Постанова

від 14.10.2024 по справі 400/2867/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2867/24

Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Дата і місце ухвалення 11.06.2024 р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Сумській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 27.04.1984 по 31.12.1987, з 01.01.1989 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1999, з 03.01.2003 по 03.01.2005, з 01.07.2005 по 01.08.2006, з 01.12.2007 по 10.10.2008, з 10.06.2009 по 17.12.2010 року;

- скасувати рішення Головного управління ПФУ в Сумській області від 19.02.2024 №142850006575 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 27.04.1984 по 31.12.1987, з 01.01.1989 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1999, з 03.01.2003 по 03.01.2005, з 01.07.2005 по 01.08.2006, з 01.12.2007 по 10.10.2008, з 10.06.2009 по 17.12.2010 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком з 12.02.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Відсутність необхідного страхового стажу виникла у зв`язку з не зарахуванням періодів роботи з 1984 по 1987, з 1989 по 1997, оскільки в архівній довідці №Г-105/06-04/1 від 09.06.2023 по батькові зазначено не повністю "Алекс.", "Ал.", " ОСОБА_2 ", "Александр.". На переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених періодів її роботи до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує її право на належний соціальний захист. Вказані періоди підтверджені записами у трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу, а відтак відповідачем протиправно не зараховано цей період до страхового стажу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.02.2024 №142850006575 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Сумській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 1984 по 1987, з 1989 по 1997 рік, з 01.12.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2005 по 31.07.2005, з 01.10.2005 по 31.12.2005, з 01.12.2007 по 31.03.2008.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 1984 по 1987, з 1989 по 1997 рік, з 01.12.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2005 по 31.07.2005, з 01.10.2005 по 31.12.2005, з 01.12.2007 по 31.03.2008, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.02.2024. В задоволенні позову в частині зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.98 по 30.11.1999, з 03.01.2003 по 31.12.2003, з 01.02.2004 по 31.12.2004, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.01.2006 по 01.08.06, з 01.04.2008 по 10.10.2008, з 10.06.2009 по 17.12.2010 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи були порушені норми процесуального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають нормам матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було враховано, що оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Апелянт зазначає, що відсутні законні підстави для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, згідно довідки від 09.06.2023 №Г-105/06-04/1 з 1984 по 1987 та з 1989 по 1997 оскільки по батькові зазначено не повністю. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що періоди роботи позивача з 01.01.1998 підлягають зарахуванню згідно індивідуальних відомостей наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Крім того, апелянт вказує на дискреційність повноважень пенсійного органу у прийнятті рішень про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Позивачем надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року іншими сторонами у справі не оскаржувалось, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.02.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління ПФУ в Сумській області від 19.02.2024 №142850006575 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Як вбачається з рішення, до страхового стажу не зараховані періоди роботи позивачки з 1984 по 1987 та з 1989 по 1997, оскільки у довідці №Г-105/06-04/1 від 09.06.2023 по батькові зазначено не повністю «Алек.», « ОСОБА_3 .», « ОСОБА_4 .».

Не погоджуючись із правомірністю відмови у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, виходив з того, що позивачу протиправно не враховано до страхового стажу періоди її роботи з 1984 по 1987, з 1989 по 1997, оскільки вказані періоди роботи підтверджені записами у трудовій книжці, які узгоджуються зі відомостями довідки №Г-105/06-04/1 від 09.06.2023. Що стосується періодів роботи позивача з 01.01.1998 по 31.12.1999, з 03.01.2003 по 03.01.2005, з 01.07.2005 по 01.08.2006, з 01.12.2007 по 10.10.2008, з 10.06.2009 по 17.12.2010 року, суд першої інстанції зазначив, що несплата роботодавцями за позивача страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із ст.20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п.1-3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.01.1985 містяться запис №1 про прийняття позивачки до членів колгоспу «Маяк комунізма» згідно наказу №6 від 27.04.1984; запис №2 від 26.04.2000 про звільнення позивачки з членів колгоспу СХПК «Маяк» за власним бажанням згідно наказу №4 від 25.04.2000 р; запис №5 від 03.01.2003 про прийняття позивачки на роботу в ПП «Старт» згідно наказу №2 від 03.01.2003; запис № 6 від 03.01.2005 про звільнення позивачки по ст. 36 п. 1 КЗпПУ згідно наказу №1 від 03.01.2005; запис №10 від 01.07.2005 про прийняття позивачки до КП «Первомайський ринок» згідно наказу №28 к від 30.06.2005; запис №11 від 01.08.2006 про звільнення за власним бажання згідно наказу №77 від 01.08.2006; запис № 12 від 01.12.2007 про прийняття позивачки на посаду завскладом до ПП «Янтар-Полісся» згідно наказу №81 від 01.12.2007; запис №13 від 10.10.2008 про звільнення з посади згідно наказу №76 від 10.10.2008; запис №14 від 10.06.2009 про прийняття на роботу помічником комірника ТОВ «Мачур» згідно наказу №25-к від 10.06.2009; запис №15 від 17.12.2010 про звільнення за власним бажанням згідно наказу №62-к від 17.12.2010.

З наданого розрахунку стажу вбачається, що Головним управлінням ПФУ в Сумській області враховано до страхового стажу в межах наведених періодів роботи період з 01.01.98 по 30.11.1999, з 03.01.2003 по 31.12.2003, з 01.02.2004 по 31.12.2004, з 01.08.2005 по 30.09.2005, з 01.01.2006 по 01.08.06, з 01.04.2008 по 10.10.2008, з 10.06.2009 по 17.12.2010 у зв`язку із відсутністю сплати страхових внесків роботодавцями позивачки

Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії періодів роботи, підтверджених даними трудової книжки, чим спростовуються доводи апелянта в частині несплати за позивача внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17), від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що несплата роботодавцями за позивача страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.12.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2005 по 31.07.2005, з 01.10.2005 по 31.12.2005, з 01.12.2007 по 31.03.2008, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Доводи апелянта у цій частині ґрунтуються на хибному розумінні положень матеріального права та колегією суддів до уваги не приймаються.

Крім того, у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 від 10.01.1985 містяться запис №1 про прийняття позивачки до членів колгоспу «Маяк комунізма» згідно наказу №6 від 27.04.1984; запис №2 від 26.04.2000 про звільнення позивачки з членів колгоспу СХПК «Маяк» за власним бажанням згідно наказу №4 від 25.04.2000 р.

Окрім копії трудової книжки, позивачкою до заяви про призначення пенсії була додана архівна довідка від 09.06.2023 №Г-105/06-04/1, якій зазначено, що ОСОБА_5 (так в документах на мові оригіналу, по батькові скорочено в 1984) ОСОБА_5 (так в документах на мові оригіналу в 1988, 1998 р.р.), ОСОБА_5 (так в документах на мові оригіналу по батькові скорочено в 1990-1997 р.р.), ОСОБА_5 (так в документах на мові оригіналу скорочено в 1985, 1987, 1989 р.р.), ОСОБА_5 (так в документах на мові оригіналу по батькові скорочено в 1986), ОСОБА_1 (так в документах на мові оригіналу в 1999-2000 р), ідентифікаційних код НОМЕР_2 , працювала в колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », колгоспі «Маяк», Спілка пайщиків «Маяк» СГК «Маяк», та зазначено кількість відпрацьованих днів протягом періоду з 1984 по 2000 рік.

Як зазначалось вище, підставою не зарахування до загального стажу періодів роботи позивачки з 1984 по 1987 та з 1989 по 1997, слугувало те, що у довідці №Г-105/06-04/1 від 09.06.2023 по батькові зазначено не повністю «Алек.», « ОСОБА_3 .», « ОСОБА_4 .».

Разом з цим, як вірно вказано судом першої інстанції, зазначення скороченого по батькові (виходячи з документів на мові оригіналу) не спростовує факту трудової діяльності позивачки у цей період. Більш того, трудова діяльність, на підтвердження якої видана архівна довідка від 09.06.2023 №Г-105/06-04/1, збігається із записами у трудовій книжці.

З аналізу матеріалів справи, суд не вбачає, що у архівній довідці від 09.06.2023 №Г-105/06-04/1, мова йде про трудову діяльність іншої особи, оскільки у ній зазначено РНОКПП саме позивачки, та усі записи збігаються із записами у трудовій книжки.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначення у архівній довідці скорочення по батькових позивача, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача, зазначеного у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачу протиправно не враховано до страхового стажу періоди її роботи з 1984 по 1987, з 1989 по 1997, які належним чином підтверджені як відомостями її трудової книжки, так і відомостями архівної довідки від 09.06.2023 №Г-105/06-04/1.

Крім того, відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

На переконання колегії суддів, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки протиправно не зараховані періоди та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору. При цьому, задоволення позовних вимог у наведений вище спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження органів Пенсійного Фонду в частини призначення пенсій, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Колегія суддів зазначає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 14.10.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька