Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/19173/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19173/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Багай Н.О.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Радіонова О.В. (адвокат)

відповідача - Рущак В.І. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Козир Т.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП"

про виселення з займаного нежитлового приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "УКРТЕЛЕКОМ" (надалі - АТ "УКРТЕЛЕКОМ", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" (надалі - ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП", Відповідач, Скаржник) про виселення з займаного нежитлового приміщення.

1.2. Позов обґрунтовано наявністю підстав для усунення перешкод АТ "Укртелеком" у здійсненні права власності шляхом виселення ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" з нерухомого майна загальною площею 897,40 кв. м, а саме: приміщення 4-го поверху, окрім, приміщень №№21-24, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Голего Миколи на 4 поверсі 5-поверхового будинку № 8.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, позовні вимоги задоволено повністю; зобов`язано усунути перешкоди АТ "УКРТЕЛЕКОМ" у здійсненні права власності шляхом виселення ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" з нерухомого майна загальною площею 897,40 кв. м, а саме: - приміщення 4-го поверху, окрім, приміщень №№21-24, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Голего Миколи на 4 поверсі 5-поверхового будинку № 8, розподілено судові витрати.

2.2. Рішення судів мотивовані тим, що строк дії Договору оренди нерухомого майна № 113-КМФ/20 від 27.10.2020 закінчився 15.09.2023 та орендодавець висловив власні заперечення стосовно подальшого продовження орендних правовідносин з ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП", відтак Відповідач використовує спірне приміщення після закінчення строку дії договору оренди без належної правової підстави.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/19173/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15, від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 08.06.2023 у справі № 520/25250/21, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

- пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не врахували необхідність закриття провадження у справі або відмови у відкритті провадження у справі. Одночасно Скаржник вказує, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення (зокрема, стосовно належного повідомлення орендаря про припинення правовідносин за договором оренди) на підставі недопустимих доказів.

3.4. 20.08.2024 від АТ "УКРТЕЛЕКОМ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач вказує про законність оскаржуваних рішень та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Відповідно до свідоцтва про право власності від 20.07.2010 серія САC №923052, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №27044381 від 17.08.2010, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний №166499538 від 14.05.2019 АТ "УКРТЕЛЕКОМ" є власником нерухомого майна - будинок виробничий АТС-457, 458 (літера А), загальною площею 5639,8 кв. м, розташований у м. Києві по вулиці Голего Миколи (вулиця Лебедєва-Кумача), будинок 8.

4.2. 27.10.2020 між Публічним акціонерним товариством "УКРТЕЛЕКОМ", яке згідно з протоколом Загальних зборів акціонерів № 20 від 22.04.2021 перейменоване на АТ "УКРТЕЛЕКОМ" (орендодавець), та ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №113-КМФ/20 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування наступне майно (далі - орендоване майно): нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Голего, на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку №8, загальною площею 897,4 кв. м (приміщення 4-го поверху, окрім приміщень №№21-24) для використання під готель та ведення господарської діяльності. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у Додатку №1 до Договору.

4.3. Відповідно до пункту 2.1 Договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі.

4.3. За змістом пункту 2.4 Договору орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути орендодавцю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від орендованого майна, в належному стані, з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії Договору (у тому числі при достроковому припиненні Договору).

4.4. Відповідно до підпункту 5.3.16 пункту 5.3 Договору орендар зобов`язаний у разі припинення дії чи дострокового розірвання цього Договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки внаслідок погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

4.5. Пунктом 11.1 Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності після його підписання сторонами та діє до 15.09.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна.

4.6. Згідно з пунктом 12.1 Договору сторони узгодили, що передбачені цим Договором права і обов`язки ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ" (перейменоване на АТ "УКРТЕЛЕКОМ"), у тому числі проведення розрахунків, виконуються Київською міською філією.

4.7. У пункті 12.2 Договору сторони погодили, що на їх відносини не поширюються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786.

4.8. Пунктом 13.5 Договору встановлено, що сторони зобов`язуються письмово повідомляти одна одну про всі зміни реквізитів, даних, зазначених у розділі 14 цього Договору, та/або даних, які необхідні для належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, протягом 5 (п?яти) робочих днів з дня настання таких змін. Зобов`язання, передбачене цим пунктом Договору, вважається належним чином виконаним в день отримання стороною відповідного повідомлення іншої сторони (про зміну даних) з доданням підтверджуючих документів. У разі невиконання/неналежного виконання стороною своїх зобов`язань, передбачених цим пунктом Договору, така сторона самостійно несе ризик настання для себе несприятливих наслідків, а інша сторона звільняється від відповідальності за невиконання/неналежне виконання своїх зобов?язань за цим Договором, якщо це сталося внаслідок невиконання/неналежного виконання іншою стороною умов цього пункту Договору.

4.9. На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування наступне майно нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Голего, на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку №8, загальною площею 897,4 кв. м (приміщення 4-го поверху, окрім приміщень №№21-24), що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 21.01.2021.

4.10. Листом №2146-вих-КV-82Е100-2023 від 09.05.2023 Позивач повідомив Відповідача про те, що АТ "УКРТЕЛЕКОМ" не має наміру продовжувати термін дії Договору, який спливає 15.09.2023, і вимагав повернути орендоване майно за актом приймання-передачі не пізніше 15.09.2023. Крім того, повідомлено про наявність дебіторської заборгованості за Договором станом на 01.05.2023 у сумі 254 464,25 грн. Наведений лист Позивача було вручено нарочно під підпис кінцевому бенефіціарному власнику відповідача Азарову О.І. та надіслано на адресу місцезнаходження Відповідача, що підтверджується копіями фіскального чека від 17.05.2023, списку згрупованого поштового відправлення.

4.11. Листом № 150723/2 від 15.07.2023 Відповідач запропонував Позивачу відповідно до пункту 11.1 Договору укласти договір оренди даного приміщення на новий строк, який був отриманий Позивачем за вх. №3791-2023 від 18.07.2023.

4.12. Листом № 2164-вих-КV-82Е100-2023 від 20.07.2023 Позивач надав відповідь на вищенаведений лист Відповідача, зауваживши, що, як вже було зазначено у листі від 09.05.2023 № 2146-ВИХ-KV-82E100-2023, АТ "УКРТЕЛЕКОМ" не має наміру продовжувати орендні відносини з ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП", тому вимагало повернути орендоване майно за актом приймання-передачі майна (повернення) не пізніше останнього дня строку дії Договору. Також було зазначено, що з огляду на те, що АТ "УКРТЕЛЕКОМ" буде використовувати орендовані приміщення для власних потреб і ведення господарської діяльності, укладання договору оренди на новий строк з використанням переважного права орендаря не є можливим. Додатково було звернуто увагу, що станом на 20.07.2023 за Договором обліковується дебіторська заборгованість у розмірі 406 999,42 грн, яка не сплачена. Враховуючи викладене, Позивач повторно повідомив Відповідача про відсутність намірів продовження договірних відносин з ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" щодо оренди приміщень та вимагав повернути орендоване майно за актом приймання-передачі майна (повернення) не пізніше дати закінчення строку дії Договору. Направлення листа №2164-вих-КV-82Е100-2023 від 19.07.2023 на адресу місцезнаходження Відповідача підтверджується копіями фіскального чека накладної та опису вкладення у цінний лист від 21.07.2023.

4.13. Листами №2169-вих-КV-82Е100-2023 від 27.09.2023, №2183-вих-КV-82Е100-2023 від 17.10.2023 Позивач повідомляв Відповідача про відсутність прав користування нежитловими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Голего, 8, загальною площею 897,40 кв. м, та про необхідність термінового повернення орендованого майна за актом приймання-передачі майна (повернення), а також про нарахування неустойки за прострочення повернення орендарем майна після закінчення строку дії Договору. Направлення листів №2169-вих-КV-82Е100-2023 від 27.09.2023, №2183-вих-КV-82Е100-2023 від 17.10.2023 на адресу місцезнаходження відповідача підтверджується копіями фіскальних чеків, накладних, описів вкладення у цінний лист від 28.09.2023 та від 19.10.2023.

4.14. Звертаючись з позовною заявою, АТ "УКРТЕЛЕКОМ" зазначає, що ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" не звільнило орендоване приміщення і не передало його Позивачу за актом приймання-передачі. Внаслідок цього Відповідач без належних правових підстав продовжує використовувати відповідне майно, що створює перешкоди для Позивача у здійсненні володіння та користування цим майном на власний розсуд.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позову у цій справі є вимога АТ "Укртелеком" усунути перешкоди у здійсненні права власності на нежитлові приміщення загальною площею 897,40 кв. м, шляхом виселення ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" з приміщень на 4-му поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Миколи Голего, буд. № 8 (крім приміщень №№ 21-24). Таке звернення обумовлене тим, що Відповідач не виконав зобов`язання звільнити орендоване приміщення після закінчення строку дії Договору.

Задовольняючи позовні вимоги у порядку, передбаченому статтями 391, 785 та 795 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк дії Договору закінчився 15.09.2023. Орендодавець належним чином повідомив Відповідача про припинення правовідносин оренди, що свідчить про припинення договірних зобов`язань та відсутність підстав для подальшого користування ним спірним майном.

5.4. Скаржник, не погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, стверджує, що заперечення щодо продовження договору було реалізовано Позивачем у неналежній формі. Зокрема, Скаржник зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання Відповідачем листів заперечень щодо продовження договірних правовідносин. На думку Скаржника, відсутність отримання зазначених листів відбулася з вини Позивача.

Крім того, Скаржник звертає увагу на те, що листи із запереченням щодо продовження договору були підписані представником АТ "Укртелеком", який не мав належних повноважень на вчинення таких дій без відповідної згоди уповноважених органів чи осіб АТ "Укртелеком". Одночасно Відповідач вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було передано на баланс Київської міської філії АТ "Укртелеком", що свідчить про відсутність повноважень у керівника Київської міської філії АТ "Укртелеком" вчиняти дії, пов`язані з договором оренди.

Скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 391, 785 та 795 Цивільного кодексу України через неврахування правових висновків Верховного Суду щодо належного повідомлення сторін про припинення орендних відносин, викладених у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15, від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 08.06.2023 у справі № 520/25250/21, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.6. Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

5.7. Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.8. Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди та регулюються, крім умов договору, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 925/253/23.

5.9. З матеріалів справи вбачається, що Позивач повідомляв Відповідача про необхідність звільнити орендоване приміщення по закінченню строку дії Договору оренди, а саме листом від 09.05.2023 попередив, що не має наміру продовжувати термін дії цього договору і вимагав повернути орендоване майно не пізніше 15.09.2023.

Надалі 20.07.2023, 27.09.2023 та 17.10.2023 АТ "Укртелеком" додатково направляло Відповідачу вимоги про повернення орендованого нерухомого майна, зокрема й з посиланням на те, що буде використовувати спірне нежитлове приміщення для власних потреб та ведення господарської діяльності, про відмову від укладення договору оренди на новий строк та про необхідність сплатити наявну заборгованість по орендній платі.

5.10. Проте зазначені вимоги Відповідачем як орендарем не були реалізовані, що призвело до невиконання ним своїх зобов`язань за Договором, зокрема щодо звільнення нежитлових приміщень після закінчення строку його дії. Таке невиконання стало підставою для звернення Позивача до суду з метою захисту свого порушеного права власності.

5.11. Аргументи Скаржника щодо неотримання вищезазначених листів Позивача є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, мають місце належні докази направлення на юридичну адресу Відповідача рекомендованої кореспонденції, зокрема листів від 20.07.2023, 27.09.2023 та 17.10.2023. Це свідчить про належне виконання орендодавцем обов`язку щодо повідомлення орендаря про припинення або небажання продовжувати орендні правовідносини, відповідно до вимог статті 764 Цивільного кодексу України.

Твердження ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" про неотримання поштової кореспонденції як підстави для продовження договору оренди на умовах "мовчазної згоди" не знайшли свого підтвердження. Факт направлення листів рекомендованою кореспонденцією за належною юридичною адресою Відповідача є достатнім доказом виконання орендодавцем обов`язку з повідомлення орендаря про наміри припинити орендні правовідносини. Неотримання цієї кореспонденції з причин, що залежать від Відповідача, не створює підстав для продовження дії Договору і не може бути розцінене як "мовчазна згода" орендодавця на продовження оренди.

5.12. Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку АТ "Укртелеком" (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, та численні правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249- 10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23).

5.13. За таких обставин суди не вбачали підстав для продовження орендних відносин між сторонами та, як наслідок, підстав для відмови у задоволенні позову АТ "Укртелеком" про виселення Відповідача з орендованого нерухомого майна. Така позиція узгоджується з наведеними Скаржником у касаційній скарзі висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

5.14. Поряд з цим, Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

5.15. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то з огляду на приписи статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

5.17. Суд враховує, що зазначені Відповідачем постанови у справах № 910/719/19, № 906/123/22, № 910/9949/20, № 904/1207/19, № 911/2980/17, № 910/15387/17, № 904/7825/17 та № 923/854/17 ухвалені за результатами розгляду спорів щодо оренди державного та комунального майна, тобто правовідносини у вказаних справах регулюються здебільшого спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Натомість у цій справі не вирішується питання припинення/продовження договору щодо користування нерухомим майном вказаної категорії.

З таких висновків виходив і Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у справі № 910/14396/23, від 19.09.2024 у справі № 910/14394/23 у подібних правовідносинах (про усунення перешкод у здійсненні АТ "УКРТЕЛЕКОМ" права власності шляхом виселення, у зв`язку з припиненням дії договору оренди), відхиляючи посилання скаржника на постанови Верховного Суду, які ухвалені за результатами розгляду спорів щодо оренди державного та комунального майна.

5.18. Скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15, від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 08.06.2023 у справі № 520/25250/21.

5.19. З приводу наведеного Суд зазначає, що у справі:

- № 916/4644/15 Верховний Суд виснував, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та другої інстанцій про те, що свої вимоги до боржника особа не підтвердила та не обґрунтувала, що виключає застосування до спірних кредиторських вимог положень частини третьої статті 556 Цивільного кодексу України, про перехід прав кредитора, оскільки, як встановили суди, заявником не додано до заяви про визнання конкурсних вимог первинних документів, які б підтверджували вказану заборгованість.

- № 910/21939/15 Верховний Суд виснував, що тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора. Неподання витребуваних судом оригіналів письмових доказів, позбавляє суд першої інстанції визначити достовірність відомостей викладених заявником у заяві про визнання кредиторських вимог. У цій справі судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог до боржника з тих підстав, що заявником не доведено належними та документальними доказами заявлені грошові вимоги.

- № 520/25250/21 розглядалося процесуальне питання щодо вручення скаржнику ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, необхідності дослідження причин повернення рекомендованого поштового відправлення та наявності/відсутності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

5.20. Отже, правовідносини у цій справі та у наведених скаржником справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних Скаржником правових позицій під час вирішення цього спору.

5.21. За наведених обставин, підстава касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження.

5.22. Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

5.23. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16- ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

5.24. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.25. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/19173/23 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Щодо посилань Скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме 1) неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів, 2) неврахування судами необхідності закриття провадження у справі, або відмови у відкритті провадження у справі, 3) встановлення обставин, що мають суттєве значення (зокрема, стосовно належного повідомлення орендаря про припинення правовідносин за договором оренди) на підставі недопустимих доказів Суд зазначає таке.

5.27. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.28. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.29. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

5.30. Скаржник стверджує про неналежне дослідження судами попередніх інстанцій листів із запереченням щодо продовження договору оренди, оскільки вони були підписані представником АТ "Укртелеком" Іванцем А.В., який, за твердженням Скаржника, не мав належних повноважень на вчинення таких дій без відповідної згоди уповноважених органів або осіб АТ "Укртелеком". Водночас, Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази передачі спірного майна на баланс Київської міської філії, що, на думку Відповідача, підтверджує відсутність повноважень у Іванця А.В. для вчинення дій, пов`язаних із договором оренди.

5.31. Суд зазначає, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що на підтвердження повноважень директора Київської міської філії АТ "УКРТЕЛЕКОМ" Іванця А.В. на підписання листів про відмову у поновленні Договору, позивачем надано довіреність № 7974 від 20.12.2022. Ця довіреність була видана директору Київської міської філії АТ "УКРТЕЛЕКОМ" Іванцю А. В. на вчинення від імені Товариства дій з питань діяльності, зокрема Київської міської філії АТ "УКРТЕЛЕКОМ", зокрема згідно з пунктом 11: "Укладати договори про надання в оренду нерухомого майна Товариства комерційного призначення за умови, що орендар визначетиметься на конкурентній основі за допомогою електронної системи Prozorro.Продажі або умови оренди погоджено директором дирекції корпоративних відносин (без права надання погоджень на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна орендарем)", "Одноособово", "Без обмежень по сумі. Строк дії кожного договору має бути меншим 3 років" (при цьому у наведеній довіреності зазначено: "Поняття "правочин" або "договір" включає в себе також будь-які документи, які змінюють, припиняють правочин або договір, а також будь-які документи, які підписуються на виконання вчиненого правочину чи укладеного договору").

Судами встановлено, що генеральний директор АТ "УКРТЕЛЕКОМ" Курмаз Ю. П.та фінансовий директор Коцюмбас Л. Й. видали цю довіреність, яка наділила Іванця А.В. повноваженнями вчиняти визначені нею дії у тому числі стосовно Київської міської філії, АТ "УКРТЕЛЕКОМ". Зазначена довіреність повністю відповідає вимогам Статуту Товариства, Положенню про Київську міську філію, а також Правилам делегування повноважень у АТ "УКРТЕЛЕКОМ".

Суд також надав оцінку доводам Відповідача про те, що спірне майно не перебуває на балансі Київської міської філії АТ "УКРТЕЛЕКОМ". Було встановлено, що Відповідач орендує це майно з 2020 року, а Акт приймання-передачі був підписаний директором Київської міської філії. Також суд звернув увагу на те, що всі листи Відповідача адресувалися саме на ім`я директора Київської міської філії Іванця А. В. і надсилалися на поштову адресу цієї філії, що підтверджує факт знаходження майна на балансі Київської міської філії АТ "УКРТЕЛЕКОМ".

5.32. Отже, судами попередніх інстанцій на підставі наявних доказів досліджено питання наявності повноважень у Іванця А. В. на надсилання листів від імені АТ "Укртелеком" щодо заперечення продовження орендних правовідносин. При цьому Скаржник не вказує на існування інших доказів, яким не була надана правова оцінка судами і які могли б суттєво вплинути на вирішення спору у цій справі.

5.33. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку Скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.34. Вказане свідчить про необґрунтованість аргументів Скаржника щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення (зокрема, стосовно належного повідомлення орендаря про припинення правовідносин за договором оренди) на підставі недопустимих доказів та необхідності закриття провадження у справі або відмови у відкритті провадження у справі, у зв`язку з відсутності повноважень у особи на звернення з позовом у цій справі.

5.35. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.36. За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень судами попередніх інстанцій вимог як статті 86 Господарського процесуального кодексу України в цілому, так і стандарту вірогідності доказів, передбаченого статтею 79 цього кодексу.

5.37. Отже, доводи Скаржника фактично зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, які вже були дослідження судами попередніх інстанцій та встановлення на їх підставі інших обставин справи, аніж були встановлені судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.38. На підставі викладеного вище Суд дійшов висновку, що визначені Скаржником підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження за результатами касаційного розгляду. Інших обставин, які б свідчили про ухвалення оскаржуваних рішень всупереч висновкам Верховного Суду, з касаційної скарги не вбачається

5.39. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.40. Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в решті - про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП", відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ.ХОТЕЛ ГРУП" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/19173/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

Н. Багай