Постанова

від 07.10.2024 по справі 2-406/10

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-406/10Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/882/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

позивача, представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №2-406/10 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2024 року (постановлену суддею Ковтунович О.В.) за заявою ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

У липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2010 року її позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 300 гривень починаючи з моменту реєстрації позовної заяви і до досягнення дитини повноліття.

Зазначала, що через постійні хвороби сина і потребу в коштах для лікування, вона була змушена виїхати на заробітки до росії, де перебувала 10 років, в результаті чого виконавчий лист по даній справі був втрачений.

Відтак просила суд задовольнити її заяву та видати дублікат виконавчого листа.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про видачу дублікату виконавчого листа задовольнити.

Наголошує, що рішення суду першої інстанції ухвалене у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що на виконання рішення суду від 06 серпня 2010 року їй було видано виконавчий лист, проте до виконання вона його не звертала, оскільки чоловік погодився добровільно виплачувати аліменти на утримання їхнього спільного сина.

Однак, сплата аліментів зі сторони відповідача тривала недовго і періодично, тому вона змушена була заради матеріального утримання сім`ї поїхати за кордон, де перебувала до 2021 року.

Вказує, що після повернення додому вона з ОСОБА_2 обговорювала можливість сплати аліментів та відшкодування заборгованості, проте згоди між ними не досягнуто.

Звертає увагу, що виконавчий лист видано 20 серпня 2010 року і термін пред`явлення його до виконання визначено в три роки. Так як вона виїхала за межі України у 2012 році, тому вважає, що це є поважною причиною пропуску строку та підставою для його поновлення.

Також позивачка зазначає, що перетин кордону з росією був без відміток в її закордонному паспорті, тому не може надати суду доказ перетину кордону в 2012 році.

Від представника ОСОБА_2 - адвокат Ващука Я.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказує, що твердження ОСОБА_1 викладені у змісті апеляційної скарги є надуманими, необґрунтованими та не відповідають засобам доказування, тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Наголошує, що сама позивачка вказує, що 20 серпня 2010 року їй було видано виконавчий лист по даній справі, який нею не був звернутий до примусового виконання, а саме до 2012 року.

Зазначає, що після повернення позивачки з росії до України у 2021 року і до 19 липня 2024 року вона не зверталася до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження за виданим їй у 2010 році виконавчим листом.

Також представник відповідача звертає увагу, що позивачкою не підтверджено факту перетину кордону України із росією як у 2012 році, так і 2021 році.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги, з мотивів викладених у ній.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Ващук Я.С. проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 300 гривень починаючи з моменту реєстрації позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави держмито по справі в розмірі 51 грн. та 120 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення цивільного процесу (а.с.24-25).

20 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Шумського районного суду Тернопільської області із заявою про видачу виконавчого листа (а.с. 26).

Згідно з інформації наданої начальником Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №118247 від 16 липня 2024 року вбачається, що згідно відомостей АСВП у відділі не перебуває відкритих виконавчих проваджень стосовно стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 (а.с. 32).

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржувана ухвала не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа суд виходив з того, що при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили.

Як встановлено судом, виконавчий лист був втрачений при переїзді заявника.

Також суд першої інстанції виходив з того, що якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Оскільки, строк пред`явлення вказаного виконавчого документа до виконання сплив, заявником не доведено наявність поважних причин пропуску строку пред`явлення його до виконання і заявник не просить його поновити, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заявника щодо видачі дубліката виконавчого документу до задоволення не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Частиною першою статті 431 ЦПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся іззаявою проце дозакінчення строку,встановленого дляпред`явлення виконавчогодокумента довиконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Дублікат це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.

Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 44-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку.

Проте, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов не вірного та необґрунтованого висновку про те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив, а ОСОБА_1 . Відповідно в своїй заяві про видачу дубліката виконавчого листа не просила суд поновити такий строк.

Так,з матеріалівсправи вбачається,що з ОСОБА_2 стягнуто накористь ОСОБА_1 аліменти наутримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,щомісячно врозмірі 300гривень починаючиз моментуреєстрації позовноїзаяви (зареєстрованав суді07.07.2010року) і до досягнення дитиною повноліття.

Повноліття дитина досягне 27 жовтня 2027 році і відповідно період стягнення аліментів становить з 07.07.2010 року до 27.10.2027 року.

Отже, в суду першої інстанції не було підстав для висновку про неможливість видачі дублікату виконавчого документа за відсутності поновлення строку для пред`явлення його до виконання, оскільки строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив, а оригінал виконавчого документу втрачено.

До спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, який встановлено до 07.07.2027 року, виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувана ухвала суду першої інстанцій підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав невірну оцінку вищенаведеним обставинам та ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

З аналізу наведеного вище колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Шумського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2024 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа у справі про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 29 липня 2024 року про видачу дубліката виконавчого листа скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа задовольнити.

Видати дублікат виконавчого листа щодо примусового виконання рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2010 року у справі №2-406/2010 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 300 гривень до досягнення дитиною повноліття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.10.2024 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.