Рішення

від 15.10.2024 по справі 201/9240/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/9240/24

провадження 2/201/3613/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 липня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Київстар» про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 01 квітня 2024 року він звернувся до ПрАТ «Київстар» із інформаційним запитом на підставі статей 13 та 19 Закону України «Про публічну інформацію» про надання інформації по телефонному номеру НОМЕР_1, про кількість використаних послуг у період з 19 січня 2024 року по 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року. На думку позивача, запитувану інформацію відповідач повинен йому надати згідно статей 1, 5, ч. 5 ст. 6, п. 4 ч. 1, п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відмова відповідача в наданні запитуваної інформації, позивач вважає, була незаконною, що змусило його звернутися до юридичної консультації та суду, як наслідок змінило його сформований спосіб життя та значно посилило його моральні страждання і переживання та завдало моральної шкоди.

Таким чином, стверджує позивач, неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися вказаною інформацією. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від її надання. З боку відповідача будь-яких дій, направлених на поновлення права позивача здійснено не було до теперішнього часу.

Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача порушують його права як споживача послуг відповідача. В добровільному порядку питання не вирішене. Позивач просив суд захистити його права шляхом - визнання надання неповної інформації з інформаційного запиту протиправним, що порушує право споживачів на інформацію, передбачене ст. 5 Закону України «Про інформацію», ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 700 ЦК України; - зобов`язання відповідача надати запитувану в інформаційному запиті від 01 квітня 2024 року інформацію щодо т. НОМЕР_1 про кількість використаних послуг у період з 19 січня 2024 року до 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року до 15 березня 2024 року; - стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., заподіяну порушенням права позивача на отримання необхідної інформації у зазначений законом строк, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ПрАТ «Київстар», в письмовому зверненні до суду та відзиві на позов з заявленими позовними вимогами не згоден, дії самого позивача не відповідають вимогам закону, зобов`язання вчинити вказані позивачем дії заперечують. На звернення позивача, в тому числі і письмові, вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Позовні вимоги не доведені і не обгрунтовані, вважав за можливе винести рішення за наявними матеріалами справи по закону і в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні з наданих позивачем документів та його позиції по позову встановлено, що 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача ПрАТ «Київстар» із інформаційним запитом на підставі статей 13 та 19 Закону України «Про публічну інформацію» про надання інформації по телефонному номеру НОМЕР_1 , про кількість використаних послуг у період з 19 січня 2024 року по 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року. На думку позивача, запитувану інформацію відповідач повинен йому надати згідно статей 1, 5, ч. 5 ст. 6, п. 4 ч. 1, п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, відмова відповідача в наданні запитуваної інформації була незаконною, що змусило його звернутися до юридичної консультації та суду, як наслідок змінило його сформований спосіб життя та значно посилило його моральні страждання і переживання та завдало моральної шкоди.

Таким чином, стверджує позивач, неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися вказаною інформацією. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від її надання. Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача порушують його права як споживача послуг відповідача. Відповідальність за вказане (неправомірні дії по не наданню інформації), на думку позивача, повинен нести відповідач. Але він відмовляється це робити, чим порушується закон. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, якою заявляє вимоги до ПрАТ «Київстар» про: - визнання надання неповної інформації з інформаційного запиту протиправним, що порушує право споживачів на інформацію, передбачене ст. 5 Закону України «Про інформацію», ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 700 ЦК України; - зобов`язання відповідача надати запитувану в інформаційному запиті від 01 квітня 2024 року інформацію щодо т. НОМЕР_1 про кількість використаних послуг у період з 19 січня 2024 року до 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року до 15 березня 2024 року; - стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 грн., заподіяну порушенням права позивача на отримання необхідної інформації у зазначений законом строк.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги обставинами, тим що 01 квітня 2024 року він звернувся до ПрАТ «Київстар» із інформаційним запитом на підставі статей 13 та 19 Закону України «Про публічну інформацію» про надання інформації по телефонному номеру НОМЕР_1 , про кількість використаних послуг у період з 19 січня 2024 року по 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року. На думку позивача, запитувану інформацію відповідач повинен йому надати згідно статей 1, 5, ч. 5 ст. 6, п. 4 ч. 1, п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відмова відповідача в наданні запитуваної інформації, позивач вважає, була незаконною, що змусило його звернутися до юридичної консультації та суду, як наслідок змінило його сформований спосіб життя та значно посилило його моральні страждання і переживання та завдало моральної шкоди.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати вимоги ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 5 Закону України «Про інформацію» та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів». 1. В статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначених цим Законом.

В ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено що: «1. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.»

Згідно статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»: «1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.».

Частиною другою цієї статті визначено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне акціонерне товариство «Київстар» (код ЄДРПОУ 21673832) є акціонерним товариством, основним видом діяльності якого є 61.20 Діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку. За вказаних обставин, Приватне акціонерне товариство «Київстар» не належить до переліку розпорядників інформації, визначеного частиною першою статті 13 Закону № 2939-VI, і зобов`язання передбачені ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на відповідача не розповсюджується.

Доводи позивача про те, що в порушення вимог статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 5 Закону України «Про інформацію» відповідач не надав споживачу всю необхідну інформацію про свої послуги, є необгрунтованими та не спроможними, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

У своєму запиті від 01 квітня 2024 року позивач поставив наступні питання: 1. Який переляк послуг передбачений тарифним планом «Без меж Lite»? 2. Яку кількість хвилин використано на дзвінки оператора «Київстар» в період з 19 січня 2024 року по 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року відповідно? 3. Яку кількість хвилин використано на дзвінки других операторів в період з 19 січня 2024 року по 15 лютого 2024 року та з 16 лютого 2024 року по 15 березня 2024 року відповідно? 4. Яку кількість байт мобільного інтернет використано з 19 січня 2024 року? 5. Причини не надання інформації про зняття з рахунку 1 грн. в період з 14-15 лютого 2024 року, що спричинило зняття з рахунку 20 грн.?

В п. 1 статті 2 Закону України «Про електронні комунікації» визначено, що абонент - кінцевий користувач, який отримує електронні комунікаційні послуги на умовах договору, укладеного з постачальником електронних комунікаційних послуг; згідно п. 5. Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року (Правила), - оператори, провайдери надають споживачам послуги відповідно до Законів України «Про телекомунікації», «Про захист прав споживачів», цих Правил, інших нормативно-правових актів та технічних вимог у сфері телекомунікацій.

Відповідно до підпункту 5) пункту 15 Правил затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року на веб-сайті ПрАТ «Київстар»: https://kyivstar.ua/about/important-data/termsandcontract розміщено Умови надання телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар» (Умови).

Частиною 3 статті 104 Закону України «Про електронні комунікації» передбачено, що умовами надання та отримання електронних комунікаційних послуг кінцевому користувачу є: 1) укладення договору про надання електронних комунікаційних послуг відповідно до правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг та інших актів законодавства; 2) оплата замовленої кінцевим користувачем електронної комунікаційної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом або договором про надання електронних комунікаційних послуг. В частині 1 статті 112 Закону України «Про електронні комунікації», визначено: «Договір про надання електронних комунікаційних послуг укладається відповідно до правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг з урахуванням вимог цієї статті. Договір може бути укладено, зокрема, у письмовій чи усній формі як публічний договір чи договір приєднання відповідно до положень Цивільного кодексу України, а також дистанційно шляхом надання згоди кінцевого користувача на його укладення, висловленої із застосуванням засобів електронної ідентифікації відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», Закону України «Про електронну комерцію», а також шляхом вчинення активної конклюдентної дії кінцевого користувача, яка безсумнівно свідчить про його попередню згоду укласти договір та зафіксована обладнанням постачальника електронних комунікаційних послуг».

Так, телефонний номер НОМЕР_2 у мережі ПрАТ «Київстар» обслуговується відповідно до публічного договору, за яким надаються послуги передплаченого зв`язку і договір з даним абонентом було укладено в усній формі в момент активації ним відповідної ідентифікаційної картки (п. 2.3.1 Умов надання телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар»). гідно до п. 2.3.2. Умов надання телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар», що викладені на веб-сайті компанії https://kyivstar.ua/about/importantdata/termsandcontract активація ідентифікаційної картки полягає у розпакуванні абонентом упаковки Стартового пакета, вилученні звідти ідентифікаційної картки, встановленні її у абонентське обладнання (мобільний телефон, модем тощо), введенні PIN1 і здійсненні першого платного вихідного телефонного дзвінка або скористатися USSD-командою *111#, після чого споживач стає Абонентом ПрАТ «Київстар». Активація Ідентифікаційної картки означає згоду Абонента з Умовами надання телекомунікаційних послуг ПрАТ «Київстар» та умовами обраного ним Тарифного плану.

Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Це в свою чергу вказує на те, що при купівлі сім карти абонент телефонного номеру НОМЕР_2 приєднався до умов встановлених оператором (відповідачем) та погодився з ними, зокрема обрав передплачену форму обслуговування. Деталі тарифного плану (планів) постачальники електронних комунікаційних послуг повинні доводити до кінцевих користувачів (тобто абонентів),в тому числі через свої веб-сайти (частини 2 та 6 статті 105 Закону України «Про електронні комунікації»).

У відповідь на запит позивача ПрАТ «Київстар» листом від 02 квітня 2024 року № 9238182/03/03/02 повідомило останнього, що з умовами тарифних планів ПрАТ «Київстар» він може ознайомитися на веб-сайті ПрАТ «Київстар»,- www.kyivstar.ua, в магазинах «Київстар» або за номером центру телефонного обслуговування 0-800-300-466. Отримати інформацію про поточний тарифний план можна у такий спосіб: - за запитом *100*01*2# та кнопка виклику; - у системі самообслуговування «Мій Київстар»; - за номером 466*66 та кнопка виклику. Так, на сайті ПрАТ «Київстар»: https://kyivstar.ua/archive/tariffs/ksonl розміщуються актуальні умови тарифного плану «Без меж lite», станом на день відвідування сайту, оскільки тарифи можуть змінюватися відповідачем, як постачальником електронних комунікаційних послуг, зміни до тарифних планів вносяться по мірі їх запровадження.

Крім того, у квітні 2024 року були внесені зміни до умов тарифного плану «Без меж lite», зокрема з 09 квітня 2024 року змінилась вартість послуг за 4 тижні складає вже 100 грн., а не 75 грн., як було вказано в смс-повідомленні відповідача від 18 січня 2024 року. Інформацію про внесення змін до тарифного плану «Без меж lite» опубліковано на сайті відповідача https://kv.st/lwb (скріншот з сайту відповідача надається) Повідомлення для абонентів про те, що у тарифні плани будуть вноситися зміни було опубліковано 26 березня 2024 року на сайті відповідача https://kyivstar.ua/news/id260320240915 (скріншот з сайту відповідача надано).

Також абоненту телефонного номеру НОМЕР_2 було надіслано 27 березня 2024 року смс-повідомлення з таким текстом : «Інформуємо про оновлення умов вашого тарифу після 9 квітня. Будете отримувати: 5 ГБ інтернету, 100 хв для дзвінків на інші мобільні та Суперсили на вибір, а попередня Суперсила 5 ГБ відключиться. Також змінюється вартість деяких додаткових послуг понад тарифний обсяг: SMS, дзвінки, інтернет. Оновлена вартість тарифу: 100 грн/4 тижні. Деталі: 477*9 або kv.st/lwb».

Таким чином, відповідно до вимог Закону України «Про електроні комунікаційні послуги» та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11 квітня 2012 року, відповідачем, як постачальником електронних комунікаційних послуг було забезпечено можливість абонента, що користується телефонним номером НОМЕР_2 ознайомитися з умовами тарифного плану «Без меж lite». Наведене свідчить, що право позивача на отримання інформації - щодо умов, передбачене ст. 5 Закону України «Про інформацію» та статте 15 Закону України «Про захист прав споживачів» було забезпечено шляхом надання відповіді - лист від 02 квітня 2024 року № 9238182/03/03/02 та розміщення інформації на веб-сайті відповідача.

Щодо вимоги позивача про надання йому інформації про використання хвилин на дзвінки в мережі ПрАТ «Київстар» та іншим операторам і щодо використання байт Інтернету в період з 19 січня 2024 року до 15 березня 2024 року.

Підпунктом 16) частини 1 статті 107 Закону України «Про електронні комунікаційні послуги » визначено, - «Електронні комунікаційні послуги, що надаються знеособлено (анонімно), розшифруванню не підлягають»; Пунктами 12 та 42 Правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року, на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення збереження відомостей про абонента у тому числі і щодо наданих послуг: «12. Охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України. Зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонено, крім випадків, встановлених законом. Оператори, провайдери зобов`язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, технічних засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про телекомунікаційні мережі та інформації, що передається такими мережами 42. Оператор, провайдер повинен відповідно до законодавства забезпечувати збереження відомостей про абонента, отриманих під час укладання договору, а також про надання послуг, у тому числі факт їх отримання, обсяг, зміст, маршрути передачі інформації тощо, і несе відповідальність за їх схоронність.».

Електронні комунікаційні послуги за телефонним номером НОМЕР_2 до 29 березня 2024 року надавались знеособлено, оскільки зазначений телефонний номер за жодним абонентом не було зареєстровано, в тому числі і за позивачем знеособлена форма надання послуг передбачає, що постачальнику електронних комунікаційних послуг (відповідачу) не розголошуються персональні дані абонента та відсутня будь-яка прив`язка до особи.

Згідно ч. 5 ст. 104 Закону України «Про електронні комунікаційні послуги»: «Кінцевий користувач має право отримувати послугу знеособлено відповідно до правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг та умов надання послуг, встановлених постачальником електронних комунікаційних послуг. Кінцевий користувач, не ідентифікований постачальником електронних комунікаційних послуг, має право здійснити ідентифікацію в порядку, встановленому регуляторним органом, у тому числі дистанційну із застосуванням відповідно до законодавства про електронні довірчі послуги будь-яких засобів електронної ідентифікації середнього та високого рівнів довіри, передбачених зазначеним порядком ідентифікації».

Зазначений позивачем телефонний номер НОМЕР_2 , за ним як за абонентом не був зареєстрований з початку надання послуг і до 29 березня 2024 року, оскільки він не подавав до ПрАТ «Київстар» дані про себе для реєстрації як абонента вказаного номера, згідно вимог ч. 5 ст. 104 Закону України «Про електронні комунікації» та «Порядку реєстрації абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі», затвердженого Рішенням Національної комісії з питань регулювання зв`язку України від 11 серпня 2011 року № 393 та Порядку реєстрації абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі, затвердженого рішенням Національної комісії з питань регулювання зв`язку України від 28 листопада 2017 року, Порядку ідентифікації кінцевих користувачів послуг, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку від 07 грудня 2022 року № 235.

Відтак, встановити, що саме позивач отримував послуги у спірний період до 29 березня 2024 року не вбачається можливим, оскільки позивач за абонентським номером НОМЕР_2 здійснив дистанційну реєстрацію тільки 29 березня 2024 року, і згідно п. 16 ч. 1 статті 107 Закону України «Про електронні комунікаційні послуги» надані до 29 березня 2024 року розшифруванню не підлягають, і тому у відповідача не має обов`язку надати інформацію про послуги надані знеособленому абонентові.

Стосовно вимог позивача про стягнення морально шкоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Згідно зі статтею 57, частиною першою статті 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як зазначено вище, позивачем не доведено, що на його звернення (запит) ПрАТ «Київстар» мало і не надало йому запитуваної інформації. Таким чином, відповідно до норм частини 1 статті 81, частини 2 статті 83, частини 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач діяв незаконного та порушив будь яке право позивача.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу діями відповідача не було завдано моральної шкоди з підстав встановлених законодавцем.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому, особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом є неналежним відповідачем.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року справі № 523/9076/16-ц). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України, разом з тим це є підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як визнання незаконним самовільне зайняття земельної ділянки.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПрАТ «Київстар» про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди відмовити, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 18, 23, 634, 700, 1167 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про інформацію», ст. 1, 5, 6, 12, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2, 104, 105, 107 Закону України «Про електронні комунікації», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Приватного акціонерного товариства «Київстар» про захист прав споживача, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -