Постанова

від 08.10.2024 по справі 640/13460/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13460/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Головенко О.Д.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Радецької Т.П.

представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Фірма «Нове житло» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Фірма «Нове житло» (далі по тексту - позивач, ПП Фірма «Нове житло») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 09.02.2017 №0004261410, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2016 року на 374 650,00 грн.;

- від 18.04.2017 № 0014172200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 4 884 558,75 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями 3 907 647,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 976 911,75 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 26.12.2016 по 17.01.2017 ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП Фірма «Нове Житло», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 24.01.2017 №12/10-36/14-04/32885032 (далі по текст - акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки ПП Фірма «Нове Житло» допущено порушення вимог:

- п.п. 14.1.71, п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8 402 960,00 грн, в т.ч. за листопад 2015 року на суму 4 143 852,00 грн, за грудень 2015 року на суму 1 088 667,00 грн, за січень 2016 року на суму 350,00 грн, за квітень 2016 року на суму 3 170 091 грн, та зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість за вересень 2016 року в сумі 374 650,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 09.02.2017 № 0004261410, яким зменшено від`ємне значення податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 374 650,00 грн;

- від 09.02.2017 № 0004251410, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку додану вартість на загальну суму 10 503 700,00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 8 402 960,00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 100 740,00 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень, ДФС України рішенням про результати розгляду скарги від 11.04.2017 №7561/6/99-99-11-01-01-25 скасувала податкові повідомлення-рішення від 09.02.2017 №0004251410 та № 0004261410, в частині збільшення податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 4 495 313,00 грн. по взаємовідносинах із Міністерством внутрішніх справ України, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

У подальшому, на підставі акту перевірки та рішення ДФС України від 11.04.2017 № 7561/6/99-99-11-01-01-25 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2017 № 0014172200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку додану вартість на загальну суму 4 884 558,75 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 3 907 647,00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 976 911,75 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

Вважаючи оскаржувані ППР від 09.02.2017 №0004261410 та від 18.04.2017 № 0014172200 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.2022, позов задоволено повністю та визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.

Постановою Верховного Суду від 09.08.2023 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в основу акту перевірки та відповідно прийняття оскаржуваних ППР контролюючим органом покладено висновки про те, що на формування показників нарахувань податкових зобов`язань мало вплив здійснення операцій з придбання майнових прав на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_33 , АДРЕСА_34 , АДРЕСА_35 , АДРЕСА_36 , АДРЕСА_37 , АДРЕСА_38 , АДРЕСА_39 , АДРЕСА_40 , АДРЕСА_41 , АДРЕСА_42 , АДРЕСА_43 , АДРЕСА_44 реалізованих фізичній особі, реалізацію яких податковий орган самостійно встановив за цінами, які нижче ринкових.

На заниження податку на додану вартість, на думку відповідача, вплинула реалізація майнових прав на квартири за цінами, нижчими від звичайних, в результаті чого ПП Фірма «Нове Житло» було заниження ціну реалізації майнових прав на квартири на загальну суму 25693780,00 грн, в т.ч. ПДВ 4 282 297,00 грн.

Тобто підставою позову у даній справі, є твердження позивача, що податковий орган без доказів на підтвердження дотримання передбаченої законом процедури з питань визначення вартості одного квадратного метру об?єкту нерухомості, вартості майнових прав на квартири на день прийняття рішення про проведення оцінки, вартості майнових прав, якою підтверджено ринкову вартість майнових прав в розмірі, взятому за основу донарахувань податкових зобов`язань, викладених контролюючи органом в акті перевірки та оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.

У своїй постанові від 09.08.2023 Верховний Суд зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано та не надано оцінку тим обставинам, що у цій справі податковим органом згідно акту перевірки порівнювалися ціни на ідентичні об`єкти в одній і тій самій забудові, в один і той самий період, а також не з`ясовано чи об`єкти нерухомості, продаж яких здійснювався позивачем різним суб`єктам, містили подібні характеристики, а саме: ступінь комфортності (поверховість, вид з вікон, індивідуальне планування, інженерні комунікації тощо).

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття податковим органом рішення щодо визначення ціни вартості майнового права на квартири, яку було покладену в основу розрахунку загальної суми податкових нарахувань, відповідач залишив поза увагою наявність законодавчо встановленої для контролюючого органу процедури щодо звернення до суб?єкта оціночної діяльності для визначення відповідних показників вартості майнового права на квартиру, дотримання якої є обов`язковою вимогою для податкового органу, необхідної для подальшої можливості мати належний доказ визначеного показника ринкової вартості майнового права на квартиру, на підставі якого було б можливим в подальшому здійснювати відповідні нарахування заявлених в податкових повідомленнях - рішеннях, чого не було зроблено в передбачений законом порядок.

Також, суд першої інстанції зазначив, що у справі №810/1585/17 між тими ж сторонами про скасування податкових повідомлень-рішень, підставою позовних вимог було те, що відповідачем при визначенні бази оподаткування по проведеним операціям, ОСОБА_2 , якого відповідач вважав пов`язаною особою, неправомірно застосована договірна ціна по іншим договорам, а не договірна вартість по договору з безпосереднім покупцем, як це передбачено ст. 188 ПК України. Відповідно, позовні вимоги, що були предметом розгляду у справі № 810/1585/17, були обґрунтовані іншими, відмінними від наведених в позовній заяві, що є предметом розгляду цієї справи, підставами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Згідно з п.п. 14.1.71, п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 цього Кодексу.

Ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», суб`єктами оціночної діяльності є:

- суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Згідно п.п. 20.1.36 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Статтею 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» визначено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно - правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

При цьому, відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.

Аналіз вказаних норм вказує на те, що визначенню звичайної ринкової ціни, вартості для цілей оподаткування під час здійснення операцій з нерухомістю передує процедура з проведення, визначення оцінки вартості об`єкта оподаткування суб`єктами оціночної діяльності в передбаченому порядку відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У даному випадку доводи апелянта зводяться до того, що останнім порівнювалися ціни на об`єкти нерухомості в одній і тій самій забудові, в один і той самий період, які реалізовувалися одним і тим самим продавцем різним суб`єктам, то на думку суду вони є необґрунтованими, оскільки контролюючий орган не надав доказів, що об`єкти нерухомості містили подібні характеристики, адже на основні чинники ціноутворення впливає, зокрема, ступень комфортності (поверховість, вид з вікон, індивідуальне планування, інженерні комунікації тощо).

Водночас, відповідно до рекомендації ДФС України «Щодо звичайних цін», викладених у листі від 13.10.2016 № 22286/6/99-99-15-03- 02-15 зазначено, що для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

ГУ ДПС у Київській області вказуючи на правомірність оскаржуваних ППР посилалось на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №810/1585/17.

Так, у наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що майнові права на незавершені об`єкти будівництва відносяться до необоротних активів, отже база оподаткування операцій з їх постачання (продажу) не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що при попередньому розгляді дані висновки не було взято до уваги та зазначено, що висновки Верховного Суду викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 810/1585/17 не можуть бути враховані судом при розгляді цієї справи, оскільки вони сформовані не у подібних правовідносинах. Також, вказано на те, що позовні вимоги, які були предметом розгляду у справі №810/1585/17, обґрунтовані іншими, відмінними від наведених в позовній заяві, що є предметом розгляду цієї справи, підставами.

Верховний Суд в постанові від 09.08.2023 у справі № 640/13460/19 не заперечував факт звернення позивача з позовом з інших підстав, ніж ті якими було обґрунтовано позовні вимоги у справі № 810/1585/17, однак звернув увагу на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України, якими встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Надаючи оцінку тим обставинам, що у цій справі податковим органом згідно акту перевірки порівнювалися ціни на ідентичні об`єкти в одній і тій самій забудові, в один і той самий період, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, матеріалів справи вбачається, що податковим органом, за основу проведення порівняння було взято договір, який укладено між ПП Фірма «Нове Житло» та Міністерством внутрішніх справ України 27.07.2015 № 226Ю на придбання житла на умовах пайової участі в кількості 41 шт., загальною площею 2812,50 кв.м. на загальну суму 38 531 250,00 грн, за адресою: АДРЕСА_45 , а також договори, які укладено у період з вересня 2014 рокі по вересень 2015 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 .

Так, за умовами договору № 226Ю від 27.07.2015 на придбання житла на умовах пайової участі, дві сторони домовились про купівлю квартир (квартири згідно за адресним переліком), а саме позивач зобов`язався у 2015 року в порядку та на умовах, визначених даним договором прийняти пайові внески, побудувати та передати на підставі актів - передачі квартири загальною площею 2812,50 кв.м.

Фактична площа квартир, які позивач передає іншій стороні, уточняються після отримання копії сертифіката відповідності або декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також відповідно до обмірів, проведеної технічної інвентаризації, однак ціна метру квадратного була незмінною, а саме 13 700,00 грн. Також даним договором було встановлено умовим щодо уточнення ціни договору.

Договори, які слугували предметом порівняння було укладено, у період в продовж вересня 2014 - вересня 2015 років, предметом яких було придбання майнових прав на квартири за будівельною 3 чергою, житловий будинок АДРЕСА_46 , поштова адреса: АДРЕСА_45 .

Під майновими правами сторонами розуміється право компанії реалізувати у власність фізичній особі квартиру, яке виникло на підставі договору купівлі продажу майнових прав від 20.05.2014 № 11. Вартість майнових прав на дату підписання склала 177 200,00 грн.

Загалом середня ціна метру квадратного реалізованого майнового права склала 3 520,00 - 4 519,00 грн.

Пунктом 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності (ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги (ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору.

Частиною 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Даним Стандартом (п.п. 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися у відповідності до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Згідно з приписами п. 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до п. 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:

- укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів;

- вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів;

- складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки;

- доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Як висновок, для належного проведення оцінки майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час проведення перевірки ПП Фірма «Нове Житло», податковим органом не було зафіксовано в акті перевірки огляд квартир, що придбавались у 2014 та 2015 роках за вищевказаним договорам, які були останнім взяті за основу для порівняльної таблиці та встановлення заниження позивачем суми за якою вони були продані.

У свою чергу, чинним законодавством не закріплено за податковим органом право проводити оціночну діяльність під час визначення податкового зобов`язання зі сплати, у тому числі податку на додану вартість.

Доказів звернення відповідача до вказаних органів матеріали справи не містять, а останнім, під час розгляду справи, надано не було.

Також, під час розгляду даної справи податковим органом не подано суду належних доказів, які б свідчили, що об`єкти нерухомості, продаж яких здійснювався позивачем різним суб`єктам, містили подібні характеристики, а саме: ступінь комфортності, що в себе включає поверховість, вид з вікон, індивідуальне планування, інженерні комунікації тощо.

Також, апелянтом не було взято до уваги, що продаж майнових прав відбувались хронологічно пізніше, ніж продаж житла на умовах пайової участі Міністерству внутрішніх справ України.

У матеріалах справи міститься копія розпорядження ПП Фірма «Нове Житло» від 12.06.2014 щодо запровадження програми індивідуального підходу до продажу майнових прав на квартири, в якому зазначено, що у зв`язку зі зменшенням попиту на придбання квартир на первинному ринку ПП Фірма «Нове Житло», учасника забудови ЖК «Городок», провела моніторинг ринку продажу квартир від забудовника, проаналізувавши статистичні показники попиту та пропозиції на ринку нерухомості та врахувавши рекомендації провідних фахівців ринку продажу нерухомості по Україні, виступи провідних ріелторів, з метою збільшення об`єму продажу об`єктів нерухомості, майнових прав на них, було прийнято рішення про запровадження пілотного проекту - «Програми індивідуального підходу щодо продажу майнових прав на квартири по об`єктам будівництва».

За даним розпорядженням, позивач встановив, що майнові права на квартиру по об`єкту 3 черга забудови ЖК «Городок», що будується за адресою: АДРЕСА_47 , можуть бути продані по базовій ціні і кв.м, в стані «від Забудовника».

Позивач запровадив здійснювати продаж потенційному покупцю майнових прав на квартиру по індивідуальному алгоритму, згідно побажань покупця, закріплених в індивідуальній специфікації.

Водночас, при купівлі одним покупцем більше однієї квартири, позивач передбачив знижку вартості майнових прав, яка залежить від кількості куплених квадратних метрів, та фінансової необхідності підприємства в поповненні обігових коштів, що у свою чергу пояснює зменшення ціни на продаж майнового права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під час прийняття податковим органом рішення щодо визначення ціни вартості майнового права на квартири, яку було покладену в основу розрахунку загальної суми податкових нарахувань, відповідач залишив поза увагою наявність законодавчо встановленої для контролюючого органу процедури щодо звернення до суб`єкта оціночної діяльності для визначення відповідних показників вартості майнового права на квартиру, дотримання якої є обов`язковою вимогою для податкового органу, необхідної для подальшої можливості мати належний доказ визначеного показника ринкової вартості майнового права на квартиру, на підставі якого було б можливим в подальшому здійснювати відповідні нарахування заявлених в податкових повідомленнях - рішеннях, чого не було зроблено в передбачений законом порядок.

Отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з`ясовані обставини, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржувані ППР ГУ ДПС у Київській області прийняті протиправно та необґрунтовано, а тому підлягають скасуванню.

У свою чергу, у справі №810/1585/17 між тими ж сторонами про скасування податкових повідомлень-рішень, підставою позовних вимог було те, що відповідачем при визначенні бази оподаткування по проведеним операціям, ОСОБА_2 , якого податковий орган вважав пов`язаною особою, неправомірно застосована договірна ціна по іншим договорам, а не договірна вартість по договору з безпосереднім покупцем, як це передбачено ст. 188 ПК України.

Отже, позовні вимоги, що були предметом розгляду у справі № 810/1585/17, були обґрунтовані іншими, відмінними від наведених в позовній заяві, що є предметом розгляду цієї справи, підставами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що зроблені податковим органом, в межах документальної планової виїзної перевірки, висновки є безпідставними, протиправними та незаконними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, що в свою чергу є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних у ППР від 09.02.2017 №0004261410 та від 18.04.2017 № 0014172200.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваних ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем було доведено належними доказами наявність права на врахування суми від`ємного значення та ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 15.10.2024