суди не дослідили обставин, що входять до предмета доказування у справі.

4.53 Враховуючи викладене, згідно наведених положень статті 300 ГПК України такі доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів

4.54 Посилання відповідача - 1 на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, є безпідставними.

4.55 Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

4.56 Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

4.57 Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

4.58 Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

4.59 Натомість відповідач - 1 у поданій касаційній скарзі не обґрунтував, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

4.60 Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16 - ц).

4.61 Доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо встановлення судами обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених судами обставин справи.

4.62 Отже, відповідач - 1 належним чином не обґрунтував та не довів, що суди порушили норми процесуального права щодо порядку оцінки доказів, зокрема, процедури отримання доказів та/або дослідження доказів.

4.63 Наведене повністю спростовує аргумент відповідача - 1 на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів).

Щодо позовних вимог про витребування майна

4.64 Частиною другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

4.65 Згідно зі положеннями статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статті 20 ГПК України.

4.66 Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Також, господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

4.67 За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

4.68 Звідси висновується, що спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.

4.69 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.09.2020 по справі № 688/2908/16-ц звертала увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (пункт 37). При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (пункт 38).

4.70 Суди обох інстанцій взагалі не досліджували питання добросовісності набуття нерухомого майна відповідачами 4 та 5. При цьому суд апеляційної інстанції обмежився лише дослідженням питання недобросовісності набуття майна відповідачем-1, що при вирішенні спору у даній справі, з урахуванням викладеного у цьому пункті постанови, є недостатнім, та не дає правових підстав вважати, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

4.71 За вказаних обставин оскільки з`ясування питання добросовісності набуття нерухомого майна відповідачами 4 та 5 пов`язане із доведеністю обставин справи, що не були встановлені у судових рішеннях, а в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права їх встановлювати, судові рішення у цій частині належить скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.72 У зв`язку із наведеним розподіл судових витрат у справі, в тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 311, 315, 316, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватної фірми «Орієнтир-93», Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у справі № 922/2896/20 задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2021 скасувати.

В частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель прийняти нове рішення - у позові відмовити, а в частині позовних вимог про витребування нежитлових будівель справу направити справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Є.В. Краснов