Постанова

від 15.10.2024 по справі 440/9255/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 р. Справа № 440/9255/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 (суддя І.Г. Ясиновський, 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26) по справі № 440/9255/24

за позовом Національного банку України

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа: ОСОБА_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: ОСОБА_1 в якому просив:

-визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Благадира Д.Г. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.07.2024 та скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.07.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 позов Національного банку України задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.07.2024 у виконавчому провадженні №31293975.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 31293975 здійснено всі передбачені примусові заходи щодо виконання виконавчого документа у спосіб та впорядку, який встановлений виконавчим написом приватного нотаріуса № 181 від 27.01.2012. Стосовно відсутності підстав для звернення стягнення на земельні ділянки, які зазначені у виконавчому написі приватного нотаріуса № 181 від 27.01.2012 та ухвали від 13.08.2020 у справі № 2-452/11 (Провадження № 6/524/151/20), про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, що не зареєстровано у встановленому законом порядку апелянт зазначає, що судом при винесені ухвали про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, що не зареєстровано у встановленому законом порядку, досліджувалися тільки ті документи, які були наданні іпотекодержателем та містилися у матеріалах виконавчого провадження, а саме: інформація про земельні ділянки кадастровий № 5310436100:04:002:0159, та кадастровий № 5310436100:04:002:0072, виданий приватним нотаріусом 27.01.2012 на підставі державних актів ПЛ 177650 від 19.11.2004 та ПЛ 055369 від 09.07.2004, які належили ОСОБА_1 . На момент винесення ухвали була відсутня інформація про зміну прав власності на вищевказані земельні ділянки відповідно до державного акта ЯИ 542620 від 07.07.2010 та державного акта ЯИ 542621 від 07.07.2010 внесених до Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки власником яких є ОСОБА_2 .

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджував, щовідповідачем в порядку ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» подано клопотання про надання дозволу на реалізацію земельних ділянок та ухвалою Автозаводського суду м. Кременчука від 13.08.2020 у справі № 2-452/11 звернуто стягнення на земельні ділянки. Враховуючи чинність ухвали про звернення стягнення Національний банк констатує факт невиконання судового рішення зі сторони відповідача. Твердження апелянта з приводу того, що згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки перебувають у власності ОСОБА_2 вважає безпідставним, оскільки, як зазначалось Національним банком у позовній заяві, рішення Автозаводського суду м. Кременчука від 12.11.2009, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності, скасоване ухвалою Автозаводського суду м. Кременчука від 02.04.2010 (копії судових рішень містяться в матеріалах справи). При цьому вказує, що Земельний кодекс України та Вимоги щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 1013 не встановлюють обов`язку надання відомостей із Державного кадастру України, що свідчить про безпідставність тверджень апелянта.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 31293975 з примусового виконання виконавчого напису № 181, вчиненого 27.01.2012 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О.Е., про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , який є суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою (далі Боржник), а саме на: будівлі, розміщені за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Галузевий, 74, загальною площею 1 235,8 кв.м, реєстраційний номер 21994641 (далі Будівлі), в складі: цеху № 1 по металообробці та складанню металоконструкцій, літери А, А1, а, а1, а2 за планом земельної ділянки, загальною площею 248,4 кв.м; цеху № 2 по зварюванню, різки та гібки металу з адміністративною прибудовою, склад літери за планом земельної ділянки Г, г, г1, загальною площею 397,5 кв.м; складу, літера за планом земельної ділянки Д, загальною площею 9,3 кв.м; зварювального цеху № 3, цеху № 4 обробки металу, склади, літери за планом земельної ділянки Ж,Ж1,Ж2,Ж3, загальною площею 580,6 кв.м; (далі Нерухоме майно); на земельну ділянку площею 0,1000 га (1000 кв.м), кадастровий номер 5310436100:04:002:0159, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 0,1000 га (1000 кв.м), кадастровий номер 5310436100:04:002:0072, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі Земельні ділянки). За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного майна, задовольнити вимоги Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Східно-Європейський банк», у розмірі: 2 198 824,32 грн. Розмір плати за вчинення виконавчого напису сплаченого стягувачем, яке підлягає стягненню з Боржника, складає 2 500,00 грн /а.с. 8-14, зв.а.с. 26-30/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі № 816/710/16 здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні № 31293975, що перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Східно-Європейський банк» в особі Кременчуцької філії, на його правонаступника Національний банк України /зв.а.с.19-20/.

04 липня 2024 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Благадиром Д.Г. у ВП №31293975 винесено постанову про поверненя виконавчого документа стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження /а.с.16-17/.

Не погодившись із постановою про повернення виконавчого документа, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року /надалі Закон № 1404-VІІІ (у відповідній редакції)/.

Статтею 1 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом першим частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою та пунктом першим частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Статтею 37 Закону №1404-VIII передбачено випадки повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Спір у цій справі стосується правомірності прийняття постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 6 статті 48 Закону N 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону N 1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

За приписами частини 1 статті 61 Закону N 1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду (частина 6 статті 61 Закону N 1404-VIII).

Відповідно до частини 7 статті 61 Закону N 1404-VIII у разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Як наголошено у позовній заяві посилання державного виконавця на п.3 ч.1 ст. 37 Закону є безпідставним, оскільки поряд із нерухомим майном щодо якого Національний банк вирішив не залишати за собою в рахунок погашення боргу, наявні також земельні ділянки, які після проведення оцінки так і не були передані на реалізацію.

Натомість відповідач стверджує, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державна реєстрація права власності за боржником ОСОБА_1 на вищевказані земельні ділянки з кадастровими номерами 5310436100:04:002:0159 та 5310436100:04:002:0072 відсутня. Згідно отриманих відомостей з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, встановлено, що земельна ділянка площею 0,1000 га (1000 кв.м.), кадастровий № 5310436100:04:002:0159 за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1000 га (1000 кв.м.), кадастровий № 5310436100:04:002:0072 за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності у громадянки ОСОБА_2 на підставі державного акта ЯИ 542620 від 07.07.2010 та державного акта ЯИ 542621 від 07.07.2010. Крім того, виконавчий напис на звернення стягнення на земельні ділянки кадастровий № 5310436100:04:002:0159, та кадастровий № 5310436100:04:002:0072, виданий приватним нотаріусом 27.01.2012 на підставі державних актів ПЛ 177650 від 19.11.2004 та ПЛ 055369 від 09.07.2004, а право власності зареєстроване в Державному земельному кадастрі за громадянкою ОСОБА_2 на підставі державного акта ЯИ 542620 від 07.07.2010 та державного акта ЯИ 542621 від 07.07.2010, тобто за два роки до видачі виконавчого напису.

Попри таке твердження відповідача суд першої інстанції вірно погодився із зауваженням представника позивача стосовно ухвали від 13.08.2020 у справі № 2-452/11 (Провадження № 6/524/151/20), відповідно до якої заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Суми) Лукмасло М.М. про звернення стягнення на нерухоме майно, що не зареєстровано у встановленому законом порядку задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки) боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310436100:04:002:0159, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310436100:04:002:0072, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2

Окремо слід зазначити, що таке звернення було мотивоване тим, що у відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 31293975. Відомості про оскарження чи скасування такої ухвали суду, станом на час винесення виконавцем оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, в матеріалах справи відсутні.

Всупереч поданню такої заяви в межах виконавчого провадження № 31293975 та її задоволення судом, державним виконавцем, в той же час, необґрунтовано констатується відсутність підстав для звернення стягнення на таке майно.

Крім того, надані на вимогу суду першої інстанції матеріали виконавчого провадження № 31293975 не містять доказів вчинення активних дій виконавцем зі встановлення у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Також, як вже було зазначено вище, відповідно до частини 7 статті 61 Закону N 1404-VIII право на повернення виконавчого документу стягувачу виникає у виконавця лише у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

В той же час, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення станом на час винесення оскаржуваної постанови, зокрема з огляду на відсутність доказів здійснення виконавцем необхідних дій щодо: з`ясування наявних відкритих рахунків боржника у банках, з`ясування наявності чи відсутності у боржника рухомого майна; з`ясування наявності чи відсутності у боржника сільськогосподарської та іншої самохідної техніки, а також будь-якого іншого майна, оскільки у матеріалах справи відсутні відповідні відповіді від компетентних органів та витяги із відповідних реєстрів про відсутність доходів та будь-якого іншого майна боржника станом на час винесення оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.07.2024 у виконавчому провадженні №31293975.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першоїстатті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першоїстатті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 по справі № 440/9255/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий