Рішення

від 11.10.2024 по справі 522/651/23-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/651/23-Е Провадження № 2/522/1170/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді - Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря - Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа GIP про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Немерцаловою Світланою Володимирівною до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа GIP про визнання права власності, в якій просить:

- визнати дійсним Договір № 94/1120 купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 29 грудня 1994 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючої від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 з одного боку, та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано в ОМБТІ, про що зроблений відповідний дата реєстрації 02.01.1995 р., запис в реєстровій книзі 113пр - ст.92 - р №503.

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 29 грудня 1994 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючої від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_7 , ОСОБА_9 було укладено Договір № 94/1120 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований в Одеській універсальній товарній біржі GIP, згідно вимог Закону України "Про товарну біржу". В тексті біржового договору також зазначено, що цей договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає, а згідно ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", в редакції, яка діяла на час укладання цього біржового договору, угоди та договори на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню, і саме тому сторони за цим договором не оформили його нотаріально, як цього вимагає закон. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_1 відповідно до ст. 1265 ЦК України є спадкоємцем п`ятої черги за законом, адже є правнуком ОСОБА_7 . Позивач з 2002 року по сьогоднішній день (в т.ч. на момент смерті) проживав (був зареєстрований) разом із ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 . Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. від 09.03.2021 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що вищевказаний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам п.2 ст. 203 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", а саме: однією зі сторін договору купівлі-продажу виступала неповнолітня особа, яка на час укладення договору не мала необхідного обсягу дієздатності, тому не могла бути членом біржі, а також частка померлого не визначена, що робить неможливим видати Свідоцтво про право на спадщину за законом. Зазначив, що за вказаних обставин позивач не може розпорядитися придбаним об`єктом нерухомості та належним чином оформити спадщину. Вказує, що як продавці, так і покупці виконали сукупність всіх дій, що підтверджують виконання та дійсність договору купівлі-продажу та підтверджують перехід права власності на квартиру від продавця до покупців. Сторони за договором, домовились відносно усіх суттєвих умов правочину, що підтверджується договором № 94/1120 купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.1994. Від дати укладання договору купівлі-продажу квартири по теперішній час ніяких претензій з боку продавців або інших осіб щодо недійсності договору до покупців не пред`являлось. Щодо визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності померлій ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , отже розміри часток співвласників у спільній сумісній власності на час смерті ОСОБА_7 у вказаній квартирі є рівними, тобто по 1/2 квартири за кожним. Позивач прийняв спадщину за ОСОБА_7 , оскільки на момент смерті ОСОБА_7 проживав разом з нею, інші можливі спадкоємці пропустили строк на прийняття спадщини, проте право власності позивача на спадкове майно ОСОБА_7 не визнається нотаріусом, а тому є правові підстави для застосування ст. 392 ЦК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. 82 - 83).

Ухвалою суду від 12 квітня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Немерцалової С.В.про витребування. Витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 07/2021 від 05.03.2021, що відкрита до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 (а.с. 109 - 110).

Ухвалою суду від 11 липня 2023 року закрито підготовче засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 141).

06.11.2023 на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Немерцалової С.В. надійшло клопотання, в якому зазначила про те, що при подачі позовної заяви через систему електронний суд третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеська універсальна товарна біржа GIP у кінцевому тексті була відображена як відповідач по справі. Але позовних вимог до третьої особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеська універсальна товарна біржа GIP не має (а.с. 159 - 160).

У судовому засіданні 09.11.2023, 13.12.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мойсеєнко Р.М. позов підтримав та просив його задовольнити. В подальшому у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути позов за відсутності представника позивача - адвоката Мойсеєнка Р.М., позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Інші учасники судового розгляду у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлялися належним чином.

31.03.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку від відповідача ОСОБА_6 надійшла заява про визнання позову, відповідно до якої вважає позовну заяву обґрунтованою, визнає факти у ній наведені та не заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Просить розглянути справу за його відсутністю (а.с.90 - 92).

31.03.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку від відповідачки ОСОБА_5 надійшла заява про визнання позову, відповідно до якої вважає позовну заяву обґрунтованою, визнає факти у ній наведені та не заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Просить розглянути справу за її відсутністю (а.с.94 - 95).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складання повного тексту рішення є 11 жовтня 2024 року.

Суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 29 грудня 1994 року між ОСОБА_2 (мовою документа ОСОБА_10 ), ОСОБА_3 (мовою документа ОСОБА_3 ), діючої від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 (мовою документа ОСОБА_4 ), з одного боку, та ОСОБА_7 (мовою документа ОСОБА_11 ), ОСОБА_8 (мовою документа ОСОБА_9 ) з другої сторони, на Одеській універсальній товарній біржі GIP було укладено Договір № 94/1120 купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_7 , ОСОБА_5 купили квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа КП "Бюро технічної інвентаризації" ОМР від 10.11.2020 №81/01-16, станом на 31.12.2012 право власності на кв. АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі Договору № 94/1120 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований Одеською універсальною товарною біржою GIP, дата реєстрації 02.01.1995 р., запис в реєстровій книзі 113пр - ст.92 - р №503 (а.с. 45).

Згідно з довідкою з Адресного реєстру м. Одеси № 41255/2 від 22.04.2021, адреса об`єкта нерухомого майна - квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає наступній адресі, зареєстрованій в Адресному реєстрі АДРЕСА_1 на підставі рішення ОМР від 09.11.2005 року № 4858-IV" (а.с. 52).

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом

про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 11 червня 2010 року Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с.21).

Відповідно до посвідки про народження № НОМЕР_2 мовою документу « ОСОБА_12 » народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та її батьками є: батько - мовою документу « ОСОБА_13 » та мати - мовою документу « ОСОБА_11 », про що зроблено запис № 4238 від 03.07.1937 (а.с. 37).

Відповідно до архівної довідки № 1773/05-21 від 11.12.2020 у книзі реєстрації актів про ІНФОРМАЦІЯ_4 за 1937 рік є запис № 4238 від 03.07.1937, який складено російською мовою « ОСОБА_14 » народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько « ОСОБА_13 », мати: « ОСОБА_11 » (а.с. 41).

Згідно з довідкою Другого відділу реєстрації актів цивільного стану № 75 від 11.03.2000, 28 жовтня 1956 року у Другому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Одеси зареєстровано шлюб громадян ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , про що зроблений актовий запис № 1368. 18 серпня 1961 року у Першому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м.Одеси зареєстровано розірвання зазначеного шлюбу, запис акта № 648. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_17 - ОСОБА_18 (а.с. 39).

20.09.1961 ОСОБА_19 зареєструвала шлюб з ОСОБА_20 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_21 », що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 та копією паспорту громадянина України НОМЕР_4 , виданого на ім`я ОСОБА_22 (а.с. 31 - 32, 36).

Відповідно до повторного Свідоцтва про народження НОМЕР_5 мовою документу « ОСОБА_6 » народився ІНФОРМАЦІЯ_6 та його батьками є: батько - мовою документу « ОСОБА_23 » та мати - мовою документу « ОСОБА_24 », про що зроблено запис № 1091 від 07.07.1958 (а.с. 30).

Згідно зі Свідоцтвом про народження НОМЕР_6 мовою документу « ОСОБА_1 » народився ІНФОРМАЦІЯ_7 та його батьками є: батько - мовою документу « ОСОБА_6 » та мати - мовою документу « ОСОБА_9 », про що зроблено запис № 2042 від 16.08.1986 (а.с. 17).

Відповідно до довідки № П1-249439-ю/л від 16.11.2020 виданої Департаментом надання адміністративних послуг ОМР ОСОБА_7 на момент смерті була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_7 була прописана за вказаним адресом з 03.02.1995 року (а.с. 18-19, 47).

Відповідно до Відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № П1-249425-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку від 16.11.2020 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 18.10.2002 (а.с. 48).

З копії спадкової справи №07/2021 заведеної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надійшла на адресу суду на виконання ухвали суду від 12.04.2023 (а.с. 113 - 136), слідує:

05.03.2021 до приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. надійшла заява ОСОБА_1 , відповідно до якої зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його прабабуся ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . На день смерті спадкодавця залишилося майно, що складається з частки квартири АДРЕСА_2 . Зазначив, що спадщину він прийняв, та просить видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказане майно. Зазначив, що крім нього спадкоємців немає.

Відповідно до Відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № П1-33536-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку станом на 11.06.2010 в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано три особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

09.03.2021 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_2 , після смерті його прабабусі ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У постанові зазначено, що 05.03.2021 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. заведена спадкова справа №07/2021 до майна померлої ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживала в АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_7 залишилося майно, що складається з частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 94/1120, зареєстрованого на Одеській універсальній товарній біржі 29.12.1994. Вищевказаний договір не відповідає вимогам п.2 ст. 203 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", а саме: однією зі сторін договору купівлі-продажу виступала неповнолітня особа, яка на час укладення договору не мала необхідного обсягу дієздатності, тому не могла бути членом біржі, а також частка померлого не визначена, що робить неможливим видати Свідоцтво про право на спадщину за законом.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Разом із тим, за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу житлового будинку підлягали нотаріальному посвідченню.

У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.

При цьому, згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржи мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Отже, положення статті 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою.

З викладеного вбачається, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Висновки щодо тлумачення вищевказаних норм матеріального права викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 28 березня 2023 року у справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877св22).

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) роз`яснив, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Враховуючи вищевикладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

Поряд з цим, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі: якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня; біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Згідно ст.ст. 1, 5, 8 Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність; товарна біржа створюється на засадах добровільного об`єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством. Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу, згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу Української PCP (1963 року) здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто, після досягнення вісімнадцятирічного віку.

Згідно ст. 48 Цивільного кодексу Української PCP (1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Зазначений Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1994 року № 94/1120 був укладений, зокрема, спадкодавцем (з однієї сторони) та продавцями фізичними особами, серед яких виступала неповнолітня особа (з другої сторони), яка на час укладання договору не мала необхідного обсягу дієздатності, тому не могла бути членом біржі.

Враховуючи вищевикладене, Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 1994 року № 94/1120 не відповідає правовим нормам законодавства, які діяли на час укладення та реєстрації цього Договору, були порушені вимоги Цивільного кодексу Української PCP (1963 року), статей 1, 5, 8, 15 вказаного Закону (в редакції, яка була чинна на час укладення цього Договору купівлі-продажу), спірний договір нотаріально посвідчений не був, при цьому ОСОБА_7 , яка була покупцем померла, що й виключає можливість його нотаріального оформлення, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним.

В той же час, враховуючи неможливість оформити свої спадкові права ОСОБА_1 також просить суд визнати за ним право власності на частину спірної квартири в порядку спадкування за законом.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування на частку квартири, що була предметом продажу за біржовим договором купівлі-продажу від від 29 грудня 1994 року № 94/1120, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частини 1 статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною 1 статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

В такому випадку позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Так, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі№ 265/6868/16-ц вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі№ 759/19779/18 та ін.

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. від 08.04.2021 № 42/02-14 щодо надання відомостей стосовно спадкоємців по спадковій справі 05.03.2021 заведена спадкова справа №07/2021 до майна померлої ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_7 , який звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Як слідує зі спадкової справи №07/2021 інші спадкоємці з заявами щодо прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини не зверталися.

Позивач ОСОБА_1 , пред`являючи вимоги, зокрема, про визнання права власності в порядку спадкування, зазначив відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_25 , ОСОБА_6 , які не є учасниками спадкових правовідносин з приводу визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_7

Відповідачами у справі про визнання права власності в порядку спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Суд, у силу своїх процесуальних повноважень, не має права самостійно залучати до участі у справі інших осіб без відповідного клопотання позивача.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 вказано про те, що суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначеної процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 10-13, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Одеська універсальна товарна біржа GIP про визнання права власності, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 11 жовтня 2024 року.

Суддя Юлія КОВТУН